11.Встановлення нациської диктатури а.Гітлера, наслідки цього для Німеччини та світу.

Умови Версальського договору породжували в Німеччині невдоволення й прагнення реваншу. У 1919 р. було створено націонал-соціалістичну партію (НСДАП) на чолі з Гітлером, яка висунула програму відродження Німеччини на засадах реваншизму й расизму. Гітлер закликав відновити армію і розпочати нову війну. Нацисти пропагували ідею завоювання для німецького народу «життєвого простору». Суть її полягала у тому, що німе­цький народ такий великий, що він не може себе прогодувати і створити хороші умови життя в тих місцях, у які його загнала версальська система. Тому завоювання нових земель, використання їх природних ресурсів та поне­волення народів, що населяють ці землі, — єдиний шлях до економічного і військового процвітання Німеччини. Соціальною опорою нацизму в Німе­ччині став робітничий клас, фронтовики, безробітні, загнані у важку ситуацію післявоєнною розрухою та економічною кризою. Пізніше до них приєднався електорат традиційних буржуазних партій.

 

На виборах у парламент 1932 р. комуністи вибороли значну частину місць у рейхстазі. Це налякало украй правих представників великої буржуа­зії. Наприкінці 1932 р. вони розпочали таємні переговори з нацистами, які отримали на парламентських виборах велику кількість місць. ЗО січня 1933 р. президент Гіндербург призначив канцлером Гітлера. Таким чи­ном, нацисти прийшли до влади законним, конституційним шляхом. Для Німеччини це стало не просто заміною одного уряду іншим, а переходом від демократії до тоталітарної диктатури.

Прийшовши до влади, гітлерівці розгромили демократичні органі­зації, розпустили усі політичні партії, крім націонал-соціалістичної, ска­сували права рейхстагу, хоча він формально продовжував існувати, встановили жорсткий державний контроль за промисловістю.

Нацисти реорганізували політичну структуру Веймарської республіки, встановивши диктатуру однієї партії. Ідеологічним обгрунтуванням своєї влади вони обрали великонімецький шовінізм і расизм.

У Німеччині розпочались масові арешти супротивників фашизму та ге­ноцид проти євреїв.

Однією з характерних рис тоталітарного режиму в Німеччині стала всеохо­плююча влада нацистської партії НСДАП та її допоміжних організацій (молоді­жних, жіночих, спортивних). Важлива роль відводилася гестапо та загонам СС.

 

У Німеччині був сформований державно-монополістичний капіта­лізм — зрощення монополій з державним апаратом. Перевага надавалася розвиткові військової економіки, здійсненню широкої програми військових заходів, що вимагали залучення великої кількості робітників.

Гітлерівці запроваджували у країні культ армії, культ війни, вихваляли вояччину, насильницькі засоби розв'язання питань внутрішньої та зовнішньої політики. Вони посилили традиційну ваду німецького мілітаризму — звичку переоцінювати свої сили та недооцінювати сили супротивника.

Логічним продовженням внутрішньої політики стала зовнішня по­літика Третього рейху, яка була спрямована на розв'язання війни. Німе­ччина стала ініціатором Другої світової війни, що стала найбільш широкомасштабною війною людства,  в  ході  якої загинуло  біля  60 млн.