29……………. Аудит фінансового стану підприємства

Аудит фінансового стану підприємства важливо починати з визначення платоспроможності і ліквідності.

Джерелами визначення показників фінансового стану можуть бути:

- баланс (форма № 1);

- звіт про фінансові результати та їх використання (форма № 2);

- звіт про фінансово-майновий стан (форма № 3);

- дані статистичних органів;

- дані оперативного обліку підприємства;

-додаткова інформація.

Аудитор (аудиторська фірма) може самостійно вибирати найбільш придатні показники для аналізу фінансового стану підприємства. Результати аналізу повинні базуватися на інформації бухгалтерської звітності, достовірність якої підтверджена.

Виділяють такі основні групи показників фінансового стану підприємства:

- показники ліквідності та платоспроможності;

- фінансової стійкості;

- ділової активності;

- рентабельності та ін.

Набір економічних показників, що характеризують фінансовий стан і активність підприємства, передбачає розрахунок таких груп індикаторів: фінансової стійкості, платоспроможності, ділової активності, рентабельності.

Методика аналізу така:

- попередньо ознайомитись з результатами роботи підприємства;

- розрахувати основні показники;

- порівняти розраховані значення з нормативними;

- віднести підприємства до певного класу за фінансовим станом.

З метою ефективного ведення виробництва і збуту продукції запаси мають бути оптимальними. Наявність менших за розміром, але мобільних запасів означає, що менша сума готівки підприємства перебуває у запасах. Наявність великих запасів свідчить про спад активності підприємства щодо виробництва і реалізації продукції.

Отже, аудит фінансового стану підприємства досліджує не лише фактичну ситуацію на підприємстві, його платоспроможність і ліквідність, а й перспективу зростання ділової активності, підвищення ефективності господарювання.

Підсумковою стадією аналізу фінансового стану є систематизація і групування результатів перевірки, одержаних у процесі аудиту фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому складається аналітична таблиця за розділами балансу доходів і витрат, у якій подаються планові і звітні показники виконання фінансового плану підприємства.

Аудитор, узагальнюючи зроблені розрахунки, повинен дати інтегральну оцінку фінансової стабільності і платоспроможності підприємства. Зокрема, він має визначити у своєму висновку такі показники:

30. Призначення та складання модифікованих аудиторських висновків

Модифікація аудиторського висновку – це спосіб, в який аудитор інформує користувачів про наявність суттєвих викривлень та/або невідповідностей щодо інформації, яку наведено у фінансових звітах.

До модифікованих аудиторських висновків належать:

– безумовно-позитивний висновок з пояснювальним параграфом;

– умовно-позитивний висновок;

– негативний висновок;

– відмова від висловлення думки.

Основними причинами модифікації є відсутність достатньої кількості доказів, в результаті чого надається відмова від висловлення думки, або незгода аудитора з твердженнями управлінського персоналу, що відображені у статтях фінансової звітності, в результаті чого надається негативний висновок. У разі, коли невідповідність/обмеження інформації не є критично суттєвими та/або всеохопними, аудитор надає умовно-позитивний висновок.

В будь-якому разі, модифікований висновок є індикатором певних проблем зовнішнього та/або внутрішнього характеру, які можуть вплинути на економічні рішення користувачів, прийняті на основі звітності господарюючого суб’єкта.

Надання модифікованого висновку являється негативними наслідками для суб’єкта господарювання, оскільки:

– пониження рейтингу (репутації) підприємства на ринках фінансових ресурсів, що знижує їх можливість залучати додаткові джерела фінансування для господарської діяльності. Для більшості західних інвесторів наявність модифікованого висновку є індикатором непевності в майбутньому компанії, що спричиняє недовіру кредиторів до суб’єкта господарювання, його перехід на авансові види платежів, знижуючи ліквідність та платоспроможність. Відмова інвесторів від вкладання коштів в суб’єкт господарювання може обмежує розширення виробництва, підтримання виробничого циклу на поточному рівні, що знижує рентабельність підприємства;

– у разі виявлення під час аудиту фактів порушення законодавства, що містять ознаки злочину, невідкладно інформується правоохоронний орган, це є також підставою для проведення органами державної влади позапланової перевірки суб’єкта господарювання;

– це свідчить про недостатність та/або неефективність системи внутрішнього контролю на підприємстві.

В зв’язку з цим при отриманні модифікованого аудиторського висновку дії управлінського персоналу суб’єкта господарювання мають бути спрямовані на:

1) виправлення існуючих викривлень у фінансовій звітності, приведення у відповідність до вимог чинного законодавства систем бухгалтерського обліку та контролю;

2) впровадження додаткових заходів контролю в тих напрямах, де аудитор встановив найвищі ризики (внутрішнього характеру) суб’єкта господарювання;

3) внесення необхідних коригувань в облікову політику та організаційно-розпорядчі документи підприємства;

4) проведення роботи з відповідальними особами.

30. Критерії аудиторської оцінки об'єкта перевірки

Часто в спеціальній літературі, а особливо в аудиторській практиці, вживається поняття "критерії". Однак це поняття більшою мірою стосується оцінки звітності під час перевірки, особливо на кінцевому її етапі - коли формулюється думка про неї. Але перш ніж це зробити необхідно чітко визначити, за якими ознаками здійснювати оцінку. У зв'язку з цим доцільно застосовувати ще одне .поняття - "ознаки". Це - прикмети, показники, за якими аудитор перевіряє фінансову звітність і робить висновок, чи відповідає вона установленим вимогам. За кожною певною ознакою перевірки оцінка проводиться за відповідними їй критеріями. Тому аудиторська перевірка фінан­сової звітності повинна здійснюватися за допомогою її оцінки за певними ознаками і відповідними їм критеріями.   Щодо критеріїв оцінки звітності в найбільш загальних рисах необхідно звернути увагу на такі моменти. За результатами ауди­торської перевірки фінансової звітності аудитор повинен дати аудиторський висновок. Залежно від результатів аудиторської перевірки він може бути безумовним, умовним (з багатьма різно­видами) чи відмовою від думки. До завдань й обов'язків аудитора не входить підтвердження абсолютної точності всіх бухгалтерських записів і регістрів. Крім того, виявлені недоліки, неточності, помилки аудитор розрізняє як суттєві (які значною мірою впливають на показники фінансо­вої звітності, тобто змінюють фінансовий результат на протиле­жний – прибуток на збиток, і навпаки) і несуттєві (4–5 % від за­гального результату фінансової звітності). Виходячи з цього ауди­тор мусить установити і визначити відповідність критеріям: повноти, оцінки, фактичної наявності, належності, законності.  Тобто, критерії – це оцінка, за допомогою якої можна визначити від­повідність звітності попередньо встановленим нормам, правилам та показникам.

30. Додаткова підсумкова документація аудиту

Окрім основної робочої документації, аудитор оформляє додаткову підсумкову документацію. Така документація не обов'язкова і видаєгься замовникові тільки у випадку, якщо аудитор вважає це за необхідне, або коли це обумовлено у договорі чи додатковій угоді між аудитором та клієнтом.

Додаткова підсумкова документація оформляється як додаток до аудиторського висновку або як самостійний документ.

Звіт аудитора належить до додаткової підсумкової докумен­тації за результатами аудиторської перевірки. Він може оформ­люватися як доповнення до аудиторського висновку або як са­мостійний документ. Як доповнення до аудиторського висно­вку додаткова підсумкова документація оформлюється, якщо аудитор у висновку посилається на цю документацію. Додат­кова підсумкова документація не є обов'язковою і видається замовнику тільки у разі, якщо аудитор вважає це необхідним або це передбачено в договорі між аудитором і клієнтом. В ін­ших випадках додаткова документація є самостійним доку­ментом. Аудитор може не посилатися у висновку на додаткову документацію в тому випадку, якщо висловлене в ній не є на­стільки істотним, щоб вплинути на зміст аудиторського висно­вку.

Аудитор самостійно визначає потрібний зміст і форму до­даткової підсумкової документації аудиту. Додаткова підсум­кова документація аудиту може оформлятися під однією з цих назв: "Аудиторський звіт", "Звіт про проведення аудиту", "Звіт про результати проведення аудиту", "Звіт про експрес-огляд", "Експертний огляд", "Зауваження і рекомендації за наслідка­ми аудиторської перевірки", "Лист інформування клієнта".

30. Загальний план і програма аудиту

Найважливішим методологічним принципом аудиту є планування. Планування - це вироблення головної стратегії і конкретних підходів до характеру, періоду, а також часу проведення аудиту. Аудиторові слід розробити і документально оформити загальний план аудиту, визначити в ньому суттєвість помилок, а потім здійснити аудит за цим планом. Загальний план аудиту розробляється настільки детально, що аудитор має можливість завдяки йому підготувати програму аудиту. Під час розроблення загального плану аудитор здійснює аналіз таких питань, які визначені у нормативі № 9 "Планування аудиту".

При підготовці загального плану і програми перевірки слід установити рівень суттєвості — ступінь точності підготовленої бухгалтерської звітності клієнта, в межах якої її можна вважати достовірною.

План повинен складатися до початку роботи з клієнтом і враховувати:

♦ умови договору на виконання аудиту;

♦ зміст аудиторського висновку, строки його подання;

♦ відповідальність аудитора, передбачену законодавством;

♦ відповідальність підприємства за бухгалтерську звітність, яка надається для перевірки;

♦ відповідальність підприємства за повноту і достовірність іншої необхідної інформації;

♦ систему і форму бухгалтерського обліку тощо.

У процесі роботи аудитори можуть вносити корективи та зміни до плану, причому їх причини повинні докладно документуватися. Якщо перевірка проводиться не вперше, доцільно вивчити матеріали попередньої перевірки, обговорити з клієнтом зміни, що відбулися в діяльності підприємства і в системі обліку, його проблеми, оцінити дії клієнта по усуненню недоліків та виконанню рекомендацій попереднього аудитора.

План бажано погодити з керівництвом фірми. Це дасть можливість уточнити аудиторські процедури з діяльністю персоналу підприємства.

Для виконання плану аудитор повинен підготувати в письмовій формі програму аудиторської перевірки з визначенням у ній конкретних завдань і процедур для кожного об'єкта аудиту.

Програма аудиту — це детальний перелік змісту аудиторських процедур. Цей перелік є детальною інструкцією для асистентів аудитора та пересічних учасників перевірки, який також є засобом контролю за якістю їхньої роботи.

Програма повинна бути настільки деталізованою, щоб можна було використовувати її як інструкцію для виконавців аудиту, які беруть участь у перевірці. Програма має також служити засобом контролю за роботою виконавців аудиту.

У програмі аудиту види, зміст і час проведення запланованих аудиторських процедур повинні збігатися з прийнятими до роботи показниками загального плану аудиту. Аудиторська програма допомагає керувати виконавцями аудиту і контролювати їхню роботу. Аудиторська програма містить перелік об'єктів аудиту за його напрямами, а також час, який необхідно витратити на кожен напрям аудиту або аудиторську процедуру.

Аудитор затверджує програму, визначаючи суттєвість за процедурами аудиту, об'єкт аудиту за кожним питанням окремо та масштаб перевірки.

Програма оформлюється у вигляді таблиці - кожний об'єкт перевірки окремо. На початку програми вказується:

♦ назва підприємства;

♦ період перевірки;

♦ дата перевірки;

♦ об'єкт перевірки.

У програмі, крім прізвища, вказують також ініціали аудитора, який здійснює перевірку конкретного об'єкта аудиту, час, який необхідно витратити на перевірку конкретного об'єкта перевірки, та передбачають місце для відміток про фактичне виконання плану аудиту з кожного питання.

Програма з кожного об'єкта аудиту підписується керівником групи аудиторів або керівником аудиторської фірми.

Є два типи підготовки програми: максимально жорсткий і максимально гнучкий.

За першим аудиторська фірма розробляє основну програму, до якої вносить максимально важливий обсяг інформації. Маючи таку програму, аудитор може скласти план своїх дій, викресливши з програми пункти, які не підходять для даного клієнта.

За іншим аудитор, маючи відповідні завдання, самостійно готує програму їх виконання.

Найкращим є змішаний варіант. Аудитор, маючи основну програму, складає свою з урахуванням індивідуальних особливостей клієнта.

30. Відповідальність за помилки і шахрайство в фінансовій звітності

Шахрайство - навмисно неправильне відображення і представлення даних обліку і звітності службовими особами і керівництвом підприємства. Шахрайство полягає в маніпуляціях обліковими записами і фальсифікації первинних документів, регістрів обліку і звітності, навмисних змінах записів у обліку, що перекручують сутність фінансових і господарських операцій з метою порушення українського законодавства і прийнятої на підприємстві облікової політики, навмисного відображення неправильної оцінки активів і застосування неправильних методів їх списання та пропуску або приховання результатів діяльності, незаконного отримання в особисту власність грошово-матеріальних цінностей.

Помилка - ненавмисне перекручення фінансової інформації внаслідок арифметичних чи логічних помилок в облікових записах і розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, неправильного представлення в обліку фактів господарської діяльності, наявності майна, вимог і зобов'язань.

Аудитор відповідає за аудиторський висновок про фінансову звітність підприємства і не повинен відповідати за виявлення фактів шахрайства і помилок, що можуть істотно вплинути на достовірність фінансової звітності підприємства. Проте аудитор повинен отримати гарантії відсутності істотних випадків і фактів такого роду для написання позитивного аудиторського висновку. Однак не всі випадки шахрайства і помилок можуть бути виявлені аудитором. Тому аудитор несе відповідальність за правильність використаних під час аудиту процедур перевірки.

Аудитор відповідає матеріально (в межах умов підписаного договору) за порушення, пов'язані з невідповідним виконанням своїх обов'язків, що стали причиною матеріальних збитків клієнта. Підготовлені зміни до запланованих процедур перевірки і додаткові процедури перевірки мають підтвердити або розв'язати підозри про існування помилок чи шахрайства. Аудитор повинен розглянути обсяг впливу шахрайства чи суттєвих помилок на окремі напрями аудиту. Він повинен якомога скоріше повідомити про виявлене шахрайство чи помилки керівництво підприємства, коли навіть він тільки припускає, що помилки чи факти шахрайства можуть існувати.

Якщо аудитор дійшов висновку, що помилки і шахрайство є істотними на рівні фінансової звітності підприємства і не можуть бути зроблені виправлення звітності, то йому слід дати аудиторський висновок негативного характеру або відмовитися від висновку.

Якщо аудитор шляхом отримання необхідних доказів дійшов висновку, що помилки чи шахрайство є істотними на рівні фінансової звітності підприємства і вже сталися або існує значна ймовірність їх існування, він повинен дати негативний аудиторський висновок або відмовити в наданні аудиторського висновку про фінансову звітність підприємства, враховуючи визначену під час аудиту серйозність перевірки.

У випадку, коли аудитор не може визначити характер помилки або шахрайства, чи не має впевненості, що результат окремих операцій можна розцінити як помилку або шахрайство, оскільки існують зовнішні обмеження (не з боку підприємства), йому слід розкрити такий вплив в аудиторському звіті. Наприклад, ситуації, коли є протилежні тлумачення окремих вимог українського законодавства з питань оподаткування підприємства. У цьому випадку офіційне рішення про наявність або відсутність помилок може прийняти тільки районний, міський чи республіканський Арбітражний суд України.

Аудитор може відмовитися від подальшого обслуговування клієнта, якщо той не враховує зауважень стосовно існування помилок і шахрайства. Аудитор повинен отримати юридичну консультацію з цього питання для підтвердження його правильності.