3. Принципи та фактори розвитку і розміщення продуктивних сил, їх сутність. Принципи розвитку і розміщення продуктивних сил

Урахування інших важливих для висхідного розвитку України в XXI столітті моментів відбилося у стратегічних принципах РПС і регіонального розвитку. Тобто принципи розробляються на основі закономірностей регіонального розвитку та їх доповнюють і конкретизують. Принципи (від. лат. princiniym – початок, основа) – це вихідні положення будь-якої теорії, науки. Принципи розміщення продуктивних сил об’єднують «правила діяльності та управління економікою», відбивають економічну політику держави в регіональному вимірі [21].

Принципи розміщення продуктивних сил конкретизують, доповнюють закономірності. До них у першу чергу належать сировина, енергія та споживачі; забезпечення спеціалізації господарства регіонів з метою максимального поділу праці; раціональне розміщення виробництва: наближення трудомістких виробництв до районів і центрів зосередження трудових ресурсів; ліквідація зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції з одного регіону до іншого; охорона природи і раціональне природокористування; обмеження надмірної концент­рації виробництва; збалансованість у розміщенні видобувних та відповідних переробних підприємств, сільськогосподарських та промислових – переробних та обслуговуючих – ланок АПК, забезпечення обороноздатності країни та її інтегрування у світовий економічний простір.

В умовах ринкової економіки важливим є принцип обмеженого централізму, який сьогодні замінюється поступово на принцип економічної децентралізації (як його важливий прояв - бюджетного, фінансового, федералізму). Він передбачає гармонізацію інтересів держави та регіонів, економічну самостійність останніх.

Дотримання принципів розміщення продуктивних сил дуже важливе при реалізації, регіоналізації суспільного життя у процесі регіонального розвитку.

Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил, якими керуються при вирішенні питань територіальної організації суспільства, такі:

• гармонізація інтересів держави і регіонів;

• забезпечення суспільної, а не тільки економічної ефектив­ності виробництва;

• наближення виробництва до джерел сировини, палива, спо­живачів;

• вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей;

• зміцнення обороноздатності країни;

• урахування інтересів економічної інтеграції в європейський і світовий простір;

• охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів і впровадження ресурсозберігаючих технологій;

• збереження здорових медико-гігієнічних умов життя і праці населення;

• обмеження надмірної концентрації промисловості в містах.

Принципи регіонального розвитку не тільки історично зумовлені, але й територіально відмінні, що визначається місцем країни у світовому товаристві, рівнем її розвитку і типом економічної системи тощо. Пріоритетність тих чи інших принципів виз­начається завданнями, що стоять перед державою і конкретизовані у стратегії її розвитку – концепції державної регіональної політики.

Під регіональною політикою ми розуміємо систему заходів, механізмів та методів управління економічним, соціальним і екологічним розвитком країни у регіональному аспекті, яка спрямована на регіоналізацію суспільного життя. Регіоналізація вимагає задіяння в кожному регіоні (область, економічний район) такої стратегії розвитку, яка б відповідала загальнодержавним цілям та виходила з можливостей та інтересів регіону, забезпечувала їх економічну незалежність та фінансову стійкість.

Принципи розміщення продуктивних сил, перераховані вище, – це набір вимог і бажаних результатів, які необхідно враховувати та досягти при науковому обґрунтуванні стратегії розвитку продуктивних сил будь-якого регіону та розробці конкретної схе­ми її реалізації. Здебільшого одночасне врахування всіх принципів неможливе, бо в дійсності вони часто суперечать один одному(наприклад, принцип охорони природи та наближення виробницт­вадо джерел сировини та ін.).