31. Основи політики та ідей класичного лібералізму.

Лібералізм зародився як ідеологія буржуазії у XVII ст. і остаточно оформився як ідейно-політична доктрина до середини XIX ст. Зародження й розвиток капіталістичного способу виробництва вимагали ліквідації історично віджилих феодальних суспільних відносин, усунення перешкод вільному підприємництву,приведення у відповідність з новими виробничими відносинами політичної надбудови.В основі лібералізму як ідеологічного обгрунтування назрілих суспільних перетворень лежать ідеї таких видатних мислителів, як Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, Е. Кант, А. Сміт, Б. Констан, І. Бентам, Дж. С. Мілль та ін. Біля витоків лібералізму стояв Дж. Локк, який обґрунтовував ідеї суспільного договору та природного права. Згідно з першою держава є результатом угоди між людьми. За цією угодою люди передають державі частину своїх прав,але є такі права,що належать їм від народження і не можуть бути відчужені. До них належать насамперед право на життя, свободу і власність. Ідея індивідуальної свободи є центральною в лібералізмі. Саме свобода стимулює пошук шляхів досягнення успіху, підприємливість, новаторство, тобто все те, що притаманне буржуазії. Проголошення свободи найвищою цінністю означало визнання природної рівності людей,вимагало ліквідації будь-яких станових привілеїв,обмеження абсолютизму державної влади. Обмеженню державного абсолютизму слугує поділ влади на три відносно самостійних гілки - законодавчу,виконавчу й судову,ідея якого була висунута спочатку Дж. Локком,а згодом всебічно обгрунтована Щ.-Л. Монтеск'є.

До основних ідей українського лібералізму можна віднести: пріоритетність політичних і громадянських прав особи перед державою і нацією; конституціоналізм і правова держава; при-ватна власність як основа господарювання; державна автономія д України у складі Російської федерації; самоврядування як основа державного устрою; загальнолюдські цінності на національ-ному ґрунті. Представниками українського лібералізму були Михайло Драгоманов, Богдан Кістяківський.

М. Драгоманов піддав критиці методологічні принципи народницької школи, що ґрунтувалися на ідеї народоправства та інтересу «трудового народу», і розвинув учення про суспільство і «державу в руслі позитивізму». Оцінюючи історичні події в Україні з погляду еволюційного розуміння прогресу, він на противагу вченим-народникам визнавав справедливими лише ті народні рухи, що сприяли духовно-ліберальному, економічному та політичному розвитку краю.

32. Економічна платформа класичного лібералізму.

В економічному відношенні лібералізм передбачав усунення цехової регламентації, позаекономічних форм залежності і повну підприємницьку свободу. Ця свобода грунтується на приватній власності і проявляється у вільній конкуренції власників на нерегульованому ринку. Держава має керуватись принципом «Іаssег fаіге» (франц.-«дозвольте діяти»); вона не повинна втручатись в економіку, а покликана виконувати лише роль «нічного сторожа» (А. Сміт), тобто охороняти мир і спокій громадян. Тим самим чітко розмежовувались громадянське суспільство й держава, яка розглядалась як неминуче зло.

Проголошення і конституційне закріплення права на свободу,приватну власність і вільну економічну діяльність, втілення в життя принципів вільної ринкової конкуренції і поділу влади забезпечили прискорений розвиток продуктивних сил,сприяли звільненню від пут абсолютизму, становленню правової держави,парламентаризму й демократії. В цьому полягає незаперечна історична заслуга лібералізму.

Однак давно помічено,що свобода-ворог рівності. Проголошена лібералізмом свобода для всіх виявилась свободою лише для небагатьох – для власників, тобто для буржуазії. Держава, яка дала рівні права всім громадянам і усунулась від втручання в економіку, залишила слабких без захисту і зробила їх здобиччю сильних. Замість цивілізованого індивідуалізму утвердився буржуазний егоїзм,коли кожен діяв лише у власних інтересах,не зважаючи на інтереси інших людей і суспільства в цілому.Збагачення одних здійснювалось за рахунок зубожіння інших.

33. Ідея соціального лібералізму та її втілення в США та Зх Європі. Рубежем, який зробив класичний лібералізм надбанням історії й утвердив принцип державного втручання в економіку та ідею держави загального добробуту, стала велика економічна криза 30-х років. Саме завдяки втіленню кейнсіанських ідей у його «новому курсі» американ президентові Ф. Рузвельту вдалось відносно швидко подолати найважчу за всю історію США соціально-економічну кризу. Успіхи політики Ф. Рузвельта сприяли популяризації ідей лібералізму. Після 2 світової війни лібералізм уже як соціальний лібералізм знову стає провідною ідейно-політичною течією.На позиції лібералізму в суспільно-політичному житті західних країн значною мірою вплинуло те, що в 50-ті роки у США сформувався своєрідний консенсус між лібералами та представниками поміркованого крила консерваторів стосовно низки важливих питань соціально-економічної політики, зокрема щодо державного втручання в економіку й соціальні відносини. В Західній Європі подібного консенсусу ліберали досягли з соціал-демократами та консерваторами. Ліберально-консервативно-соціал-демократичний консенсус не ставив під сумнів існування капіталізму, а був спрямований лише на реформування окремих його сторін.Мова йшла про те, що держава повинна захищати інтереси всіх верств суспільства.Вона покликана зменшувати соціальну нерівність шляхом перерозподілу доходів, забезпечувати зайнятість, розвивати системи охорони здоров'я, освіти, культури, житлового будівництва тощо.Післявоєнне економічне піднесення та реалізація ідей соціального лібералізму й соціал-демократизму в країнах Заходу сприяли підвищенню добробуту широких верств населення. Набула поширення концепція «держави загального благоденства». Та сталося так, що основні ідеї лібералізму в межах досягнутого консенсусу запозичувались консерваторами справа, а соціал-демократами - зліва. Ця обставина не могла не відбитися на статусі лібералізму й ліберальних партій, соціальна база яких звузилась, оскільки вони опинились між соціал-демократичними і консервативними таборами.