Тематичний план

Назви тем	Всього годин	Із них:			Самостійна робота
		Лекції	Семінари	Практичні заняття
Тема 1. Предмет, методи та функції політології	28	2	2	–	24
Тема 2. Політика як соціальне явище. Історія розвитку політичної думки	40	2	2	–	36
Тема 3. Політична влада. Демократія у політичному житті суспільства	38	2	2	–	34
Форма підсумкового контролю – залік	2	–	–	–	–
Всього годин:	108	6	6	–	94

Основні терміни дисципліни

Автократія (грец. autokrateia – самовладдя) – система управління суспільством чи державою, за якої одній особі належить виключна й необмежена верховна влада.

Авторитаризм (лат. auctoritas – влада, вплив) – тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб'єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, можливістю застосування насильства чи примусу.

Анархізм (грец. anarchia – безвладдя) – ідейно–теоретична й суспільно–політична теорія, в основу якої покладено заперечення інституціонального, насамперед державного, управління суспільством.

Влада – здатність, право й можливість розпоряджатися ким–небудь або чим–небудь, а також чинити вирішальний вплив на долю, поведінку та діяльність людей з допомогою різноманітних засобів (права, авторитету, волі, примусу та ін.); політичне панування над людьми; система державних органів; особи, органи, наділені владно–державними та адміністративними повноваженнями.

Демократія – форма державно–політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом влади. Демократія представницька – порядок розгляду і вирішення державних і громадських питань повноважними представниками населення (виборними або призначеними).

Деспотизм (грец. despot – володар, самодержець) – система державного устрою, необмежена монархія, яка характеризується абсолютним свавіллям влади та безправ'ям підданих; самовладдя, жорстоке придушення волевиявлення народу.

Етатизм (франц. état – держава) – поширення активності та впливу держави на соціально–політичне життя із застосуванням централізації бюрократизації та концентрації політичної влади.

Консерватизм (лат. conservare – зберігати, охороняти) – політична ідеологія і практика суспільно–політичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально–правових засад.

Легітимність (лат. legitimus – законний, правомірний) – здатність політичного режиму досягати суспільного визнання й виправдання обраного політичного курсу, винесених ним політичних рішень, кадрових або функціональних змін у структурах влади.

Лібералізм (лат. liberalis – вільний) – політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави.

Монархія (грец. monarchia – єдиновладдя) – форма правління, за якої верховна влада формально (повністю або частково) зосереджена в руках однієї особи – глави держави – спадкоємного монарха.

Національна політика – науково обґрунтована система заходів, спрямована на реалізацію національних інтересів, розв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин.

Неоконсерватизм (грец. neos – новий і лат. conservare – зберігати) – сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс багатьох провідних країн світу наприкінці XX ст. ("рейганоміка", "тетчеризм").

Неолібералізм (грец. neos – новий і лат. liberalis – вільний) – сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно–монополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя; "етатистський" різновид лібералізму зі збереженням принципу демократії, вільної конкуренції, приватного підприємництва.

Олігархія (грец. oligarchie – влада небагатьох) – політичне та економічне панування, влада, правління невеликої групи людей, а також сама правляча група. Термін було запроваджено Платоном і Аристотелем у V – IV ст. до н. е. для позначення однієї з найгірших, на їхню думку, форм правління, коли "владарюють багаті, а бідні не беруть участі у правлінні". Розрізняють О. аристократичну і фінансову.

Політика (грец. politika – державні й суспільні справи) – організаційна, регулятивна й контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головно на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля ствердження власних запитів і потреб.

Політична партія – організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу, класу, класів, соціальної верстви, верств, намагається реалізувати їх завдяки здобуттю державної влади або участі в ній.

Політична система суспільства – інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

Політична соціалізація – процес засвоєння індивідом упродовж життя політичних знань, норм і цінностей суспільства, до якого він належить.

Політичне відчуження – процес, який характеризується сприйняттям політики, держави, влади як сторонніх, чужих сил, які панують над людиною, пригнічують її.

Політичний режим (франц. régime – управління) – сукупність методів, засобів і способів, із допомогою яких владні органи здійснюють управління суспільством і забезпечують своє політичне панування.

Політологія (грец. politike – політика і грец. logos – учення) – наука, об'єктом якої є політика та її взаємовідносини з людиною й суспільством; посідає одне з провідних місць у сучасному суспільствознавстві. Щодо П. в зарубіжній та вітчизняній літературі часто вживаються терміни "політична наука", "наука про політику", "політична соціологія", що відображають традиції та особливості національних політологічних шкіл.

Популізм (лат. populus – народ) – загравання певних політиків і політичних сил із масами, гра на їхніх труднощах та обіцянки надзвичайних успіхів у вирішенні соціально–економічних проблем у разі приходу до влади.

Республіка (лат. respublika, від res – справа, public – громадський) – форма державного правління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням або представницьким органом.

Тоталітаризм (лат. totals – увесь, повний) – спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохоплюючим контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загально обов'язковою ідеологією.

Фашизм (лат. fascio – пучок, в'язка) – ідейно–політична течія, що сформувалася на основі синтезу сутності нації як вічної та найвищої реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості; екстремістський політичний рух, різновид тоталітаризму.