6.4.3. Класифікація та характеристика методів виховання в сучасній педагогічній теорії

вихованців.

Класифікація І.С. Мар'єнка з'явилася у другій половині 70-х років і ставила за мету підвищення теоретичного рівня здійснення педагогічного процесу, надання йому більшої науковості та систематичності. В основі класифікації лежала комплексна організація ви-

керівництва, самовиховання.

Перша половина 80-х років минулого століття знаменувалася пошуками оптимальних варіантів процесу формування особистості, віднайдення механізмів усебічних упливів на вихованців. У запропонованій класифікації Г.І. Щукіної, О.І. Сластьоніна, Ю.К. Бабанського за основу було взято оптимальне керівництво виховною діяльністю. Вона включає такі групи методів виховання', методи формування свідомості особистості, методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки, методи стимулювання поведінки і діяльності дітей.

У другій половині 80-х років з'явилася система методів виховання, в основу якої покладено взаємозв'язок ефективності виховного впливу із соціальною установкою особистості. Її автор

М.Д. Ярмаченко виділив такі структурні групи: методи інформації, сугестії, організації практичної діяльності і стимулювання поведінки2.

З початком перебудовних процесів у суспільстві було оновлено традиційну парадигму виховання особистості. У виховному процесі акцент переносився на створення виховуючих відносин вихованців

івихователів як суб'єктів педагогічного процесу. Тому класифікація методів виховання A.M. Бойко, створена на основі врахування

рівня виховуючих відносин (співпідпорядкування, співробітництва, співтворчості), є актуальною3. Нею розроблена

іобґрунтована класифікація прийомів виховання (понад 60), що зроблено в педагогічній науці вперше (табл. 6.4.3.1).

Огородников И.Т. К вопросу о классификации методов воспитания // Советская педагогика. — 1972. — № 4.

Педагогіка / За ред. М.Д. Ярмаченка. — К.: ВШ, 1986. — С. 287.

Бойко A.M. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації: Навчальнометодичний посібник. — К., 1996. — С. 63-70.

— 95 —

Звернення наукової педагогіки до народного досвіду виховання дозволило згрупувати більшість народних методів виховання за виховною спрямованістю: стимулюючі, дійові, самовиховання, перевиховання1. Ці та інші народні методи сприяють збереженню національної культури, без якої не може бути сучасної культури, виховання по-справжньому інтелігентної особистості.

Таким чином, на увагу заслуговують усі названі класифікації. Вони враховують певний етап розвитку суспільства, педагогічної науки і школи.

У сучасних умовах найбільш доцільною є класифікація ме-

тодів виховання за основною метою і завданнями виховного процесу.

Виходячи з того, що вихователь завжди апелює до свідомості дитини, адже безпосередньо діяти на поведінку майже неможливо, почнемо аналіз із групи методів формування свідомості особистості. Ця група методів виховання обумовлена важливістю процесу трансформації суспільних цілей у мотиви діяльності і поведінки вихованців. Методи, що відносяться до цієї групи, доцільно поділити на дві великі підгрупи: 1. Методи переконування; 2. Методи позитивного прикладу. До першої підгрупи належать такі методи: ро- з'яснення, навіювання, бесіда, лекція, дискусія та ін. Специфіка цих груп методів полягає у тому, що головним засобом їхнього здійснення виступає слово вчителя, "нічим не замінимий інструмент впливу на душу вихованця" (В.О. Сухомлинський), а, отже, переконування будується на силі слова вихователя. Завданнями методів цієї групи є: конкретизація і роз'яснення складних суспільних, моральних, трудових, естетичних норм, ситуацій і понять; створення емоційного настрою у діяльності, сприяння розвитку позитивної моральної, суспільної мотивації, формування правильних моральних оцінок, суджень, узагальнення їх у світоглядні поняття. Таким чином, саме ці методи виховання мають виняткове значення для спонукання школяра до правильних дій і поведінки. Тому вимоги до цієї групи методів такі: 1) всебічне знання певного учня; 2) чітка постановка мети і завдань поведінки; 3) глибоке розкриття суті, завдання, ситуації, вчинку; 4) відповідність змісту методу і форми впливу вікові дітей; 5) забезпечення зв'язку основних аргументів вихователя з життям класу; 6) діалогічність при застосуванні методу, переконаність

1Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. — К., 1985. — С. 63-70.

—97 —

вихователя; 7) наявність варіативності і ситуації вибору; 8) активна життєва і навчально-виховна позиція учня; 9) співпадіння змісту переконування школи і сім'ї школяра. Ефективність методів переконування залежить від стадії розвитку колективу, від життєвого досвіду учня та вже засвоєних ним правил і понять.

Психологічною основою методів переконування є випереджуюче відтворення в свідомості дитини тих дій і вчинків, які вона збирається здійснити. Таке планування поведінки базується на вже досягнутому досвіді й на нещодавно засвоєних знаннях норм, правил, принципів діяльності. Обов'язковою умовою ефективності цих методів є їх глибинний зміст і висока емоційність.

Важливим аспектом у розумінні проблеми методів виховання є взаємоперехід методу в прийом виховання, прийому в метод виховання. Так, методи роз'яснення, прикладу можуть бути

частинами б е с і д и як методу виховання, тобто прийомами виховання. При цьому вони не втрачають свого високого призначення у виховному процесі. Наприклад, у бесіді учні залучаються до оцінки подій, явищ, виробляють ставлення до дійсності. Існує декілька видів бесід: пізнавальні, етичні, естетичні та ін. Завдяки оперативності та мобільності даного методу він є найефективнішим у середній віковій групі основної школи, забезпечує потяг до новизни, нестандартності, жвавості, але не надає впевненості у негайному перенесенні прийнятих упливів у практику.

Більшого успіху досягає вихователь, використовуючи дискусійні методи виховання. Вони актуалізуються у наш час варіативності й вибору в спілкуванні з дітьми, надання переваг індивідуальним і груповим формам діяльності. Дискусія дозволяє досягти одразу багатьох цілей: виявити протиріччя у поглядах та вникнути в них, дійти до правильних висновків, виробити вміння обґрунтовувати та відстоювати свої погляди, вміння рахуватися з думкою інших і, водночас, поважати протилежні точки зору. Цей метод імпонує юнацтву, адже молодь, з одного боку, має інтерес до світоглядних проблем, з іншого, — схильна до дискутування. Створення атмосфери дискусії вимагає від вихователя ґрунтовної підготовки:

вибір актуальної та цікавої теми, розробка питань, які б передбачали наявність двох або декількох точок зору; ознайомлення вихованців з правилами проведення дискусії. Успіх дискусії залежить від ведучого, який своїм прикладом доводить необхідність чіткості у висловлюваннях, стриманості при незгоді з іншими, досконалості в обґрунтуванні власної думки тощо.

— 98 —

Процес виховання людини відбувається не тільки в школі під час усвідомлення основних понять, норм і правил. На дитину здійснюється вплив багатьох факторів: середовища, авторитету інших людей, засобів масової інформації, що може бути і позитивним, і негативним.

Метод позитивного прикладу невипадково посідає чільне місце серед інших методів виховання, адже ще стародавні римляни

помітили, що важко підвести до добрих вчинків повчанням, легко — прикладом. Тому і в українській етнопедагогіці методи прикладу та навіювання були основою у вихованні моральних звичок, громадянського ставлення до оточуючого світу. Педагогічна наука і практика високо цінує у вихованні приклад батьків, приклад учителя, приклад старшої людини, що досягла успіхів у певній галузі, приклад однокласників, ровесників та ін.

Психологічною основою методу позитивного прикладу є прагнення дітей до наслідування і копіювання у власній поведінці тих дій і вчинків, які, з їхньої точки зору, є значущими й підносять їхню гідність. К.Д. Ушинський підкреслював, що виховна сила проливається тільки із живого джерела людської особистості, що на особистість можна впливати тільки особистістю. Метод прикладу є ефективним у будь-якій віковій групі школярів, але якщо для молодших школярів учителі й батьки є основним прикладом, то для старших підлітків

найавторитетнішими часто бувають однолітки, які інколи мають далеко не позитивний уплив на них. Тому, встановивши справжню цінність учинку, треба ненав'язливо розкрити її учням. Наводячи приклад успіхів однокласника чи ровесника, треба зосереджувати увагу не на особистостях, а на аналізі й осмисленні їхніх позитивних дій, щоб не вносити в дитяче середовище суперництва і не протиставляти школярів один одному. Як позитивні у педагогічній практиці

використовуються передусім приклад батьків і вчителів. Слід підкреслити обов'язкову естетичність прикладу в реалізації педагогічного принципу виховання на позитивних емоціях. Це забезпечить

належну мотивацію при наслідуванні. Згадаємо слова С. Полоцького про те, що аморальність дорослих розбещує дитину подібно до того, як у курній хаті і сама людина стає чорною.

Позитивний досвід поведінки створюється передусім доцільною організацією дітей. Наступна група — це методи, що за

класифікацією мають назву методи формування позитивного досвіду поведінки у процесі діяльності вихованців. До даної групи

ня є педагогічно організована виховна ситуація (A.M. Бойко), так як у процесі навчання такою клітинкою, де, як у краплі води, відзеркалюються всі проблеми дидактики, є урок (В.О. Сухомлинський).

У відповідності до конкретних виховних завдань можуть створюватись спеціальні ігрові ситуації. Цей метод відповідає потребам дитячого віку і забезпечує ігрове моделювання, яке допомагає вирішувати іноді досить складні педагогічні ситуації. Іноді він з успіхом може чергуватись з методом громадської думки, який є актуальним для всіх вікових груп дітей. В сучасних умовах усе більшого значення в формуванні особистості набувають методи самовиховання. До них відносимо: самоаналіз, самооцінку, самонаказ, самоконтроль, самокорекцію.

Група методів стимулювання поведінки і діяльності вихованців включає два головних методи — заохочення і покарання та безліч інших методів (змагання, контролю і т. ін.), та прийомів.

У педагогічній науці дуже здавна ведуться дискусії про доцільність покарань, про міру заохочень. Історія педагогіки знає прибічників покарань (Д.І. Писарєв, A.C. Макаренко) та їхніх противників (П.П. Блонський, С.Т. Шацький, О.П. Пинкевич, В.О. Сухомлинський). Сучасна педагогічна практика свідчить про можливість гармонійного поєднання цих методів, застосування їх у певній системі. Звертаючись до народних виховних джерел, бачимо, що є методи схвалення і осуду, які дають змогу дитині відчути, зрозуміти думку оточуючих і самій зорієнтуватись у обставинах. Психологічну основу цих методів складають внутрішні хвилювання. Але й зовнішні вияви мають позитивне значення, якщо вчитель помітив відповідну реакцію в учинках і діях дитини, примушує школяра обмірковувати й аналізувати свої вчинки і сприяти розвиткові моральної свідомості і виробленню певних почуттів.

У ході сучасних досліджень сформульовано ряд методичних рекомендацій щодо застосування методів покарання і заохочення у сучасній школі: 1) мобільність; 2) індивідуальність; 3) звертання не до особистості в цілому, а до її дій (за Г.І. Щукіною); 4) перевага кількості заохочень над кількістю покарань; 5) неприпустимість протиставлення одного учня цілому колективу (за М.Д. Ярмаченком);

6)оцінка не тільки результату, а й мотивів і способів діяльності учня;

7)наявність колективного схвалення у заохоченні; 8) об'єктивність і підтримка громадської думки (за A.M. Алексюком); 9) здатність учителя звинувачувати себе при певних обставинах скоєння учнем

—101 —

ця, як різець і мармур в руках скульптора, — писав В.О. Сухомлинський. Як без скрипки немає музики, без фарби і пензля — живопису, без мармуру і різця — скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово — це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність1".

Педагог вважав, що слово потрібне дитині кожної хвилини — і тоді, коли вона втішається радощами життя, і тоді, коли її серце стискає сум.

Сьогодні слово вчителя є рятівним кругом для дитини, коли вона потребує захисту і допомоги. Спеціальними дослідженнями доведено, що вчителі, на жаль, стали менше спілкуватися з дітьми. Діти не мають від них підтримки, не рідкісні випадки, коли діти залишають школу. Тому значення вербальних упливів зростає, більш різноманітнішою мусить бути і діяльність. Лише у педагогічно доцільних діяльності й спілкуванні можуть виникнути суб'єктсуб'єктні стосунки вчителя й учнів. Історія свідчить, що учні і послідовники A.C. Макаренка, часто використовуючи його виховні прийоми, інколи терпіли поразку. Це підтверджує висновок великого педагога про те, що універсального методу немає.

Від чого залежить вибір вихователем методів виховання? Назвемо ряд факторів, що визначають їх вибір.

Особистість вихователя. Для успішного використання існуючого арсеналу методів вихователю важливо користуватись тими, які органічно входять у його педагогічну систему і зможуть найповніше розкрити його педагогічний потенціал, тому особливе значення має професійна компетентність учителя.

Вікові та індивідуальні особливості вихованців. За A.C. Макаренком, виховна робота не терпить стереотипних рішень і навіть гарного шаблону. Успіх чекає того вихователя, який аналізує відмінності вихованців, як вікові, так і індивідуальні.

Рівень згуртованості вихованців. Результативність взаємодії вихователів і дітей залежить від стану розвиненості самоуправлінських рис у даній групі вихованців. Рівень взаємодії (співпорядкування, співробітництво, співтворчість) безпосередньо впливає на вибір методів. Повертаючись до прикладу з поразкою макаренківських вихованців, зазначимо, що вони не врахували рівень згуртованості дітей, або за Макаренком, стадію розвитку колективу.

Мета виховання. У сучасному суспільстві метою вихован-

1Сухомлинський В. О. Слово про слово // Вибрані твори: У 5 тт. — Т. 5. — К., 1977.

—С. 160.

—103 —

ня є виховання громадянина. Відповідно із даною метою виникла

необхідність звернутися до народних методів виховання, адже в даному разі вони є засобами трансформування загальнолюдських цінностей, збережених у народі.

Зміст виховання. За змістом виховання існує цілий ряд напрямів виховної діяльності. Це — естетичне, трудове, фізичне, економічне виховання та інші. Під час реалізації змісту кожного напряму виховання використовуються специфічні для нього методи. Наприклад, для реалізації змісту естетичного виховання — переконування, обговорення життєвих ситуацій, фільмів. Для здійснення фізичного виховання застосовуються вправи, змагання тощо.

Розглянуті групи методів, як правило, використовуються для забезпечення всіх напрямів виховання, тому й мають назву загальних методів виховання. Наукові пошуки вчених і вчителів-практиків найбільш універсальних і ефективних методів виховання продовжуються.

Завдання для самостійної роботи

1 Селиванов В. С. Средство воспитания как педагогическая категория // Педагогика. — 2000.

— № 9. — С. 34-36.

— 104 —

виховуючих ситуацій і прокоментуйте їх.

5.У етнопедагогіці стверджується: коли зростає ефективність виховання, то збільшується кількість добрих людей, хороших сімей, а з них формується рід, народ. Чи поділяєте ви цю думку? Які фактори, на ваш погляд, найбільше впливають на виховання?

6.В.І. Лозова і Г.В. Троцко в посібнику "Питання теорії виховання" (Харків, 1995.) наводять такий педагогічний висновок Я. Корчака: "Похмурий погляд, похвала, догана, жарт, порада, поцілунок, казка як нагорода, словесне заохочення — ось лікувальні процедури, які треба призначати в малих або великих дозах, частіше чи рідше в залежності від конкретного випадку і особливостей організму" (Корчак Я. Избранные педагогические произведения. — М., 1979. — С. 177.). Які методи і прийоми виховання називає великий польський педагог-гуманіст? Чому він вважає їх "лікувальними процедурами"? Від чого, на його думку, залежить вибір засобів виховання?

7.Після зробленого класним керівником зауваження підліток вийшов із класу, демонстративно грюкнувши дверима. Реакцією класного керівника було звернення до хлопчика наступного дня із словами: „Грубістю можна тільки показати себе з гіршого боку, а чогось домогтися не можна ніколи".

Який метод виховання застосував учитель? Охарактеризуйте можливі варіанти вирішення даної проблеми.

Питання контролю, самоконтролю знань та дискусії

1.Яке із визначень методів виховання, поданих у лекції, є, на вашу думку, найбільш педагогічно доцільним?

2.У змісті лекції характеризуються кілька класифікацій методів виховання. Обґрунтуйте їх сильні і слабкі сторони.

3.На конкретних прикладах продемонструйте співвідношення понять "метод", "прийом", "засіб" (у виховному сенсі).

4.Яка ознака покладена в основу найбільш поширеної сучасної класифікації методів виховання?

5.Порівняйте класифікацію методів за основними виховними

—105 —