3. Норми літературної мови

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість – основна ознака літературної мови.

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють такі мовні норми:

Норми літературної мови	Регулюють ПРАВИЛЬНІСТЬ	Приклади
Орфоепічні	Вимови звуків, звукосполучень, наголошення слів	[веидец':а], [шчиепити], [ноушу], [к'іхт'і], позаочі, добродій
Орфографічні	Написання слів та їхніх частин	Пів'яблука, пів-Європи, бриньчати, деренчати
Лексичні	Вживання слів у властивих їм значеннях, правильне подання слів	Будь-яке (любе) питання, випрасував (погладив) одяг, наступна (слідуюча) зупинка
Граматичні (словотвірні, морфологічні, синтаксичні)	Творення слів, уживання форм слів, побудови слів і речень	По містах і селах (по містам і селам), згідно з наказом, відповідно до наказу (згідно до..., відповідно з), самий найбільший
Пунктуаційні	Вживання розділових знаків	Це, може, й так, а може, й ні.
Стилістичні	Використання мовних засобів, властивих лише даному стилеві; поєднують у собі всі інші норми	Серед проблем, якими займається колектив, чільне місце займає посідає...

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів, які підлягають нормуванню, змінюються. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами, послідовно їх дотримуватись.

4. Стильове розмаїття сучасної української мови

Використовуючи мову в повсякденному житті, люди, залежно від потреби, вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на іспиті відрізняється від виступу на конференції. Коли студент пише наукову роботу, він старанніше добирає слова й будує речення, ніж тоді, коли він пише приватного листа. Залежно від змісту і цілеспрямованості висловлення, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбуваються певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації наявних у мові варіантів слів, форм, словосполучень, конструкцій речень. Отже, тексти – художній твір, наукова стаття, протокол, газетний репортаж, написані однією мовою, відрізняються набором мовних засобів, специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови.

Стиль – різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматики, фонетики).

Кожен стиль має: сферу поширення (коло мовців); призначення; систему мовних засобів; стилістичні норми; підстилі; жанри реалізації.

В українській літературній мові виділяють традиційно п'ять функціональних стилів:

Розмовний	Засіб впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків
Художній	Різнобічний вплив на думки й почуття людей за допомогою різноманітних зображально-виражальних засобів
Науковий	Викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення
Офіційно-діловий	Регулювання ділових стосунків у суспільно-політичній та адміністративно-виробничій сферах діяльності
Публіцис-тичний	Засіб активного впливу на читача, спонукання його до діяльності, до необхідності посісти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові

Проте функціональні стилі не існують окремо один від одного. У будь-якому з них переважають загальномовні, міжстильові засоби, незважаючи на те, що кожен вирізняється специфічними елементами, властивими тільки йому.

В офіційно-діловому стилі тексти мають бути змістовними, точними. Для офіційно-ділового стилю характерні усталені мовні звороти, стандартні початки й закінчення документів, поділ на частини. В ньому закріпилося чимало специфічних термінів, традиційних форм. Цей стиль повністю позбавлений емоційності та образності. Побудова речень відзначається лаконізмом. Речення чіткі й нескладні.

Стиль законодавчих паперів значно відрізняється від канцелярського. В канцелярсько-діловій мові виразно виявляється безпосередній зв'язок мови з виробничою діяльністю людей.

Використання термінів і усталених мовних зворотів, поділ на частини притаманні також науковому стилеві мовлення. Проте, на відміну від ділового, наукова мова послуговується як простими, так і складними реченнями, має певний елемент образності (в науково-популярному та науково-навчальному підстилях).