16. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний та його доба.

Сагайдачний (Конашевич-Сагайдачний) Петро Кононович (?—1622) — політичний діяч, гетьман реєстрового козацтва. Народився у с. Кульчицях поблизу Самбора в шляхетській родині. Навчався в Острозькій школі, згодом пішов на Запорожжя. Невдовзі висунувся на чільне місце серед козацької старшини. Очолив кілька вдалих походів на Оттоманську Порту і Кримське ханство. З його ім´ям пов´язане взяття Варни (1606) і Кафи (1616). У1618 р. взяв участь у поході військ польського королевича Владислава на Москву. Майже одночасно (1620) послав до царя спеціальне посольство з проханням прийняти українських козаків на російську службу. У гетьманській діяльності керувався прагматизмом, тверезим розрахунком, твердістю і водночас схильністю до компромісів. Відомий як меценат і палкий прихильник братського руху. У 1621 р. очолив козацьке військо у битві під Хотином. Тоді ж дістав тяжке поранення, яке прискорило його смерть. Похований у Братському монастирі в Києві. У 1616 р. гетьманом Запорозької Січі було обрано Петра Сагайдачного. Він, незаможний шляхтич з міста Самбора, що на Галичині, вчився в Острозькій академії, після чого пішов у Січ, брав участь у кількох походах, найвідоміший з яких — похід на Кафу в 1616 р. Він вважав, що козаки ще поступаються силою Речі Посполитій, і тому основою його політики стало примирення з Польщею. П. Сагайдачний очолював великі загони козаків, які допомагали полякам у нескінченних війнах з Москвою і Оттоманською імперією. У 1619 р. він погодився скоротити реєстр до 3 тис, закріпив несанкціоновані морські походи і визнав право короля затверджувати козацьких старшин. Важлива заслуга П. Сагайдачного полягає в тому, що він об'єднав військову силу козаків з політично слабкою церковною і культурною верхівкою України. У 1620 р. П. Сагайдачний разом з усім Запорозьким Кошем вступив до Київського братства, тобто запорожці стали підтримкою й захисниками релігії та культури України. Того ж року він разом з православними священиками запросив до Києва єрусалимського патріарха Феофана для освячення нових православних ієрархів. Поляки погрожували схопити патріарха Феофана як шпигуна, тому П. Сагайдачний разом з трьома тисячами козаків супроводжував його до турецького кордону. Відносини між Польщею і козаками ставали дедалі напруженішими. Проте загроза турецької агресії після поразки шляхетського війська на Цецорських полях у 1620 р. змусила короля знову звернутися до українського гетьмана по допомогу. Участь козаків у боях проти військ султана Османа II забезпечила успішне завершення в 1621 р. Хотинської війни. Смертельно пораненого в одній із битв П. Сагайдачного відвезли до Києва. У 1622 р. П. Сагайдачний помер.

17. Козацько-селянські повстання 1620-1630х

Повстання під проводом Марка Жмайла

Занепокоєний утворенням козацької «окремої республіки», уряд Речі Посполитої почав готувати влітку 1625 року черговий каральний похід проти козаків. В вересні 1625 року коронний гетьман С.Конецьпольський разом з іншими магнатами на чолі 30-тисячного війська вирушив з м.Бара на Подніпров‘я. Йому протистояло Військо Запорізьке Марка Жмайла до якого приєдналися повстанці з міщан і селян. Преші сутички між карателями і козаками відбулися під Каневом. Вдало відбившись від ворогів, козаки відступили до Курукового озера. Головна битва відбулася 15 жовтня 1625 року біля села Таборище (м.Крилов). Наслідки його можна було передбачити, хоча полякам так і не вдалося здобути укріплений козачий табір повстанців.

Зрештою, справу вирішив не бій, а суперечки серед козаків. Помірковані запоріжці під приводом Мих.Дорошенка вступили в переговори з поляками. 25 жовтня 1625 року була підписана Куруківська угода, за якою козацький реєстр – 6 тис., решта, приблизно 40 тис. козаків повинні були повертатися до своїх панів. Реєстрові козаки обирали гетьмана, але затверджувати його мав король, проживати вони мали право лише на державних землях. Звичайно, така угода не влаштовувала ні шляхту, ні козацько-селянські маси. Новий вибух в Україна був не за горами.

Повстання під проводом Івана Сулими

Російсько-польська війна 1632-1634 рр. закінчилася перемогою Речі Посполитої і підписанням мирного договору. Після цього уряд Речі Посполитої знову посилив тиск на козаків. Оскільки Османська Імперія та

Кримське ханство безперервно скаржилися на козаків, які постійно здійснювали напади на їх володіння, погрожували війною Речі Посполитій.

Було вирішено приборкати козаків. З цією метою сейм Речі Посполитої ухвалив побудувати на берегах Дніпра фортецю. Вона мала перепиняти втікачів на Низ, перекрити головний шлях постачання запорожців провіантом і боєприпасами.

Незабаром французький інженер Боплан підшукав зручне місце для фортеці: на правому березі Дніпра, біля першого порогу (Кодацького), трохи нижче того місця, де Самара впадає до Дніпра. В середині літа 1635 року фортеця булла повністю готова. Вона отримала таку ж назву, як і поріг, тобто Кодак, і її одразу ж зайняв польсько-шляхетський гарнізон. Для козаків новозбудована фортеця була наче більмо на оці, бо серйозно перешкоджала їхнім діям і обмежувала можливості боротьби проти Речі Посполитої. Вихід був один –зруйнувати цю фортецю, піти на нове повстання проти польської шляхти. Цю операцію очолив гетьман Війська Запорізького Іван Сулима. Іван Михайлович

Сулима походив із старовинного українського шляхетського роду, який сягав корінням аж у XIII ст. Він народився в с.Рогоші Любецького староства на Чернігівщині, служив у 1615 році у переяславських маєтностях польського

гетьмана С.Жолкевського. Але вже в 1621 році бачимо його на чолі морського походу. В 1628 році він перший став козацьким гетьманом, у травні 1629 року організував черговий похід козаків на Крим і дістався під Перекоп.

Достовірно відомо також, що римський папа Павло V Боргезе нагородив Сулиму золотою медаллю за визволення християнських невільників з турецької неволі.

Такий досвідчений воїн, яким був Іван Сулима, блискуче розробив і план взяття Кодака. Він вирішив скористатися відсутністю коронного війська й частини реєстровців, які воювали зі шведами в Прибалтиці. У серпні 1635 року однієї тихої ночі козаки непомітно вдерлися до фортеці і швидко оволоділи нею, перебивши гарнізон. Після цього вони зруйнували фортецю.

Взяття фортеці розпочало нове козацьке повстання, яке тривало недовго, бо невдовзі завершилась війна у Прибалтиці і коронне військо рушило на

Україну, готуючись до боїв з повстанцями. Злякавшись цього, частина

старшини вирішила видати Сулиму уряду Речі Посполитої і захопила його разом із 5 сподвижниками та відправила до Варшави, де вони були страчені.

Однак боротьба триває.

18. Початок Національно-визвольної війни українського народу(1648-1649рр.). Зборівський мир. Після поразки козацьких повстань 20–30-х років XVII століття Річ Посполита розгорнула політику широкого наступу на українство. Гноблення селян і міщан, національно-релігійні утиски викликали в українців ненависть до польської шляхти, магнатів і королівської влади. Усе це спричинило могутній вибух народного гніву. Врешті-решт окремі спалахи непокори переросли в національно-визвольну війну. Її рушійною силою стало козацтво, а провідником – Богдан Хмельницький, обраний 30 січня 1648 року гетьманом Війська Запорозького.  Хмельницький розгортає активну підготовку до виступів проти шляхти. Встановлюються зв’язки з Кримським ханством, яке на кілька років стає союзником козаків. Протягом травня у битвах під Жовтими Водами та Корсунем, а згодом під Пилявцями були розгромлені польські регулярні війська. Повстанці захоплюють Київ, звільнюють Київщину, Брацлавщину, Поділля, значну частину Волині. Розвиваючи успіх, військо Хмельницького у жовтні почало облогу Львова, а згодом і могутньої фортеці Замостя. У лютому 1649 року Хмельницький веде переговори з поляками. Переосмисливши уроки минулорічної боротьби, він однозначно ставить питання про право українського народу на створення власної, незалежної держави. Переговори завершилися тимчасовим перемир'ям до весни. Визволення з-під влади Речі Посполитої значної частини етнічних українських територій сприяло формуванню підвалин Козацько-Гетьманської держави. Її столицею та резиденцією Гетьмана стало місто Чигирин. Починають формуватися козацька, селянська та державна власніс ть на землю, фінансова, митна і податкова системи. Збо́рівський до́говір(8серпня 1649р.)— угода укладена між королем Речі Посполитої Яном ІІ Казимиром з одного боку і Військом Запорозькимна чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким з другого. Зборівський договір підсумував першу фазу в історії Хмельниччини і легалізував самоврядність українських козаків в межах Речі Посполитої. Ця самоврядність втілилася у козацькому державному утворенні — Війську Запорозькому, також відомому як Гетьманщина. Повна назва Зборівського договору: "Декларація Його королівської милості Запорозькому Війську на дані пункти супліки". Він складається з 12 статей. Форма договору —жалувана грамота короля своїм підданим. За умовами цього договору:

• Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини , у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств.

• На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась в Чигирині. Уряди усіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі.

• У контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська коронні. Євреї не мали права займати державні посади й бути лихварями. Єзуїти не мали права утримувати освітні заклади.

• Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів.

• Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил.

• Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму. Підписаний мирний договір не задовольняв ані козаків, ані уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.

19. Битва під Берестечком. Білоцерківська угода. Битва під Берестечком (28 червня—10 липня 1651 року)  — найбільший бій Хмельниччини, який відбувся біля містечка Берестечко між Військом Запорозьким під командуванням Богдана Хмельницького та союзним йому кримськотатарським військом Ісляма ІІІ Герая з одного боку та армією Речі Посполитої під командуванням Яна Казимира ІІ з іншого.

Передумови: У 1651 році Польща після Зборівського миру відновила воєнні дії проти козацької України. Однак через позицію хана Іслам-Гірея, котрий не хотів допустити розгрому Речі Посполитої, Богдан Хмельницький змушений був відмовитися від активних наступальних дій (понад місяць 100—110-тисячна українська армія маневрувала в районіТернополя —Озерної —Колодного), що дозволило королю Яну Казимиру провести військо (близько 90—100 тисяч жовнірів, шляхтичів і 100 тисяч озброєних слуг) до Берестечка й до 25 червня переправити його через річку Стир. Лише діждавшись у середині червня прибуття хана з 30—40 тисяч татар, гетьман негайно вирушив у похід. Не знаючи про це, 27 червня поляки подалися до місто Дубно, і коли їхній авангард уже подолав 7—8 км, стало відомо про наближення українців. Тоді було вирішено повернутися до табору під Берестечком. Ранком наступного дня почалися сутички з татарами (українських кіннотників було небагато), які й розпочали Берестецьку битву.

Наслідки:Поляки не зважилися продовжити війну й розпочали переговори. Внаслідок битви Хмельницький був змушений прийняти дискримінуючий мир (Білоцерківський мирний договір), підписаний під Білою Церквою 28 вересня 1651р. За цим договором число реєстрового війська зменшувалось до 20 000, козацьку територію обмежено тільки до Київського воєводства, шляхті привернуто її давні володіння, а селяни мали повернутися на панщину. Однак битва під Берестечком не стала завершенням війни.Білоцерківський договір, який так і не був затверджений сеймом, не тривав і року, а 2 червня 1652 року відбулась нищівна для польського війська Битва під Батогом.Білоцеркі́вський ми́рний до́говір 1651 — договір між польським урядом і гетьманом України Богданом Хмельницьким, укладений в Білій Церкві 18 (28) вересня 1651 року після невдалої для селянсько-козацьких військ Берестецької битви.Умови договору були важкими для України. За Білоцерківським договором Україна залишалася під владоюшляхетської Польщі.

• Польській шляхті поверталися маєтки у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах;

• територія, підвладна Богдану Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством;

• реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тисяч чоловік;

• Україна була позбавлена права вступати у відносини з іноземними державами і повинна була розірвати союз з Кримським ханством.

• гетьман зобов'язувався розірвати союз із Кримом і відіслати з України татарські загони.

• гетьман позбавлявся права дипломатичних відносин з іноземними державами.

Народні маси України й запорозькі козаки були невдоволені Білоцерківським миром настільки, що Богдану Хмельницькому довелося їх утихомирювати. Боротьба повинна була розгорітися з новою силою. Богдан Хмельницький використав Білоцерківський договір для перепочинку і підготовки нового воєнного виступу проти шляхетської Польщі. Після початку воєнних дій Білоцерківський договір в травні 1652року був анульований Б. Хмельницьким.