57.Політична відлига у 1950-60рр. Шістдесятники.

Відли́га — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.). Його характерними рисами був певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.

Початок відлиги пов'язують зі смертю Сталіна 1953 р. Із відлигою пов'язують перш за все засудження «культу особистості» Сталіна. На ХХ з'їзді КПРС Микита Хрущов засудив сталінські репресії.

Багато політичних ув'язнених в СРСР і країнах соціалістичного табору було випущено на свободу і реабілітовано. Було дозволено повернення на батьківщину для багатьох народів, яких було репресовано у 1930-х — 1940-х роках. Додому були відправлені десятки тисяч німецьких і японських військовополонених. У деяких країнах до влади прийшли відносно ліберальні керівники, такі як Імре Надь в Угорщині. Була досягнута домовленість із західними державами про державний нейтралітет Австрії і виведення всіх окупаційних військ. У 1955 Хрущов зустрівся в Женеві з президентом США Двайтом Ейзенгавером і головами урядів Великобританії і Франції. У зовнішній політиці було проголошено курс на «мирне співіснування» із капіталістичним світом.

Остаточним завершенням відлиги вважають відсторонення Хрущова[2] і прихід до влади Брежнєва (1964). Десталінізацію було зупинено.

Шістдеся́тники — назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський,В.Дрозд, , В. Шевчук, Є. Гуцало, художники Алла Горська, , Борис Чичибабін, і. Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. Клуб творчої молоді в Києві та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Рух шістдесятників виразно протримався ледве одне десятиліття. Вже 17-го грудня 1962 на спеціально скликаній нараді-зустрічі творчої інтелігенції з керівництвом держави їх гостро розкритикували. Після внутрішнього перевороту в КПРС та відставки Хрущова восени

Рух «шістдесятників» було розгромлено або загнано у внутрішнє «духовне підпілля» арештами 1965 — 72 pp.

58.Україна в умовах адміністративно командної системи у 1970-1980рр. Новітня русифікація.

Будівництво "розвинутого соціалізму". Поворот до неосталінізму. У жовтні 1964 р. партійно-державна номенклатура усунула Хрущова від влади, звинувативши його у суб'єктивізмі та волюнтаризмі, порушенні норм і принципів партійного та державного керівництва. Новим лідером Компартії і СРСР майже на 20-річний період (1964-1982 рр.) став Л.Брежнєв, партійний функціонер із Дніпропетровщини, який був відомий своїми консервативними поглядами й відданістю існуючій системі.. У жовтні 1964 р. партійно-державна номенклатура усунула Хрущова від влади, звинувативши його у суб'єктивізмі та волюнтаризмі, порушенні норм і принципів партійного та державного керівництва. Новим лідером Компартії і СРСР майже на 20-річний період (1964-1982 рр.) став Л.Брежнєв, партійний функціонер із Дніпропетровщини, який був відомий своїми к У 1965-1966 рр. брежнєвське керівництво розгорнуло підготовлену ще за Хрущова економічну реформу. Однак, після короткотривалого піднесення у період 8-ї п'ятирічки (1966-1970 рр.), наступив етап сповільненого, затухаючого економічного розвитку. Тенденція до застою проявилася і в Україні: середньорічний приріст валового суспільного продукту, темпи зростання продуктивності праці і відповідно, темпи приросту реальних доходів на душу населення зменшилися у республіці більше, ніж вдвічі. Незадовільно й неякісно вирішувались питання автоматизації, електрифікації, механізації, газифікації, хімізації, меліорації тощо.

Свою економічну безгосподарність і безпорадність збанкрутіла система прикривала надмірною експлуатацією видобувних галузей, експортом сировини і "нафтодоларами

За рівнем і якістю життя розрив між СРСР та західними державами постійно збільшувався. Однак це не завадило радянському керівництву у 1967 р. зробити висновок про побудову в СРСР "розвинутого соціалізму". У 1977 р. була прийнята чергова (четверта за рахунком), "найдемократичніша" у світі брежнєвська Конституція. У ній юридично закріплювалася державно-партійна монополія КПРС як керівної й спрямовуючої сили радянського суспільства.

У II пол. 70-х років нові імпульси було дано процесові русифікації, проти якої рішуче виступали дисиденти. Викривлене тлумачення інтернаціоналізму, надуманість та абсолютизування категорій радянський народ, злиття націй, під гаслом про відмирання національних мов, які увійшли в арсенал пропаганди з подання Л. Брежнєва, на практиці перетворилися в республіці на засіб витіснення української мови з багатьох сфер суспільного життя.

59. Національно-державне відродження України наприкінці 80-х-п. 90-х Україна за темпами зростання загального обсягу продукції промисловості і валової продукції сільського господарства міцно займала 13 місце в СРСР. Таким чином її економіка поступово і неухильно втрачала динаміку свого розвитку. Трагічні події, пов’язані з аварією на Чорнобильській атомній електростанції, змусили багатьох замислитися над наслідками господарювання в Україні союзного центру. В Україні, як і в цілому в СРСР, виникають громадські організації, які отримали назву “неформальних”. 15 травня 1990 р. вперше в історії України Верховна Рада республіки почала працювати у парламентському режимі (сесія тривала не 1-2 дні, як раніше, а 60 робочих днів). В ній більшість (група 239 депутатів) складали представники Компартії України. Першим головою Верховної Ради було обрано В.Івашка, який до цього змінив В.Щербицького на посаді першого секретаря ЦК КПУ. Слід підкреслити, що опозиція з перших днів роботи Верховної Ради починає в ній відігравати досить активну роль. З ініціативи опозиції 16 липня 1990 р. була прийнята Декларація про державний суверенітет України. Фактично з цього законодавчого акту розпочався історичний процес незалежного державотворення України. Декларація послужила правовою основою для цього процесу, основою всього подальшого законодавства в цьому напрямку. Незважаючи на прийняття Декларації про державний суверенітет, Україна продовжувала залишатися у складі Союзу РСР, хоча з цього часу починає діяти більш самостйно і сміливо. Одночасно було прийнято Постанову Верховної Ради УРСР про те, щоб проголосити 24 серпня 1991 р. Україну незалежною демократичною державою та 1 грудня 1991 р. провести республіканський референдум для підтвердження Акту її незалежності. Отримання незалежності України відбулось демократичним шляхом. Головними документами його стали Декларація і Акт проголошення незалежності від 24 серпня 1991 р., які законодавчим шляхом створили умови для будівництва незалежної і суверенної Української держави.

60.Україні на межі тисячоліть. Помаранчева революція та її наслідки.

Помара́нчева револю́ція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004, як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів. Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції. Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.

. Було прийнято рішення провести дострокові вибори Президента і Верховної Ради. 27 березня 1994 р. відбулись вибори до Верховної Ради України. Вільні вибори 1994 р. засвідчили, що Україна стоїть на демократичному шляху розвитку.

16 квітня 2000 року відбувся Всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Понад 80% виборців, що взяли участь у голосуванні, висловились за створення двопалатного парламенту, скорочення числа депутатів з 450 до 300, ліквідацію права депутатської недоторканності, право Президента достроково припиняти повноваження ВРУ, якщо остання протягом одного місяця не зможе сформувати парламентської більшості або протягом трьох місяців не зможе затвердити підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів проекту Державного бюджету України. Проте рішення референдуму так і не було втілено у життя.

Навесні 2001 р. Україну охопила політична криза, пов'язана із вбивством опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе.