Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відповіді на екзамен із антропології.doc
Скачиваний:
87
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
607 Кб
Скачать
☆

34. Сучасна наука про прабатьківщину людства

Виходячи з загальнотеоретичних міркувань найдав­ніші гомініди — мавполюди, які першими почали використовувати спочатку природні, а потім і штучні знаряддя, — мали з’явитися у відкритій місцевості, подібній до сучасних саван, багатій на водні ресурси, рослинну і особливо тваринну поживу. Про це свідчать також етологічні спостереження: двоногість рідко трапляється в тих популяціях шимпанзе, котрі живуть у непрохідних джунглях, і знач­но частіше — у мешканців менш густих тропічних лісів. Ек­спериментальним шляхом доведена необхідність м’ясної їжі для нормального розвитку головного мозку: за довготривалої відсутності

достатньої кількості білків відбувається порушення ультраструктури нейронів його кори. Іншою важливою вимогою до екологічної ніші найдавніших гомінідів була наявність скелястого ландшафту, розсипів каміння, з якого виготовлялися перші знаряддя. І нарешті, вдосконалення фізичної подоби давніх мавполюдей відбувалося шляхом природного відбору корисних мутацій, викликаних стресами природного середовища — коливаннями радіаційного рівня, на­пруги геомагнітного поля і т. ін. Як відомо, згадані природні катаклізм и найчастіше спостерігаються у тих регіонах земної кулі, які характеризуються активною тектонічною діяльністю (землетруси, виверження вулканів тощо).

Ці загальнотеоретичні міркування, а також палеонтологічні зна­хідки та археологічні відкриття останніх десятиліть дають підстави зробити висновок про те, що прабатьківщиною людства найімовір­ніше був Африканський континент, і в першу чергу — область Східноафриканського рифту. На користь даної тези свідчать такі аргументи:

наприкінці третинного періоду на терені Східної Африки склався комплекс умов, сприятливих для “олюднення” мавп, а саме: зник­нення лісів і поширення рівнинного ландшафту, наявність багатих водних ресурсів та різноманітної фауни, підвищення рівня радіації, викликане розломами земної кори й частими виверженнями вулка­нів. Нові природні умови сприяли переходу частини вищих приматів до прямоходіння, зростанню ролі м’ясної їжі в їхньому харчовому раціоні, вдосконаленню руки та мозку, застосуванню природних, а згодом і штучних знарядь, і врешті-решт — активній трудовій діяльності;

саме у Східній Африці виявлені численні рештки дріопітеків, австралопітеків — двоногих мавп, або мавполюдей, “габілісів” і близьких до них форм — перших представників роду Номо на Землі, архантропів, або найдавніших людей, тощо. До того ж саме з цього регіону земної кулі походять найдавніші в світі знаряддя, виготовлені з гальки. Тут же отримані унікальні дані, які дають змогу простежити зміни у фізичному типі та матеріальній культурі першолюдей. Наприклад, нижня половина шару II Олдувайської ущелини містить кісткові рештки “габілісів” у супроводі знарядь праці олдувайської культури, а верхня — рештки архантропа, поруч з яким знайдені ашельські знаряддя;

слід ураховувати також те, що Африка й нині є ареалом найближ­чих тваринних “родичів” людей — шимпанзе та горили, які пізніше, ніж інші, відокремилися від спільної з людьми еволюційної лінії.

Крім африканської, існує також південноазійська гіпотеза пра­батьківщини людства. Вона грунтується на таких підставах: по-пер­ше, у цьому регіоні земної кулі виявлено численні кісткові рештки

високорозвинутих приматів кінця третинного періоду: рамапітеків, удабнопітеків, гігантопітеків та ін.; по-друге, наприкінці міоцену — на початку пліоцену через аридизацію клімату відбулося масове переселення з Центральної Азії до Європи, Африки та Південно- Східної Азії високорозвинутих приматів, які вже значною мірою пристосувалися до життя та пересування на відкритих просторах і стояли на порозі гомінізації; по-третє, Південно-Східна Азія була ареалом однієї з найчисленніших груп архантропів — яванських пітекантропів, а також їхніх попередників — мегантропів, котрі за своєю будовою близькі до африканських австралопітеків; по-четвер­те, у Південно-Східній Азії мешкають сучасні людиноподібні мавпи — гібони та орангутани. Зауважимо, що південноазійська гіпотеза нині має значно менше прихильників, ніж африканська.

Останнім часом виникла ще одна гіпотеза про місцезнаходження прабатьківщини людства — сибірська, автором якої є російський археолог Ю. Мочанов. Спираючись на знахідки знарядь, близьких за формою до олдувайських, на стоянках Дірінг-Юрах та Улалінка, він висловив припущення, що першолюди могли постати одночасно в екстремальних умовах кількох регіонів земної кулі: у Східній Африці з її постійними екологічними катаклізмами та в Сибіру, де 2 млн років тому була така ж низька температура повітря, як і тепер. Однак віддаленість Сибіру від основних осередків гомінізації, зумовлена несприятливими кліматично-географічними умовами, відсутність будь-яких палеоантропологічних доказів “олюднення” мавп у цьому регіоні, невизначеність стратиграфії знахідок згаданих кам’яних зна­рядь не дають змоги прийняти цю гіпотезу.