66.Антропологічний склад укр.. Народу верхньодніпровсько-ільменська антропологічна область

Що ж до верхньодніпровсько-ільменської області, то до неї в межах України входить лише Ріпкинський район Чернігівщини, де мешкає менше половини одного відсотка сільської людності. Населення цього українсько-білоруського порубіжжя ще в недалекому минулому було відоме під назвою будаків. Воно має ще світліший, ніж носії попереднього комплексу ознак, колір очей (55 — 60 % світлооких) і волосся. Це — найбільш депігментована територіальна група в Україні. Крім того, тут найвищий відсоток довгоголових. На відміну від поліщуків Правобережного Полісся нащадки будаків характеризуються доволі прямим лобом зі слабо розвинутим надбрів’ям і невеликим діаметром вилиць. Зріст середній — 167 см.

За деякими морфологічними характеристиками українці північних, поліських районів України, надто представники деснянської та верхньодніпровсько-ільменської областей, тяжіють до литовців, білорусів, росіян верхів’їв Дніпра та витоків Волги, окремих груп латишів та естонців — носіїв так званого валдайсько-верхньодніпровського комплексу, що входить до кола північних європеоїдів. В його основі лежить давній балтський субстрат.

67. Новий погляд на антропологічну структуру сучасного населення України(північна, західна , центральна і південна зони)

Північна зона охоплює Волинь, Правобережне та Лівобережне Полісся, Північ Галичини. Згідно з даними соматології, у цих регіонах України розповсюджені волинський, поліський, валдайський, або деснянський та ільменсько-дніпровський морфологічний варіанти, які за певними характеристиками (брахікефалія, відносно широке і невисоке обличчя, помірний розвиток третинного волосяного покриву, світліша пігментація волосся тощо) тяжіють до білорусів, західних росіян, східних литовців і східних естонців — носіїв так званого “валдайсько-верхньодніпровського” антропологічного комплексу. Це в першу чергу стосується мешканців Північної Чернігівщини – найбільш світлоокої і світловолосої групи українського народу, яка ще в кінці ХІХ ст. була відома під назвою “будаки”. Аналіз даних, зібраних Українською антропологічною експедицією 1956 – 1963 рр., показує, що на Волині і Правобережному Поліссі — прадавній колисці слов'янства — збереглися деякі архаїчні риси (протоєвропейські) фізичного типу (відносно масивне надбрів’я, значний нахил чола, низьке і широке обличчя тощо), які згідно з підсумками палеоантропологічних досліджень були властиві мезолітичній і неолітичній людності України. В окремих регіонах Житомирського та Київського Полісся простежуються сліди присутності ще одного одонтологічного типа Східної Європи: північного грацильного, “класичні” варіанти якого в найбільш яскравій формі представлені серед фіномовних народів Північно-Східної Європи – карелів, фінів, марі, східних естонців. Його риси властиві північним білорусам і росіянам Півночі та Південного Заходу Східної Європи. Висловлювалась думка , що “північний грацильний тип є “антропологічним еквівалентом” прадавнього фіно-угорського субстрату”.

Центральна антропологічна зона охоплює майже всю Середню Наддніпрянщину, більшу частину Поділля і Слобожанщини, де, за даними В. Дяченка, поширений центральноукраїнський тип, який відзначається високим зростом, брахікефалією, відносно широким і помірно високим обличчям, переважанням прямої форми носа, досить темною барвою очей і волосся, помірним розвитком третинного волосяного покриву. Наведене поєднання ознак властиве переважній більшості сільського населення України.  За багатьма характеристиками центральноукраїнський тип, що характеризується доволі однорідним комплексом характеристик, займає проміжне положення між крайніми морфологічними варіантами, зосередженими в північних, західних та південних областях України. в окремих регіонах Середньої Наддніпрянщини простежується незначна монголоїдна домішка, виявом якої є ослаблення горизонтального профілювання обличчя, дещо сильніший розвиток складки верхньої повіки та певна тенденція до сплощення поперечної спинки носа тощо. Поява цих рис пов'язана з впливом тюркомовних кочівників давньоруського часу і наявністю більш пізнього кримсько-татарського компоненту. В Середній Наддніпрянщині, надто на Лівобережжі простежуються також сліди давнього іранського (південноєвропеоїдного) компоненту, з яким пов’язані посилення пігментації очей і волосся й інтенсивніший, ніж в інших регіонах, розвиток бороди.

Західна, або карпатська антропологічна зона обіймає Закарпаття, гірські райони Карпат, Прикарпаття та Захід Буковини, людність яких характеризується загалом найбільш округлою формою голови та найтемнішим кольором волосся і очей. Крім того, пересічний мешканець цієї зони характеризується сильним третинним волосяним покривом, здебільшого середнім зростом, досить високим обличчям, відносно довгим вузьким носом, що різко виступає з площини обличчя. Аналіз соматологічних даних дає змогу виокремити в ареалі цієї зони два локальних варіанти, а саме: східний і північно-західний або дунайський. Людність східної частини Українських Карпат, надто гуцули Закарпаття і Буковини, характеризуються яскраво вираженою брахікефалією, вузьким і високим обличчям, найпрямішим лобом з найслабкішим розвитком надбрів'я, найвищим в Україні відсотком темних очей, дуже темною барвою волосся, значним переважанням опуклих носів над вгнутими. Прямі аналогії даному комплексу ознак простежуються на Заході Буковини. Наведений комплекс ознак, поширений також серед чорногорців, сербів, боснійців, північно-західних румунів, південно-західним словаків, окремих груп греків та угорців, відомий під назвою "динарська раса" або "динарський тип". Однак “класичному” (балканському) різновиду динарців властивий дещо вищий зріст, ніж карпатоукраїнцям. На північному заході Східних Карпат, особливо в Північному Прикарпатті, спостерігається деяке ослаблення брахікефалії, збільшення ширини обличчя, часом – зменшення зросту. Крім того, тут значно нижчий відсоток випуклих носів, спинка якого здебільшого має пряму форму. Що ж стосується барви волосся та очей, то тут трапляються як дуже темнопігментовані, так і світлопігментовані варіанти. Схожий комплекс ознак часто зустрічається у поляків, а також етнічних груп басейну р. Дунай, а саме: словенців, хорватів, німців та австрійців. Це, очевидно, й дало підстави В.Дяченку назвати його “дунайським”. За підсумками гематологічних досліджень, українці карпатської зони відзначаються найсвоєріднішим у Східній Європі поєднанням серологічних характеристик, виявляючи близькість до молдаван, болгар, північно-східних румунів, угорців, словаків, меншою мірою сербів, боснійців та інших південнослов'янських народів. На відміну від людності інших регіонів, вони належать до північнобалкансько-карпатської гематологічної зони, яка охоплює більшу частину Балканського півострова і суміжні регіони Європи. Загалом за підсумками соматологічних, одонтологічних, дерматогліфічних і гематологічних досліджень карпатоукраїнці характеризуються яскраво вираженим європеоїдним комплексом морфо-фізіологічних характеристик (без щонайменшої монголоїдної домішки). Карпатська антропологічна зона може розглядатись як своєрідний “місток” між українським народом і етнічними групами Центральної та Південної Європи. Південна антропологічна зона охоплює більшу частину Буковини, Північно-Західне Причорномор'я, Нижнє Подніпров'я, де виокремлюється прутський і нижньодніпровськой соматологічний варіанти.  Прутський варіант представлений серед українців східних районів Буковини і Північної Молдови, характеризуючись темною пігментацією волосся і очей, менш округлою формою голови, видовженим обличчям, чітко окресленим носом, спинка якого характеризується переважанням випуклих форм над увігнутими, дуже значним розвитком третинного волосяного покрову. Схожий комплекс ознак властивий також суміжним групам румунів.  Висловлювалась думка, що в антропологічному складі українців Карпат і Буковини простежується вплив давнього фракійського компонента, виявом котрого є відносно темна пігментація волосся та очей, максимальний розвиток третинного волосяного покриву та переважання випуклих спинок носа над угнутими. Певною мірою на це вказує також схожість одонтологічних характеристик дунайсько-дністровського варіанта черняхівської культури і карпатського комплексу сучасної людності України. Однак, остаточному вирішенню даного питання перешкоджає обмеженість палеоантропологічних даних.  Нижньодніпровський варіант відзначається високим зростом, темним кольором очей волосся, менш вираженою, ніж в інших регіонах України, брахікефалією, значним розвитком бороди. За цими ознаками він близький до прутського варіанту нижньодніпровсько-прутської області. За іншими характеристиками – морфологічною висотою обличчя, діаметром вилиць розвитком складки верхньої повіки тощо - людність Нижнього Подніпров'я тяжіє до мешканців центральної антропологічної зони.  В південній антропологічній зоні представлений південно-східний одонтологічний комплекс, ареал якої входить до “південної смуги грацильності”, на території України, яка утворилась внаслідок впливу південноєвропеоїдного морфологічного компонента. Наявність останнього засвідчують також дані дерматогліфіки і гематології, за якими тут виокремлюються локальні варіанти. Відзначалось, що за групами крові систем ABO, MN, Rg та іншими серологічними маркерами людність південно-східного гематологічного варіанту, яка охоплює Північне Причорномор’я і Великий Донбас, близька до населення Ставропольського і Краснодарського краю Російської Федерації, значна частина якого є нащадками запорізьких козаків. У південній зоні України фіксуються також сліди давнього монголоїдного кочівницького компонента, який був принесений сюди протоболгарами, кочовиками доби Київської Русі, окремими групами кримсько-татарської людності. Попри наявність на теренах України вищеозначених антропологічних зон, відмінності між окремими територіальними групами українського народу носять помірний характер. Загалом, в антропологічному складі українського народу знайшли відображення багатовекторні етногенетичні процеси, що мали місце на Південному Заході Східної Європи упродовж тисячоліть. У них брали участь різні за походженням морфологічні компоненти, витоки котрих можна знайти як на території України, так і за її межами, а саме: в Центральній Європі, на Балканах, в Південній Балтії, на Північному Кавказі, в Поволжі, Приураллі, Середній Азії та в інших регіонах Євразії. Слід мати на увазі, що фізичні риси українців почали формуватись задовго до появи слов'янства на історичній арені.