23. Особливості використання окремих стратегій поведінки учасників конфлікту.

Вибір стратегії поведінки в конфлікті визначається багатьма факторами, що можуть бути зведені в дві групи: фактори ситуації й особистісні фактори.

Фактори ситуації

Оцінка учасниками конфлікту успішності застосування стратегії для досягнення своїх цілей. Наприклад, вибір на користь співробітництва відбувається, якщо є впевненість у здатності знаходити взаємоприйняті рішення; є попередні успіхи з досягнення згоди в даному конфлікті; є присутнім посередник; оцінка готовності іншої сторони до співробітництва позитивна; є довіра до опонента (Г. Прюітт).

Статус учасника конфлікту. Виявлено, що люди схильні обирати стратегії поведінки залежно від того, хто протистоїть їм у конфлікті — їхній керівник, колега по роботі чи підлеглий. Найбільша “твердість” виявляється у стосунках з керівником. При взаємодії з підлеглим майже половина опитаних готова відмовитися від своєї точки зору, аби не загострювати ситуацію.

Також виявлено, що ті самі військовослужбовці вибирають різні стратегії поведінки залежно від посадового статусу в конкретній ситуації конфліктної взаємодії. Будучи керівником, вони в основному дотримуються наступних стратегій (у порядку убування частоти застосування): компроміс, співробітництво й уникання. У ситуаціях, де вони ж виступають у ролі підлеглих, співвідношення стратегій, які використовуються, інше: уникання, компроміс, співробітництво.

Наявність часу сприяє використанню стратегії уникання.

Особистісні фактори

1. Орієнтованість мотивації учасників конфлікту на свої чи чужі інтереси, або ж на інтереси справи. Виявлено, що орієнтація особистості на себе чи на справу збільшує ймовірність вибору суперництва. Високі показники орієнтації на справу і на іншого учасника сприяють реалізації співробітництва і компромісу. Перевага орієнтації на інтереси іншого веде до застосування стратегії пристосування.

2. Переважний тип відношення до навколишніх. Виявилося, що наявність домінуючих типів відношення до навколишніх (владно-лідируючий, незалежно-домінуючий, прямолінійно-агресивний і недовірливо-скептичний) сприяє вибору переважно наполегливих, активних стратегій: суперництва і співробітництва.

3. Виявлено вплив деяких акцентуацій характеру особистості на вибір стратегії поведінки в конфлікті. Так, перевага психастенічної форми акцентуації характеру сприяє вибору пристосування і співробітництва.

Виділення факторів ситуаційного й особистісного планів відображає різні точки зору з приводу того, наскільки сильно людина може змінювати свою поведінку в конфлікті. Деякі вважають, що обрана стратегія — це відносно стабільний аспект особистості, тобто існують люди, які демонструють у конфлікті тільки кооперативну стратегію чи тільки стратегію суперництва. Однак відомо, що соціальна поведінка людини залежить від ситуації і може значно мінятися (К. Арнольд, Д. Боверс). Наприклад, між стилем поведінки в конфлікті і такими особистісними характеристиками, як догматизм, повага до людей, макіавеллізм (схильність маніпулювати людьми), існує дуже низька кореляція (К. Джоне). Переважний вплив персональних особливостей на конфліктну поведінку швидше за все правильний не щодо всіх людей, а для самоакцентованих особистостей, чия поведінка відносно мало коректується факторами соціальної ситуації.

У відношенні ж основної маси людей, які успішно адаптуються, більш адекватно розглядати стратегії усього лише як специфічні типи поведінки (Л. Козер), тобто стратегія співвідноситься, можливо, з категоріями поведінки, а не з типом особистості. Таке уявлення дозволяє враховувати легкість зміни поведінки залежно від ситуації, створює основу для тренування навичок адекватної поведінки в конфлікті.