58. Основні правопорушення поширені серед молодших школярів

Серед типових проступків неповнолітніх виокремлюють лихослів'я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування (наприклад, жбурляння з балкону в перехожих різних предметів; дзвінки по телефону до незнайомих осіб тощо).

Правопорушення - це порушення адміністративних та правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, викрадення автотранспортних засобів, хуліганство.

Злочин - протиправне, суспільно-небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування,вбивство, нанесення значних тілесних пошкоджень),

Передумовою делінквентної поведінки е важковиховуваність. Термін "важкий учень", "важковиховуваний" характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки.

З точки зору медичної психологи відхилення у поведінці неповнолітніх поділяють на патологічні (хворобливі) і непатологічні. Важковиховуваними в непатологічному плані є в цілому повноцінні діти з деякими відхиленнями у фізичному здоров'ї, дещо розладнаною чи ослабленою нервовою системою внаслідок дій психотравмуючих факторів. В їхній поведінці можуть спостерігатися неадекватні реакції, надмірна агресивність, лицемірство, розбещеність, озлобленість, заздрість. Найбільш характерними проявами важковиховуваності дітей є ледарство, схильність до безцільного проведення часу, безвідповідальність, неорганізованість, неуважність, емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливу інших.

59.Сутність людини на землі

Категорія “сутність” співвідноситься з категорією “явище”. Обидві категорії виражають моменти, рівні руху пізнання двох різних, але взаємопов‘язаних сторін дійсності. Категорія “явище” відображає зовнішні властивості, процеси, зв‘язки предмета, які даються пізнанню безпосередньо у формі живого споглядання. Категорія “сутність” виражає головне, основне, визначальне в предметі, таке, що зумовлено глибинними, необхідними, внутрішніми зв’язками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення. Сутність завжди виступає як внутрішній зміст явищ, прихований    від безпосереднього сприйняття.

Сутність не однозначна. Залежно від глибини пізнання вона може бути першого рівня, другого рівня і т. д. Це положення придатне і для аналізу сутності людини. Процес її пізнання починається з явища, тобто з почуттєвого сприймання конкретних індивідів, реальної життєдіяльності людей. Далі пізнається те загальне, спільне, що  обумовлює їх існування й розвиток, тобто сутність.

У людині умовно виокремлюють сутність п’яти рівнів. Розглянемо їх. Але перш ніж перейти до характеристики цих рівнів, слід з’ясувати, по-перше, що спільного між людиною як живою істотою і світом, і, по-друге, визначити те головне, що відрізняє людину від тварини.

Сутність людини першого рівня не розкриває специфіку її життєдіяльності, її якісну відмінність від життєдіяльності тварин. Нам же   необхідно встановити межу, за якою людина власне стає людиною. Початком переходу від тварини до людини деякі вчені вважають виготовлення найпростіших знарядь праці. Але безпосередньо важко погодитися з цією точкою зору, оскільки у тварин можна спостерігати елементи примітивної праці. Де ж тоді це начало? Справжнім людським началом слід вважати перетворення праці на головну умову буття людини, коли праця стає особливою потребою, без задоволення якої неможливе саме життя. Таке розуміння праці характерне для багатьох філософських систем, зокрема для матеріалістичної традиції. Так, Фрідріх Енгельс у своєму творі “Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину” зробив висновок у рамках теорії антропосоціогенезу, про те, що певною мірою “праця створила людину”. Пряме ходіння змінило анатомію передлюдини, звільнило від ходіння передні кінцівки, внаслідок чого вона могла з їх допомогою поступово, крок за кроком, виготовляти знаряддя праці, тобто праця для людини стала джерелом і засобом виокремлення з природи. Людина свої потреби почала задовольняти не шляхом пристосування до природи як тварина, а через матеріально-виробничу діяльність. Під впливом нового способу життєдіяльності відбувається зміна, оприлюднення потреб. Навіть біологічні потреби людини (в їжі, воді тощо) докорінно відрізняються за способом задоволення від відповідних потреб тварин.

Отже, можна зробити висновок, що людина – істота діяльна, бо вона виготовляє засоби для існування, а це характеризує її як істоту більш глибокого рівня порівняно з іншими. Таким чином, сутність людини другого рівня полягає в тому, що потреба життєва опосередкується потребою в знаряддях праці, а потребу в знаряддях праці можна задовольнити тільки через діяльність  як праця. Але праця, що виникла як наслідок та засіб, перетворюється на причину для відтворення нової потреби. А ця нова потреба об’єднує в собі й удосконалює життєву потребу і потребу в новому знарядді праці. В сутності людини другого порядку акцентується увага на тому, що людина – діяльна істота, адже вона виготовляє засоби для існування.

60. Життя людське – дивовижній витвір.

За останні десятиліття дуже багато людей на планеті стали цінувати життя. Життя звичайної рядової людини. Про його неперевершену цінність стали говорити, на жаль, тільки після багатьох воєн з масовими жертвами. До людей прийшло розуміння того, що не можна нічим виправдати вбивство чи насильство над своїм ближнім. Ані корисними інтересами, ані красивою ідеєю. І виправити лихе теж не можна, адже в людини тільки одне життя.

У минулому сторіччі керівники тоталітарних режимів взагалі не зважали на цінність окремого людського життя. І в нашій країні також. «Незамінних людей не буває» - навіть таке гасло використовувалося. Тепер у нас в Україні, як раніше в країнах Європи, почали розуміти справжній сенс гуманізму, людяності.

Берегти своє життя-це замало, потрібно вчитись берегти життя інших. кожне життя безцінне і неповторне, його не можна перемотати назад, видалити чи повернути коли втратив. Життя-воно одне, таке прекрасне, по своєму дивне, іноді до крику болюче, і до сліз смішне. Жити- замало, потрібно розуміти, що знаходиться в твоїх руках, радіти кожній секунді, адже для деяких ця секунда може бути останньою. Останнім поглядом, подихом, останньою миттю а потім..а що потім це нам не відомо. Нехай це назавжди залишиться загадкою, яку не захочеться відгадати.

Людина – це цілий Всесвіт. Це унікальна картина навколишнього світу, власна світова історія. Людство в мініатюрі. І тому до окремої людини слід підходити з великою повагою, як до невичерпної скарбниці.

Життя людини – це неосяжний дарунок природи, який вражає своєю неповторністю.

Це щось священне. Життя людині дається лише раз якимись вищими силами, які неопізнані та недосяжні. Людина проживає своє життя так, як вважає за потрібне. У кожного свої правила та канони, але не всі вміють по-справжньому цінувати цей дар.

Ми не маємо права ним знехтувати. Та повинні зрозуміти : найголовніше в житті – стати хорошою людиною.