Загальні теоретичні питання кормовиробництва

5.КОРМОВА ПЛОЩА — ОСНОВА КОРМОВИРОБНИЦТВА

5.1. Поняття про кормову площу

Правильно організована, з урахуванням конкретних ґрунтово- кліматичних умов і спеціалізації господарства кормова площа є гарантією високопродуктивного тваринництва. Основна продукція кормовиробництва — вегетативна маса кормових рослин, яку зго- довують тваринам у свіжому (зеленому) вигляді і використовують для заготівлі кормів. Частка її у загальній потребі кормів у госпо- дарстві може становити залежно від спеціалізації тваринництва від 55 – 60 до 75 – 80 %. У широкому розумінні кормова база — це насамперед зелена кормова площа. Один з основоположників кор- мовиробництва В.Р. Вільямс зазначав, що продуктивне тваринни- цтво може бути організоване тільки за наявності в господарстві зеленої кормової бази. Теоретично це положення визнають усі, а на практиці високоефективну кормову площу організовано далеко не в усіх господарствах.

Складові кормової площі. Кормова площа включає посіви кормових культур у кормових, польових, ґрунтозахисних і лучно- пасовищних сівозмінах, природні кормові угіддя, культурні пасо- вища і сіножаті. Так, у кожному відділку колишнього держгоспу с. Бабанка (нині ТОВ Уманського району Черкаської області) є польова і кормова сівозміни, а також пасовища. У польових сівозмі- нах корми мають із зайнятих парів, вирощують силосні, післяжнив- ні культури, фуражне зерно. У кормових сівозмінах вирощують лю- церну, кукурудзу, однорічні трави, озимі проміжні, післяукісні і підсівні посіви, коренеплоди. Їх використовують для годівлі у вес- няно-літньо-осінній період і для заготівлі сіна та сінажу.

У господарствах з розвинутим виробництвом зерна, технічних культур, тваринництва під кормову площу на польових землях від- водять 25 – 30 % ріллі, у тваринницьких спецгоспах — 33 – 40 %. Це загалом відповідає потребам тваринництва. У кормову площу не включають поля, з яких мають побічну продукцію на корм твари- нам (солому, бадилля та ін.), хоч вони і є значними додатковими джерелами кормів. З урахуванням посівів зернофуражних культур, як, наприклад, у США і країнах Західної Європи, кормова площа може становити у структурі посівних площ 50 – 60 % і навіть біль- ше, якщо господарство спеціалізується на тваринництві (А.О. Ба-

бич, 1995, 1996).

Значення кормовиробництва у господарствах нерідко ігноруєть- ся. Під кормові культури відводять 18 – 22 % ріллі, внаслідок чого спостерігається зниження продуктивності тварин, а отже, зменшен-

57

Частина І

ня кількості гною, що безпосередньо впливає на врожайність зерно- вих і технічних культур.

Кормову площу поділяють на лучну і польову. Якщо перша більш конкретна, то друга не завжди є чітко окресленою земельною площею. Часто посіви кормових культур на польових землях розмі- щують на непридатних землях, на ділянках поза сівозмінами.

Продуктивність кормової площі. В Україні цей показник по-

ки що невисокий — 40 – 42 ц/га. Розрахунки показують, що для то- го, щоб виробництво кормів було рентабельним, необхідно одержу- вати не менш як 50 – 55 корм. од. з гектара. Це цілком реальне за- вдання вже тепер, якщо врахувати, що багато господарств України збирають по 60 – 70, 90 – 100 і навіть 100 – 120 ц корм.од./га (на- приклад, ТОВ «Маяк» с. Піщана Золотоніського району Черкаської області). Якщо до такої продуктивності кормової площі додати ефек- тивне використання землі при вирощуванні зернофуражних куль- тур і раціональне використання побічної продукції, то на 100 га ріллі можна утримувати 35 – 50 дійних корів, 80 – 100 і більше умов- них голів тварин. Це підтверджується досвідом господарств з висо- кою щільністю тварин, що забезпечує одержання 400 – 600 ц м’яса або 1800 – 2500 ц молока на 100 га сільськогосподарських угідь. Якщо врахувати, що ці господарства ще продають зерно і продукцію технічних культур, то можна переконано говорити про величезні резерви виробництва продуктів тваринництва в Україні. Крім того, висока щільність поголів’я високопродуктивної худоби, як показує досвід багатьох господарств України, Білорусі, Росії, Прибалтики, дає змогу збільшити норми внесення органічних добрив до 18 – 20 т/га, тобто підвищити родючість ґрунту і на цій основі — вироб- ництво зерна, технічних культур і кормів, забезпечити повноцінну годівлю худоби, свиней і птиці.

При створенні високопродуктивної кормової площі доводиться розв’язувати питання організаційно-господарські, економічні, біо- логії і технології вирощування кормових культур, меліорації, еколо- гії, поточного — конвеєрного виробництва кормів, організації висо- копродуктивних кормових сівозмін, програмування врожаїв кормо- вих культур і біоенергетичної оцінки технологій вирощування їх.

5.2.Організаційно-господарські та економічні основи кормової площі

При організації кормової площі важливо розміщувати її безпосе- редньо поблизу місць утримання худоби, пунктів виробництва і збе- рігання кормів, скоротивши до мінімуму транспортні витрати. Важ- ливою є також наявність доріг. Уся ґрунтообробна, посівна і зби-

58

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

ральна техніка має відповідати розмірам полів і пасовищ — чим більша площа останніх, тим продуктивніше працюють агрегати. При цьому слід уникати надмірного поділу ділянок на поля і загони. Наприклад, при загальній площі кормової сівозміни 150 – 300 га на- вряд чи доцільно ділити її на 9 – 10 полів. Така сівозміна може ма- ти 5 – 7, у крайньому разі — 8 полів.

Більшість кормової площі (40 – 60 %) слід відводити під багаторіч- ні трави, на півдні — із зрошенням, у районах достатнього зволо- ження — здебільшого без поливу.

Важливий підсумок організації кормової площі — мінімальні трудові і грошові витрати на одиницю продукції. За досвідом кращих господарств, виробництво кормів має бути дешевшим, ніж вирощу- вання зернових і технічних культур, не менш ніж у 1,5 – 2 рази.

Одним із завдань раціональної організації кормової площі, як уже зазначалося, є наближення її до місць утримання тварин, до кормових угідь (пасовищ, сівозмін). Наскільки це важливо, свідчать такі дані. При перевезенні 1 т зеленої маси озимих, ранніх ярих, багаторічних трав на відстань 10 – 15 км транспортні витрати до- рівнюють і навіть перевищують вартість прямих витрат на вирощу- вання цих культур. У деяких господарствах із загальних витрат на виробництво кормів витрати тільки на перевезення їх становлять 50 – 60, а в окремих випадках — 70 %. Це свідчить про повну від- сутність будь-яких організаційних принципів при створенні кормо- вої площі.

Проте буває так, що важко обійтись без вирощування кормових культур на значних відстанях від ферм. Йдеться про посіви багато- річних і однорічних трав на зайнятих парах, схилах, у ґрунтозахис- них сівозмінах, на віддалених дрібноконтурних ділянках на Поліссі і в гірських районах Карпат і Криму. Крім того, багато однорічних трав мають велике значення як фактори родючості ґрунту, фітосані- тарного стану його у польових сівозмінах. У такому разі зелену масу посіву максимальної укісної стиглості доцільно використовувати на силос, сіно й сінаж і в жодному разі не використовувати на зелений корм, оскільки це зменшить продуктивність посіву і підвищить собі- вартість корму. При збиранні на сіно й сінаж вміст сухої речовини у кормі збільшується до 45 – 80 %, що зменшує транспортні витрати на 1 ц корм. од. у 2 – 4 рази.

Отже, віддалені угіддя й сівозміни мають бути насамперед джерелами сіна й сінажу, трав’яних концентратів. Разом з тим із системи зеленого конвеєра слід виключати зайняті пари, крім ви- падків, коли поле зайнятого пару знаходиться безпосередньо бли- зько від ферми або пункту виробництва комбікормів, кормів штуч- ного сушіння.

59

Частина І

Ефективне кормовиробництво, що ґрунтується на високопродук- тивній зеленій кормовій площі, може використовувати значно мен- ше фуражного зерна. Із зарубіжної практики, зокрема Нідерландів, Німеччини, і досвіду багатьох господарств України відомо, що трав’яна сировина і коренеплоди — важливий конкурент зернофу- ражу. За раціонального використання їх на фермах великої рогатої худоби можна значно зменшити витрати зерна і підвищити продук- тивність тваринництва.

Улітку якісний зелений корм, особливо пасовищний, за мініма- льних витрат концкормів дає змогу одержувати за день до 22 – 25 л молока від корови. Показовим у цьому є досвід Західних областей України. Так, практика господарств Гощанського району Рівненсь- кої, Вінницького і Бершадського районів Вінницької області та ін. показує, що, використовуючи сприятливі умови зволоження, можна створювати високопродуктивні культурні пасовища, за рахунок яких одержувати по 60 ц/га і більше молока. Завдяки цьому у кіль- ка разів зменшуються витрати концентратів на 1 ц молока. Їх вико- ристовують усього 6 – 8 кг, тоді як у багатьох господарствах, де по- гано організовано кормову площу, — по 25 – 30 кг. У 80 – 90-х роках минулого століття існувала практика, коли влітку коровам з надоєм 12 – 14 кг щодня давали 3 – 4 кг комбікормів. Це не виправдано і неприпустимо, коли йдеться про раціональну організацію кормови- робництва у господарстві.

Тому всі ланки кормової площі слід ретельно аналізувати, врахо- вуючи їх ефективність, бо тільки на цій основі можливе виробницт- во дешевих і повноцінних кормів і продукції тваринництва.

Практичною основою планування кормової бази господарства і його кормової площі є науково обґрунтований баланс кормів, який складається з урахуванням кількості та видів вікових груп пого- лів’я, відображує напрям тваринництва відповідно до зональних особливостей місця розташування господарства. У ньому порівню- ються потреба у грубих, соковитих, зелених, концентрованих кор- мах, молоці, молочних відвійках і різних мінеральних добавках із запланованим і фактичним надходженням їх (табл. 7).

У балансі кормів багатогалузевих господарств грубі корми станов- лять 12 – 14 %, соковиті 25 – 30, зелені — до 35, концентровані 25 – 30 %. У господарствах, що займаються відгодівлею молодняку великої рогатої худоби і на молочнотоварних фермах частку грубих, соковитих і зелених кормів можна збільшувати відповідно до 14 – 16, 35 – 37 і 35 – 40 %.

Іноді зелені корми в кормовому балансі становлять всього 20 – 25 %. І причина тут не в недооцінюванні їх значення. Нерідко по- требу в них розраховують за надоями молока, при цьому потреба в

60

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

зелених кормах виявляється заниженою. Тому на фермах середньої продуктивності потребу в них краще визначати на основі обороту стада — за поголів’ям.

Таблиця 7. Баланс кормів у держгоспі «Маньківський» Маньківського району Черкаської області (центральний Лісостеп) (станом на 1998 р.)

Другою, вагомішою, причиною є планування скороченого періоду надходження зелених кормів — всього 160 – 170 днів, тоді як в Україні ці корми можна мати упродовж 190 – 210 днів. Щоб збіль- шити період і забезпечити регулярність їх надходження, слід додат- ково до пасовищ висівати польові культури, в тому числі холодо- стійкі.

У свинарських і птахівницьких господарствах зелених кормів використовують менше, а потреба в концентрованих кормах зростає до 40 – 60 %. Разом з тим зерна в концкормах має бути не більше як 40 – 50 %. У деяких країнах Європи, наприклад у Нідерландах, Ні- меччині, Великій Британії, Данії, частка зерна в концкормах не перевищує 30 – 40 %, а решта — сушений жом, картопляні жмаки, високоякісна трав’яна сировина, білкові домішки та інші незернові компоненти.

Кормовий баланс має передбачати деякий запас кормів для за- безпечення високої продуктивності тварин і необхідних резервів кормів.

При плануванні кормової площі у господарстві використовують перспективний (на найближчі 5 – 10 років) баланс кормів як осно-

61

Частина І

ву планування посівних площ кормових і зернокормових культур, підготовки різних видів кормосховищ, придбання будівельних ма- теріалів, необхідної сільськогосподарської техніки, пального та інших матеріалів. Враховують також можливості використання природних угідь.

За статтями балансу кормів враховують, скільки і яких кормів надійде з пасовищ і сіножатей і скільки потрібно виробити їх на польових землях. Потім добирають кормові культури і відповідно до перспективних рівнів їх урожайності розраховують площі сівби ба- гаторічних і силосних культур, однорічних трав, коренеплодів, зер- нофуражних культур (табл. 8).

Для надходження зелених кормів додатково до пасовищ загаль- ну площу останніх установлюють за середньою врожайністю куль- тур на зелений корм з одиниці площі, тобто з розрахунку одержан- ня двох – трьох урожаїв (укосів). При визначенні загальної площі ріллі для виробництва цих кормів за середнім урожаєм зеленої маси

з1 га за основу беруть дані кращих господарств і науково-дослідних установ. Орієнтовно вони можуть бути такими: для Полісся і Лісо- степу — 350 – 400 ц/га зеленої маси, при додатковому зрошенні 450 – 500 ц/га; у Степу без зрошення 200 – 250 ц/га, при зрошенні 450 – 500 ц/га. Це при одержанні в середньому 2 – 3 врожаїв (укосів)

згектара.

Приблизно таку саму врожайність беруть за основу в розрахун- ках потреби у площах сівби кормових трав для трав’яної і сінної січки — компонентів комбікормів. Потреба у цій сировині зроста- тиме у міру збільшення поголів’я худоби, свиней, птиці.

Після розрахунку площ сівби кормових культур визначають їхню структуру у відсотках щодо всієї площі ріллі або польової кормової площі. При цьому проміжні посіви кормових культур не впливають на структуру посівних площ, а є реальним додатковим джерелом кормів.

Розміщення посівів кормових культур у системі землеко-

ристування. Після розрахунку площ сівби кормових культур пла- нують розміщення їх у системі землекористування господарства (табл. 9). Якщо в господарства немає кормових сівозмін або вони за- плановані без урахування умов виробництва кормів і потреби в них на перспективу, то проводять нарізування полів або уточнюють іс- нуючі схеми. Відповідно до цього організовують механізовані загони з вирощування кормових культур і заготівлі кормів. Якщо такий загін організовано на базі кормопольової сівозміни, в його обов’язки може входити також вирощування й інших польових культур — зер- нокормових, зернових і технічних.

62

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

Таблиця 8. Розрахунок площ посівів кормових культур

для забезпечення загального виробництва кормів згідно з кормовим балансом господарства (табл. 7)

63

Частина І

Таблиця 9. Розміщення посівів кормових культур у сівозмінах держ- госпі «Маньківський» Черкаської області, га (станом на 1998 р.)

Кормова площа має бути високопродуктивною. Вже в найближчі роки в Україні можна мати в середньому 60 – 70 ц/га корм.од./га і 110 – 115 г протеїну з розрахунку на 1 корм. од. Це реальне завдан- ня, оскільки, як було зазначено вище, багато які господарства вже давно вийшли на цей рівень і навіть перевищили його.

Із практики європейських ферм і господарств України, що спеці- алізуються на виробництві продукції тваринництва, відомо, що щільність поголів’я має бути високою і дуже високою. Так, у госпо- дарствах, які вирощують переважно кормові культури, можна утри- мувати 80 – 100 дійних високопродуктивних корів на 100 га сільсь- когосподарських угідь. На фермах, що спеціалізуються на виробни- цтві яловичини і свинини, достатньо висівати дві – три зернові культури (кукурудзу на зерно, ячмінь, горох або сою) і певні площі відводити під посіви кормових трав (люцерни, конюшини, еспарце- ту) для згодовування тваринам і приготування трав’яного або сінно- го борошна (премікси при цьому закуповують). За таких умов будуть забезпечені невисока собівартість і висока рентабельність виробни- цтва тваринницької продукції.

64

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

Кормова площа фермерських господарств, які мають не- великі площі землекористування (25 – 100 га). Вони можуть спеціалізуватись на виробництві зерна (особливо цінних сортів), технічних культур або переважно тваринницької продукції. Тва- ринництво є необхідною галуззю в кожному господарстві, оскільки забезпечує їм стабільність, бо наявність поголів’я дає змогу мати не тільки продукцію тваринництва, а й утилізувати його відходи та побічну продукцію рослинництва, мати органічні добрива для під- тримання родючості ґрунту. Під виробництво кормів і зернофуражу може бути використано від 25 – 30 до 100 % земельної площі.

У кормову площу треба вводити мінімально необхідну кількість кормових культур: люцерна, конюшина, еспарцет та суміші їх із злаковими (на схилах з еспарцетом) повинні займати 40 – 50 % площі кормових культур, однорічні ярі суміші (вони є також покрив- ною культурою для підсіву трав), коренеплоди, кукурудза на зерно, силос у разі потреби — на зелений корм. Для жуйних тварин (вели- кої рогатої худоби, овець, кіз) обов’язково використовують побічну продукцію — стебла кукурудзи, кошики соняшнику, солому, а також гичку буряків і жом. На корм худобі на відгодівлі і свиням, особливо в Лісостепу і на Поліссі, садять картоплю. Цукрові буряки можна вирощувати на всій території України. Економічно це дуже вигідна культура. При врожаї 400 – 500 ц/га додатково одержують 60 – 70 ц/га корм. од. за рахунок гички, жому й меляси.

Кормова площа в США, європейських та інших країнах.

Кормовиробництво у США та інших високорозвинених країнах ви- ділено в самостійну галузь сільського господарства. Воно має адап- тивний характер — у відповідних регіонах вирощують культури, які мають найвищу продуктивність. Як показав А.О. Бабич, у США за вартістю продукції рослинництва перші три місця посідають куку- рудза, соя, багаторічні трави (переважно люцерна та її суміші із злаковими). Висока продуктивність цих культур дає змогу забезпе- чити високу продуктивність тварин. Так, забезпеченість кормами з розрахунку на одну молочну корову в США становить 6 тис. кукуру- дзяних кормових одиниць. Надій молока на одну корову перевищує 7000 кг. Завдяки повній збалансованості кормів за протеїном та ін- шими поживними речовинами витрати їх на 1 кг молока менша за 1,0 корм. од. Стратегічний напрям — випереджальний розвиток ви- робництва кормів, оптимізація поголів’я корів за одночасного під- вищення їхньої продуктивності.

Для сучасного кормовиробництва США, Франції, Італії, ФРН, Нідерландів, Данії та інших країн характерна тенденція збільшен- ня виробництва кормів на орних землях завдяки інтенсивному ви- рощуванню кукурудзи, сої, ріпаку, сорго та ячменю, багаторічних

65

Частина І

трав (люцерни, конюшини та ін.), кукурудзи у молочно-восковій і восковій стиглості. Продуктивно використовуються пасовища, про- дуктивність яких становить 80 – 100 до 120 корм.од./га, нерідко 140 – 160 ц/га корм. од. Велике значення для кормовиробництва США, а також Китаю, Індії, Бразилії, Аргентини та інших країн має соя, з якої виготовляють шрот і борошно — найцінніші високобілкові ком- поненти раціону для великої рогатої худоби, свиней та інших видів тварин і птиці.

Проблема рослинного протеїну в західних країнах розв’язується завдяки багаторічним травам, пасовищам, широкому використанню соєвого, соняшникового і ріпакового шроту. Культура ріпаку особли- во поширена в кормовиробництві таких європейських країн, як Ні- дерланди, Німеччина, Франція, Швеція, Данія та ін. Завдяки ви- рощуванню ріпаку значно скоротилося ввезення і використання со- євого шроту. Виведено безерукові високоврожайні сорти цієї культу- ри. Крім того, в європейських країнах вирощують безалкалоїдний люпин з дуже високим вмістом протеїну (45 – 50 % сухої речовини). Вирощують також сорти української селекції, зокрема Київський мутант, Славутич та ін.

Для годівлі тварин широко використовується зерно злакових культур — кукурудзи, ячменю, сорго, вівса. Проте частка їх у кон- центрованих кормах рідко перевищує 30 — 40 %, чого не можна по- ки що сказати про нашу практику, коли для приготування концкор- мів використовують 60 – 70 % зерна і навіть більше.

УВеликій Британії, Німеччині, Фінляндії, Швеції, Австралії, Новій Зеландії пріоритетним у системі кормовиробництва, як і ра- ніше, є культурні пасовища, на яких випасають молочну худобу, овець, молодняк великої рогатої худоби. Поширені різні системи польового і лучного кормовиробництва, і необов’язково інтенсивні, а розраховані на використання великих площ природних кормових угідь, що не характеризуються високою продуктивністю, як, напри- клад, в Австралії.

Усівозмінах вирощують силосні культури, коренеплоди, бульбо- плоди, на силос використовують також посіви багаторічних бобово- злакових сумішей.

УСША, Франції, Італії, Румунії, Німеччині, Чехії, Словаччині, Болгарії вирощують кукурудзу на корм (у весняних, післяукісних і післяжнивних посівах). Слід зазначити, що, наприклад, у східній частині Німеччини кукурудзу на силос вирощують здебільшого піс- ля збирання озимих проміжних — у післяукісних посівах.

Велика увага приділяється питанням родючості ґрунтів на кор- мовій площі: внесенню органічних добрив (гною, компостів), вико- ристанню дощових черв’яків для приготування високоефективних

66