3. Закономірності та організація педагогічного процесу

У такій складній, великій динамічній системі, якою є педа­гогічний процес, проявляються численні різноманітні зв'язки й залежності. У закономірностях, пригадаємо, відбиваються об'єктивні, суттєві, необхідні зв'язки, що повторюються. Ці зв'язки мають різні рівні.

Виховання занесено до суспільних процесів розвитку і є їх складовою частиною. Зв'язки педагогічного процесу з цими процесами вважаються найбільш широкими, закономірними зв'язками. Наступним рівнем закономірних зв'язків є взаємо­дія вихователів і вихованців. У самому виховному процесі існує взаємозв'язок між його метою, завданнями, засобами і результатами. До цілісного педагогічного процесу входять і окремі процеси. На розвиток і виховання школярів зарівно діють численні свідомі й випадкові, незаплановані виховні впливи. Залежно від мети і завдань, що висуваються на пер­ший план, способу організації педагогічного процесу, в центр уваги потрапляють ті чи інші закономірності. Відповідно до функцій, які виконує педагог (викладання певного предмета, керування гуртком), визначається мета, обирається зміст, ор­ганізаційні форми і методи, які щоразу враховують законо­мірності різного рівня. Успіху ж педагог досягне лише тоді, коли враховуватиме найважливіші закономірні зв'язки.

7. Поняття системи освіти, її структура

   Кожна держава, дбаючи про свій народ, його добробут і перспективи розвитку, створює специфічні соціальні інститути, які мають безпосередньо займатися освітою і вихованням підростаючого покоління.

Система освіти — це сукупність навчально-виховних та культурно-освітніх закладів, які відповідно до Конституції та інших законів України здійснюють освіту і виховання її громадян. Структура і доцільність створеної в державі системи освіти характеризують її міцність і перспективність розвитку.    У статті 53 Конституції України зазначено, що "держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання".

Завдання системи освіти, її структура визначаються Законом України "Про освіту", Законом України "Про загальну середню освіту", Законом України "Про вищу освіту", іншими правовими актами. Зокрема в Законі "Про освіту" зазначено: "Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти".

Відповідно до Закону України "Про освіту" структура освіти в Україні включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту.    Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсуючого та початкового типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та ін.

Основним видом середніх закладів освіти є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший — початкова школа, другий — основна школа, яка забезпечує базову загальну середню освіту, третій — старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту. Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об'єднань. Для здобуття загальної середньої освіти можуть створюватися вечірні (змінні) школи, а також класи, групи з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах.    Заклади позашкільної освіти та виховання є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей. Вони ґрунтуються на принципі добровільності вибору типів закладів, видів діяльності. До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі заклади освіти, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей, перепідготовку, підвищення їх професійної кваліфікації. Вона здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової, з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту. Професійно-технічними закладами є: професійно-технічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище спеціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище-завод, вище професійне училище, навчально-виробничий центр, центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-виробничий комбінат, інші типи закладів, що надають робітничу професію.    Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку. Вищими закладами освіти є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, університет, академія та ін. Відповідно до статуту вищих закладів освіти встановлено IV рівні акредитації:

І рівень — технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти. Технікум (училище) — вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста, має необхідний кадровий потенціал та матеріально-технічну базу.    II рівень — коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади. Коледж — вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох) споріднених напрямів підготовки або спеціальностей, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу.

III — IV рівні (залежно від результатів акредитації) — університет, академія, інститут, консерваторія.

Університет (класичний університет) — багатопрофільний вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-професійними програмами всіх рівнів, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність серед населення, має розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих установ і підприємств, високий рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення такої діяльності. Можуть створюватися технічні, технологічні, економічні, медичні, сільськогосподарські та інші університети, які здійснюють багатопрофільну підготовку висококваліфікованих фахівців з вищою освітою у відповідній галузі.    Академія — вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.    Інститут — вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, мистецтва і культури, проводить на належному рівні наукову та науково-виробничу діяльність, має високий кадровий і матеріально-технічний потенціал.    Консерваторія (музична академія) — вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у галузі мистецтва і культури — музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, — проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення. Навчання в консерваторії передбачає всебічну теоретичну і практичну підготовку музикантів до професійної виконавської і педагогічної діяльності.

Післядипломна освіта — спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення та оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності. Післядипломна освіта створює умови для безперервності та наступності освіти і включає: перепідготовку — отримання іншої спеціальності; спеціалізацію — набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов'язки, які мають особливості, в межах спеціальності; розширення профілю (підвищення кваліфікації) — набуття особою здатностей виконувати додаткові завдання та обов'язки в межах спеціальності; стажування — набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної спеціальності.    Післядипломна освіта здійснюється вищими навчальними закладами післядипломної освіти або структурними підрозділами вищих навчальних закладів відповідного рівня акредитації.

Принципи освіти в Україні

   Принципи освіти (від гр. ргіпсіріит — начало, основа) — це вихідні положення, на яких ґрунтується діяльність усієї системи освіти в Україні і її підрозділів зокрема. У Законі "Про освіту" (ст. 6) закріплені такі основні принципи освіти:    - доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

- рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

- органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

- науковий, світський характер освіти;

- інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти;

- безперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Усі заклади системи освіти в Україні у процесі своєї діяльності мають дотримуватися цих принципів і реалізувати їх.

Відповідно до освітнього рівня, який забезпечується загальноосвітнім навчальним закладом (початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта), функціонують різні типи загальноосвітнього навчального закладу I, II, III ступенів:

1) середня загальноосвітня школа - загальноосвітній навчальний заклад I - III ступенів:

I ступінь - початкова школа (1 - 3 (4) класи - термін навчання 3 (4) роки);

II ступінь - основна школа (5 - 9 класи - термін навчання 5 років);

III ступінь - старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання (10 - 11 (12) класи - термін навчання 2 (3) роки).

Школи всіх трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно - початкова, основна, старша;

2) загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

3) вечірня (змінна) школа - загальноосвітній навчальний заклад II - III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання;

4) спеціалізована школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад I - III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

5) гімназія - загальноосвітній навчальний заклад II - III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю (переважно гуманітарного);

6) ліцей - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

7) колегіум - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю;

8) спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

9) загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад I - III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

10) школа соціальної реабілітації - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат).

Загальноосвітній навчальний заклад може бути державної, комунальної чи приватної форми власності.

Загальноосвітні навчальні заклади державної та комунальної форми власності утворюються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Шляхи удосконалення освіти

Школа сьогодні стоїть перед складним вибором – знайти оптимальні шляхи свого дальшого розвитку. Оцінка стану і змін школи неоднозначна. Поряд з трудовим вихованням і професійною орієнтацією суттєву роль відігріють гуманізація освіти, розвиток самоуправління, вироблення в молоді практичних навиків в організаторській, суспільно-політичній роботі.

На поведінку молодих людей великий вплив має механізм управління навчальним закладом. Суворе дотримання норм і принципів демократії, законності, справедливості, гласності ще в роки навчання стає для них своєрідним еталоном, з яким вони надалі звіряють свій життєвий шлях.

Велика роль і різноманітних форм зв’язків учнів зі своїми ровесниками в інших країнах. Зустрічі в міжнародних таборах праці і відпочинку, листування, туристичні поїздки сприяють формуванню у молодих людей солідарності в боротьбі за прогресивні ідеали людства, набуттю навиків громадянського спілкування, не зважаючи на наявні розбіжності.

Зростання національної самосвідомості з великою гостротою ставить питання формування у молоді правильних орієнтирів у житті. Відсутність активного протистояння будь-яким проявам шовінізму, національної обмеженості, зарозумілості і чванства, недооцінка роботи з інтернаціонального виховання роблять деякі групи молоді доступним об’єктом негативних проявів.

Система освіти ще недостатньо формує високі духовні запити і естетичні уподобання. Вивчення історичного минулого, правдиве висвітлення складних і суперечливих етапів вітчизняної історії недостатньо поєднуються із самостійним пошуком власних відповідей на запитання, які ставить перед ними життя. Та, безумовно, історична свідомість в поєднанні з національною самосвідомістю відіграють вирішальну роль в громадянській поведінці шкільної молоді.

Науково-технічна революція спонукає до безперервного поповнення знань. Щоправда, вони не мають однорідної структури.

Вдосконалення освіти немислиме без подолання того паралічу, в якому перебуває вчительство, значна частина педагогічного корпусу. Якщо дотримувати формальних критеріїв — спеціальна освіта, стаж роботи, то більшість педагогів відповідає своєму призначенню. Але якщо оцінювати їх діяльність по суті, варто визнати, що багато із них відстали від завдань, що ставить сьогодення.

Основна група педагогів – жінки, хоча давно стало очевидним, що у вихованні хлопчиків, юнаків (та й і дівчат) школа відчуває гостру нестачу «чоловічого впливу». Однак низька заробітна плата вчителів та й затримка з її виплатою ще більше загострили цю проблему.

Як засвідчили спеціальні дослідження сільських вчителів, більшість із них в матеріально-побутовому відношенні забезпечені значно гірше від інших сільських спеціалістів. Вчителі досить часто відволікаються від виконання педагогічних обов’язків для виконання різних, не пов’язаних з цими обов’язками завдань. Як наслідок – бюджет часу вчителя стає вкрай напруженим і дуже мало його залишається на самоосвіту і вдосконалення.

Особливого значення слід надати забезпеченню навчального процесу обладнанням, комп’ютерною технікою, матеріалами, і, звичайно, кваліфікованому стимулюванню праці викладачів.

Зрозуміло, що пошук найбільш раціональних шляхів оновлення всіх ступенів освіти вимагає від соціології ще більших зусиль на всебічний аналіз реального стану, визначення тенденцій її розвитку та участі у вирішенні нагальних проблем формування інтелектуального потенціалу країни.

Розбудова державності України, відродження й культурних здобутків у поєднанні із загальноцивілізаційними процесами розвитку ставлять проблеми освіти на вищий щабель. Вона повинна стати провідним національним пріоритетом, бо держава та нація без сучасної освітянської системи позбавлені майбутнього, нездатні до відтворення культурних цінностей, забезпечення конкурентоспроможності на світовому ринку економічних та інтелектуальних ресурсів, відновлення і збереження демократичних інститутів.

Для сучасної України освіта має стати умовою і одним з гарантів забезпечення історичного переходу нації до нового демократичного із соціально орієнтованою ринковою економікою суспільства, завдяки інтелектуальній енергії та відродженим моральним орієнтирам. Крім того, міжнародний досвід свідчить, що освіта не тільки сприяє збереженню культурних цінностей та соціальним змінам, пов’язаним з втіленням науково-технологічних досягнень та оновлення знання, а й сприймається передовим людством як капіталовкладення, що принесе винагороду в майбутньому.

8. Зміст освіти в Україні

Серед головних завдань розбудови вітчизняної системи освіти є постійне збагачення змісту освіти знаннями, оволодіння якими сприяло б усебічному і гармонійному розвитку підростаючого покоління.

Сутність змісту освіти. Зміст освіти покликаний забезпечити передавання, засвоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь та його подальший розвиток. Цей досвід складається із:

- знань про природу, суспільство, техніку і способи мислення;

- способів діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід;

- творчої, пошукової діяльності з вирішення проблем, які виникають перед суспільством;

- ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, до інших людей і світу загалом.

Зміст освіти— система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моральної поведінки, підготовку до суспільного життя.

Розробляючи зміст освіти, передусім зважають на те, щоб він відповідав потребам суспільства щодо формування всебічно розвиненої особистості. Навчальний матеріал, який включають до змісту освіти, повинен мати високу наукову і практичну значущість. При цьому слід враховувати реальні можливості процесу навчання (закономірності, принципи, методи, організаційні форми, рівень загального розвитку учнів, стан навчально-методичної і матеріальної бази) і забезпечувати соціально детерміновану єдність усіх навчальних предметів.

Реалізація змісту освіти повинна допомогти випускнику загальноосвітньої школи визначити своє місце в житті, ефективно освоїти життєві та соціальні ролі. Тому зміст освіти спрямований на формування в учнів необхідних для цього якостей, зокрема комунікативної культури, гнучкості, мобільності, конкурентоздатності та вмінь інтегруватися у динамічне суспільство, репрезентувати себе на ринку праці; критично мислити, використовувати знання як інструмент для розв'язання життєвих проблем, генерувати ідеї, приймати нестандартні рішення й нести за них відповідальність; працювати в команді, запобігати конфліктним ситуаціям і виходити з них, цілеспрямовано використовувати свій потенціал як для самореалізації у професійному й особистісному плані, так і в інтересах суспільства, держави, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення; здобувати, аналізувати інформацію з різних джерел; бережливо ставитися до свого здоров'я і здоров'я інших як найвищої цінності; вибирати доцільні з численних альтернатив, що пропонує сучасне життя.

Види освіти.

Залежно від мети і характеру змісту освіти розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту.

Загальна освіта — сукупність знань з основ наук про природу, суспільство, людину, а також необхідних кожній людині умінь і навичок.

Загальна середня освіта має три рівні: початкова, основна, повна.

Політехнічна освіта — сукупність знань про головні галузі й наукові принципи виробництва, оволодіння загально-технічними вміннями, необхідними для участі в продуктивній праці.

Здійснюється вона насамперед у процесі вивчення предметів політехнічного циклу (фізики, хімії, біології, географії, математики), а також історії, літератури, правознавства, трудового навчання. Вагоме значення мають практикуми, факультативи з машинознавства, автосправи, електротехніки тощо.

Загальна і політехнічна освіта — базові у профорієнтації та професійному навчанні.

Професійна освіта — сукупність знань, практичних умінь і навичок, необхідних для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності. Професійну освіту частково дають загальноосвітні навчальні заклади в процесі профорієнтації, на факультативних заняттях, у різноманітних гуртках. Але головний шлях здобуття професійної освіти — навчання у професійно-технічних училищах і вищих навчальних закладах різних типів і профілів.

Навчальні плани та програми сучасних шкіл.

Вимоги держави, суспільства до змісту, обсягу і рівня загальноосвітньої підготовки громадян України визначає державний стандарт загальної середньої освіти, основоположним документом якого є Базовий навчальний план загальноосвітніх закладів. Постановою від 5.08.98р. затверджено Базовий навчальний план, який вводиться в дію з 1.09.2001 (“Освіта України”, 19.08.98). Він дає уявлення про структуру загальної середньої освіти через інваріантну і варіативну складові, окреслює освітні галузі та розподіл годин між ними за роками навчання, визначає тижневе навантаження учнів кожного класу, встановлюється кількість навчальних годин.

Інваріантна складова є спільною для всіх загальноосвітніх навчальних закладів України і визначає загальнодержавний її компонент. Варіативна – формується навчальним закладом з урахуванням інтересів, здібностей, життєвих планів учнів. На основі Базового плану Міністерство Освіти розробляє і затверджує типові навчальні плани для різних типів шкіл (школи-п'ятиденки, гімназії, колегіуму, з українською чи російською мовою навчання і т.д.). Місцеві органи управління можуть доповнювати їх за рахунок годин варіативної частини. На основі типових планів навчальні заклади створюють робочі плани на поточний рік, в яких відображають особливості організації навчально-виховного процесу в даному закладі. Затверджуються місцевими органами управління.

Навчальна програма – державний документ, в якому дається загальна характеристика змісту кожного навчального предмету, формулюються основні вимоги до організації його вивчення.

Складається з:

а) пояснювальної записки (цілі навчання з даного предмету та вимоги до організації процесу навчання в кожному класі);

б) переліку розділів і тем предмета (з зазначенням кількості годин);

в) обсягу ЗУН для кожного класу;

г) внутріпредметних та між предметних зв'язків;

ґ) переліку унаочнення, рекомендованої літератури для учнів і методичок;

д) критеріїв та норм оцінювання ЗУН.

Існує два способи побудови навчальних програм:

─    лінійний (матеріал кожного наступного є логічним продовженням попереднього);

─    концентричний (певний матеріал вивчається в більш ускладненому вигляді на вищих ступенях навчання).

Підручники сучасної школи.

Підручник – це книга у якій викладено основний зміст навчального предмета у відповідності до навчальної програми.

Функції: освітня, виховна, розливальна та управлінська.

Типи: (за видом навчання):

─    інформаційні (інформація подається в готовому вигляді за допомогою слова та ілюстрації);

─    проблемні (на основі проблемного викладу матеріалу);

─    програмовні (матеріал подається окремими порціями, засвоєння кожної дози матеріалу перевіряються контрольними запитаннями).

─    комплексні (кращі риси попередніх).

Структура: текст (основний і додатковий) і поза текстові компоненти: апарат орієнтування (форзац, вступ, зміст, посилання), апарату засвоєння матеріалу (запитання, завдання, проблемні ситуації, таблиці і т.д.) та ілюстрацій (фото, малюнки, плани, карти, схеми, формули, діаграми)

Вимоги:

1)     відповідність змісту підручника цілям навчання, навчальним програмам з даного предмета;

2)    науковість змісту матеріалу;

3)    доступність для певного віку;

4)    спрямованість на формування світогляду, пізнавальних здібностей;

5)    систематичність і логічність викладу;

6)    забезпечення зв'язку навчання з життям;

7)    виділення головного у матеріалі;

8)    чітка структурованість матеріалу;

9)    естетика зовнішнього вигляду підручника.

Ще є навчальні посібники – книги, які уточнюють та урізноманітнюють необхідну учням інформацію, хрестоматіями, збірниками задач і вправ, словниками, довідниками, картами, таблицями.