29) Структура системи соціально-трудових відносин

Соціально-трудові відносини - це взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин, яка виникає в процесі праці і спрямована на регулювання умов трудового життя.

Соціально-трудові відносини як система існують у двох формах: як фактичні соціально-трудові відносини і як соціально-трудові правовідносини.

Система соціально-трудових відносин включає в себе такі взаємопов'язані елементи:

- суб'єкти і рівні соціально-трудових відносин;

- предмет соціально-трудових відносин;

- принципи і типи соціально-трудових відносин.

Основними суб'єктами соціально-трудових відносин в ринковій економіці виступають:

- найманий працівник;

- підприємець (роботодавець);

- держава.

Найманий працівник - це громадянин, який уклав трудову угоду з роботодавцем, керівником підприємства або іншим уповноваженим ним органом. Найманим працівником може виступати як окремий працівник, так і група працівників. Розвиток ринкових відносин передбачає існування інститутів, які виступають від імені найманих працівників і захищають їх господарсько-трудові інтереси. Найпоширенішим між ними є професійні спілки - масові організації, об'єднання найманих працівників, які пов'язані з громадськістю.

Роботодавець - це громадянин, який самостійно працює і постійно наймає для роботи одного або багатьох осіб. Зазвичай це власник засобів виробництва, але не обов'язково, роботодавцем вважається також і керівник підприємства державної форми власності, наприклад, директор заводу.

Держава як суб'єкт соціально-трудових відносин виконує законодавчу, захисну та регулюючу функції. Крім того, держава виступає у ролі роботодавця, оскільки в державній власності зосереджена певна частка підприємств.

Під предметом соціально-трудових відносин розуміють соціально-економічні процеси і явища, які виникають у соціально-трудовій сфері. Усі їх можна поділити на три структурних блоки:

- соціально-трудові відносини зайнятості;

- соціально-трудові відносини, які пов'язані з організацією та ефективністю праці;

- соціально-трудові відносини, які виникають у зв'язку з винагородою за працю.

30) Показники і критерії оцінки соціально трудових відносин

Якість трудового життя — це систематизована сукупність показників, що характеризують умови праці в найширшому розумінні — умови виробничого життя — і дають змогу врахувати міру реалізації інтересів і потреб працівника та використання його здібностей (інтелектуальних, творчих, моральних, організаторських, комунікаційних тощо). Це поняття відображає міру задоволеності важливих особистих потреб працівника через трудову діяльність на підприємстві.

Якість трудового життя — поняття, з одного боку, об'єктивне, стан і динаміку якого можна вимірювати певними кількісними показниками (розмір заробітної плати, тривалість робочого часу, важкість і шкідливість роботи і багато ін.). З іншого боку, якість трудового життя — поняття, безумовно, суб'єктивоване, оскільки воно відображає суб'єктивно визначену оцінку працівником умов своєї трудової діяльності. У цьому аспекті мають значення такі показники, які важко (або й неможливо) оцінити кількісно — цікавість роботи, справедливість винагороди, повага до працівника, можливості розвитку і т. ін. Однак існує певна система показників, які дають змогу охарактеризувати якість трудового життя як високу (якщо ці індикатори позитивні і змінюються на краще) або як низьку — в протилежному випадку. Висока якість трудового життя характеризується такими показниками:

1. Робота має бути цікавою саме для цього конкретного працівника.

2. Мають бути створені умови для безперервного навчання, постійного професійного зростання, розвитку здібностей працівників.

3. Винагорода і визнання праці мають бути справедливими і сприйматися як такі.

 Умови праці мають відповідати санітарно-гігієнічним нормам.

5. Нагляд з боку керівництва має бути мінімальним, однак здійснюватися завжди, коли в ньому виникає необхідність.

6. в. Працівники повинні брати участь у прийнятті рішень, що стосуються їх роботи та їх частки.

7. Мають бути забезпечені гарантії роботи та дружні взаємовідносини в трудовому колективі.

8. На належному рівні має бути побутове та медичне обслуговування працівників.

Перелік цих показників можна доповнювати. Якість трудового життя можна підвищити шляхом зміни на краще будь-якого з цих показників. Мотивуючий вплив якості трудового життя полягає не стільки у її рівні, скільки у напрямку її зміни. Тобто працівники підприємства мають відчувати турботу про себе, бачити, що умови праці в най ширшому розумінні цього слова постійно змінюються на краще.

31) Основні принципи і система соціального партнерства

Соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їх суб'єктами та органами здійснюється водночас на різних рівнях і у різних формах.

Основні форми соціального партнерства такі:

1.спільні консультації представників сторін на всіх рівнях;

2.колективні переговори на всіх рівнях;

3.укладання договорів та угод на всіх рівнях;

4.погодження на національному й регіональному рівнях політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії і показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту місцевого ринку праці та виробника і т. ін.;

5.спільне розв'язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм на всіх рівнях;

6.організація примирних та арбітражних процедур на всіх рівнях;

7.участь найманих працівників в управлінні виробництвом;

8.участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства на всіх рівнях;

9.спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування;

10. участь найманих працівників у доходах підприємства на умовах, визначених колективним договором;

11. розгляд претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства відповідного рівня і їх вирішення шляхом компромісів, співробітництва, узгодження позицій;

12. контроль за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях та ін.

Орієнтуючись на принципи діяльності МОП, яка по суті є, вищою структурною ланкою загальносвітового механізму системи соціального партнерства, суб'єкти партнерства в Україні на всіх рівнях — від загальнодержавного до виробничого — повинні; також визначити взаємоприйнятні принципи своєї діяльності й керуватися ними.

Основними принципами соціального партнерства в Україні мають бути:

· законність;

· повноважність та рівноправність сторін та їх представників;

· сприяння держави розвиткові соціального партнерства на демократичних засадах;

· свобода вибору та обговорення питань, які входять у сферу соціального партнерства;

· добровільність і реальність зобов'язань, які беруть на себе сторони;

· обов'язковість виконання досягнутих домовленостей;

· відповідальність за виконання прийнятих зобов'язань;

· контроль за виконанням досягнутих домовленостей.

Поряд з цими загальними принципами, на яких має будуватися вся система соціального партнерства, можна виділити низку специфічних принципів організації роботи партнерів при здійсненні ними окремих форм цієї роботи, зокрема при веденні колективних переговорів, при укладанні договорів і угод, при взаємних консультаціях і контролі, а також при вирішенні колективних спорів.

Соціальне партнерство при веденні колективних переговорів має здійснюватися на таких принципах:

· трипартизм, тобто представництво уряду (виконавчих органів місцевої влади), найманих працівників і роботодавців;

· рівність сторін на переговорах і недопустимість обмеження законних прав працівників і роботодавців;

· знання і поважання прав і обов'язків один одного, недопущення конфронтації;