68.****** Музичне мистецтво.

Різновидом творчої діяльності є музичне мистецтво, яке відображає дійсність у художніх звукових образах. У XIX ст. в багатьох європейських країнах виникли національні музичні школи — норвезька (Е. Ґріґ), польська (Ф. Шопен), чеська (Б. Сметана, А. Дворжак), угорська (Ф. Ліст), фінська (Я. Сібеліус). Одним із найбільших центрів світової музичної культури стала Віденська придворна опера. Австрія з XVIII ст. славилася оперними виставами. Якщо попервах переважали італійські опери, то в XIX ст. на театральних сценах Австрії ставилися твори австрійських, італійських, німецьких, французьких композиторів. У Віденській опері виконувалися твори Моцарта, Бетховена, Вагнера, Верді, Штрауса, Чайковського.

Німецький композитор Людвіг ван Бетховен (1770-1827) з дитинства чудово грав на багатьох інструментах. Відзначався волелюбністю і войовничим демократизмом. Швидко завоював популярність віртуозного піаніста, а згодом і композитора. У розквіті сил написав прекрасні сонати — «Місячну», «Крейцерову», «Героїчну» симфонію, а в зрілі роки — знамениту Дев'яту симфонію.

Італійський скрипаль і композитор Нікколо Паганіні (1782-1840) був одним з основоположників музичного романтизму. Дав безліч концертів у багатьох європейських країнах. Його феноменальний талант викликав шалене захоплення у слухачів. Паганіні написав понад 200 п'єс для гітари та низку концертів для скрипки з оркестром і соло.

У музичному мистецтві Західної Європи XIX ст. одне з провідних місць посідає опера, що зобов'язана своїм розквітом творчості Дж. Верді (1813–1901) видатний італійський композитор. – «Ріголетто», «Травіата», «Трубадур», «Аїда» тощо; В історії музичної культури Верді прославився і як реформатор. Він рішуче змінив структуру і характер італійської опери, наповнив її неповторним вокалом, драматизмом, мелодійністю.

Дж. Россіні (1792–1868) – «Севільський ци­рульник», «Сорока-злодійка», «Вільгельм Телль»; Ж. Бізе (1838– 1875) – «Кармен»; Е. Гріга (1843–1907) – «Пер Гюнт»; Дж. Пуччіні (1858–1924) – «Мамон Аеско», «Богема», «Тоска», «Мадам Баттерфляй» та ін. У цих творах композитори виступають не просто як видатні музиканти, а й як глибокі психологи, адже у своїй музиці вони відтворюють складний морально-психологічний стан своїх героїв.

Творчість французького композитора й диригента Гектopa-Луї Берліоза (1803-1869) пройнята духом романтизму. Суперечності романтизму — не тільки загальнодоступність, близькість до народу, героїка, але й крайній індивідуалізм — були властиві і творчості Берліоза.

Елементи музики слов'янських народів, у тому числі українського, увібрала творчість дивовижного польського композитора й піаніста Фрідеріка Шопена (1810-1849). Він був творцем нових стилів і жанрів фортепіанної музики, написав десятки творів, що склали цілу епоху у світовому музичному мистецтві.

Творчі пошуки, які відбувалися у цей період у музичному мистецтві країн Східної Європи, зокрема в Росії та Україні, також пов'язані з надзвичайним розквітом опери. Вона була блискуче репрезентована у творчості М. І. Глінки (1804–1857) – героїчна опера «Іван Сусанін» («Життя за царя») та «Руслан і Людмила», де органічно поєднувалися як елементи слов'ян­ської музичної культури, так і музики народів Сходу. У подальшому цей прийом використовували інші композитори, зокрема М. Римський-Корсаков у симфонічній сюїті «Шехерезада» та О. Бородін в опері «Князь Ігор».

У другій половині XIX ст. провідні композитори і музиканти М. Балакірев (1837–1910), О. Бородін (1833–1887), Ц. Кюї (1835–1918), М. Мусоргський (1839–1881) та М. Римський-Корсаков (1844–1908) створюють творчий осередок під назвою «Могуча кучка», її ідеологом був відомий музичний критик В. Стасов. Фактично аналога цьому творчому угрупованню в історії музики не було.

Ідейно-художні погляди діячів «Могучої кучки» формувалися на перетині пошуків, що відбувалися як у вітчизняному музичному мистецтві, зокрема у творчості М. Глінки, О. Даргомижського, М. Вербицького, М. Лисенка, так і у західноєвропейському – у творах Л. ван Бетховена, Р. Шумана, Г. Берліоза, Ф. Ліста.