9. Психолого-педагогічні особливості дітей з порушеннями в психо-фізичному розвитку.

Дітей з вадами психофізичного розвитку поділяють на де­кілька категорій. Найбільш поширеною у корекційній освіті є класифікація дитя­чих аномалій за видом порушення, оскільки саме з урахуванням цього визначаються зміст і методи роботи з дитиною, добираєть­ся заклад для неї та форма організації навчання і виховання. Відповідно виділяють наступні категорії порушень психофізичного розвитку у дітей:

- виразні та сталі порушення слухової функції (глухі, сла-бочуючі, пізно оглухлі діти);

- виразні порушення зору (сліпі, слабкозорі діти);

- важкі мовленнєві порушення (діти-логопати);

- затримка психічного розвитку (діти із ЗПР);

- порушення опорно-рухового апарату (діти з вадами онорно-рухового апарату);

- емоційно-вольові розлади (діти з вадами емоційно-во­льової сфери);

- комплексні порушення декількох функцій (сліпоглухі діти; діти, в яких вади зору, слуху, опорно-рухового апарату поєднуються із розумовою відсталістю).

Порушення слухової функції

За ступенем виразності та складністю порушення слухової функції поділяються на такі види:

• глухота — глибоке стійке двостороннє порушення слуху, вроджене або набуте у ранньому віці до того, як у дитини сформувалось мовлення;

• туговухість - часткова слухова недостатність з різним ступенем виразності, яка є причиною порушень мовленєвого розвитку;

• пізнооглухлість — втрата слуху після того, як мовлення було сформованим.

Порушення зорової функції

Відповідно до ступеня порушення функції зорового аналі­затора дітей із стійкими вадами зору поділяють на сліпих і слаб-козорих:

• сліпота- зорові відчуття у дітей або зовсім відсутні, або зберігається відчуття світла чи незначний залишковий зір, проте недостатній для звичайної життєдіяльності;

• слабкозорість — виразне зниження гостроти зору або значне порушення інших зорових функцій (наприклад, звуження меж поля зору), або прогресуюче захворю­вання. Проте навіть сильно порушений зір є провідним аналізатором.

Важкі мовленнєві порушення

Порушеннями мовлення вважаються відхилення від норми, загальноприйнятої у певному мовленнєвому середовищі, які пов­ністю або частково перешкоджають мовленнєвому спілкуванню та обмежують можливості соціальної адаптації людини.

Специфіка та ступінь відхилень залежать від часу їх виник­нення, рівня психічного та інтелектуального розвитку дитини, впливу соціального середовища. Порушення можуть виявлятись в усному чи писемному мовленні у різних його компонентах (звукова сторона, лексика, граматика та ін.) або функціях (ко­мунікативна, мотиваційна, регулююча тощо).

Порушення мовлення можуть бути самостійними, у різних сполученнях, а можуть проявлятись при інших аномаліях, як наслідок основного захворювання.

Порушення інтелектуального розвитку

Поняття «розумова відсталість» в українській спеціальній пси­хології розглядається як стійке порушення пізнавальної діяльності на основі органічного ураження центральної нервової системи.

Розумова відсталість поділяється на два види: олігофренія і деменція, що відрізняються за часом виникнення та протіканням.

За складністю й виразністю порушення розумову відсталість поділяють на три ступені: ідіотія; імбецильність, дебільність.

Згідно сучасної міжнародної класифікації хвороб (МКХ — 10) розумова відсталість поділяється таким чином: розумова відсталість легкого ступеня (дебільність); помірна розумова від­сталість (легка імбецильність); важка розумова відсталість (ви­разна імбецильність); глибока розумова відсталість (ідіотія).

Порушення опорно-рухового апарату

До порушень опорно-рухового апарату призводять різні причини. А саме:

■ захворювання нервової системи:

• дитячий церебральний параліч,

• поліомієліт;

• вроджені патології опорно-рухового апарату:

• вроджений звих стегна,

• кривошия,

• аномалії розвитку хребта (сколіоз),

• клишоногість та інші деформації стоп,

• недорозвиток і дефекти кінцівок,

• аномалії розвитку пальців кисті,

• артрогрипоз (вроджене каліцтво);

■ набуті захворювання і порушення опорно-рухового апарату:

• травматичні ураження спинного і головного мозку, кінцівок,

• поліартрит,

• захворювання скелету (туберкульоз, пухлини кісток, остеомієліт),

• системні захворювання хребта (рахіт, хондродистрофія).

Захворювання та порушення опорно-рухового апарату є до­сить різними, проте у більшості дітей спостерігаються подібні проблеми, зокрема, провідною вадою є рухова (затримка фор­мування, порушення або втрата рухових функцій).