Розділ 10

Системні засади психофізіології

Поняття та основні положення системного підходу.

Концепція системного підходу Б.Ф. Ломова.

Теорія функціональних систем П.К. Анохіна.

Людина як цілісна біопсихосоціальна система.

10.1. Поняття та основні положення системного підходу

Системний підхід визнається провідною методологічною основою як психофізіології, так і багатьох галузей сучасної на( уки, які займаються вивченням живих об’єктів. Саме системний підхід є сполучною ланкою між різними галузями психології, а також між психологією та суміжними дисциплінами.

Системний підхід, який дістав широке визнання та засто( сування в другій половині ХХ ст., по суті у своїх головних пе( редумовах і теоретичних основах склався значно раніше: серед яскравих прикладів системного мислення можна навести гелі( оцентричне вчення Коперника, космогонічну теорію Канта( Лапласа, філософську систему Гегеля, еволюційне вчення Дар( віна, періодичну систему елементів Менделєєва. Системний підхід являє собою конкретно(наукову методологію пізнання складних об’єктів, яка прийшла на зміну аналітичним дослід( женням. У формі завершеної теоретичної концепції під назвою "загальна теорія систем" системний підхід був сформульований Л. Берталанфі в 40–50(х рр. минулого сторіччя і набув значно( го поширення в науці у 60(ті рр. Загальна теорія систем була орієнтована на пошук універсальних закономірностей об’єктів, що мають складну організацію, та вирішувала завдання інтег( рації різнорідного наукового знання.

Системний підхід у психології розуміється як спосіб теоре( тичного та практичного дослідження, який передбачає, що кож( ний психічний процес, явище чи стан людини (предмет дослі(

107

О.М. Кокун «Психофізіологія»

дження) розглядаються як система (С.Д. Максименко). Особ( ливість системного підходу полягає в тому, що система дослід( жується як єдиний організм з урахуванням внутрішніх зв’язків між окремими елементами і зовнішніх зв’язків з іншими систе( мами та об’єктами.

Система – це організована множина елементів (довільної природи), що має відносну цілісність і поліфункціональність, ієрархічну морфологію, яка включає в себе склади й структури (логічні, просторово(часові, стохастичні та ін.); динаміку, яка охоплює функціонування і розвиток (історію); особливості та умови існування серед інших систем (Г.В. Суходольський).

Основним критерієм виділення системи є розгляд системи з боку цільового призначення (той чи інший компонент може бути віднесений до системи залежно від міри його участі в до( сягненні мети) (В.Д. Шадриков).

Найбільшого визнання в радянській психології і психофізіо( логії, на надбання якої значною мірою продовжує спиратися сучасна українська психологічна наука, набули концепція сис( темного підходу Б.Ф. Ломова в психології і теорія функціональ( них систем П.К. Анохіна.

10.2. Концепція системного підходу Б.Ф. Ломова

Б.Ф. Ломов об’єднав, акумулював системні розробки, які були розрізнені в різних галузях психології та суміжних науках. Ним були сформульовані шість системних принципів розгляду психічних явищ:

1)різноплановості – передбачає необхідність розгляду тих чи інших явищ в декількох планах: як відокремленої які( сної одиниці, як частини своєї видо(родової макрострук( тури, в плані мікросистем, у плані зовнішньої взаємодії;

2)багатомірності – необхідність розгляду психічних явищ у різних системах;

3)багаторівневості – необхідність розгляду системи психіч( них явищ як багаторівневої;

108

Розділ 10. Системні засади психофізіології

4)ієрархічності – необхідність урахування сукупності різно( порядкових якостей людини як таких, що ієрархічно організовані;

5)системної детермінованості – розгляд детермінації психі( чних явищ як багатопланової, багаторівневої та багатомі( рної, тобто як системної;

6)розвитку – необхідність розгляду явища в динаміці та розвитку [3; 4].

Визначним внеском у методологію системного аналізу ста( ло розроблення Б.Ф. Ломовим про рівні в дослідження людини та її психіки:

на першому рівні людина вивчається у системі її соціаль( них відносин як частина соціальної системи, яка визна( чає формування її соціальних якостей;

до другого рівня належать психічні явища та психологічні якості людини;

третій рівень – це біологічні якості людини.

За висловлюванням Б.Ф. Ломова, "…біологічні законо( мірності не відміняються соціальним буттям людини. Але змінюються умови їх дії, і тому виявляються вони для людини специфічним чином" [3; 4].

Концепція системної детермінації психіки і поведінки є одним із найбільш значущих досягнень Б.Ф. Ломова як методолога. Вона за своїм змістом стала конкретизацією і розвитком прин( ципу детермінізму С.Л. Рубінштейна. Відповідно до неї через системний підхід розглядається не тільки психіка (онтологіч( ний аспект), а й сам процес психологічного пізнання (гносео( логічний аспект).

10.3. Теорія функціональних систем П.К. Анохіна

Велике визнання в науковому світі набула також розроб( лена у 30–60(ті рр. ХХ ст. теорія функціональних систем П.К. Анохіна. Часто її вважають найбільш завершеною систем( ною теорією в психології і фізіології, оскільки в ній не тільки чітко визначене поняття системи, а й розроблена внутрішня

109

О.М. Кокун «Психофізіологія»

операційна архітектоніка системи та визначені основні прин( ципи її функціонування.

У руслі системного підходу поведінка розглядається як цілісний, певним чином організований процес, спрямований, по(перше, на адаптацію організму до середовища і, по(друге на активне його перетворення,. Пристосувальний поведінковий акт, пов’язаний зі змінами внутрішніх процесів, завжди носить цілеспрямований характер, що забезпечує організму нормаль( ну життєдіяльність. Нині як методологічна основа психофізіо( логічного опису поведінки використовується теорія функціо( нальної системи П.К. Анохіна [5].

Функціональні системи – це динамічні організації, що само( регулюються, діяльність усіх складових компонентів яких сприяє отриманню життєво важливих для організму пристосу( вальних результатів (П.К. Анохін).

П.К. Анохін виділив такі універсальні для різних систем

вузлові механізми:

корисний пристосувальний результат як провідний пункт функціональної системи;

рецептори результату;

зворотна аферентація від рецепторів результату до цент( ральних утворень функціональної системи;

центральна архітектура, що являє собою вибіркове об’єднан( ня нервових елементів різних рівнів;

виконавчі соматичні, вегетативні й ендокринні елементи, включаючи організовану цілеспрямовану поведінку.

Результат діяльності для кожної функціональної системи її є центральним системоутворюючим фактором. П.К. Анохіним були виділені чотири групи пристосувальних результатів:

1)провідні показники внутрішнього середовища, що визна( чають нормальний метаболізм тканин;

2)результати поведінкової діяльності, що задовольняють основні біологічні потреби;

3)результати стадної діяльності тварин, які задовольняють потреби угрупування;

110

Розділ 10. Системні засади психофізіології

4) результати соціальної діяльності людини, що задовольня( ють її соціальні потреби, які зумовлені її становищем у певній суспільно(економічній формації.

Центральна архітектура функціональної системи, у свою чергу, теж складається із взаємопов’язаних та організованих у єдине ціле блоків (стадій):

аферентний синтез – стадія функціонування системи, що ініціюється певною потребою, для задоволення якої і ство( рюється згадана система; на цій стадії вирішується питан( ня "що робити?", який же саме зараз потрібний резуль( тат; до компонентів аферентного синтезу входять – домінуюча на даний момент мотивація, установча аферен( тація, яка також відповідає даному моменту, пускова афе( рентація та пам’ять;

прийняття рішення – ця стадія характеризується вибором основної для даного моменту "лінії поведінки";

формування акцептора результату дії – визначає процес формування образу результату або мети системи;

еферентний синтез – стадія, на якій відбувається динам( ічне об’єднання соматичних і вегетативних функцій для виконання цілеспрямованої дії;

цілеспрямована дія – динамічна взаємодія соматичних, вегетативних і ендокринних компонентів, спрямована на досягнення мети системи; цілеспрямована дія відбуваєть( ся під постійним контролем відповідних механізмів ак( цептора результату дії за допомогою зворотної аферен( тації, інформації (параметри, образ) про реально отриманий результат; при цьому відбуваються постійне порівняння, оцінка досягнутого та відповідна корекція дії;

санкціонуюча стадія – якщо порівняння досягнутого ре( зультату через зворотну аферентацію відповідає запрог( рамованим якостям в акцепторі результату дії, то робить( ся висновок про задоволення даної потреби і

поведінковий акт завершується.

Вищенаведене схематичне уявлення є певною мірою гіпо( тетичним, оскільки реальних механізмів його здійснення поки

111

О.М. Кокун «Психофізіологія»

що не виявлено. Як не виявлено і конкретних мозкових струк( тур, які відповідають за роботу зазначених блоків. Пошук ме( ханізмів функціональної системи триває.

Крім вищенаведених принципів організації функціональної системи, також існують основні принципи її функціонування:

взаємоспівдії – системою можна назвати тільки такий комплекс вибірково залучених компонентів, у яких взає( модія та взаємовідношення мають характер взаємоспівдії компонентів для отримання сфокусованого корисного результату (щоб підкреслити основний механізм функц( іонування системи, П.К. Анохін у своїх роботах часто виділяв частку "спів" у слові взаємоСПІВдія);

динамічності – зумовлює властивість системи бути плас( тичною, раптово міняти свою структуру задля досягнен( ня запрограмованого корисного результату;

ієрархічності – принцип функціонування та організації си( стеми, який, з одного боку, відображає багаторівневість її внутрішньої реалізації, а з іншого – передбачає, що певна си( стема також входить і до ієрархії системи вищого порядку;

саморегуляції – принцип функціонування системи, що реалізується на основі механізму зворотної аферентації та апарату акцептора результатів дії задля досягнення зап( рограмованого результату;

мінімізації – введення до структури функціональної сис(

теми лише тих елементів, що необхідні для отримання кінцевого результату, і відкидання всіх інших.

Функціональна система являє собою універсальну модель для розуміння і побудови будь(якої системи в різних класах явищ, включаючи організми, машини й соціально(економічні організації. Перевага теорії функціональних систем перед інши( ми системними теоріями полягає в тому, що вона дає конкретні можливості для системного аналізу різних класів явищ приро( ди й суспільства і є з’єднувальною ланкою між синтетичним і аналітичним рівнем досліджень (К.В. Судаков).

Саме теорія функціональних систем П.К. Анохіна виявила( ся найбільш ефективним та придатним для психологів варіан(

112