Глосарій

Адаптаційні можливості людини – стійкі резистентні характе( ристики індивідуально(типологічного та особистісного рівня людської індивідуальності, які забезпечують спро( можність успішно адаптуватись до різноманітних вимог життєдіяльності і виявляються як у фізіологічному плані (від біохімічного рівня до рівня безумовно( та умовно(реф( лекторної регуляції діяльності), так і (найголовніше) у пси( хологічному плані, спрямовуючи поведінку особистості.

Адаптація людини – процес пристосування людини до зміни умов життєдіяльності.

Адаптація сенсорної системи – зміна чутливості сенсорної си( стеми під впливом подразника.

Адаптивність – природжена та набута здатність до адаптації, пристосування до всієї багатоманітності життя при будь( яких умовах.

Аналізатор – функціональна одиниця, відповідальна за прийом і аналіз сенсорної інформації якої(небудь однієї модальності. В аналізаторі виділяють три відділи: 1) сприймаючий орган (рецептор), призначений для перетворення енергії подраз( нення в процес нервового збудження; 2) провідник, що складається з аферентних нервів і провідних шляхів, по якому імпульси передаються до відділів центральної нерво( вої системи, які ієрархічно вищі; 3) центральний відділ, що складається з релейних підкіркових ядер і проекційних відділів кори великих півкуль.

Артеріальний тиск – тиск, що справляє кров на стінки артерій, по яких вона рухається.

Безумовний рефлекс – відносно постійна, видоспецифічна, стереотипна, генетично закріплена реакція організму на внутрішні чи зовнішні подразнення, здійснювана за допо( могою центральної нервової системи.

162

Глосарій

Біологічний зворотний зв’язок – процедури, що дозволяють з мінімальною часовою затримкою інформувати людину про стан її тілесних функцій, за рахунок чого виникає мож( ливість їхньої свідомої регуляції.

Біологічно активні точки – невеличкі ділянки шкіри і підшкірної основи, в яких наявний комплекс взаємозалеж( них мікроструктур (судини, нерви, клітини сполучної тка( нини), завдяки якому створюється біологічно активна зона, що справляє вплив на нервові термінали і зв’язок між ділян( кою шкіри і внутрішнім органом.

Викликані потенціали – зміни в сумарній біоелектричній ак( тивності мозку (біоелектричні коливання), що виникають у відповідь на різні види зовнішнього подразнення (сен( сорні стимули).

Відчуття – побудова образів окремих властивостей предметів навколишнього світу в процесі безпосередньої взаємодії з ними.

Вікова психофізіологія – розділ психофізіології, що вивчає онтогенетичні зміни фізіологічних основ психічної діяль( ності людини.

Внутрішнє (умовне) гальмування – гальмування умовно(реф( лекторної діяльності, що розвивається поступово в резуль( таті не підкріплення умовного сигналу безумовним рефлек( сом медіальних лемнісків.

Внутрішня мова – прихована вербалізація, що супроводжує процес мислення.

Гіпнабельність – піддатливість до занурення в гіпнотичний транс.

Гіпноз – стан зміненої свідомості, чи трансу, у який людина вводиться іншою людиною (гіпнотизером) за допомогою навіювання.

Гомеостаз – процес, за рахунок якого досягається відносна сталість внутрішнього середовища організму (температури тіла, кров’яного тиску, концентрації цукру в крові).

163

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Дезадаптація – порушення адаптаційних процесів.

Декодування – перетворення вхідної кодової комбінації актив( ності нервових елементів сенсорних систем у реакцію ви( конавчих апаратів.

Детектор – нейрон, що вибірково настроєний на певний па( раметр сигналу за рахунок фіксованої системи зв’язків з його рецепторами чи іншими нейронами нижчого рівня.

Диференційна психофізіологія – розділ психофізіології, що вивчає залежність поведінкових і суб’єктивних особливос( тей від індивідуальних відмінностей мозкової діяльності.

Дістрес – стрес, пов’язаний з вираженими негативними емоц( іями, який справляє шкідливий вплив на здоров’я.

Діяльність – свідома активність, яка виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

Домінанта – тимчасово пануюча в нервовій системі група не( рвових центрів, що визначає характер поточної відповідної реакції організму на зовнішні та внутрішні подразнення і цілеспрямованість його поведінки.

Друга сигнальна система – система орієнтування людини на словесні сигнали, на основі яких можливе утворення тим( часових нервових зв’язків.

Електрична активність шкіри (шкірно гальванічна реакція) –

біоелектрична активність, яка зумовлена діяльністю пото( вих залоз і фіксується на поверхні шкіри.

Електроенцефалографія – метод, який полягає в реєстрації й аналізі сумарної біоелектричної активності головного моз( ку – електроенцефалограми, яка може зніматися як зі скаль( па, так і з глибоких структур мозку.

Електроміографія – метод, який полягає в реєстрації біоелект( ричної активності м’язів для оцінки інтенсивності, локалі( зації і часових параметрів руху м’яза.

Емоції – реакції людини і тварин на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, що пов’язані з задоволенням (по(

164

Глосарій

зитивні емоції) чи незадоволенням (негативні) різних по( треб організму і мають яскраво виражене суб’єктивне за( барвлення.

Енергопотенціал – величина здатності організму до дії.

Загальна психофізіологія – розділ психофізіології, що вивчає фізіологічні основи пізнавальних процесів, емоційно(потре( бової сфери і функціональних станів людини.

Збудження – динамічний фізіологічний процес, за допомогою якого нервові, м’язові і залозисті живі клітини відповідають на зовнішній вплив.

Зворотний зв’язок – отримання центральною нервовою си( стемою інформації про результати виконання певної діяльності.

Зір – здатність до перетворення в зорові відчуття енергії елек( тромагнітного випромінювання світлового діапазону в ме( жах від 300 до 1000 нанометрів.

Зовнішнє (безумовне) гальмування – термінове придушення поточної умовно(рефлекторної діяльності дією сторонніх подразників, що викликають орієнтовний, оборонний чи інший безумовний рефлекс.

Керування позою – фіксація певних положень тіла і кінцівок та орієнтація частин тіла щодо зовнішніх координат (підтримка рівноваги).

Кодування – установлення відповідності між певними пара( метрами сенсорного стимулу і характеристиками імпульс( ної активності нейрона та/чи місцем його розташування.

Конвергенція – сходження безлічі аферентних імпульсів у єди( ний анатомічно обмежений еферентний канал.

Латентний період – час між початком дії подразника і виник( ненням відповідної реакції.

Ліворукість – уроджене чи вимушене використання лівої руки в якості ведучої.

Локомоція – переміщення тіла в просторі.

165

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Людська індивідуальність – цілісна система, мета якої полягає у збереженні цілісності й тотожності людини самій собі в умовах безперервних внутрішніх (організмічних) і зовнішніх (соціальних) змін.

Магнітоенцефалографія – метод, який полягає у реєстрації параметрів магнітного поля, що виникає внаслідок сумар( ної біоелектричної активності головного мозку.

Маніпуляторні рухи – маніпулювання зовнішніми об’єктами.

Метод Тарханова – спосіб дослідження електричної активності шкіри, у якому зовнішнє джерело струму не застосовуєть( ся – вимірюється різниця потенціалів між різними ділян( ками шкіри (електричний потенціал шкіри).

Метод Фере – спосіб дослідження електричної активності шкіри, у якому використовується зовнішнє джерело стру( му – вимірюється електричний опір шкіри при пропущенні через неї слабкого струму (провідність шкіри).

Мислення – найбільш узагальнена й опосередкована форма психічного відображення, що встановлює зв’язки і відноси( ни між об’єктами, які пізнаються, і дозволяє одержувати знання про такі об’єкти, властивості і відносини реального світу, що не можуть бути безпосередньо сприйняті на по( чуттєвому ступені пізнання.

Мовлення – історично сформована в ході діяльності людей форма спілкування, опосередкована мовою.

Модальність – якісна своєрідність сенсорного подразника.

Мозок – центральний відділ нервової системи хребетних тва( рин і людини, утворений нервовими і гліальними клітина( ми та їхніми відростками. У хребетних тварин і людини роз( різняють головний мозок, який міситься у порожнині черепа, і спинний, що знаходиться в хребетному каналі.

Моніторинг психофізіологічного стану – постійне, тривале відстеження динаміки психофізіологічного стану для фіксації чи прогнозування моментів критичних відхилень

166

Глосарій

від його оптимальних характеристик з метою негайного застосування коригувальних заходів.

Мотив – спонукання до діяльності, пов’язане з задоволенням потреб суб’єкта.

Мотивація – сукупність спонукальних факторів, що виклика( ють активність особистості і зумовлюють спрямованість її діяльності.

Навчання – процес, у результаті якого організм здобуває адап( тивні зміни індивідуальної поведінки, розширення життє( вого досвіду, засвоєння знань, умінь, навичок.

Нейродинамічні властивості людини – природні уроджені особ( ливості нервової системи, що впливають на формування індивідуальних особливостей поведінки і деяких індивіду( альних відмінностей здібностей та характеру людини.

Нейрон – нервова клітина, що складається з: 1) тіла, що містить ядро і біохімічний апарат синтезу ферментів та інших мо( лекул, необхідних для життєдіяльності клітини; 2) відростків, які відходять від тіла – відносно коротких денд( ритів і довгого аксона.

Нейропсихологія – розділ фізіології, що вивчає механізми діяльності нервової системи, включаючи роботу окремих нейронів, нейронних популяцій і нервових центрів.

Нервово психічна напруга – загальна реакція організму при зміні стереотипу діяльності, яка найбільш різко виявляєть( ся при реальній або уявній загрозі життю або здоров’ю.

Нервова система – ієрархічна структура нервових утворень в організмі людини і хребетних тварин, за рахунок роботи якої забезпечуються: контакти з зовнішнім світом; реаліза( ція цілей; координація роботи внутрішніх органів; цілісна адаптація організму.

Несвідоме – уся сукупність змісту психічного життя, що не( доступне безпосередньому усвідомленню.

Нюх – здатність відчувати і сприймати пахучі речовини як запахи.

167

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Оптимізація адаптаційних можливостей – узгодження адап( таційних можливостей людини з різноманітними вимога( ми, які висуває до цих можливостей її життєдіяльність.

Орієнтаційні рухи – рухи, які пов’язані з орієнтацією тіла в просторі (підтримка рівноваги й ін.) і розташуванням органів почуттів, що забезпечує найкраще сприйняття зовнішніх впливів (фіксація погляду, поворот голови у бік джерела звуку, запаху й ін.).

Орієнтовний рефлекс – вид безумовного рефлексу, що викли( кається будь(якою несподіваною зміною ситуації.

Пам’ять – психофізіологічна функція, що забезпечує закрі( плення, збереження і наступне відтворення людиною її досвіду.

Перевтома – стан організму на межі патології, який розвиваєть( ся під впливом тривалої та невпинної роботи в стані вто( ми або тоді, коли регламентований відпочинок між цикла( ми роботи недостатній для відновлення.

Периферійна нервова система – частина нервової системи, представлена нервами, що з’єднують центральну нервову систему із сенсорними органами, рецепторами і ефектора( ми (м’язами, залозами).

Підпорогове сприйняття – суб’єктивно не усвідомлювані про( цеси, але такі, що впливають на поведінку людини, сприй( няття емоційно чи мотиваційно значущих, але фізично слабких сигналів.

Плетизмографія – метод, який полягає в реєстрації судинних реакцій організму за допомогою спеціального приладу, що має манометр і записуючий пристрій.

Поведінка – сукупність рухових актів організму, що виника( ють у ході взаємодії з зовнішнім середовищем, спрямова( них на задоволення домінуючих для організму потреб.

Поліграф ("детектор брехні") – прилад, що дозволяє одночас( но реєструвати комплекс фізіологічних показників (ШГР, ЕЕГ, ЧСС, АТ, плетізмограму й ін.). Переважно використо(

168

Глосарій

вується для перевірки вірогідності одержуваної від людини (досліджуваного) інформації.

Почуття – емоційні переживання людини, у яких відбиваєть( ся її стійке відношення до певних об’єктів чи процесів ото( чуючого світу.

Працездатність – потенційна готовність і фактична можливість людини виконувати певний вид діяльності на необхідному рівні ефективності впродовж певного часу.

Професійна адаптація – єдність адаптації людини до фізичних умов професійного середовища (психофізіологічний ас( пект), адаптації до професійних завдань, операцій, що ви( конуються, професійної інформації і т. ін. (професійний аспект), і адаптації до соціальних компонентів професійно( го середовища (соціально(психологічний аспект).

Психіка – властивість високорозвиненого мозку відтворювати внутрішній образ дійсності, що сприймається як щось ок( реме від суб’єкта.

Психічний стан – цілісна характеристика психічної діяльності людини за певний період, що відображає складну структу( ру взаємозв’язків з вище( і нижчерозташованими рівнями системи психічної регуляції, утвореної процесами самоуп( равління і саморегуляції.

Психічна адаптація – процес установлення оптимальної відповідності особистості і навколишнього середовища в ході здійснення діяльності, що властива людині, яка доз( воляє індивіду задовольняти актуальні потреби і реалізо( вувати пов’язані з ними значущі цілі (при збереженні психічного й фізичного здоров’я), забезпечуючи в той же час відповідність психічної діяльності людини вимогам середовища.

Психорегуляція – цілеспрямована зміна психічного стану лю( дини на основі використання різноманітних психорегуля( ційних методів з метою найбільш оптимального викорис( тання інтелектуальних та фізичних можливостей людини,

169

О.М. Кокун «Психофізіологія»

її знань, умінь, кваліфікації, досвіду чи оволодіння новими знаннями та вміннями.

Психофiзiологiчна проблема – проблема характеру спiввiдношення психiчної дiяльностi людини та дiяльностi її головного мозку.

Психофізична проблема – проблема характеру спiввiдношення психічних і фізичних явищ.

Психофізіологічне забезпечення діяльності – система психо( фізіологічних заходів, спрямованих на підвищення ефек( тивності та надійності діяльності людини за умови збере( ження її психічного і фізичного здоров’я.

Психофізіологічний аналіз діяльності – вивчення структури і фізіологічних складових діяльності та їхніх взаємин із пси( хологічними складовими.

Психофізіологічний відбір – складова професійного відбору, метою якої є виявлення психофізіологічних здібностей і якостей, які відповідають вимогам певних професій.

Психофізіологічний стан – система психофізіологічних та псих( ічних функцій, що визначають продуктивність професійної діяльності і працездатність людини на даному відрізку часу.

Психофізіологічна адаптація – процес, який зумовлений зміною в психофізіологічному стані людини під впливом дезадаптаційних факторів, що потребує одночасної та узгод( женої взаємоспівдії функціональних підсистем на всіх рівнях цілісної системи психофізіологічний стан з метою ефективного забезпечення діяльності в нових умовах.

Психофізіологія – галузь науки, яка вивчає закономірності співвідношення психологічного і фізіологічного для вста( новлення психофізіологічних механізмів життєдіяльності, поведінки, розвитку, навчання та праці людини.

Психофізіологія професійної діяльності – напрям психофізіо( логії, який вивчає динаміку психічних пізнавальних про( цесів, станів, утворень, якостей та функцій, їх вплив на пра(

170

Глосарій

цездатність людини під час взаємодії умов та факторів в системі "техніка–людина–середовище" й визначає шляхи та засоби підтримки, збереження, відновлення ефективної та безпечної професійної діяльності.

Пупілометрія – метод, який полягає у вивчення реакцій зіниць.

Реактивність – властивість організму відповідати змінами життєдіяльності на впливи зовнішнього середовища.

Резистентність – здатність організму чинити опір подразненню.

Рефлекс – відповідна реакція живого організму, зумовлена впливом якого(небудь певного фактора зовнішнього чи внутрішнього середовища на аналізатор, яка виявляється в скороченні м’язів, виділенні секреції. Виділяються умовні і безумовні рефлекси.

Рецептор – спеціалізована клітина, що здатна сприйняти в зовнішньому чи внутрішньому середовищі певний подраз( ник і перетворити його енергію з фізичної чи хімічної фор( ми на форму нервового збудження.

Рухова діяльність – специфічний вид діяльності, який полягає у системі рухових дій, що забезпечують взаємодію суб’єкта з навколишнім середовищем.

Рухова навичка – сформована в навчанні здатність до здійснення того чи іншого руху без свідомого контролю за ним.

Рухове уміння – здатність виконувати яку(небудь дію за пев( ними правилами (дія ще не досягла автоматизму).

Рухова одиниця – група м’язових волокон і мотонейрон, що їх іннервує.

Свідомість – психофізіологічний механізм контролю і довіль( ної регуляції поведінки і діяльності, основна функція якого полягає в адекватному відображенні змін зовнішнього і внутрішнього середовища та забезпеченні адаптації органі( зму до них.

171

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Сенсомоторика – взаємокоординація сенсорних і моторних компонентів діяльності: одержання сенсорної інформації призводить до запуску тих чи інших рухів, а ті, у свою чер( гу, служать для регуляції, контролю чи корекції сенсорної інформації.

Сенсомоторна реакція – рухова реакція у відповідь на дію сен( сорного подразника.

Сенсорні сигнали – сигнали від органів чуття.

Сенсорні системи – анатомічно організована у структурах моз( ку система ядерних утворень і зв’язків, що слугує для віднайдення і кодування інформації певної модальності.

Синапси – спеціалізована зона контакту між нейронами (міжнейронний синапс) чи між нейронами й іншими збуд( ливими утвореннями (органний синапс), що забезпечує пе( редачу збудження зі збереженням, зміною чи зникненням її інформаційного значення.

Система – організована множина елементів (довільної при( роди), що має відносну цілісність і поліфункціо( нальність, ієрархічну морфологію, яка включає в себе склади й структури (логічні, просторово(часові, стохас( тичні та ін.); динаміку, яка охоплює функціонування і розвиток (історію); особливості та умови існування се( ред інших систем.

Системний підхід у психології – спосіб теоретичного та прак( тичного дослідження, який передбачає, що кожний психіч( ний процес, явище чи стан людини (предмет дослідження) розглядається як система.

Системна психофізіологія – розділ психофізіології, який вив( чає системи і міжсистемні відносини, що складають і забез( печують психіку та поведінку людини.

Системоутворювальний фактор – корисний пристосувальний ефект у співвідношенні організму і середовища, що дося( гається при реалізації системи.

172

Глосарій

Слух – здатність сприймати звуки й орієнтуватися за ними у навколишньому середовищі за допомогою слухового анал( ізатора.

Смак – один з видів хеморецепції, що являє собою чутливість рецепторів порожнини рота стосовно хімічних подразників.

Сновидіння –суб’єктивно пережиті уявлення, що регуляр( но виникають під час сну, і супроводжуються зоровими образами.

Сомнамбулізм (лунатизм) – форма складної поведінки, що здійснюється уві сні, зовні виглядає цілеспрямованою, але людиною не усвідомлюється.

Сон – особливий періодично виникаючий функціональний стан із специфічними поведінковими проявами у вегета( тивній і моторній сфері, який характеризується зниженням активності нервової системи, відключенням від сенсорних впливів зовнішнього світу і практично повною відсутністю рухової активності.

Стан людини – цілісна системна реакція (на рівні організму і часто – особистості) на зовнішні і внутрішні впливи, спря( мована на збереження цілісності організму і забезпечення його життєдіяльності в конкретних умовах існування.

Стомлення – тимчасове зниження працездатності під впливом тривалого чи інтенсивного навантаження.

Стрес – стан, що виникає в результаті невідповідності "внутрішніх" можливостей людини вимогам, які ставлять до неї наявні умови її життєдіяльності, і який може призвести до зниження ефективності діяльності людини та негатив( них наслідків для її психічного і фізичного здоров’я.

Сугестивність – підвищена піддатливість стосовно спонукань, що спровоковані іншими людьми.

Тимчасовий зв’язок – механізм, що забезпечує функціональ( ний зв’язок між окремими структурами нервової системи при впливі двох чи більше подій актуального зовнішнього

173

О.М. Кокун «Психофізіологія»

середовища і існуючий якийсь час. Одним з варіантів про( яву тимчасового зв’язку є умовні рефлекси.

Увага – спрямованість і зосередженість свідомості людини на якому(небудь реальному чи ідеальному об’єкті (предметі, події, образі, міркуванні тощо), пов’язані з підвищенням рівня її сенсорної, інтелектуальної чи рухової активності.

Умовні рефлекси – індивідуально набуті системні пристосу( вальні реакції тварин і людини, що виникають на основі ут( ворення в центральній нервовій системі тимчасового зв’яз( ку між умовним і безумовно(рефлекторними актами.

Установка – готовність, схильність суб’єкта до сприйняття майбутніх подій і дій у певному напрямку.

Фізіологічна адаптація – стійкий рівень активності і взаємоз( в’язку функціональних систем, органів і тканин, а також механізмів управління, що забезпечує нормальну життєді( яльність організму й трудову активність людини в різних (у тому числі соціальних) умовах існування, здатність до відтворення здорового потомства.

Фізіологічна психологія – галузь науки, яка вивчає фізіологічні механізми психічної діяльності на всіх рівнях її організації.

Фізіологія вищої нервової діяльності – розділ фізіології, що досліджує нейрофізіологічні механізми поведінки і психіки, доступні досягнутому рівню знань і експериментальної тех( ніки.

Функціональний стан – 1) фізіологічний стан організму і його систем; 2) фонова активність центральної нервової систе( ми, що супроводжує ту чи іншу діяльність.

Функціональні системи – динамічні організації, що саморегу( люються, діяльність усіх складових компонентів яких сприяє отриманню життєво важливих для організму при( стосувальних результатів.

Центральна нервова система – частина нервової системи хре( бетних, представлена скупченням нервових клітин, що ут( ворюють головний і спинний мозок.

174

Глосарій

Центральне гальмування – гальмування, що виникає в цент( ральній нервовій системі, завдяки наявності в ній спеціал( ізованих гальмових нейронів і є одним з основних чин( ників координації діяльності центральної нервової системи.

"Ціна" адаптації – психофізіологічні витрати внутрішніх ресурсів, за рахунок яких відбувається процес присто( сування.

175