О.М. Кокун «Психофізіологія»

способу розрізнення кожна із субмодальностей зберігає свій індивідуальний характер; при синтетичному – кожна окрема якість істотно відрізняється від сформованого на основі цілого.

3.3. Сенсорна система зору

Зорова система є у людей одним з найважливіших органів чуття. Саме вона надає мозку понад 90% усієї сенсорної інформації.

Зорова система сприймає видиме світло – вузьку частину діапазону електромагнітних випромінювань з різними довжи( нами хвиль, від порівняно коротких (червоний) до більш дов( гих (синій). Людина бачить різні об’єкти тому, що вони відби( вають світло. А кольори, що розрізняються нею, визначаються тим, яку з частин видимого світлового спектра відбиває чи поглинає предмет.

Загальна послідовність зорового сприйняття така: воно по( чинається з проекції зображення на сітківку ока; далі відбу( вається збудження фоторецепторів; ще далі – передавання і перетворення зорової інформації в нейронних мережах зо( рової системи; а закінчується зорове сприйняття прийнят( тям вищими корковими відділами зорової системи рішення про зоровий образ.

Основними структурними компонентами системи зору є:

1)периферичний відділ – це око з його основними апара( тами (оптичним, руху ока і сітківки);

2)зорові нерви, що передають інформацію від сітківки яд( рам таламуса і гіпоталамуса;

3)підкірковий відділ – три пари ядер(латеральних колінча( тих тіл, верхні горбки чотирьохгорбчатого тіла (у тала( мусі) і супрахіазмені ядра гіпоталамуса;

4)зорова кора.

Певна кривизна, показник переломлення рогівці й кришта( лика (у меншій мірі) визначають переломлення світлових про( менів усередині ока. На сітківці утворюється зображення, різко зменшене і перевернуте догори ногами і праворуч(ліворуч.

3 0

Розділ 3. Психофізіологія сенсорних процесів

Очне яблуко людини має близьку до кулястої форму, що уможливлює його обертання для наведення на об’єкт, що розг( лядається, і забезпечує гарне фокусування зображення на сітківці. На шляху до сітківки промені світла проходять через прозорі рогівку, кришталик і склисте тіло (див. рис. 3.1.) Райдуж& на оболонка, що визначає колір ока, являє собою круговий м’яз, що змінює кількість світла, яке потрапляє в око, розширюючи чи звужуючи отвір у своєму центрі – зіницю.

Рис. 3.1. Будова очного яблука 1 – м’яз; 2 – склисте тіло; 3 – білкова оболонка; 4 – судинна оболонка;

5 – пігментний шар; 6 – сітківка; 7 – жовта пляма; 8 – сліпа пляма; 9 – зоровий нерв; 10 – райдужна оболонка; 11 – кришталик; 12 – передня камера; 13 – рогівка; 14 – зв’язки кришталика

Кришталик розташовується безпосередньо за зіницею. Він може змінювати свою кривизну завдяки спеціальним м’язам у залежності від відстані між людиною й об’єктом, що спостері( гається. Це пристосування ока до ясного бачення об’єктів, роз( ташованих на різній відстані, називається акомодацією.

Світлові промені від предметів проходять через зіницю, кришталик і склисте тіло. У людей з нормальним зором про( мені потрапляють точно на сітківку, утворюючи на ній чіткі зображення предметів. Дві головні аномалії рефракції ока – короткозорість і далекозорість зумовлені зміною довжини оч(

3 1

О.М. Кокун «Психофізіологія»

ного яблука. Короткозорість зумовлена занадто довгою подо( вжньою віссю ока – промені від далекого об’єкта сфокусують( ся не на сітківці, а перед нею, у склоподібному тілі. Далеко( зорість – укороченою подовжньою віссю промені фокусуються за сітківкою (рис. 3.2.).

Рис. 3.2. Головні аномалії рефракції ока.

Сітківка є внутрішньою світлочутливою оболонкою ока. Вона має товщину 0,15–0,20 мм і складається з декількох шарів нервових клітин. Перший шар сітківки утворений зоровими рецепторами – паличками і колбочками. Саме в них відбуваєть( ся трансформація світлової енергії в нервове збудження. Це здійснюється за допомогою зорових пігментів, що містяться в паличках (родопсин) і колбочках (йодопсин).

У сітківці міститься приблизно 6–7 млн колбочок і 110–125 млн паличок. Палички чутливі до яскравості світла, але не можуть сприймати колір. Колбочки реагують на різні кольори, але менш чутливі до яскравості світла. Вони розподілені в сітківці нерівномірно. У центральній ямці сітківки (жовтій плямі) – місці найбільш чіткого фокусування зображення містяться тільки колбочки. У напрямку до периферії сітківки кількість колбочок зменшується до повного зникнення, а кількість пали( чок збільшується.

3 2

Розділ 3. Психофізіологія сенсорних процесів

Зорова інформація із сітківки в мозок передається через волокна зорового нерва. Нерви від очей зустрічаються в основі мозку, де частина волокон переходить на протилежну сторону (зоровий перехрест, хіазма). Цей механізм забезпечує кожну півкулю мозку інформацією від обох очей: у потиличну частку правої півкулі надходять сигнали від правих половин кожної сітківки, а в ліву півкулю – від лівої половини кожної сітківки. Після перехреста основна кількість нервових волокон підхо( дить до підкіркового зорового центру, а далі зорові сигнали над( ходять у первинну проекційну область зорової кори. Зорова кора має шарувату структуру і поділяється на шість шарів. Знач( на частина її нейронів відповідає лише на певні стимули.

Однією з найбільш важливих характеристик зору є його гострота – максимальна здатність розрізняти окремі деталі об’єктів. Вона визначається за найменшою відстанню між дво( ма точками, що розрізняються. У нормі око розрізняє дві точ( ки, відстань між якими складає одну кутову хвилину. Макси( мальну гостроту зору має центральна ямка. До периферії від неї гострота зору набагато менше.

Важливим пристосуванням зорової системи до умов освіт( леності є її адаптація. Світлова адаптація виникає при переході від темряви до світла (після тимчасового осліплення чутливість зору до світла поступово знижується). Темнова – при переході від світла до темряви чутливість до світла підвищується.

При фіксації поглядом невеликого предмета його зображен( ня проектується в центральній ямці сітківки. У цьому випадку бачення предмета здійснюється за допомогою центрального зору. Сприйняття предметів іншими ділянками сітківки нази( вається периферійним зором. Полем зору називається простір, видимий оком при фіксації погляду в одній точці. Його куто( вий розмір становить у людини 1,5–2 кутових градуси.

Бачення двома очима одночасно називається бінокулярним зором. Незважаючи на наявність двох зображень на двох сітківках ока, у людини не виникає відчуття бачення двох пред( метів. Це відбувається внаслідок того, що зображення кожної точки предмета потрапляє на відповідні – кореспондуючі точки

3 3