Глава 5

Прогрес матеріальної культури звичайно розглядається як найваж- ливіший засіб впливу на динаміку продуктивних сил і тому становить «каркас» сприятливих нововведень в економічному і соціальному розвитку етносу або нації. Враховування потенційних можливостей, пов'язаних з освоєнням передових досягнень науки і техніки різними ланками матеріальної культури, визначає найближчі й перспективні завдання підвищення її ефективності.

Орієнтація на технічні джерела розвитку вперше голосно заявила про себе в другій половині XVIII ст. в епоху індустріальної революції. Систематичне, свідоме і цілеспрямоване удосконалення знарядь і предметів праці дозволило забезпечити в країнах, охоплених цим процесом, вражаючі зміни у всіх сферах життєдіяльності людини і суспільства і ввійти в сучасну цивілізацію. Однак знадобилося пройти важкий і тривалий шлях перед тим, як наука і техніка перетворилися в надійний інструмент цілеспрямованого удосконалення суспільного виробництва [183; 184; 188; 190; 221; 510; 746].

У розвитку науки можна виділити певні періоди перетворення всіх компонентів її основ, які привели людство до сучасної техногенної цивілізації. Зміна наукової картини світу супроводжувалася корінною зміною нормативних структур дослідження, а також філософсько-культурологічних основ науки. Ці періоди правомірно розглядати як глобальні революції, які приводять до зміни типу наукової раціональності. В історії природознавства можна виявити чотири таких революції. Перша з них — революція XVII ст., зміст якої полягав у становленні класичного природознавства.

Його виникнення нерозривно пов'язане з формуванням особливої системи ідеалів і норм дослідження, де, з одного боку, виражалися установки класичної науки, а з іншого — здійснювалася їхня конкретизація з урахуванням домінанти механіки в системі наукового знання даної епохи. її корені - у далекому минулому. Суспільні потреби різних культур викликали розвиток науки - цього двигуна, що штовхає вперед технологію. Найдавніші корені науки ми знаходимо у вавилонян і греків. Розвиток науки почався з астрономії, з вивчення механіки неба. Греки створили аксіоматичні системи (геометрія Евкліда), а вавилоня-ни — незалежну від геометрії арифметику. Першість астрономії серед природничих наук відзначається істориками науки і понині.

Через усе класичне природознавство починаючи з XVII ст. проходить ідея, відповідно до якої об'єктивність і предметність наукового знання досягається лише тоді, коли з опису і пояснення виключається все, що має відношення до суб'єкта і процедур його пізнавальної діяльності. Ці процедури вважалися вічними і незмінними. Ідеалом була побудова істинної картини природи. Головна увага приділялася пошуку очевидних, наочних, «обумовлених досвідом» онтологічних принципів, на базі яких можна будувати теорії, за допомогою яких пояснюють і пророкують досвідні факти.

190

Історико-культурологічний вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму

У XVII—XVIII ст. ці ідеали і нормативи дослідження сплавлялися з цілою низкою додаткових положень, суть яких становили принципи механістичного розуміння природи. Пояснення тлумачилося як пошук механічних причин і субстанцій — носіїв сил, які детермінують явища. У розуміння обгрунтування включалася ідея редукції знання про природу відносно фундаментальних принципів і уявлень механіки. Відповідно до цих установок утворювалася і розвивалася механічна картина природи, що виступала одночасно і як картина реальності стосовно сфери фізичного знання, і як загальнонаукова картина світу.

Нарешті, ідеали, норми й онтологічні принципи природознавства XVII—XVIII ст. спиралися на специфічну систему філософських основ, де домінуюча роль належала ідеї механіцизму. Як епістемологічні складові цієї системи виступали уявлення про пізнання як спостереження й експериментування з об'єктами природи у процесі розкриття таємниці свого буття розуму. Причому самий розум наділявся статусом суверенності. В ідеалі він трактувався як дистанційований від речей, як їх сторонній спостерігач і дослідник, не детермінований ніякими передумовами, крім властивостей і характеристик об'єктів, що досліджувалися.

Ця система епістемологічних ідей поєднувалася з особливими уявленнями про об'єкти, що досліджувалися. Вони розглядалися переважно як малі системи (механічні пристрої), і відповідно до цього застосовувалася «категоріальна сітка», яка визначала розуміння і пізнання природи. Нагадаємо, що мала система характеризується відносно невеликою кількістю елементів, їхніми силовими взаємодіями і жорстко детермінованими зв'язками. Для їх освоєння достатньо вважати, що властивості цілого визначаються станом і властивостями його частин, річ уявляли як відносно стійке тіло, а процес — як переміщення тіл у просторі протягом певного часу, причинність трактували в лапласівському смислі. Відповідні смисли саме і виділялися в категоріях «річ», «процес», «частина», «ціле», «причинність», «простір» і «час» і т. ін., що утворили онтологічну складову філософських основ природознавства XVII— XVIII ст. Ця категоріальна матриця забезпечувала успіх механіки і визначала редукцію до ЇЇ уявлень усіх інших галузей природознавчих досліджень.

Розвиток науки і техніки цього часу заклав основу майбутніх культур і цивілізації. Історико-культурологічну ретроспективу хронологічних засобів майбутньої цивілізації можна представити в такому порядку: мозок, мова, друкарство.

Зародження і розвиток техногенної цивілізації. Радикальні зміни в Цій цілісній і досить сталій системі основ природознавства відбулися наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. За свою бурхливу історію індустріальне століття породило велику кількість теорій, гіпотез, філософських і світоглядних концепцій, але цілісний і всесвітній світогляд, як струнка і логічно взаємозалежна система знань, традицій

191