7) Трагедія Мартіна Ідена: Неприйняття героя сучасним йому суспільством.

Мета написання творів — здобуття слави і отримання грошей, щоб забезпечи­ти своє майбутнє. Це зумовило його поразку у двобої з суспільством, яке змушува­ло талановиту людину жити за виробленими ним законами.

Він не знайшов себе в жодному з полярних світів роману: буржуазне суспільс­тво позбавило його віри в людей, розтоптало його почуття і мрії, повернутися до рідного звичного середовища не може.

Сюжет роману «Мартін Іден» побудовано навколо головного героя, і будь-які другорядні сюжетні лінії відсутні. Інші персонажі додатково розкривають і відті­нюють центральний образ.

Роман не мав експозиції, а починається з дії.

«Мартін Іден» — це роман виховання, радше — роман кар'єри. Це ніби подвій­на історія — звичайного хлопця, що досягнув багатства і слави завдяки власній праці, з одного боку, і визрівання митця, пошуки ним свого місця в житті — з дру­гого. Обидві історії нанизано на стрижень любовної лінії. І попередній життєвий досвід, і новітні філософські вчення формують Мартіна-індивідуаліста, який вірив лише у силу власних рук, м' язів і переконань.

Послідовно Лондон розкрив перед читачем процес становлення Мартіна-письменника. На початку твору — це людина з багатою уявою й динамічним обра­зним мисленням, але недорікуватість, відсутність культури і знань зробили його скутим і незгарбним у рухах і мові. Та у фіналі роману його мова, не втрачаючи ви­разності і барв, набула логічності, яскравості, гнучкості. І все це викликало кохання до дівчини Рут Морз, яка надихнула героя на осягнення культурних здобутків, на очищення, на реалізацію найсокровеннішого ядра власного «я». Проте побачена Мартіном як уособлення американської мрії, як символ багатства, перетвореного на красу, Рут насправді виявилася не такою.

Вже з першої появи на сторінках роману Мартін виділився з буденного потоку життя. Роман, у свою чергу, «обрамлено» океаном. Океанський простір, в якому втілено безмежну волю, виступив як романтичний символ, такий характерний для Америки. Океан з' явився і у фіналі, в ньому зник навіки Мартін — море служить немовби масштабом, знаком вищого життя для героя. І в такій іпостасі, з цієї висо­чини, Мартін врешті-решт зрозумів, що його «золотава квітка» — просто пересічна жінка, неспроможна розуміти прекрасне.

Крім океану, через увесь роман невидимо проходив образ Свінберна. У фіналі саме поезії Свінберна підказали героєві трагічний вихід з життя: адже справжнє мистецтво абсолютно непотрібне в тому суспільстві, яке вдавало із себе інтелекту­альне. Так само йому годі знайти аудиторію серед народу. Митець завис у безпові­тряному просторі. Мартін Іден зазнав запланованої автором поразки, але, перемо­жений, він залишився чи не протягом сторіччя улюбленцем читачів, бо письменник змалював його образ живим, переконливим, чистим, сильним. У листах до друзів автор наголосив, що його біографія не збігалися з життєвим шляхом героя, котрого він змусив покінчити життя самогубством, покаравши таким чином за індивідуа­лізм.

8. Роман Д. Лондона "Морський Вовк": Вовк Ларсен як втілення і викривлення особистіснихякостей.  Центральную роль в романе играет Вульф Ларсен, человек огромной физической силы, необыкновенно жестокий и аморальный. Его философия жизни очень проста. Жизнь - это борьба, в которой побеждает сильнейший. Слабым нет места в мире, где царит закон силы. «Право в силе, вот и все,- говорит он,- слабый всегда виноват. Быть сильным хорошо, а слабым плохо, или еще лучше, приятно быть сильным, потому что это выгодно, и отвратительно быть слабым, потому что от этого страдаешь». Этими принципами Ларсен руководствуется в своих поступках. Некоторые американские критики увидели в образе Ларсена прославление ницшеанского «сверхчеловека». Но с таким мнением трудно согласиться. Лондон не восхищается Ларсеном, а развенчивает его. Именно развенчанию, осуждению ницшеанства и связанных с ним вседозволенности, произвола, жестокости и посвящен «Морской волк». Концентрируя внимание на Ларсене, Лондон все время подчеркивает его внутреннюю, «глубинную» несостоятельность. Уязвимое место Ларсена - бесконечное одиночество. Крайний индивидуализм, ницшеанская философия воздвигают барьер между ним и другими людьми. Он возбуждает в них чувство страха и ненависти. Огромные возможности, неукротимая сила, заложенные в нем, не находят , правильного применения. Ларсен несчастлив как человек. Он редко испытывает удовлетворение. Его философия заставляет глядеть на мир глазами волка. Все чаще одолевает его черная тоска. Лондон раскрывает не только внутреннюю несостоятельность Ларсена, но и показывает разрушительный характер всей его деятельности, Ларсен, разрушитель по своей натуре, сеет вокруг себя зло. Он может уничтожать и только уничтожать. Известно, что Ларсен и раньше убивал людей» а когда Джонсон и Лич бегут с «Призрака», ОН не просто убивает их, а смеется, надевается над обреченными на смерть людьми. Ему чужды жалость и сострадание. Даже пораженный тяжелым недугом, ожидая приближения смерти, Ларсен не меняется. Достоинство романа заключается, таким образом, не в прославлении «сверхчеловека», а в очень сильном художественном реалистическом изображении его со всеми присущими ему особенностями: крайним индивидуализмом, жестокостью, разрушительным характером деятельности.