Тема 10* Вибрані проблеми теорії виховання

1. Планування роботи класного керівника.

2. Виховання учнівського колективу:

а) ознаки колективу, його структура і типи;

б) динаміка і етапи розвитку колективу;

в) органи колективу, їх функції, умови ефективної діяльності.

3. Спільна виховна робота школи, сім'ї та громадськості. Церква.

4. Дитячі та молодіжні організації.

1. Функції класного керівника: діагностична, організаторська, виховна, координаційна, стимулююча.

У Положенні про середню загальноосвітню школу України (1991 р.) зазначається: "Повсякденне керівництво навчально-виховною роботою в класі здійснюється класним керівником, який призначається адміністрацією школи з числа вчителів, що викладають у даному класі.

Класний керівник:

• здійснює виховання в учнів культури поведінки, формує в них високіморальні якості;

• забезпечує єдність педагогічних вимог з боку сім'ї і школи;

• організує в разі необхідності допомогу учням (навчальну, матеріальну,моральну);

• проводить заходи, які передбачають зміцнення здоров'я учнів;

• організує суспільне корисну працю учнів, веде документацію класу;

• будує свої взаємини з учнями і їх батьками на демократичних началах,співробітництві, сприяє розвитку самоврядування учнів.

План роботи класного керівника — це науково обґрунтоване проектування становлення і розвитку класного колективу і кожного вихованця зокрема. Складання плану вимагає:

а) врахування актуальних питань в галузі народної освіти і виховання плануроботи школи;

б) цілеспрямованості, конкретності, розумної насиченості, опори наінтереси учнів;

в) поєднання словесних, наочних і практичних форм і методіввиховання;

г) відповідності форм і методів виховання віковим особливостям школярів ірівню їх вихованості;

д) врахування ювілейних і суспільно-політичних дат, подій в життіУкраїни;

е) єдність педагогічного керівництва і самостійності учнів.

Зміст плану роботи класного керівника визначається змістом його роботи з учнями, їх батьками і громадськістю: а) формування основ наукового світогляду; б) виховання свідомого ставлення до навчання, розвиток пізнавальної активності, формування умінь і навичок розумової праці; в) виховання національної свідомості і розвиток громадської активності; г) формування сумлінного ставлення до праці, підготовка до вибору професії; д) виховання основ загальнолюдської моралі, свідомої дисципліни і культури поведінки; е) формування правосвідомості, дотримання вимог законів, норм, правил поведінки; є) виховання основ естетичної культури, залучення до художньої самодіяльності; ж) фізичне виховання, виховання санітарно-гігієнічних навичок; з) робота з батьками і громадськістю.

План роботи вихователя групи продовженого дня включає розділи: а) участь у комплектуванні групи; б) піклування про здоров'я, фізичний розвиток і режим школяра; в) керівництво самопідготовкою учнів; г) керівництво їх суспільне корисною працею; д) організація відпочинку учнів.

Вихователю рекомендують складати і план на тиждень, де по днях передбачається робота з вихованцями до і після самопідготовки.

2. Колектив — це організована форма об'єднання людей на основі ці­леспрямованої діяльності. Колективів є дуже багато: колектив робітників, колектив службовців, армійський колектив, дитячий колектив та інші.

Ознаки колективу — це ті характерні риси, які властиві колективу. До них належать: а) наявність суспільне значимої мети; б) щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення; в) наявність органів самоврядування; г) встановлення певних психологічних стосунків між членами колективу.

Дитячий колектив відрізняється від інших типів колективів віковим діапазоном, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, що вимагає педагогічного керівництва.

У школі є такі типи колективів: а) навчальні колективи: класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків;

б) самодіяльні організації: колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі,гуртки); в) товариства: спортивне, книголюбів та інші; г) різновікові загони,об'єднання за інтересами; д) тимчасові об'єднання для виконання певних видівроботи.

Наявність різних типів колективів свідчить про складність його структури. Функції колективу: а) організаторська — сам керує своєю суспільне корисною діяльністю; б) виховна — стає носієм моральних переконань;

в) стимулювання — сприяє формуванню морально цінних стимулів усіхсуспільне корисних справ, регулює поведінку своїх членів, їхвзаємовідносини.

Закони життя дитячого колективу: у А.С.Макаренка стиль і тон взаємовідносин в колективі виражався: а) мажор — постійна бадьорість, готовність вихованців до дії; б) почуття власної гідності, що витікає з уявлення про цінність свого колективу, гордість за нього; г) активність, що проявляється в готовності до впорядкованої ділової і ігрової дії; е) звичка до стриманості в рухах, слові, в проявах емоцій.

Основним законом життя колективу є рух — форма його життя, зупинка

форма його смерті. Більшість дослідників виділяють (як і А.С.Макаренко) три стадії (етапи) розвитку дитячого колективу, відповідно до характеру вимог, які ставляться до вихованців.

На першій стадії важлива постановка до вихованців педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання.

На цій стадії слід інтенсивно впливати на учнів, навчати і виховувати ядро активу, До ядра активу підбирають учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правил для учнів, вимогливі до себе і до інших, мають організаторські здібності.

Досвід переконує, що цю стадію розвитку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго перебувають тільки в залежності від педагогічного колективу, вони звикають до такого становища, і тоді їх важко ввести в рамки підкорення органам учнівського самоврядування.

Цілком зрозуміло, що перша стадія розвитку колективу має місце тоді, коли його тільки організаційно оформили: сформували четвертий, десятий класи з учнів, які прибули з інших початкових чи дев'ятирічних шкіл; комплектують всі класи нової школи і т.п.

На другій стадії вимоги педагога підтримуються частиною вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і самих себе.

Друга стадія розвитку колективу починається з появою органів його самоврядування. В колективі проходить подальше взаємне вивчення учнями один одного, виявлення життєвих позицій, пошуки товаришів і друзів.

Оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи, педагоги продовжують ставити учням категоричні вимоги, але опираються при цьому на ядро активу. Невиконання учнем вимог шкільного режиму слід тепер розглядати як свідому протидію, обговорювати на засіданнях активу і вживати певних заходів впливу.

На даній стадії особливу увагу приділяють вивченню членами органів самоврядування своїх прав і обов'язків, навчанню їх методам роботи. Здійснюється також робота по розширенню активу, залученню до нього учнів, які зарекомендували себе з позитивного боку. Виконання ними доручень учителів сприяє формуванню у них почуття відповідальності, самостійності і ініціативи.

Іноді на цій стадії може виникнути і негативна неофіційна група, яка

протиставить себе активу. Але наявність здорової громадської думки допомагає вчителю справлятися з нею.

На третій стадії розвитку вимоги ставить колектив. Це досягається при згуртуванні вихованців в єдиній діяльності.

На цій стадії педагог працює з активом, створює йому авторитет серед учнів, здійснює контроль за його діяльністю. Разом з цим проводиться робота по залученню якомога більше учнів до активу. Чим більше вихованців складають актив колективу, тим краще, тим здоровіший колектив, сильніша його громадська думка, її виховні можливості.

Шляхи згуртування учнівського колективу: а) наявність системи перспективних ліній; б) дотримання макаренківського принципу паралельної дії; в) зміцнення позитивних традицій; г) формування громадської думки; д) використання учнівського самоврядування у згуртуванні; е) організація змагання; є) спільні справи; ж) взаємна інформація про стан справ у різних контактних колективах.

Система перспективних ліній — це ряд послідовно поставлених перед колективом цілей, досягнення яких викликає перехід від простого задоволення до глибокого почуття — обов'язку.

Громадська думка колективу — наявність спільних уявлень, суджень, спільного розуміння значущих для нього предметів і явищ.

Органи колективу— це виборні або уповноважені особи, яким члени колективу доручають спільно планувати громадські справи, розподіляти доручення між членами колективу, перевіряти їх виконання, координувати і об'єднувати роботу всіх первинних осередків. Структура шкільного учнівського самоврядування не є стандартною.

Постійним органом учнівського колективу у багатьох школах зберігся учнівський комітет. Під керівництвом учкому в системі самоврядування діють комісії із представників класів:

а)навчальна (облік відвідування; керівництво роботою навчальних кабінетів, гуртків, наукових товариств; організація огляду знань, підготовка та проведення олімпіад, конкурсів, предметних вечорів тощо);

б) трудова (обладнання майстерень та кабінетів, організація таборів праці та відпочинку, створення кабінетів профорієнтації, організація трудових справ тощо);

в)господарська (організація самообслуговування, облік збереження майна, дрібний і поточний ремонт, упорядкування території);

г) дисципліни та порядку (організація та контроль за чергуванням, випуск"Блискавок", боротьба за виконання учнями правил поведінки);

д) санітарна (виставлення оцінок за чистоту, турбота про зовнішній виглядучнів, боротьба за додержання санітарно-гігієнічних вимог тощо).

У школі можуть бути й інші органи самоврядування, що працюють під керівництвом відповідних комісій: рада з туризму, рада навчального кабінету, рада фізкультури тощо.

Умови підвищення ефективності учнівського самоврядування:

а) подолання формалізму в діяльності учнівського самоврядування і впедагогічному керівництві ним;

б) надання самоврядуванню якомога більшої самостійності;

в) включення членів самоврядування у процес оновлення школи, вборотьбу з негативними явищами у навколишньому середовищі;

г) надання самоврядуванню учнів реальних прав і реальних обов'язків;

д) повага педагогів до самостійних рішень учнівського колективу і йогоорганів;

е) відбір до самоврядування найавторитетніших лідерів учнівськогоколективу, відмова педагогів від нав'язування учням своєї волі у цій справі;

є) кваліфікована, тактовна педагогічна допомога учнівському активу) навчання складної справи керівництва;

ж) часта зміна функцій керівника і підлеглого;

з) систематичне звітування членів самоврядування перед колективом; й)постійне навчання членів самоврядування.

Функції органів самоврядування: організаторська, виховна, контролююча і стимулююча.

Перед кожним класним керівником постає важливе питання — підібрати надійний актив, який став би його помічником в усіх справах класу, проявив би належну активність в роботі, був би зразком для інших у навчанні, праці і поведінці.

Активом колективу вважають, передусім, членів органів самоврядування (ядро активу), а також рядових членів колективу, які поводяться бездоганно і вимагають цього від інших членів колективу.

Можливі кандидатури до дитячого самоврядування детально вивчають, підбирають тих, хто користується в учнів авторитетом, вимогливий до себе і до інших, принциповий в оцінці поведінки своєї і товаришів. При підборі активу враховують наявність таких якостей, як імпульсивність, легка збудливість, які проявляються в учнів у формі неврівноваженості, невмінні володіти собою. Тому інколи активісти намагаються розв'язати конфлікти або впливом на вихованців не силою переконання, а криком, погрозами. Все це призводить до нових конфліктів між рядовими членами колективу і активістами, негативно позначається на авторитеті органів самоврядування.

В роботі з активом необхідно домагатися, щоб його члени усвідомили, що вони не користуються особливими правами і привілеями у порівнянні з іншими учнями, що на них тільки покладено додаткові обов'язки і цим самим їм виявлено довір'я. Які б функції не виконував активіст, його треба навчити самостійно мислити, аналізувати і оцінювати конкретну ситуацію з громадських позицій, приймати розумне рішення. З цією метою під час обговорення тих чи інших питань допускаються дискусії, прислухаються до пропозицій активістів, довіряють членам самоврядування проводити в життя не тільки свої поради, а й пропозиції активу.

Особливу увагу в роботі з активом звертають на вміння ним аналізувати поведінку і вчинки тих, хто часто порушує дисципліну і вимоги шкільного режиму, їм доручають спостерігати за такими учнями, вдумуватись в причини їх пасивного ставлення до навчання і праці. В той же час підкреслюється, що завдання кожного активіста допомагати таким учням, спираючись на їх позитивні якості залучати їх до громадського життя колективу.

В учнівському колективі реалізуються такі види спільної діяльності: навчання, громадське корисна робота, продуктивна праця, діяльність з художньої творчості, спорту і т.д.

Вчителю потрібно вміло користуватися і таким важливим органом учнівського самоврядування, як збори колективу класу. Вміла організація учнівських зборів є могутнім фактором зміцнення учнівського колективу і важливим засобом виховання в учнів високих моральних якостей: почуття честі і обов'язку, сміливості і мужності, принциповості і відповідальності за свої вчинки, вміння самостійно розібратися в

питаннях, підпорядковувати особисті інтереси суспільним, сказати правду у вічі і вислухати справедливу критику товариша.

Учнівські збори класу можуть носити найрізноманітніший характер, стосуватися різних аспектів життя класного колективу. Найчастіше вони присвячуються питанням повсякденного життя класного колективу: організації допомоги кому-небудь із школярів, обговоренню заходів по поліпшенню успішності і зміцненню дисципліни, підготовці до якого-небудь культурно-масового заходу, випуску журналу, підсумкам навчальних занять за чверть або рік і т.п. Особливе значення мають ті збори, які присвячуються хвилюючим питанням сучасності, визначним історичним подіям, важливим досягненням в галузі державотворення, питанням морального виховання.

У процесі різних видів діяльності в дитячому колективі встановлюються міжособові зв'язки і взаємини. В згуртованому колективі вони мають гуманний характер. Інші зв'язки мають характер співпраці, кооперації, коли кілька первинних колективів вступають у безпосередні контакти при реалізації спільного практичного завдання; треті — зв'язки шефства, коли колектив, який досягнув високих результатів у вирішенні тих чи інших практичних завдань, взаємодіючи з іншим колективом, передає йому свій досвід, подає допомогу і підтримку.

Науковими дослідженнями виявлено три найбільш поширені моделі розвитку взаємовідносин між особистістю і колективом: а) особистість підкоряється колективу (конформізм); б) особистість і колектив перебувають в оптимальних стосунках (гармонія); в) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). У кожній з цих моделей виділяється багато ліній взаємовідносин, як наприклад: колектив відштовхує особистість; особистість відкидає колектив; співіснування за принципом невмішування і т.п. Кожен вид стосунків по-своєму впливає на формування особистості в колективі.

Виховна роль колективу на його членів підвищується за таких умов: а) розумне поєднання педагогічного керівництва зі створенням умов для прояву вихованцями самостійності, ініціативи, самодіяльності; б) колектив вступає у відносини співпраці з вихованцями; в) контроль за діяльністю членів колективу переходить у самоконтроль; г) колектив навчився терпеливого ставлення до недоліків його членів, прощати нерозумні дії, нанесені образи; д) адекватність виконання членами колективу ролей своїм реальним можливостям; е) своєчасне педагогічне втручання у формування стосунків між членами колективу; є) створення тимчасових об'єднань з переведенням до них вихованців, у яких не склалися нормальні стосунки в первинному колективі; ж) зміна характеру і видів колективної діяльності, що дозволяє вводити учнів до нових стосунків.

Педагогічний колектив щодо учнівського колективу повинен допомогти: а) виробити єдині установки, що виражалися б у правилах, законах життя навчального закладу; б) створити систему єдиних вимог; в) вплинути на весь тон і стиль взаємовідносин у колективі; г) у підборі, навчанні і координації діяльності органів самоврядування; д) в плануванні, підготовці і проведенні запланованих заходів; е) в координуванні міжособових і ділових стосунків у колективі.

Основним принципом, на якому будуються стосунки в колективі, А.С.Макаренко розглядав принцип відповідальної залежності. В.О.Сухомлинський важливе значення надавав питанню гуманізації стосунків у колективі. І.П.Іванов вважає, що саме в різновіковому загоні виникає товариське піклування старших про молодших, прагнення вдосконалювати себе і оточуючу дійсність. Місце педагога він

бачить при цьому "Не за них і без них, а разом з ними і попереду них". І.П.Щетинін вважає, що в учня необхідно викликати потребу в активному створенні своєї особи у відповідності з уявленням про неї колективу.

Розглядаючи колектив як засіб виховання, на думку М.Красовицького, треба відкинути такі погляди радянської педагогіки: а) політичне втручання у життя шкільного колективу, у зміст його діяльності; б) абсолютизація кожного положення або елементів досвіду Макаренка без врахування особливостей часу і критичного аналізу нашої виховної практики; в) нереальні та безперспективні спроби втілювати у практику всю систему Макаренка: г) положення про те, що колектив є єдиним інструментом виховання; д) колективна відповідальність за вчинки окремої особистості; е) беззастережне підкорення інтересів особистості інтересам колективу, доведення особистості у разі конфлікту з колективом до морального знищення; є) про перевагу колективної думки над думкою особистості при вирішенні тих чи інших питань життя колективу; ж) обмеження свободи дитини у таких сферах, як участь у певних виховних заходах, форми і об'єкти спілкування, політичні погляди, світоглядні та релігійні цінності, хобі тощо; з) заорганізованість життя дітей у школі, намагання обплутати учнів такою системою виховних заходів, щоб вони перебували під постійним педагогічним впливом упродовж усіх навчальних та вихідних днів; й) обговорювати в колективі будь-який вчинок особистості.

Рішуче відкидаючи ідеологічні перекручення принципу виховання "в колективі і через колектив" М.Красовицький вважає, що важливо все ж таки зберегти усе краще, що виправдало себе у виховній практиці кращих педагогів-гуманістів. Це такі положення і підходи: а) головною метою формування та діяльності дитячого колективу є особистість, її здібності, інтереси, потреби, розкриття творчого потенціалу; б) необхідно зберегти і розширити реальні права дитини у шкільному колективі, права, за які завжди боролися прогресивні педагоги, в) важливо забезпечити свободу вибору дитиною світоглядницьких, політичних, релігійних поглядів, її незалежність від офіційних шкільних орієнтирів у цій сфері; г) фундаментальною основою колективістського виховання залишається створення у дитячому колективі системи гуманних людяних взаємин, які забезпечують гідне місце кожній особистості, увагу і повагу до її думок, проблем, турбот; д) забезпечення свободи кожній особистості в колективі передбачає і певні обмеження, які вкрай необхідні для її нормального функціонування; е)важливою ознакою і умовою успішного розвитку колективу, безумовно, є визнання спільної творчої діяльності, спільного творення добра, турбота про оточуючий світ, про іншу людину; є) важливий принцип виховання, який неодмінно залишається у демократичній школі, чітко сформулював Макаренко: "Якщо хто-небудь запитає, як би я міг у короткій формулі визначити сутність мого педагогічного досвіду, я відповів би: якомога більше вимог до людини і якомога більше поваги до неї".

3. Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей та підлітків, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.

Зміст сімейного виховання: моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання. Реалізуючи ці напрямки змісту, особливу увагу слід приділити вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання

свого родоводу, Історії народу.

Умови успішного сімейного виховання: а) сім'я — міцний і дружний колектив;

б) інтереси членів сім'ї перебувають у гармонійній єдності з інтересами суспільства;

в) повна сім'я — важлива умова успішного виховання дітей; г) єдність вимог з бокубатька і матері; д)наявність у батьків почуття відповідальності за виховання дітей;е)дотримання батьками норм і правил співжиття; є) атмосфера взаємного довір'я,дружби, доброзичливості; ж) використання порад А. С. Макаренка, В. О.Сухомлинського у сімейному вихованні.

Засоби сімейного виховання: а) вплив атмосфери сімейного життя, її трудового укладу, громадянської зрілості, культури взаємовідносин; б) використання трудових традицій сім'ї; в) організація життя дитини в сім'ї: режим, обов'язки, вимоги, участь дітей в домашній роботі, піклування про навчальну діяльність школяра; г) організація дозвілля дітей.

Труднощі і недоліки виховання дітей у сім'ї: а) неповна сім'я; б) погані житлові умови; в) недостатнє матеріальне становище; г) невміння батьків знаходити адекватні вікові дитини прийоми і методи виховання; д) неузгодженість виховного впливу дорослих членів сім'ї.

В усіх вікових групах з 20 до 50 років смертність чоловіків більш ніж у тричі перевищує жіночий аналог, а у віковій групі 30-34 роки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, де мати сама виховує дітей. Нині різниця між середньою тривалістю життя чоловіків і жінок сягає 10 років.

За даними спеціального обстеження 1992 року більше половини молодих сімей не має окремого житла навіть через 10 років шлюбного життя, і майже половина сімей проживала з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах.

Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував доходи нижчі офіційно встановленого рівня, що дає право на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, становила 31%, у тому числі серед неповних сімей — 44%, серед сімей з однією дитиною — 53%, з двома — 64%, з трьома дітьми — 86%.

Піклування школи про виховання дітей в сім'ї здійснюється в таких напрямках: а) педагогічна освіта батьків: читання лекцій, проведення бесід; відвідування батьків вдома; консультації батькам; проведення вечорів запитань і відповідей; запрошення батьків до школи, відкриті уроки для батьків; конференції по обміну досвідом родинного виховання; диспути батьків; усні журнали; прес-конференції "Ми і наші діти"; зустрічі "за круглим столом"; батьківські університети; виконання батьками практичних завдань; ознайомлення батьків з педагогічною літературою; перегляд фільмів на педагогічні теми; дні відкритих дверей; вечори "На сімейний вогник", сімейних традицій, "Портрет сім'ї"; виставки "Світ захоплень нашої сім'ї", прикладної, декоративної творчості, родинних альбомів, колекцій; випуск тематичних газет: "Дозвілляродини", "Говорять професії батьків"; конкурси "Ну-мо, тати", "Ну-мо, мами", "Що, де, коли?" , "Тато, мама і я — бережлива сім'я", їх можуть доповнити нетрадиційні форми роботи: педагогічний десант (виступи педагогів на підприємствах); дерево родоводу (зустрічі поколінь); у сімейному колі (індивідуальні консультації, зустрічі з лікарями, психологами, юристами); родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання); народна світлиця (звертання до народних традицій); день добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей); вечір великої розмови (участь педагогів, батьків, учнів,

організація відпочинку, ігри, вистави і т.п. (альбом-естафета "Як ми відпочиваємо" — досвід організації відпочинку в родині); дискусійний клуб; клуб послідовників сім'ї Нікітіних; клуб "Сімейних традицій"; сімейна скринька (з досвіду сімейного виховання); аукціон ідей сімейної педагогіки; батьківський ринг (вирішення педагогічних ситуацій); батьківська школа (клуб, в якому проводяться диспути, обмін досвідом, випускаються газети, бюлетені і т.п.); азбука родинного виховання (обговорення проблем виховання, виступи спеціалістів); дні довір'я (консультації батькам різних спеціалістів); сімейні свята в класі (спільні проведення днів народження дітей, календарних, народних свят); б) залучення батьків до виховної роботи з дітьми: рада батьків; батьківські збори; батьківський комітет (включає комісії: навчальну, культурно-масову, господарську, з трудового виховання і професійної орієнтації, з педагогічної пропаганди); залучення батьків до керівництва гуртками.

Напрямки діяльності громадськості по наданню допомоги школі і сім'ї у вихованні дітей: а) виділення матеріальної допомоги школярам; б) надання допомоги школі в обладнанні навчальних кабінетів, транспорту для здійснення екскурсій і участі у проведенні виховних заходів у школі; в) організація допомоги учням у навчанні і т.д.

Школа має бути провідною ланкою в системі виховання підростаючого покоління. Вона покликана координувати діяльність сім'ї і громадськості з виховання учнів, педагогізувати всіх учасників виховного процесу.

Церква є педагогічною установою — колективною інстанцією, метою якої є виховання, удосконалення людського життя (Семен Франк). На думку С.Франка, Церква повинна "відстоювати гідність людини, робити все, що допомагає людині стати людянішою", "Знову і знову нагадувати суспільству, що без Бога найвищий смисл людського існування ніколи не може бути відкритий".

Видатні люди про роль релігії для розвитку людства:

"Наймудріші і найсильніші народи є водночас найбільш релігійними"

(Сократ).

"Невизнання Бога є для держави найбільше з лих, і хто підриває релігію, той підриває разом з тим і основи суспільства".

(Платан).

"Віра, релігія і моральність — це необхідні підпори усякого добробуту і ладу".

(Вашингтон).

Засоби впливу релігії: обстановка в церкві, богослужіння і обряди, причастя, сповідь, проповідь, відпущення гріхів, благословення, заповіді. Застосовуються і засоби покарання: позбавлення благословення, спокутування гріхів, прокляття, піддання анафемі.

Методикою релігійного самовпливу і самовиховання е молитва, дотримання посту, покаяння, обітниця. Велике значення має загальна організація релігійної діяльності: обов'язкові регулярні відвідування церкви, щоденні молитви, суворе дотримання постів, церковні свята. Не слід забувати й про виховний вплив релігійної музики, живопису, архітектури.

У релігії є чого повчитися, що перейняти педагогам:

* ідеал Людини-Легенд й — безсмертної, мужньої, вольової, морально стійкої.Вона любить народ, і народ любить її. Вона приймає смерть в ім'я життя цих людей,в ім'я спасіння їх. Ідеал цієї Бога-Людини пережив віки й тисячоліття;

* програма морального самоочищення, самовдосконалення людини " наука

життя", яка протягом століть формувала істинну людяність, і допоможе нам сформувати певний тип людини, стиль стосунків її з навколишнім світом, здоровий духовний стан, інтимних почуттів і роздумів, моральних вчинків і справ;

• професійно-педагогічна майстерність релігійних діячів, їх уміння щоразузнаходити шляхи до людської душі, переконувати, ненав'язливе та делікатно"лікувати" духовність;

• релігійна культура як глибоке розуміння і знання людини, повага до неї,бажання допомогти не лише словом, а й конкретною справою: Біблія не тільки ціннаісторична пам'ятка, а й підручник життя;

* релігійні знання, релігійні науки як елемент світової культури.¹її ідеали — могутня сила, яка дає духовне живлення масам.

Народна педагогіка про виховання в сім'ї: "Удома й стіни допомагають", "Скрізь добре, але вдома найкраще", "Нащо клад, коли в сім'ї лад" (родинне тепло); "Хоч і по кістки в воду, аби до свого роду", "Нема в світі, як родина" (рід і родина), "Оженитися — не дощ переждати", "З ким вінчатися, з тим і кінчатися" (шлюб); "Штанці по коліна, а попав у сильце", "Ще молоко на губах не обсохло, а він женитися надумав" (непродуманість шлюбу); "Оженився, сатано, заробляй на пшоно" (обов'язки), "З краси не пити роси", "Не шукай красоти, а шукай доброти" (вибір), "Лучггге цнота в болоті, чим не цнота в золоті", "Як не дівка, йди до дідька" (цнотливість); "Чоловік та жінка — найкраща спілка", "Де чоловік, там і дружина" (спільність), "Жінка за три угли хату держить, а чоловік — за один", "Де чорт не зможе, там баба поможе" (опора — жінка), "Коли ти мені муж, то будь мені дуж", "Я за мужа затулюся, та нікого не боюся" (охоронець), "Як батьки дружненькі, то й діти чемненькі", "Хороші діти — це честь батька й матері" (вихователь).

4. "Пласт". Пластовий клич — СКОБ (Сильно! Красно! Обережно! Бистро!).

Завдання Пласту: проводити всебічне патріотичне самовиховання української молоді; розвивати моральні, духовні й фізичні прикмети української молоді; вишколювати молодь на свідомих, відповідальних і повновартісних громадян за допомогою виховних методів і на ідейних основах Пласту, опертих на пластову присягу, пластовий закон і Три Головні Обов'язки пластуна; плекати серед цієї молоді традиції предків і передавати їм знання і розуміння їх історії, культури, змагань за ідеї.

Пластова присяга: "Присягаюсь своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб:

Бути вірним Богові й Україні,

Помагати іншим,

Жити за пластовим законом,

Слухатись пластового проводу".

Правила пластового закону:

1. Пластун славний. 2. Пластун сумлінний. 3. Пластун точний. 4. Пластун ощадний. 5. Пластун справедливий. 6. Пластун увічливий. 7. Пластун братерський і доброзичливий. 8. Пластун зрівноважений. 9. Пластун корисний. 10. Пластун слухняний. II. Пластун пильний. 12. Пластун дбає про своє здоров'я. ІЗ. Пластун любить красу і дбає про неї. 14. Пластун завжди доброї гадки.

Члени Пласту: новаки і новачки (7-11 p.); юнаки і юначки (11-17 p.); старші

¹ Анісімова P.P. Релігія і педагогіка: Точки зіткнення//Радянська школа. —1991. №8 —с.47.

пластуни і пластунки (17-30 p.); приятелі Пласту (батьки і друзі).

Згідно з постановою колегій управління освіти і комітету у справах молоді Тернопільського облвиконкому (26.1У.95 р.) у навчально-виховних закладах області засновуються національно-патріотичні освітньо-молодіжні товариства "Сокільський доріст". Первинним осередком "Сокільського доросту" є соколине гніздо, яке створюється за місцем навчання (проживання). До складу гнізда входить не менше 5 членів. Гнізда об'єднуються в чоти (рої). До складу чот входить 3-5 гнізд. Керує гніздом — гніздовий, роєм — ройовий (чотовий). Чоти, окремі гнізда в межах села (міста) об'єднуються в станиці. Станичний може мати ранг соколиного сотника (чотового, гніздового) в залежності від кількості членів. Він формує свою канцелярію, писаря та інше. "Сокільський доріст" має триступеневу структуру: "Соколята" — 6-11 років, "Молоді Соколи" — 12-14 років, "Соколи"—15-18 років.

Основні напрями діяльності товариства: вивчення і відродження кращих традицій "Сокола", українських націонал ьно-патріотичних, молодіжних, дитячих товариств та організацій. Розвиток та урізноманітнення форм їх діяльності; виховання члена товариства на ідеях свободи, рівності, доброти, національної і особистої гідності, шанування родинних зв'язків, працелюбності, взаємодопомоги і самодисципліни; виховання національної самосвідомості членів товариства на основі християнських чеснот: честі, доброти, шанування батька й матері, милосердя; глибоке вивчення історії України та історії Українського війська; прищеплення членам товариства любові до рідної мови, віри, звичаїв, до національних ідеалів предків, їх моральних, релігійних, політичних, економічних і соціальних переконань, залучення членів товариства до корисних громадських справ; залучення членів товариства до клубних, спортивних, туристсько-краєзнавчих гуртків та об'єднань; налагодження різних форм спілкування з українською молоддю за межами України, співпраця із спорідненими товариствами як в Україні, так і за її межами; формування у членів товариства бережливого ставлення до суспільного і державного багатства України, її природи, пам'ятників культури, старовини, виховання із членів товариства цивілізованих господарів і господарників на своїй землі.

Форми роботи товариства: національно-історична діяльність (вивчення історії України, вікторини, уроки пам'яті, тематичні вечори, зустрічі, "круглі столи" з відповідної тематики, догляд за могилами, допомога борцям за волю України тощо); спортивно-оздоровча діяльність (змагання, сокільські забави, козацькі забави, спортивні випробування тощо); туристсько-краєзнавча діяльність (походи, мандрівки, табори, змагання та ін.); культурно-просвітницька діяльність (конкурси, фестивалі, ігри): інтелектуально-пошукова діяльність (інтелектуальні ігри, конкурси, організації олімпіад, клубів за інтересами); діяльність у сфері милосердя (відвідини, допомога, вітання, збір коштів та речей з передачею їх тим, хто цього потребує); господарська діяльність (створення умов для самостійної праці; гуртки, майстерні, кіоски для реалізації власної продукції, шкільні кооперативи, школи бізнесу, заснування кредитових спілок).

Запитання і завдання

1. Проаналізуйте спостереження і враження власних шкільних років і зробітьвисновок: що створювало авторитет учителям, які користувалися повагою інавіть любов'ю учнів школи, де ви навчались ?

2. Чи можна вважати допустимим участь учителя в якійсь грі разом із

учнями (футбол, волейбол, КВКі ін.)?

3. Ознайомтесь з планом одного з класних керівників і зробітьвисновки, наскільки повно охоплює він різні сфери (життя учнів, наскільки вінконкретний, чи дає простір для творчості дітей, чи дозволяє колективу учнів гратиактивну роль в організації роботи.

4. Виділіть найістотніші фактори, що впливають на створення колективу:

а) робота з батьками, традиції, зустрічі з членами трудових колективів;

б) традиції, громадська думка, змагання, спільні справи, перспектива;в)заохочення і покарання, навчальні заняття, шефство старших над

молодшими;

г) бесіди з учнями, навчальні заняття, перспектива, гра;

д) громадська думка, навчальні заняття, шефство старших над молодшими.

5. Ознайомтесь в одній із шкіл з роботою учнівського самоврядування: якаструктура органів самоврядування, на який термін, ким і як обирається, який обсягїх роботи, їх права та обов'язки, план роботи окремих секторів і як вонивиконується. Поговоріть з учнями і тактовно виясніть, наскільки авторитетнісеред них органи самоврядування. Взнайте відгуки вчителів про роботусамоврядування, зробіть висновки про позитивне в їх діяльності. Які пропозиціївнесли б ви про поліпшення їх роботи.

6. Поговоріть з класним керівником однієї з шкіл про його роботу з батьками.Дізнайтеся про систему його роботи з батьківським активом, з групами батьків —батьками, рідними невстигаючих або недисциплінованих учнів, з тими, хто євітчимом або мачухою. Розпитайте про індивідуальну роботу з батьками:відвідування їх вдома, виклик до школи, з якою метою влаштовуються зустрічі збатьками, який характер бесід, результати. Як проводяться класні батьківськізбори, їх тематика, методика роботи з батьками на зборах. Запишітьнайцінніше з досвіду роботи класного керівника.

7. Проведіть серед учнів класу анкету такого змісту:

1. Які хороші традиції є у вашій сім'ї?

2. Чи поділяється праця у вашій сім'ї на "чоловічу" і "жіночу"?

3. Як ставляться до речей і грошей у вашій сім'ї?

4. Чи завжди і в усьому ви радитесь з батьками?

5. Чого вам не вистачає у взаємовідносинах з батьками?

6. Що є причиною конфлікту між вами і батьками, якщо вони мають місце?Опрацюйте результати анкетування, підготуйте і проведіть з батьками учнів

класу по цих матеріалах бесіду.

S. Проведіть серед батьків учнів класу анкету такого змісту:

1. З ким дружить ваша дитина?

2. Які інтереси у товаришів вашої дитини?

3. Де, коли і як проводить час з друзями ваша дитина після занять у школі?

4. Який вплив мають товариші на вашу дитину?

5. Чи знайомі ви з сім'ями друзів вашої дитини?

Опрацюйте результати анкетування і підготуйте по них виступ на батьківських зборах класу або школи.

9. Поговоріть з директором школи або його заступником про участь громадськості у вихованні дітей. Ознайомтесь з діяльністю громадських організацій на допомогу школі. Сформулюйте пропозиції про поліпшення цієї роботи.

10. В.О.Сухомлинський вважав, що не треба робити предметом обговорення в колективі:

• поведінку дитини (підлітка, юнака), причиною якої є явні або прихованіненормальності в сім "і, зокрема антигромадські вчинки батьків, сварки, скандали,незгода між батьком і матір'ю; діти розуміють взаємозв'язок між своєюповедінкою і (життям сім "і, тому оголення тіньових сторін цього (життя їхпригнічує;

• поведінку або окремі вчинки, що об'єктивно є протестом проти грубостісваволі старших, тому що підліток в такому разі вважає осуд несправедливістющодо себе;

• вчинки підлітків, які є результатом допущеної педагогом помилки;

• вчинок, зумовлений тим, що вчитель допустив необ'єктивність в оцінюваннізнань учнів;

• неправильний вчинок, пояснення якого вимагає розповіді про глибокоособисті, дружні стосунки учня із своїми ровесниками чи із старшим абомолодшим другом, тому що нагшповхування на відвертість в такому разу ученьпереживає як спонукання до зради, виказування друга;

* поганий вчинок, мотиви якого пов'язані з особливостями відносин у сім "і,про які дітям рано знати і які не можна їм роз'яснювати.

Продумайте і поясність кожен з розглянутих випадків, чому саме недоцільно обговорювати їх на зборах.

11.Проведіть анкету серед активістів класу за такими питаннями:

1. Чи добре ти знаєш учнів класу?

2. Чи можеш ти самостійно приймати рішення?

3. Чи користуєшся авторитетом в учнів класу?

4. Чи вмієш володіти собою?

5. Чи завжди готовий діяти, коли цього вимагає обстановка?

6. Чи вмієш підкорятися іншим?

7. Чи вважаєш себе принциповим?

Проаналізуйте результати анкетування і проведіть по них бесіду з класом. Консультації. 4. Правильна відповідь 6. Рекомендована література: 19; 22; 23;28; 41; 42; 46; 47.

РОЗДІЛ III

ДИДАКТИКА

Процес навчання, його структура, методологія

Зміст освіти в національній школі

Методи і засоби навчання

Форми організації навчання

Контроль і оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності

учнів

Вибрані проблеми дидактики

РОЗДІЛ IIL ДИДАКТИКА Тема 11. Процес навчання, його структура, методологія

1. Поняття дидактики. Основні категорії дидактики. Дидактика іметодики викладання окремих предметів.

2. Методологія процесу навчання.

3. Основні функції навчання. Шляхи їх реалізації.

4. Основні компоненти процесу навчання.

5. Структура діяльності вчителя в навчальному процесі.

6. Психологічно-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльностіучнів.

7. Види навчання.

1. Дидактика — галузь педагогіки, яка досліджує закономірності процесунавчання. Предметом дидактики є загальна теорія навчання усіх предметів.

Основні категорії дидактики: навчання, освіта (визначення див. тема 1), викладання (діяльність учителя в ході навчання), учіння (процес пізнавальної діяльності учнів), принципи, форми, методи і засоби навчання (визначення будуть сформульовані далі у відповідних темах).

Особливості викладання окремих предметів вивчаються методиками окремих предметів. Дидактика відноситься до методики, як теорія до практики. Крім цього, вони відносяться одна до одної також як теорія до теорії, як дві взаємодіючі системи теоретичних знань у галузі педагогіки. Але методика і дидактика мають спільний об'єкт наукового дослідження — процес навчання. Методика виділяє в цьому об'єкті те, що є специфічним для навчання конкретного предмета зокрема. Дидактика ж досліджує закономірності навчання, що є спільними для різних навчальних предметів.

Проблеми сучасної дидактики: а) оптимізація навчально-виховного процесу в школах; б) інтенсифікація навчання (посилення, збільшення напруги, продуктивності, дієвості праці); в) підвищення пізнавальної самостійності, творчої активності, ініціативи учнів; г) посилення міжпредметних і внутріпредметних зв'язків; д) вдосконалення форм і методів навчання та інші.

Слід відрізняти "процес навчання" від "навчального процесу". Поняття "навчальний процес" охоплює всі компоненти навчання: і викладача, і використовувані ним засоби і методи навчання, і учня, що працює під керівництвом учителя на уроці та самостійно вдома, і забезпечення навчального процесу наочністю та технічними засобами. Поняття "процес навчання" охоплює взаємодію учителя і учня.

2. Методологічною основою процесу навчання є наукова теорія пізнання.Співвідношення процесів пізнання і навчання: і пізнання, і навчання]

спричиняються потребами суспільства; і пізнання, і навчання здійснюються за схемою: живе спостереження — абстрактне мислення — практика; навчання є одним із шляхів процесу пізнання. Різняться ці процеси: пізнання має справу з самим об'єктом пізнання, у навчанні може бути його наочне або словесне зображення; у пізнанні відкривають об'єктивно нове, невідоме, у навчанні учень "відкриває" для себе якусь істину; у навчанні прискореним темпом пізнають те, на що наука витратила роки; навчання передбачає і формування вмінь та навичок, а пізнання — тільки розкриття істини; практика у навчанні допомагає краще

зрозуміти І засвоїти матеріал, а не служить критерієм Істини, як у пізнанні.

У навчальному процесі проявляються відомі положення філософії про взаємозв'язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення заперечення, перехід кількісних змін у якісні. Рушійними силами навчального процесу е його суперечності: а) між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення; б) між досягнутим учнями рівнем знань, умінь і навичок і тими знаннями, уміннями і навичками, які потрібні для вирішення поставлених перед ними нових завдань; в) між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; г) між розумінням матеріалу вчителем і розумінням його учнями; д) між теоретичними знаннями і уміннями використовувати їх на практиці і т.п. Мистецтво вчителя полягає у виявленні і використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів.

3. Основні функції навчання: освітня, виховна, розвиваюча.

Освітні завдання уроку — забезпечити в ході уроку повторення (засвоєння, закріплення, застосування і т.п.) теорій, понять, законів тощо (учитель продумує їх перелік і найменування); сформувати (або продовжити формування) загальнонавчальні уміння і навички (учитель продумує їх); сформувати спеціальні вміння з даного предмета (учитель продумує їх перелік і склад).

Виховні завдання уроку — сприяти в ході уроку формуванню таких основних світоглядних ідей (учитель продумує їх); забезпечити вивчення в ході уроку праць письменників, учених, документів тощо (учитель продумує, яких саме); сприяти вирішенню завдань трудового виховання і профорієнтації школярів (учитель продумує відповідні ситуації, моменти і т.п.); сприяти вихованню моральних якостей школярів — етичних норм, гуманізму, колективізму, активної позиції у навчанні і житті і т.п. (учитель продумує найважливіші для кожного уроку); сприяти вихованню в школярів естетичних поглядів, умінь і т.п. (учитель визначає, яких саме); сприяти вихованню в школярів гігієнічних та фізкультурних умінь та навичок (учитель продумує їх).

Завдання розвитку мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів: розвивати мислення на основі загальних розумових дій і операцій.

У неповній та повній загальноосвітній школі учні мають навчитися:

• структуру вання — мислительна діяльність щодо встановленнянайближчих зв'язків між поняттями, реченнями, ключовими словами і т.п., в процесіякої виділяється структура знань;

• систематизації— мислительна діяльність щодо встановлення віддаленихзв'язків між поняттями, реченнями і т.п., в процесі якої вони організуються впевну систему;

• конкретизації — застосування знань в практичних ситуаціях, пов'язаних зпереходом від абстрактного до конкретного;

• варіювання — зміна несуттєвих ознак понять, їх властивостей, фактів і т.п.при постійних суттєвих;

• доведення—логічне розмірковування;

• робити висновки — поступове спрощення теоретичного або практичноговиразу з метою одержання наперед відомого його виду;

• пояснення — акцентування думки на найважливіших моментах (зв'язках) підчас вивчення навчального матеріалу;

* класифікація — розподіл понять на взаємопов'язані класи за суттєвимиознаками;

• аналізу — вичленення ознак, властивостей, відношень понять, знаходженняспільних і відмінних їх властивостей;

• синтезу — поєднання, складання частин (дія, зворотна аналізу);

• порівняння — виділення окремих ознак понять, знаходження спільних івідмінних їх властивостей;

• абстракціонування — виділення суттєвих ознак понять відкиданнямнесуттєвих;

* узагальнення — виділення ознак, властивостей, суттєвих для кількох понять.Під час навчального процесу учитель сприяє розвитку волі і наполегливості в

учнів (продумує проблемні ситуації, завдання, теми дискусій тощо); розвиває їх емоції — подив, радість, цікавість, парадоксальність, переживання та ін. (продумує, коли і як створити необхідні ситуації).

Реалізація освітньої, виховної і розвиваючої функцій на уроках здійснюється шляхом: а) використання змісту навчального матеріалу; б) підбору форм, методів і прийомів навчання; в) організацією порядку і дисципліни на уроці; г) використання оцінки; д) самою особою вчителя, його поведінкою, ставленням до учнів.

4. Навчання, як один з видів людської діяльності, має двосторонній характер,тобто складається з двох взаємозв'язаних процесів — викладання і учіння.

У процесі навчання проходить взаємодія між вчителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може безпосередньо навчати учнів аб5 опосередковано — через систему завдань.

Результативність процесу навчання залежить від: стилю спілкування між вчителем і учнем та впливу оточуючого середовища.

Процес навчання складається з таких компонентів: цільовий, стимулююче-мотиваційний, змістовий, операційно-дійовий, контрольно-регулюючий, оціночно-результативний (мета, завдання, зміст, методи, засоби, форми організації навчання, досягнуті результати).

5. Роль учителя у навчальному процесі: а) виступає, передусім, як організатор ікерівник пізнавальної діяльності учнів; б) створює умови, за яких учні можутьнайбільш раціонально і продуктивно вчитися (навчальна дисципліна, психологічнийклімат, чергування занять, нормування домашньої навчальної роботи, постановкаперед учнями мети і завдання); в) виступає як джерело знань і умінь унавчальному процесі; г) надає допомогу, коли у них виникають труднощі; д)виступає як вихователь; е) піклується про розумовий розвиток учнів; є) виступає вролі державної особи, здійснює контроль за навчальною роботою школярів.

Щоб здійснювати процес викладання, вчителю необхідно знати мету школи і місце "свого" предмета в її реалізації; знати предмет, який викладає; володіти методикою викладання; знати учнів; вміти управляти процесом учіння.

Діяльність учителя в процесі викладання включає в себе такі елементи: а) планування своєї діяльності (тематичне і поурочне); б) організація навчальної роботи; в) організація діяльності учнів; г) стимулювання активності учнів; д) здійснення поточного контролю, регулювання, коригування; е) аналіз результатів своєї діяльності.

6. Учіння — це система пізнавальних дій учня, спрямованих на вирішеннянавчально-виховних завдань.

Передумови навчальної діяльності учня: а) наявність мети, яка стимулює учня

до процесу навчання на належному рівні; б) наявність фізіологічної і психологічної готовності до навчання; в) наявність бажання вчитися; г) наявність активності у процесі навчання, зосередження уваги на навчальній діяльності; д) наявність належного рівня розвитку.

Сприятливі умови позитивного ставлення учнів до навчання:

а) наукові знання викликають зацікавленість учнів, а вчитель створює ситуації, якими вони захоплюються; б) наукові знання, вміння і навички практично значимі для учня в різних життєвих ситуаціях і тому викликають позитивне ставлення до них; в) навчальна діяльність викликає емоції, бажання долати труднощі, спробувати власні сили при оволодінні навчальним матеріалом; г) висока оцінка вартості наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційний фон навчальної діяльності учнів; д) колективний характер навчальної діяльності створює сприятливу . мосферу і прагнення зайняти відповідне місце серед ровесників; е) почуття власної гідності є важливою передумовою позитивного ставлення навчання; є) успіхи у навчанні сприяють стимулюванню подальшої навчальної діяльності; ж) справедлива оцінка навчальних досягнень учня стимулює позитивне ставлення до навчання.

Дитина за своєю природою — істота дуже допитлива, прагне пізнати! невідоме, їй властиві нормальна увага, уява, пам'ять, мислення й інші) психічні якості.

Виділяють два типових варіанти навчальної діяльності учня:

а) коли вона протікає під керівництвом учителя: прийняття навчальних! завдань і плану дій, пропонованих вчителем; здійснення навчальних дій і операцій по розв'язанню поставлених завдань; регулювання навчальної діяльності під впливом контролю вчителя і самоконтролю; аналіз результатів навчальної діяльності, здійснюваної під керівництвом учителя; б) коли навчальна діяльність здійснюється учнем самостійно: планування або конкретизація завдань своєї навчальної діяльності; планування методів, засобів і форм навчальної діяльності; самоорганізація навчальної діяльності; саморегулювання учіння; самоаналіз результатів навчальної діяльності.

Внутрішній процес засвоєння знань включає такі ланки: сприймання — осмислення і розуміння — узагальнення — закріплення —застосування на практиці.

Сприймання нового матеріалу. Цьому процесу передує: створення готовності учнів до участі в процесі навчання; формування активно-позитивного ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності; створення мотиваційного фону; опора на попередні знання і досвід; зосередження уваги учнів на об'єкті пізнання.

У процесі викладу матеріалу необхідно: а) новий навчальний матеріал викладати лаконічно; б) навчальну інформацію узагальнювати і уніфіковувати; в) у процесі викладу навчальної інформації акцентувати увагу на її смислових моментах; г) відносно самостійні одиниці навчального матеріалу розмежувати одну від одної; д)щоб новий навчальний матеріал мав чітку, зрозумілу і легку для запам'ятовування структуру, яка відрізняється від структури інших одиниць інформації; е) новий навчальний матеріал "очистити" від зайвої інформації.

Особливо важливе на цьому етапі перше враження учня від навчальної інформації (явище імпринтингу), яке надовго залишиться в його свідомості. Тому треба, щоб це враження було правильним. Особливу увагу слід приділяти візуальному представленню навчальної інформації (90% інформації людина одержує через зір).

Осмислення і розуміння навчального матеріалу. Без глибокого проникнення в суть процесу, явища не може бути досягнуто повного засвоєння навчального

матеріалу. Процес проникнення проходить такі етапи: усвідомлення осмислення {розуміння (осягнення).

Учні можуть досягти повного осмислення і розуміння навчального матеріалу шляхом аналізу, синтезу, порівняння, індукції, дедукції-

При узагальненні навчального матеріалу вчителю потрібно звертати особливу увагу на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів. Слід підбирати такі варіанти, які найкраще сприяють розкриттю істотних ознак явищ і понять. Варіативний характер неістотних ознак впливає на характер і ефективність пізнавальної діяльності учнів.

Особливої уваги вимагає процес абстрагування. Розрізняють два види абстрагування: виділення істотних ознак (позитивне абстрагування) і виділення і відхилення неістотних ознак (негативне абстрагування). У ряді випадків осмислення і узагальнення залежить від того, наскільки вчитель уміє поєднувати позитивне і негативне абстрагування.

Повноцінне осмислення і узагальнення можливе за умови, що воно базується на достатніх наукових знаннях, які дозволяють широко використати порівняння, аналогію і доказовість.

На цьому етапі здійснюється систематизація навчального матеріалу. Основу систематизації знань складає класифікація фактів, явищ, процесів.

Закріплення навчального матеріалу. Запам'ятовування навчального матеріалу розпочинається з його сприймання і осмислення, але цього недостатньо, щоб учень вільно ним володів. Саме для цього учитель проводить закріплення навчального матеріалу, яке залежить від його кількості і якості, емоційного стану учнів. У закріпленні матеріалу важливе значення має первинне, поточне і узагальнююче повторення.

До організації повторення ставляться такі вимоги:

а) воно має бути цілеспрямованим, мати певну мотивацію; б) має бути правильно розподілене в часі; в) має бути по частинах або в цілому залежне від остаточного результату; г) не повинно допускати механічного запам'ятовування.

Застосування знань, умінь і навичок. Заключним етапом процесу засвоєння знань, умінь і навичок є їх застосування на практиці. Це — здійснення переходу від абстрактного до конкретного. Застосування знань на практиці досягається різноманітними вправами, самостійними роботами, на лабораторних і практичних заняттях, в різних видах повторення, творах і т.п. Міцному засвоєнню знань сприяє застосування їх у розв'язанні різних варіативних задач. Особливе значення для повноцінного застосування знань на практиці мають міжпредметні зв'язки, вирішення різних життєвих задач, де доводиться використовувати комплекс знань з різних навчальних предметів.

Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації, учіння, розвитку емоційної сфери школярів, самостійності і творчої ініціативи учнів.

Мотиви навчальної діяльності: а) зв'язані безпосередньо з навчальною діяльністю; б) зумовлені широкими суспільними відносинами учнів.

Мотиви першого виду закладені в самому процесі навчання: допитливість, інтерес до знань, потреба в розумовій діяльності, у пізнанні, у розширенні знань про навколишню дійсність, різноманітні інтелектуальні почуття, прагнення здобути нові знання й навички, застосовувати, вдосконалювати свої пізнавальні можливості, інтелектуальні здібності.

До другої групи мотивів навчальної діяльності належать ті, які за своїм

походженням і змістом ніби виходять за межі суто навчального процесу і пов'язані з широкими суспільними взаємовідносинами дітей (широка соціальна мотивація), а саме: соціальні мотиви, комунікативні мотиви, мотиви утилітарного порядку, мотиви тривожності, мотиви, пов'язані з потребою у самовихованні.

7. В залежності від характеру організації процесу викладання і засвоєння знань, від специфіки побудови змісту навчального матеріалу /' провідних методів і засобів навчання, що використовуються при цьому, можна виділити кілька основних видів навчання: пояснювальне-ілюстративне, проблемне, програмоване та ін.

Пояснювальне-ілюстративне навчання організовується таким чином: сприймання учнями навчальної інформації у процесі якого проходить її узагальнення, засвоєння понять, законів, теорій; практичні вправи з метою вдосконалення знань, що забезпечить їм діловий характер і одночасно формування практичних умінь і навичок; закріплення знань, умінь і навичок; застосування їх у нових ситуаціях; самоконтроль ефективності засвоєння знань, умінь і навичок; повторення раніше вивченого.

Такий вид навчання орієнтує на репродуктивне засвоєння знань, умінь і навичок. Він забезпечує особливо широке і міцне засвоєння навчальної інформації і оволодіння способами практичної діяльності.

Найефективніше застосовується він у тих випадках, коли зміст навчального матеріалу має переважно інформативний характер, є описом способів практичних дій, і дуже складний для того, щоб учні здійснювали самостійний пошук знань, є принципово новим, через що в учнів відсутні опорні знання для вирішення проблемних ситуацій.

Позитивним у цьому виді навчання є забезпечення: швидкого засвоєння навчальної інформації; міцного засвоєння знань, умінь і навичок, що попереджує появу прогалин у знаннях, особливо у слабовстигаючих учнів; можливості для швидкого формування практичних умінь і навичок у порівнянні з іншими видами навчання; колективного характеру засвоєння знань, що дозволяє виявити типові помилки і орієнтувати школярів на їх усунення.

Проблемне навчання. Проблема — складне теоретичне або практичне питання, що вимагає вивчення і вирішення. Проблемне навчання передбачає послідовне і цілеспрямоване висунення перед учнями пізнавальних завдань, які вони вирішують під керівництвом учителя і активно засвоюють нові знання. Наявність теоретичних і експериментальних завдань само по собі ще не робить навчання проблемним. Суть справи у тому, наскільки вдається учителю надати цим завданням проблемний характер і поєднувати проблемний підхід з іншими методичними підходами.

Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно задовольняє такі вимоги: вимагає роздумів над проблемою; викликає пізнавальний інтерес в учнів; опирається на попередній досвід і знання за принципом апперцепції.

Види дидактичних проблем: а) за галуззю і місцем виникнення: предметні, міжпредметні, урочні і позаурочні; б) від ролі в пізнавальному процесі: основні і допоміжні; в) за способом організації їх розв'язку: фронтальна, групова та індивідуальна.

Структура проблеми: а) мета і завдання визначені, невідомі шляхи їх досягнення; б) основні положення, закони, правила відомі, треба їх довести; в) відомі тільки явища, треба їх пояснити.

Проблемна ситуація — це пізнавальна трудність, суперечливий матеріал, при яких учні для вивчення нової теми повинні самостійно використати мислительні

операції: аналіз, синтез, порівняння, аналогію, узагальнення.

Основні Способи і прийоми створення проблемних ситуацій:

а) повідомлення вчителя учням інформації, яка містить у собі суперечність;

б) сприймання і осмислення різних тлумачень одного і того ж явища;

в) невідповідність між системою знань, навичок і вмінь учнів і новимфактом, явищем; г) використання сукупності способів і прийомів, в ході якихвиникає проблемна ситуація.

Процес засвоєння знань проблемним шляхом проходить за такими етапами: а) створення проблемної ситуації; б) аналіз проблемної ситуації і формулювання проблеми; в) висунення гіпотез; г) перевірка найважливіших гіпотез.

Проблемне навчання активізує навчальний процес, навчає учнів методів наукового пізнання. Недоліком цього виду навчання слід вважати: а) вимагає багато часу для вивчення навчального матеріалу; б) недостатня ефективність для формування практичних умінь і навичок; в) слабка ефективність при засвоєнні нового матеріалу, коли самостійний пошук недоступний для учнів.

Методи проблемного навчання: а) проблемний виклад знань. Суть його в тому, що вчитель розробляє "ембріологію істини" (А.Герцен), конкретної науки, демонструє еталон проблемного мислення; б) частково-пошуковий метод (або евристичний), коли вчитель створює проблемну ситуацію, сам формулює проблему та залучає школярів до її вирішення; в) пошуковий метод, коли вчитель створює проблемну ситуацію, формулює проблему, а учні повністю самостійно її вирішують; г) дослідницький метод, при якому самі учні за умов проблемної ситуації бачать проблему, формулюють її і вирішують.

Однією з різновидностей репродуктивного підходу до навчання є програмоване навчання. Його основу складають принципові положення: а) наявність точно окресленого обсягу знань, умінь і навичок, які треба засвоїти, і розклад його на малі дози (порції, кадри): б) учень сприймає ці дози в строгій логічній послідовності; в) обсяг інформації в дозі визначено такий, щоб його активне засвоєння готувало до сприйняття наступної дози; г) учень засвоює кожну дозу відповідно до своїх пізнавальних можливостей, здійснює контроль за ходом засвоєння інформації.

Система лінійного програмування передбачає: а) розподіл навчальної інформації на такі малі дози, що їх засвоєння не складає труднощів; б) кожна доза передбачає активне реагування учня; в) програма включає підказки, натяки або вказівки, які полегшують одержання правильної відповіді; г) при будь-якій відповіді учень взнає чи правильна вона, чи ні; д) лінійна програма виключає помилки і дає задоволення від успіхів; е) при неправильній відповіді учень мислить, шукає правильну або переходить до іншої дози; є) при лінійній програмі всі учні засвоюють один і той же навчальний матеріал, але в різному темпі.

Розгалужене програмування передбачає: а) розподіл навчального матеріалу на окремі дози; б) до кожної дози додаються завдання з кількома відповідями; в) після засвоєння дози інформації вимагає вибору правильної відповіді; г) якщо відповідь правильна, учень приступає до засвоєння наступної дози інформації; г) якщо ж вибрана неправильно відповідь, учень "доучується" тобто, додатково засвоює ту інформацію, яку недостатньо вивчив.

Позитивним у програмованому навчанні є: а) виділення головного, істотного в навчальному матеріалі; б) забезпечення оперативного контролю за ходом засвоєння знань; в) логічна послідовність у засвоєнні знань; г) можливість працювати в оптимальному темпі і здійснювати самоконтроль; д) можливості для індивідуалізації

навчання.

Негативним у програмованому навчанні є: зведення ролі вчителя до інструктора; відсутність можливості для розвитку творчості учнів.

Для успішного засвоєння учнями не тільки знань, а й розумових дій, важливе значення має алгоритмізація навчання. Вона передбачає побудову моделей правильних мислительних процесів — послідовних розумових дій, які найкоротшим шляхом ведуть до вирішення навчальних завдань.

Застосування алгоритмічних принципів допомагає учням коротким шляхом знаходити правильні вирішення певного кола пізнавальних завдань (активно сприяють навчанню їх способів раціональних розумових дій).

Проте не можна обмежити навчальний процес тільки алгоритмічним видом навчання, тому що не можна побудувати алгоритм вирішення для будь-якого кола завдань. Надмірне захоплення алгоритмізацією може призвести до своєрідної шаблонізації пізнавальних процесів.

Народна педагогіка про процес навчання: "Наука не пиво: в рот не віллєш", "Нема науки без муки", "Гарно того вчити, хто хоче знати".

Запитання і завдання 1. Що таке дидактика ?

1. Дидактика — це теорія навчання і освіти.

2. Дидактика — це теорія виховання.

3. Дидактика — це теорія навчання.

4. Дидактика — це теорія навчання, освіти і виховання.

5. Дидактика — це частина педагогіки, що розглядає питання методикивикладання окремих навчальних предметів.

2. Яка схема правильно відображає взаємозв'язок педагогіки, дидактики і окремої методики?

1. Педагогіка — окрема методика — дидактика.

2. Дидактика — педагогіка — окрема методика.

3. Педагогіка — дидактика — окрема методика.

4. Окрема методика — педагогіка — дидактика.

5. Дидактика — окрема методика — педагогіка.

3. Яка схема відображає шлях пізнання наукової істини?

1. Теорія — практика.

2. Розум—закони природи.

3. Корисність знань — істинність знань.

4. Живе спостереження — абстрактне мислення — практика.

5. Абстрактне мислення — живе спостереження — практика. 4. У чому сутьуправління пізнавальною діяльністю учнів?

1. У вимозі слухати пояснення вчителя.

2. У контролі за виконанням учнями домашніх завдань.

3. У встановленні суворої дисципліни на уроці.

4. У викладанні знань жваво і захоплююче.

5. Правильної відповіді немає.

5. Що є рушійною силою процесу навчання?

1. Відповідальність учнів за свої знання.

2. Вимоги вчителів, які ставляться учням.

3. Розуміння учнями суспільного обов'язку старанно вчитися.

4. Перспективи одержання атестату зрілості.

5. Правильної відповіді немає.

6. Який із шляхів реалізації освітньої, виховуючої і розвиваючої функціїнавчання "зайвий '?

1. Використання змісту навчального матеріалу.

2. Підбір форм, методів, прийомів і засобів навчання.

3. Суперечність між розумінням матеріалу вчителем і розумінням йогоучнями.

4. Організація порядку і дисципліни на уроці.

5. Використання оцінки.

6. Сама особистість педагога, його ставлення до учнів7'. Яка з ланок процесу навчання тут "зайва '?

1. Сприймання навчального матеріалу.

2. Осмислення і розуміння навчального матеріалу

3. Засвоєння навчального матеріалу.

4. Закріплення навчального матеріалу.

5. Застосування на практиці навчального матеріалу.

8. Який етап у проблемному навчанні є "зайвим "?

1. Створення проблемної ситуації.

2. Формулювання проблеми.

3. Вирішення проблеми.

4. Висунення гіпотез.

5. Перевірка найважливіших гіпотез.

9. Які окремі джерела традиційного навчання об'єднані разом упрограмованому посібнику?

1. Підручник, навчальна програма, методика.

2. Текст, ілюстрація, живе слово вчителя.

3. Ілюстрація, методика.

4. Живе слово вчителя, навчальна програма.

10. Охарактеризуйте одну з функцій навчання із використанням фактівз предмета Вашої спеціальності (освітню, виховну, розвиваючу).

11. Доведіть необхідність у сучасній школі різних підходів до процесунавчання: програмованого, проблемного, диференційного.

Консультації. Правильні відповіді: 1. 1. 2. 3. 3. 4. 4. Правильної відповіді в альтернативних немає. 5. Правильної відповіді в альтернативних немає. 6.3. 7.3. 8.3. 9.1.

Рекомендована література: 6; 11; 13; 16; 20;29; 31; 32; 37.