Тема 17. Вибрані проблеми дидактики*

1. Диференційоване навчання в школі.

2. Проблема навчання обдарованих учнів.

3. Причини неуспішності і шляхи їх подолання.

4. Оптимізація процесу навчання.

1. Диференційоване навчання. Класно-урочна система вимагає вдосконалення навчального процесу шляхом диференціації завдань і методики навчання в залежності від можливостей учнів. Навчально-виховний процес, який враховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називати диференційованим, а навчання за таких умов - диференційним навчанням.

Види диференціації:

а) за здібностями, коли учні розподіляються по навчальних групах за одною зознак: за загальними здібностями; за окремими здібностями. У першому випадку зарезультатами успішності учні розподіляються по класах А, В, С і навчаються завідповідними програмами. Можливі переводи з одного в інший клас. У другомувипадку учні групуються за здібностями до тої чи іншої групи предметів(гуманітарних, природничих, фізико-математичних);

б) за відсутністю здібностей: учні, що не встигають з тих чи інших предметів,групуються у класи, в яких ці предмети вивчаються за заниженим рівнем і в

меншому обсязі (Франція);

в) за майбутньою професією: навчання дітей в музичних, художніх, зпоглибленим вивченням іноземних мов школах;

г) за інтересами учнів: навчання в класах чи школах з поглибленим вивченнямфізики, математики, хімії, інших предметів;

д) за талантами дітей: важливо відшукати серед дітей таланти і створити умовидля їх всебічного розвитку (в Тернополі - школа "Відродження"). Пошукиздійснюються шляхом різноманітних конкурсів, олімпіад. За Н.С.Лейтисом дляздібних дітей характерні: уважність, зібраність, постійна готовність до напруженоїпраці; готовність до праці, що переростає в працелюбність, в потребу працюватибезустанно, без відпочинку; швидкість мислення, висока продуктивність розумовоїпраці; широке коло пізнавальних інтересів, що виступають постійним стимуломрозумової активності.

Диференційоване навчання у практичній діяльності вчителя: а) всі учні одержують однакової трудності завдання, але слабшим учням надається індивідуальна допомога під час їх виконання; б) слабшим учням даються окремі завдання; в) спочатку дається легше завдання, але згодом ускладнюється додатковим завданням. У цілому диференціація завдань за змістом може бути: по кількості завдань; за ступенем їх трудності; за ступенем самостійності їх виконання.

Учнів, відповідно до їх навчальних можливостей, можна умовно поділити на такі групи:

Учні з дуже високими навчальними можливостями характеризуються здатністю швидко засвоювати матеріал, вільно вирішувати завдання, з інтересом самостійно працювати, потребують завдань підвищеної трудності.

Учні з високим рівнем навчальних можливостей характеризуються міцними знаннями, володіють навичками самостійної роботи, не уступають першій групі у засвоєнні матеріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо не властива їм висока працездатність, вимагають корекції їх роботи, періодичного контролю за їх навчальною діяльністю.

Учні із середніми навчальними можливостями характеризуються здатністю вчитися нормально, для окремих властива висока научуваність при низькій навчальній працездатності, для інших - середня научуваність при середній працездатності, вимагають оперативної підтримки і допомоги педагога.

Учні з низькими навчальними можливостями мають низький рівень научуваності або навчальної працездатності, вимагають спеціального підходу педагога.

Формування тимчасових груп:

а) учні не повинні здогадуватися про суть їх поділу на групи; б) до складу групи може входити 4-6 учнів; в) група може бути гомогенна (однорідна) або гетерогенна (неоднорідна); г) найефективніша група змішана, але продуктивність робота низька; д) комплекти можна міняти залежно від мети; е) комплект може складатися з учнів таких груп: 4, 3, 2 і 1; 4, 3, 2 і 2; З, З, 2 і 2. Позитивним у груповому навчанні є: а) можливість поставити навчальні завдання пошукового типу; б) добрі передумови для використання комплексних розумових дій; в) вирішуються навчальні завдання у процесі спілкування членів групи, виховується колективізм, формуються комунікативні якості, здійснюється розподіл праці між членами групи; г) вчитель здійснює керівництво навчальним процесом опосередковано. Структура процесу групового навчання: підготовка учнів: постановка вчителем завдання і прийняття

його учнями; попередні роздуми, дискусія про шляхи вирішення завдання; виконання дій, вирішення завдання: оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності.

Готовність учителя до здійснення диференційованого навчання, а) знання учнів, уміння розподілити їх по групах, розмістити групи; б) вміння підібрати консультантів; в) уміння розробити заняття в деталях; г) уміння чітко сформулювати основні і додаткові запитання, продумати час на їх виконання; д) продумати систему оперативного контролю; е) вміння поєднувати індивідуальну, групову і фронтальну роботу; є) вміння продумати власну педагогічну діяльність на занятті; ж) наявність необхідних дидактичних матеріалів.

У школах США практикується поділ учнів на чотири категорії, відповідно до їх розумових здібностей (коефіцієнт інтелекту):

1. Високий рівень. К.І. = 110 балів і вище. В залежності від кількості балів затестом К.І. учні цієї категорії класифікуються як дуже здібні (110-119), незвичайні(120-139) і обдаровані (140 і більше).

2. Середній рівень. К.І. = 90-109 балів.

3. Рівень нижче середнього. К.І. = 70-89. До цієї групи належать діти іззатримкою в розумовому розвитку (80-89) і межовими порушеннями інтелекту (70-79).

4. Розумове відсталі діти. К.І. нижче 70. Вони, в свою чергу, класифікуються яктакі, що піддаються навчанню (приблизно 50-60), піддаються прищепленнюелементарних навичок (приблизно 25-49), такі, що вимагають постійної опіки(нижче 25).

Комплектування груп учнів може бути однорідне і неоднорідне. У неоднорідному класі вчаться учні з різними здібностями. Фактично для викладання у такому класі від учителя вимагається "потрійна" підготовка (навчання розумово відсталих, як правило, проводиться окремо). Учитель повинен розподіляти свій час між трьома групами учнів і не може вділити час тільки одній з них. Останнім часом ці недоліки усуваються шляхом програмованого навчання, індивідуалізації навчання та навчання за допомогою комп'ютера.

Навчання в однорідних групах також може мати різні форми. Найпоширенішим є створення спеціальних класів у звичайній школі. Учень з особливими здібностями може бути зарахований до такого класу, де може розвивати свої здібності. Аналогічним чином вирішується питання з учнями, які мають низький рівень інтелектуального розвитку. Групування учнів за здібностями супроводжується відповідними модифікаціями шкільних програм, коли кожна група слідує своєму профілю навчання. Так, учні з хорошими здібностями вчаться в старших класах на відділенні підготовки до коледжу і відповідно оволодівають більш складними дисциплінами. А для учнів з пониженим інтелектом є програма так званого "базового" навчання (вузьковиробнича спрямованість). Разом з академічним профілем в середній І школі є програми цільової професійної підготовки: індустріальна, комерційна, сільськогосподарська. Принциповою особливістю американської школи є відсутність обов'язкових навчальних програм і єдиних вимог до знань учнів.

2. Проблема навчання найбільш підготовлених учнів (обдарованих). Одним з важливих напрямків діяльності вчителя в умовах загальноосвітньої школи є його робота з учнями, яким властиві підвищені навчальні можливості. Такі учні характеризуються порівняно високим розвитком мислення, довготривалим

запам'ятовуванням навчального матеріалу, добрими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, великою працездатністю тощо. Для них характерна неординарність, свобода вираження, багатство уяви, чіткість різних видів пам'яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певних явищ, стереотипів, догм.

Учні з підвищеними навчальними даними мають сприятливі морально-психологічні можливості для активної навчальної діяльності і ці можливості дозволяють зробити роботу більшу за обсягом і інтенсивністю з тим, щоб навчальне навантаження сприяло розвитку їх навчальних можливостей, а не стримувало б цей процес через недостатню завантаженість учнів.

Існує кілька типів індивідуальної обдарованості: раціонально-мислительний (необхідний вченим, політикам, економістам); образно-художній (необхідний дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний історикам, філософам, учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам, літераторам).

Стосовно цієї категорії учнів мають бути зроблені акценти такого характеру: а) повне задоволення запитів найбільш підготовлених дітей у поглибленому вивченні предметів на основі широкого ознайомлення їх з сучасною наукою; б) створення умов для задоволення їх різнобічних пізнавальних інтересів і одночасно для розвитку здібностей, виявлених у тій чи іншій галузі діяльності; в) забезпечення можливостей для широкого прояву творчих елементів в їх навчальній і позашкільній роботі; г) прилучення їх до надання допомоги своїм однокласникам у навчанні, в розвитку навчальних можливостей; д) попередження розвитку в них переоцінки своїх можливостей, ліні через систематичну незавантаженість.

Формами роботи з цією категорією учнів можуть бути групові і індивідуальні заняття з ними на уроках і позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації для цих учнів має доповнюватись науковими відомостями, які вони можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у цей же проміжок часу, що й інші учні, але за рахунок більшого темпу обробки навчальної інформації.

У методах навчання цих учнів мають превалювати самостійна робота, частково-пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням має націлюватись на стимулювання поглибленого вивчення навчального матеріалу, його систематизацію, класифікацію, перенос знань у нові ситуації, виявлення і розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання таким учням повинні мати творчий характер.

Названі моменти в навчальних заняттях на уроках повинні доповнюватись системою позакласної та позашкільної роботи, яка організується у вигляді виконання учнем позанавчальних завдань, відвідування занять гуртка або участі в масових заходах тематичного характеру: вечорів любителів літератури, історії, фізики, хімії і ін., огляди-конкурси художньої, технічної і інших видів творчості, зустрічі з ученими і т.п. Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання школярами різноманітних завдань, участь в обласних, міських і інших олімпіадах. Важливо при цьому керувати позакласним читанням учнів. Необхідні і контакти вчителів з позашкільними установами, де займаються школярі. Вчителі вивчають інтереси і нахили учнів і допомагають їм обрати профіль позашкільних занять.

Стримують розвиток обдарованих дітей: відсутність соціальне-матеріальної бази, поля прояву різнобічних талантів дітей, їх творчості; формалізована,

механізована І автоматизована система навчання; поневолення дитячої обдарованості бездуховною масовою культурою; відсутністю психологічної допомоги дітям у подоланні комплексу неповноцінності.

"... У природі немає дитини безталанної, ні на що не здатної. Кожному може дати щастя творення, кожного треба вивести в люди. Це перший наріжний камінь

моєї педагогічної системи" - стверджував В.О. Сухомлинський.

\j

У США для дітей з особливими здібностями існує прискорене навчання. Його програма передбачає дострокове завершення шкільного навчання. Обдарованій дитині можуть дозволити розпочати навчання в школі раніше. В її стінах дитині дається можливість засвоїти програму швидше, ніж це під силу учням із середніми здібностями. Можливе дострокове переведення із класу до класу. Практикується в роботі з такими дітьми швидкий темп навчання з окремих дисциплін, створення спеціальних груп прискореного навчання, складання тестів з окремих дисциплін екстерном. Можуть використовуватись програмоване та індивідуалізоване навчання та використання комп'ютера.

3. Проблема відставання учнів у навчанні.

Проблема неуспіхів у навчанні школярів інтенсивно досліджувалась відомими вченими Ю.К. Бабанським, B.C. Цетлін, М.І. Мурачковським. За їх даними контингент учнів, які відчувають труднощі в навчанні, складає біля 12,5% від всієї кількості учнів. Такий стан у значній мірі ускладнює роботу вчителя в навчальному процесі.

В психолога- педагогічній літературі зустрічаються два поняття, які характеризують це явище, а саме: неуспішність і відставання. B.C. Цетлін під "неуспішністю" розуміє невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через якийсь значний проміжок часу навчання (вивчення розділу, в кінці чверті, півріччя). "Відставання" - це невиконання вимог (або однієї з них), яке має місце на одному з проміжних етапів того відрізку навчального процесу, який є тимчасовою рамкою для визначення успішності. Неуспішність і відставання взаємозв'язані. В неуспішності синтезовані окремі відставання, вона - підсумок процесу відставання.

В цілому неуспішність може бути: а) загальне і глибоке відставання з багатьох предметів і за тривалий час; б) часткове або стійке відставання з кількох складних предметів; в) епізодичне відставання з одного або кількох навчальних предметів, яке можна подолати.

Ознаки відставання. B.C. Цетлін розкрила ознаки, за якими можна визначити відставання учня у навчанні:

а) не може сказати, в чому трудність завдання, намітити план його вирішення самостійно, вказати, що нового одержано в результаті його вирішення; б) не задає запитань по суті виучуваного, не робить спроб знайти і не читає додаткової до підручника літератури; в) пасивний і відвертається у ті моменти уроку, коли йде пошук, вимагається напруження думки, подолання труднощів; г) не реагує емоційно (міміка, жест) на успіхи і невдачі, не може дати оцінки своїй роботі, не контролює себе; д) не може пояснити мету виконуваної ним вправи, сказати, на яке правило вона дана, не виконує вказівок правила, пропускає дії, плутає їх порядок, не може перевірити одержаний результат і хід роботи; е) не може відтворити визначення понять, формул, доведень, не може викласти систему понять, відійти від готового тексту; є) не розуміє тексту, побудованого на вивченій системі понять. Ця сукупність ознак відставання вимагає конкретизації стосовно до навчальних

предметів.

Причини відставання у навчанні. Причини відставання можна звести до таких груп:

а) недоліки фізичного і психічного розвитку (слабке здоров'я, нерозвинутапам'ять і мислення, навички навчальної праці);

б) недостатній рівень вихованості (відсутність інтересу до навчання, слабкасила волі, недисциплінованість, відсутність почуття обов'язку і відповідальності);

в) недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до знань,недоліки в методиці викладання, недостатня організація індивідуальної ісамостійної роботи учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя);

г) негативний вплив сімейної атмосфери (недостатні матеріальні умови життясім'ї, негативне ставлення батьків до школи і навчальної праці дітей, відрив дітей віднавчальної праці і ін.).

Дослідження переконують, що вказані причини по-різному впливають на хлопців і дівчат. Так, серед невстигаючих майже 80 відсотків хлопців і 20 відсотків дівчат. Слабке здоров'я виступає домінуючою причиною неуспішності у хлопців вдвоє рідше, ніж у дівчат. Недостатній рівень вихованості в хлопців зустрічається у три рази частіше, ніж у дівчат.

Робота з відстаючими учнями. Подоланню епізодичної неуспішності сприяють: консультації з питань раціоналізації навчальної праці; посилення контролю за щоденною працею учнів; своєчасне реагування на окремі факти відставання, виявлення їх причин і прийняття оперативних заходів по їх усуненню; індивідуальні завдання по вивченню пропущеного; контроль за виконанням заданого. Для подолання стійкого відставання з одного предмета чи предметів одного профілю необхідні: вдосконалення методики викладання предмета: доступне розкриття навчального матеріалу, розвиток мислення учнів; диференціювання завдань по усуненню прогалин в знаннях: організація спеціального повторення слабо засвоєних тем; проведення спеціальних заходів по розвитку інтересу до навчального предмета. З метою подолання стійкого і широкопрофільного відставання учнів слід: проводити заходи по подоланню епізодичного і часткового відставання; координувати дії всіх учителів з предметів, з яких учень відстає.

У процесі подолання неуспішності школярів: а) усувають прогалини в навичках навчальної праці; б) долають прогалини в розвитку мислення школярів; в) долають негативне ставлення учнів до навчання; г) усувають прогалини в знаннях учнів; д) долають причини щодо неуспішності.

Класи вирівнювання. Класи вирівнювання комплектують на базі однієї чи кількох початкових шкіл мікрорайону з дітей, які на час вступу до школи виявились не під готовленими до систематичного навчання у звичайних умовах, а також з числа невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого класів. У цих дітей певна затримка розвитку сприймання і мислення, послаблення пам'яті, нестійка увага, але не настільки, щоб вважати їх як категорію дефективних. Це нормальні діти, які вимагають посиленої уваги, особливих зусиль, своєрідної "щадящої педагогіки".

За два-три роки інтенсивної роботи вчителя такі діти "вирівнюються" у знаннях зі своїми ровесниками із звичайних класів і потім можуть разом з ними успішно продовжувати навчання в середній школі.

Важливий фактор успішної роботи класів вирівнювання - відносна однорідність складу учнів, порівняно однакова їх шкільна зрілість. Учителям класів

вирівнювання надається можливість маневрувати навчальним матеріалом, використовувати його у відповідності з обставинами, які склалися під час вивчення тієї чи іншої теми. У випадку необхідності можна тимчасово сповільнити темп проходження навчальної програми як окремими учнями, так і класом у цілому. Тут основним є не проходження програми, а достатнє засвоєння кожним учнем матеріалу, ліквідація прогалин у знаннях, розвиток уміння вчитися, що створює плацдарм для подальшого, вже швидкого просування, в ході якого надолужується колишнє відставання. Певне значення має і фактор наповнення класів вирівнювання (не більше 20 чоловік). У такі класи призначаються спеціалісти високої кваліфікації, здатні творчо, залежно від умов організувати пізнавальну діяльність учнів.

В зарубіжній теорії і практиці подолання неуспішності учнів здійснюють шляхом індивідуалізації навчання, створення особливих класів вирівнювання. Для відстаючих готують програмовані посібники, створюють спеціальні комп'ютери для їх індивідуальної роботи.

4. Оптимізація процесу навчання. Оптимізація процесу навчання - це таке управління, яке організовується на основі всебічного врахування закономірностей, принципів навчання, сучасних форм і методів навчання, а також особливостей даної системи, її внутрішніх і зовнішніх умов з метою досягнення найефективнішого (в межах оптимального) функціонування процесу з точки зору заданих критеріїв.

До критеріїв оптимізації процесу навчання належать: а) ефективність процесу навчання - результат успішності навчання учнів, а також їх вихованості і розвитку; б) якість навчання - ступінь відповідності результатів навчання вимогам всього комплексу цілей і завдань навчання, ступінь відповідності результатів максимальним можливостям кожного школяра в певний період розвитку; в) оптимальність витрат часу та зусиль учителів і учнів, відповідність діючим гігієнічним нормам.

Вибір певної структури процесу навчання завжди пов'язаний з прийняттям педагогом рішення про завдання, зміст, форми і методи навчання. Такі рішення приймаються з різним рівнем обґрунтованості, з різною впевненістю в те, що вибраний комплекс засобів є найкращим для даних умов.

Мають місце такі види вирішень: а) машинальне, що приймається ще до того, як осмислюється інформація, в основному рефлекторно; б) інтуїтивне, що базується на інтуїції; в) асоціативне, що опирається на асоціації з попередніми рішеннями; г) пробне, що ґрунтується на методі проб і помилок; д) імовірнісне, що передбачає деяку оцінку ймовірного результат) рішення; е) детерміноване - найповніше обґрунтоване, що опирається на знання причинно-наслідкових зв'язків і інших зв'язків у системи, які дозволяють науково передбачити результати.

Основні вимоги до вибору цілісної структури процесу навчання: а) цілісне охоплення процедурою вибору всіх основних компонентів процесу навчання; б)опора на всі принципи дидактики; в) послідовне врахування цілей навчання, можливостей системи, завдань навчання, специфіки змісту і форм його організації при виборі методів навчання; г) врахування діагностичного характеру засобів і видів навчання, їх переважаючої спрямованості на вирішення певного кола завдань, наявність у зв'язку з цим сильних і слабких сторін у кожному з них, необхідність опори на сильні і нейтралізації слабких сторін; д) орієнтація вибору на раціональне розмаїття засобів навчання з метою максимально важливого врахування особливостей учнів і комплексної реалізації всього кола завдань навчання; е) динамічний підхід до вибору структури процесу, що відображає динаміку самої

системи, в якій протікає навчання, тобто виключення з практики шаблонної структури навчання для учнів певного класу, зміну характеру навчання з розвитком школярів.

Найбільш типовий підхід до вибору оптимального варіанту вивчення навчального матеріалу:

а) аналіз змісту навчального матеріалу: складність змісту, його характер(основний, теоретичний, експериментальний), спосіб подання інформації(словесний, наочний, практичний), логічний підхід до викладу (індуктивний,дедуктивний), характер пізнавальної діяльності учнів (репродуктивний, пошуковий,репродуктивно-пошуковий), новизна змісту (повна, часткова, мінімальна);

б) аналіз пізнавальних можливостей учнів: рівень вихованості, рівень освітньоїпідготовки, ступінь трудності матеріалу для даного класу, домінуюче ставлення донавчання, типовий характер пізнавальної діяльності, рівень навичок навчальноїпраці, темп навчальної роботи, стан впливу мікросередовища;

в)самоаналіз можливостей педагога: наявність належної навчально-матеріальної бази, володіння класом, атмосфера стосунків між педагогом і учнями;

г) конкретизація цілей і завдань навчання: освітні (формування знань, Іспеціальних умінь з предмету, навичок навчальної праці, позитивного ставлення донавчання), виховні (моральні, етичні, трудові якості, світогляд), розвитку(інтелектуального, емоційного);

д) конкретизація змісту навчального матеріалу: забезпечення політехнічногохарактеру змісту, міжпредметних зв'язків, виховного характеру змісту,розвиваючого характеру;

е) вибір форм навчання: тип уроку, групові, індивідуальні форми роботи в класіі вдома; є) вибір методів навчання: словесні, наочні, практичні; стимулюванняпізнавальної діяльності учнів; методика контролю і самоконтролю; темп навчання.Запитання і завдання

1. Чи завжди додаткові заняття дають очікувані результати? Як організувати їх проведення? щоб були позитивні результати ?

1. Додаткові заняття перевантажують слабких учнів, підривають їх здоров'я,викликають у них зневагу до навчання.

2. Додаткові заняття корисні: завдяки їм учні усувають прогалини в своїхзнаннях.

3. Додаткові заняття не приносять користі, тому що проводяться несистематично, це латки на. прогалинах в знаннях.

4. Треба відмінити і не допускати додаткових занять, тому що ліниві учнібудуть надіятись на те, що, якщо вони не вивчать матеріал, можна буде всунути цюпрогалину на додаткових заняттях.

5. Правильної відповіді немає.

2. Дайте оцінку різним видам диференціації навчання на уроці.

1. Усі учні одержують однакової трудності завдання, але слабшим з нихнадається індивідуальна допомога.

2. Слабшим учням даються окремі завдання.

3. Спочатку даються легші завдання, але згодом ускладнюються додатковимизавданнями.

3. Продумайте характеристику таких видів вирішень при оптимізації процесу навчання: машинальне, інтуїтивне, асоціативне, пробне, імовірнісне, детерміноване.

Консультації. І. Правильна відповідь 5. Рекомендована література: 2; 25; 58;59.

РОЗДІЛ IV

Ш колознавств о

^ Наукові основи внутрішкільного управління.

^ Методична робота в школі

^ Вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду.

Втілення досягнень педагогічної науки в шкільну практику.

РОЗДІЛ IV. ШКОЛОШАВСТВО Тема 18. Наукові основи внутрішкільного управління*

1. Принципи управління освітою.

2. Органи народної освіти: їх функції, структура.

3. Керівництво навчально-виховною роботою школи. Рада школи.

4. Педагогічна рада школи. Зміст і організація її роботи.

5. Планування роботи школи.

6. Особливості внутрішкільного контролю.

1. Школознавство - галузь педагогічної науки, що має своєю метою дослідження змісту і методів управління шкільною справою, розкриття особливостей системи керівництва школою, організації її роботи.

Управління - діяльність, що забезпечує планомірний і цілеспрямований вплив на об'єкт управління.

Україна успадкувала від попередніх часів розвинуту та широко розгалужену систему освіти. Зараз в Україні функціонує 50508 навчальних закладів, у тому числі: дитячих дошкільних закладів - 23183, загальноосвітніх навчально-виховних закладів - 21350, профтехучилищ - 1176, вищих навчальних закладів І-II рівня акредитації -737, вищих навчальних закладів ІП-ІУ рівня акредитації - 161, закладів післядипломної освіти - 1549, позашкільних закладів - 2252. Всього в них навчається майже 15,5 млн. вихованців, учнів і студентів.

Нині 56% учнів, які закінчили основну школу, продовжують навчання у (старшій школі денної форми навчання. Однак серед підлітків, які досягли 15 років, зростає кількість тих, хто виходить із стін основної школи лише з довідкою про навчання замість документа про повну середню освіту. У 1994 році їх налічувалося майже 20 тисяч.

За кількісними показниками існуюча система освіти відповідає рівневі розвинутих країн, але за якісними показниками, характером завдань і

можливостями, технологією їх практичного втілення не може задовольнити потреби населення. Нині у держави з'явилися нові можливості і механізми розв'язку проблем освіти шляхом широкого використання кращого світового досвіду.

Законом України "Про освіту" передбачено виділення на потреби освіти коштів у розмірі, не меншому за 10 відсотків валового національного доходу. Крім того, передбачалося додаткове цільове фінансування витрат на реалізацію державної національної програми "Освіта" в розмірі 2,5 відсотка від усієї суми, тобто сукупні витрати мали становити 12,5% валового національного доходу. На жаль, ця вимога не виконується.

Принципи управління - це вихідне положення, якого дотримуються в управлінні СНО. До таких принципів належать: а) принцип науковості (опора на положення педагогіки, психології та інші науки про навчання, виховання і освіту); б) принцип демократизації (розвиток колегіальності в роботі, підзвітність керівництва трудовому колективу, конкурсний відбір керівних кадрів); в) принцип участі громадськості (створення різноманітних комісій, які сприяють роботі школи); г) принцип гуманізації (створення гуманних стосунків у дитячому і педагогічному колективах); д) принцип компетентності (знання справи); е) принцип оптимізації (раціональне використання засобів і одержання найкращих результатів); є) принцип об'єктивності і повноти інформації; ж) принцип правильного добору і використання кадрів; з) принцип ініціативи і активності.

2. Відповідно до Закону України "Про освіту" створено систему органів державного управління і систему органів громадського самоврядування. Органами державного управління освітою в Україні є: Міністерство освіти України; Міністерства і відомства України, які мають навчально-виховні заклади; Вища атестаційна комісія України; відділи (управління) освіти місцевих державних адміністрацій. Центральні органи державного управління освітою: беруть участь у виробленні та втіленні у життя державної політики в галузі освіти, професійної підготовки кадрів, у визначенні перспектив та напрямків розвитку освіти, вимог до її змісту, рівня і обсягу, нормативів матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчально-виховних закладів і здійснюють координаційні, науково-методичні, контрольні функції та державне інспектування, забезпечують зв'язки з іншими державами, організовують впровадження в практику досягнень науки і передового досвіду; проводять атестацію та акредитацію навчально-виховних закладів.

Місцеві органи влади фінансують навчальні заклади, визначають їх мережу, беруть під соціальний захист працівників цих закладів і дітей, ведуть облік дітей шкільного віку і контроль щодо їх навчання до 15 років, встановлюють опіку над дітьми без батьків.

Органами громадського самоврядування в системі освіти є: загальні збори (конференція) колективу, рада навчально-виховного закладу; районна міська, обласна конференції працівників освіти; районна, міська ради з питань народної освіти; республіканський збір працівників освіти.

Зміст діяльності самоврядування: самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, наукової, методичної, фінансової господарської, виробничо-комерційної діяльності; участь у формуванні планів прийому учнів, студентів, слухачів з урахуванням державного за мовлення та замовлень місцевого значення; визначення змісту шкільного комплексу освіти, форм і методів навчання: прийняття на роботу педагогічних і інших працівників; здійснення громадського контролю за організацією харчування у навчально-виховних закладах.

Інспектування навчально-виховних закладів: здійснення загальної середньої освіти молоді; організаційна робота школи, розстановка і використання педагогічних кадрів; стан внутрішнього керівництва, методична робота; система праці вчителів, уроки та інші форми організації навчання; виховна робота, зокрема, трудове виховання і навчання у школі, діяльність учнівського самоврядування, позакласна та позашкільна робота з учнями; зв'язок школи з сім'єю і громадськістю; навчально-матеріальна база школи, виконання планових бюджетних витрат; облік роботи і звітність школи; адміністративне-господарська діяльність.

Види інспектування: фронтальне, вибіркове, тематичне, комплексне.

3. Функції керівників школи:

директор школи: персонально відповідає перед державою за всю діяльність школи, за організацію і якість навчально-виховної роботи з учнями, виховну спрямованість навчального процесу, якість знань і поведінку школярів, їх профорієнтацію і трудову підготовку, зміцнення здоров'я і фізичний розвиток, фінансово-господарський стан і техніку безпеки в школі;

заступник директора з навчальної роботи: організовує і контролює хід процесу навчання школярів, їх загальноосвітню і трудову підготовку всебічний розвиток і поведінку; виконання навчальних планів і програм, якість знань, умінь і навичок учнів; керівництво методичною роботою з учителями школи;

заступник директора з виховної роботи: організовує позакласну виховну роботу і дозвілля учнів, надає необхідну допомогу класним керівникам, вихователям та іншим працівникам школи, що залучаються до проведення виховної роботи з учнями;

помічник директора по господарській частині: відповідає за збереження шкільних будов і майна, матеріальне забезпечення навчального процесу, санітарний стан школи, протипожежну охорону, правильну організацію роботи обслуговуючого персоналу.

До складу ради школи входять педагоги, батьки і учні. Збирається вона 4-5 разів на рік для вирішення важливих для школи проблем:

1)Стан навчально-виховної роботи в школі у світлі вимог Закону України "Про освіту" (вересень).

2) Стан навчальної та виховної роботи в 9 класі (грудень).

3. Затвердження структури і штатного розпису школи на навчальний рік(лютий).

4. Організація літнього відпочинку дітей та працевлаштування випускників(червень).

4. До складу педагогічної ради школи входять педагоги. Вона також збирається4-5 разів у рік і на своїх засіданнях розглядає такі питання:

1) Стан трудового навчання в школі та завдання щодо його поліпшення(листопад).

2) Стан викладання і рівень знань, умінь та навичок учнів з математики (січень).

3. Про роботу методичних об'єднань в школі та шляхи її вдосконалення(березень).

4. Стан викладання і рівень знань, умінь та навичок учнів з української мови(травень).

Щомісяця на нарадах за участю директора школи обговорюються такі питання навчально-виховного процесу:

1) Стан перевірки учнівських зошитів і дотримання мовного режиму в школі.

2. Про роботу учнівського самоврядування в школі.

3. Організація виховної роботи в групах продовженого дня.

4. Стан правового виховання учнів.

5. Про використання в навчально-виховній роботі основних положень народноїпедагогіки.

6. Шляхи поліпшення роботи школи з батьками учнів.

7. Робота вчителів по підготовці учнів до екзаменів.

8. Завдання школи в організації літнього відпочинку дітей.

9. Планування роботи школи на наступний навчальний рік.

10) Результати перевідних та випускних екзаменів у школі.

5. Під час планування роботи школи на навчальний рік необхіднодотримуватися таких принципів: науковість, що передбачає систему науково-обгрунтованих завдань, змісту, методів, форм і засобів; реальності і оптимальностізаходів, які можна виконати і які забезпечували б рівномірний ритм роботи школипротягом року; соціальна детермінація, що передбачає формування в учнівнеобхідних суспільству моральних, правових, естетичних та інших якостей.

Школі важливо мати перспективний план її розвитку, який передбачав би приблизно такий зміст: аналіз роботи школи за попередній період; визначення важливих завдань на новий період; зміни контингенту учнів і класів-комплектів; організаційно-педагогічні проблеми розвитку школи; основні напрямки вдосконалення навчально-виховної роботи; робота з педагогічними кадрами; адміністративно-господарська діяльність і зміцнення матеріально-технічної бази.

Річний план охоплює такі розділи: аналіз роботи школи за попередній навчальний рік; завдання школи на новий навчальний рік; здійснення загальної середньої освіти і підвищення якості навчально-виховного процесу: позакласна і позашкільна виховна робота з учнями; спільна робота школи, сім'ї і громадськості; робота педагогічної ради школи; методична робота школи, підвищення кваліфікації та атестація учителів; втілення досягнень науки та передового досвіду; управління школою і внутрішній контроль; санітарно-оздоровча робота; організаційно-господарська робота і зміцнення навчально-матеріальної бази школи.

Поточне планування охоплює: плани роботи вчителів (тематичні і поурочні), класних керівників (на чверть або півріччя), директора школи і його заступників (на тиждень), учнівських гуртків та організацій, розкладу навчальних і позакласних занять і заходів та ін.

6. Організація перевірки стану будь-якого з питань навчального процесускладається з кількох етапів: визначення мети контролю - складання плануперевірки - вибір форм і методів контролю - констатування фактичного стану справ- об'єктивна оцінка цього стану - висновки, які випливають з оцінки - пропозиції повдосконаленню навчально-виховного процесу або усунення недоліків - визначеннятермінів усунення недоліків і, якщо потрібно, повторний контроль за виконаннямпропозицій.

До внутрішнього контролю ставляться такі вимоги: його індивідуальний характер, що вимагає здійснення контролю за роботою кожного члена колективу; систематичність і раціональність на всіх етапах навчально-виховного процесу; всебічність і різноманітність форм; об'єктивність, що виключає суб'єктивні і помилкові оціночні судження і висновки; диференційований підхід, що враховує специфічні особливості та індивідуальні якості контрольованих; єдність вимог осіб, що здійснюють контроль.

Контроль навчально-виховного процесу керівниками школи: розподіл сфер контролю між керівниками школи; види контролю; методи контролю; гласність результатів контролю; контроль і допомога вчителям.

Видивнутрішкільного контролю:

а) класно-узагальнюючий: рівень знань і вихованості учнів якогось класу, якістьі методи викладання в класі, якість роботи класного керівника, виконаннябатьківських обов'язків у вихованні дітей;

б) фронтальний: стан викладання окремих предметів в усіх або окремих класах,стан роботи класних керівників у всіх або окремих класах;

в) тематичний: робота всього колективу над якоюсь проблемою, рівень знань івмінь учнів з якоїсь теми або предмета, стан роботи класних керівників у якомусьнапрямку і т.п.;

г) персональний: продуктивність викладацької діяльності, методичний рівеньучителя в цілому або якоїсь сторони його діяльності;

д) оглядовий: стан шкільної документації, стан трудової дисципліни, станнавчального обладнання.

Методи внутрішкільного контролю:

а) спостереження: відвідування уроків, позакласних заходів з наступнимобговоренням;

б) перевірка документації: робота з класними журналами, щоденниками учнів,планами уроків, особовими справами учнів і т.п.;

в) опитування: 1)усне: невимушена або цілеспрямована бесіда за спеціальнопідготовленою програмою; 2) письмове - контрольна робота (зріз): перевіряютьсяваріанти відповідай на запрограмовані запитання, анкетування закрите - варіантивідповідей обмежені;

г) тестування: метод психологічної діагностики для вимірюванняіндивідуальних відмінностей;

д) ретроспективний розбір: оцінка діяльності школи випускниками минулихроків, викладачами вищих навчальних закладів на основі аналізу вступних іспитів іт.п.

За ознакою логічної послідовності внутрішкільний контроль може бути: поточний, попередній, проміжний підсумковий, а також епізодичний і періодичний. Зміст внутрішкільного контролю основних видів діяльності:

а) навчальний процес: виконання навчальних програм, рівень знань і навичокучнів, продуктивність праці вчителя, індивідуальна робота з обдарованими дітьми,якість позаурочної предметної діяльності, наявність в учнів навичок самостійноїроботи;

б) виховний процес: рівень вихованості учнів, рівень громадської активностіучнів, якість роботи класних керівників, участь батьків у виховному процесі, якістьзагальношкільних традиційних заходів, рівень здоров'я і фізичної підготовки учнів,якість профілактичної підготовки з педагогічне занедбаними дітьми;

в) методична робота: методичний рівень кожного вчителя, методичний рівенькожного класного керівника, механізм поширення педагогічного досвіду,підвищення кваліфікації вчителів;

г) наукова і експериментальна діяльність: відповідність цієї діяльностіконцепції розвитку школи, ступінь наукової обґрунтованості нововведень,результативність нововведень, рівень наукової освідченості педагогів, науково-дослідницька робота учнів;

д) психологічний стан: ступінь психологічного комфорту (дискомфорту) учнів,учителів, психологічна підготовленість колективу до вирішення певної проблеми,введення якоїсь нової структури і т.п.;

е) забезпечення навчально-виховного процесу необхідними умовами: охоронапраці, санітарно-гігієнічний стан, забезпеченість навчальною і методичноюлітературою, забезпеченість навчально-технічним обладнанням.

Форми внутрішкільного контролю:

а) колективна форма: до контролю залучаються всі ступені управління:адміністрація, керівники кафедр, досвідчені вчителі, учні, батьки;

б) взаємоконтроль: до контролю залучаються керівники кафедр, досвідченівчителі і класні керівники через наставництво, взаємовідвідування навчальнихзанять і виховних заходів;

в) самоконтроль: делегується найбільш досвідченими учителям і класнимкерівникам з обов'язковою періодичною звітністю за пропонованими схемами;

г) адміністративний плановий контроль: здійснюється директором, йогозаступниками, керівниками кафедр у відповідності з планом внутрішкільногоконтролю;

д) адміністративний регулюючий (позаплановий) контроль: здійснюєтьсядиректором і його заступниками при появі непередбачених планом проблем.

Запитання і завдання

1. Проаналізуйте спостереження і враження власних шкільних років і зробітьвисновок: що створювало авторитет керівництву школи, яке користувалосьповагою серед учнів.

2. Ознайомтесь з планом роботи школи і зробіть висновки, наскільки повноохоплює він різні сфери діяльності школи.

3. Дайте порівняльну характеристику діяльності заступника Директора школиз навчальної роботи і заступника директора з виховної роботи.

Рекомендована література: 5; 11; 17; 20; 37.