1.2 «Книга всякой всячины или подручная энциклопедия» як одне з народно-фольклорних джерел збірки

У Миколи Васильовича доволі рано з’явилося бажання збирати і записувати пам’ятки народної творчості. Ще в гімназії, в Ніжині Гоголь завів для себе особливу записну книгу, яка називається «Книга всякой всячины или подручная энциклопедия». Записи він робив систематично і послідовно: різноманітні свідчення, замітки, виписки, малюнки вписувались Гоголем в алфавітному порядку.

Вся книга насичена етнографічними свідченнями: розваги малоросіян, імена, які давали їм при хрещенні, українські загадки, страви, легенди, приказки, звичаї та обряди.

Записи «Книги…» письменник використав у створенні живописних «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Ця збірка українських повістей повниться яскравими звичаями, обрядами, традиціями, надзвичайно цікавими образами українського народу. В деталізації зовнішнього вигляду жителів як села, так і міста Гоголь використав свою «підручну енциклопедію», наповнення якої зайняло у письменника не один рік. Разом з обрисом вбрання він називає речі їхніми первинними словами: «жупан», «дрибушки», «кораблик», «хустка», «чуприна», «плахта».

Автор вводить в повість «Сорочинська ярмарка» цілий ряд українських слів, взятих із своєї «енциклопедії». З тринадцяти епіграфів «Сорочинської ярмарки» чотири взяті із «Книги…». В кожній повісті «Вечорів» Гоголь подає невеличкі словники, в яких пояснює, вжиту лексикологію.

В основу сюжету «Вечір перед Івана Купала» покладено запис народної легенди про те, що людина, яка зірве квітку папороті, знайде скарб. Талановитий письменник перетворює короткий запис із «підручної енциклопедії» в яскраву, фантастичну, повну трагізму повість. Також Гоголь використав свої записи для створення яскравого образу народу, через деталізацію вбрання в цій повісті. Не обійшлося і без опису зачісок молодої дівчини, стрічок, які вона вплітала у волосся. Автор використав свідчення про зовнішній вигляд для опису зовнішності Пидорки – героїні повісті «Вечір перед Івана Купала»: «…волосы ее, черные, как крылья ворона, и мягкие, как молодой лен(тогда еще девушки наши не заплетали их в дрибушки, перевивая красивыми, ярких цветов сиднячками)…»

Дещо Гоголь взяв з «Книги всякой всячины» і для створення повісті «Майська ніч, або утоплениця». Наприклад, на сторінка «Книги…» сказано, що по народному повір’ю, в зелену, або травневу неділю русалки виходять на берег, а також чітко описано народну гру «в ворона».

Використав Гоголь свою «підручну енциклопедію» не лише для опису героїв повістей, але й для зображення побуту, традицій, музики. В ній було записано цілий ряд українських народних пісень, які супроводжувались етнографічними коментарями. Так, наприклад, у повісті «Майская ніч, або утоплениця», коли козак Левко звертається до Галі з проханням вийти до нього на вулицю, звучать знайомі мотиви української народної пісні: «Сонце низенько, вечір близенько/вийди до мене, моє серденько! ». Описуючи весільний обряд, Гоголь згадує про традиційні народні пісні, які є їх невід’ємною частиною. Також на сторінках повісті «Страшна помста» ми чуємо як лунає колискова: «Люли, люли,люли!/ Люли, синку, лули!».

Микола Васильович знав доволі добре народні обряди та пісні, основним джерелом яких слугували власні враження та спостереження на рідній Полтавщинні. Всі свої спостереження, інформацію, яку надали йому рідні, приклади української творчості в літературі – все це Гоголь записував у свою «Книгу всякой всячины или подручную энциклопедию»