2.1 Ілюстрація матеріального життя у творах, що увійшли до збірки

Захоплення Гоголя українською тематикою розпочалося з юнацьких років. За свідченням дослідників життєвого і творчого шляху письменника, під час навчання у ніжинській Гімназії вищих наук Гоголь фіксує різноманітні факти з української тематики у зошиті, який сам назвав «Книга всякой всячины или подручная энциклопедия». Саме її вважають початком роботи над "Вечорами...". У 1829 році

письменник звертається до матері з проханням надіслати матеріали про Україну.

У творах Миколи Васильовича української тематики: цикл «Вечори на хуторі біля Диканьки» - яскраво виражені народознавчі мотиви. Очевидно, що одна з іпостасей його багатогранного таланту проявилася в оспівуванні рідного краю та українського народу, їх краси та багатогранності. Ранні твори письменника можна назвати літературною хрестоматією з народознавства, оскільки у них представлені майже всі аспекти цієї науки.

У повістях автор настільки майстерно змальовує господарство, матеріальну культуру українців, що читачі відчувають весь колорит тогочасної України в динаміці. Зустрічаємо опис основних галузей господарства і занять населення України, транспорту та засобів пересування, житла та побуту, народного одягу, їжі та харчування.

У творах української тематики письменник з енциклопедійною точністю змальовує народний одяг – яскраве та самобутнє культурне явище. У «Вечорах…» зустрічаємо наступні номени на позначення традиційного чоловічого та жіночого одягу, прикрас: сорочка, плахта, намітка, очіпок, свитка, шаровари, стрічки, решетилівська шапка,кожушина, пояс, хустка, запаска, кобеняк, юпка, жупан, кунтуш, намисто, дукачі, коралі та ін. Письменник детально, іноді з легкою іронією описує дівочі та жіночі смаки в одязі: «Пожилые женщины в белых намитках, в белых суконных свитках набожно крестились у самого входа церковного. Дворянки в зеленых и желтых кофах, а иные даже в синих кунтушах с золотыми сзади усами, стояли впереди их. Дивчата, у которых на головах насотана былацелая лавка лент, а на шее монист, крестов и дукатов, старались пробраться еще ближе к иконостасу…».

Гоголь не шкодує епітетів для зображення дівочої вроди, для опису зовнішності, яка несе в собі дух епохи. В тогочасній Україні для дівчат та жінок були особливо важливі прикраси та одяг – це відображувало їхній соціальний і матеріальний статус. Та, наприклад, у повісті «Сорочинська ярмарка»: «… с повязаными на голове красними и синими лентами, которые, вместе с длинными косами и пучком полевых цветов, богатою короною покоились на ее очаровательной головке»

В повісті «Ніч перед Різдвом» автор деталізує не лише жіночі образи, але й чоловічі, при цьому зображуючи їх так, що читач сприймає їхні образи цілісними, невід’ємними один від одного: «Но впереди всех стояли дворяне и простые мужики с усами с чубами, с толстыми шеями и только что выбритыми подбородками, все большею частию в кобеняках, из-под которых выказывалась белая, а у иных синяя свитка.»

Гортаючи сторінки «Вечорів…», читач дізнається про громадський побут і звичаї українців. Зокрема, автор описує представників міської та сільської громади, звичаєве право того часу. У повісті "Ніч перед Різдвом" зустрічаємо наступні історизми: засідатель, волосний писар, голова, староста, суддя, городничий, підкоморій, канцелярист, паламар тощо. Крім того, письменник подає опис одягу залежно від соціального стану, яскраво передаючи колорит епохи.

Не міг М.Гоголь оминути у своїх творах і опису української хати. "Українська хата - колиска нашого народу. В ній знайшли яскравий вияв спадковість традицій, естетичні засади, доцільність і соціальна зумовленість. Хату можна вважати і своєрідною візитною карткою України".

У «Вечорах...» зустрічаємо опис господарського подвір’я, конструктивні особливості та декоративно-художнє оздоблення українського житла, основні традиції інтер’єру та його елементи: челюсті (частина печі), затулка, піч, сволок, лежанка, лавка, тин, повітка, сарай, хлів, світлиця, комора тощо. Так, розмальована селянська хата фігурує у повісті «Ніч перед Різдвом» як вияв таланту коваля-живописця Вакули. «А вікна всі були обведені кругом червоною фарбою; на дверях всюди були козаки на конях з люльками в зубах». Велику роль у відтворені українського колориту відводить письменник ілюстрації інтер’єру. Неможливо лишитися байдужим до його зображення, адже за допомогою яскравої деталізації письменник дає читачу змогу якомога цікавіше та точніше сприйняти українські традиції та побут ХІХ століття. Майстерно і точно змальовує М.Гоголь інтер’єр козацької оселі у "Страшній помсті": "Невисокі у нього хороми: хата на вигляд як у простих козаків, в ній лише одна світлиця... Навколо стін вгорі ідуть дубові полиці. Рясно на них стоять миски, горщики для трапези. Є між ними і кубки срібні, і чарки, оправлені у золото, подаровані та здобуті на війні. Нижче висять дорогі мушкети, шаблі, пищалі, списи... Під стіною, внизу, дубові, гладенько витесані лавки. Біля них, перед лежанкою, висить на мотузках, продітих у кільце, пригвинчена до стелі, люлька...".

Яскраво відтворюють колорит української оселі традиційні предмети селянського

побуту, які повсякчас зустрічаються у ранніх творах М.Гоголя: полумисок, баклажок, кухоль, миска, макітра, макогон, гребінь, ступа, скісок, березова тавлинка, скриня та ін.

Іноді письменник подає детальне пояснення деяких предметів побуту: «…роздмухав губами трут і з каганцем у руках, звичайним малоросійським світильником, що складався з розбитого черепка, налитого баранячим лоєм, подався, освітлюючи дорогу". Гоголь доволі чітко відображає дійсність життя українського народу через опис та розтлумачення речей, які використовували у повсякденні.

Не менш колоритними є й велика кількість українських іменників, які використовував Гоголь в повістях про Україну: чоботи, макітра, курінь, пундики, схимник, гаман, лемішка, сукня, хустка, окроп, покуток, черевики, кунтуш, кобеняк, плахта, повітка, сотник, горлиця, молодиця, стрічки, макогон, кобза, бандура, каганець, жупан, малахай та багато інших. Як бачимо, серед них особливо багато назв національного одягу, страв, господарського знаряддя, будівель, музичних інструментів. При перекладі ці слова дійсно втрачають частину семантичного забарвлення, а, використовуючи їх, письменник досягає точності в передачі національних особливостей, надаючи своїм оповідям неповторної пікантності.

Відомий український письменник П.Загребельний, підкреслюючи саме цю рису творчості Миколи Васильовича, писав: «Гоголь не прийшов у російську літературу бідним родичем. Він приніс у неї слово свого народу, влив у російську мову свіжий струмінь молодої, розкутої сили, слідом за Пушкіним оновив, збагатив літературну мову новими життєвими зворотами та інтонаціями, надав їй небаченої образності, розширив її межі. Сила різьблено-точної мовної характеристики гоголівських персонажів була така вражаюча, що сучасники вигукували: «Автор-етнограф!» [8; 23]

Майже у всіх творах М.Гоголя української тематики зустрічаємо відомості про

систему харчування українців. Зі сторінок циклу "Вечори на хуторі біля Диканьки"

дізнаємося про традиційні повсякденні страви, напої, обрядову їжу: ковбаса, вареники, галушки, товченики, пампушки, книш, гречаник, паляниці, шишка, коровай, гречані млинці, борщ, путря, юшка, варенуха, слив’янка, сивуха тощо. "Б’юсь об заклад, якщо це зробили не наймайстерніші руки з усього Євиного роду! – сказав попович, беручись до товчеників і присовуючи другою рукою варенички". У деяких творах зустрічаємо дані про харчові заборони, пов’язані з постуванням:

"… таж сьогодні голодна кутя, а він їсть вареники скоромні!".

Письменник час від часу звертається до опису прийому їжі через призу гумору. В останній повісті «Зачароване місце»: «Бывало, наешься в день столько огурцов, дынь, репы, цибули, гороху, что в животе, ей-богу, как будто петухи кричат.». Доволі цікаво письменник в цій самій повісті характеризує обід чумаків, після того, як вони розпрягли волів і залишили їх пастися. Автор розповідає, яскраво деталізуючи, про «ритуал» чищення та поїдання дині.

Слід зауважити, що Гоголь звертається до опису такого ремесла, як торгівля. Наприклад, у повісті «Сорочинська ярмарка», користуючись яскравими фарбами, він описує спочатку природу, давши нам можливість чітко зрозуміти, коли відбувається дія повісті, а потім через опис людей (їх поведінку, одяг, транспорт,) та товару, ілюструє повну картину ярмарки. Окрім зовнішності і поведінки людей, автор акцентує свою увагу і на товар, з яким з’їжджається весь люд. Адже саме так він доповнює зображення традицій, народності.

Окрім ярмаркування до нас зі сторінок повісті «Зачароване місце» долинає оповідь про чумаків та їх ремесло. Гоголь настільки вміло зображує цю картину, що у читача час від часу з’являється відчуття присутності, ніби він – частина розповіді. Письменник для відтворення багатьох картин використовує достовірні факти з історії українського народу, його традицій: «Батько еще в начале весны повез в Крым на продажу табак. Не помню только два или три воза снарядил он. Табак был тогда в цене. С собою взял он трехгодовалого брата – приучать заранее чумаковать». Джерелами історій про козаків були розповіді бабусі та дідусь, які в дитинстві розповідали захоплюючі історії про козаччину.

Вся збірка українських повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» побудована на основі українських народних звичаїв, традицій, зображенні побуту тогочасної України. Микола Васильович з етнографічною точністю зображує події, народ (як зовнішність так і поведінку, характер), природу традиції, специфіку мови. Його українські повісті пронизані канвою народності, яскраві образи героїв гармонують із зображенням середовища їхнього існування.