3.4. Запобігання злочинам, що вчинюються неповнолітніми.

Стан злочинності неповнолітніх багато в чому залежить від якості боротьби з нею усіх суб'єктів профілактики злочинів. Тому у схожих за багатьма показниками регіонах можуть бути значні розбіжності у рівні такої злочинності. У злочинності різних груп неповнолітніх теж є певні відмінності.

Боротьба зі злочинністю неповнолітніх — одна з центральних проблем боротьби зі злочинністю загалом. Показники злочинності неповнолітніх відбивають певною мірою ситуацію в суспільстві не тільки сьогодні, а й в майбутньому.

Заходів щодо запобігання насильницькій злочинності неповнолітніх дуже мало. Необхідними є стратегічні напрямки кримінологічної профілактики, які мали б не терміновий, а довготривалий спеціальний характер для суб'єктів, що безпосередньо відповідали б за запобігання злочинності неповнолітніх. Таких стратегічних напрямів вбачається декілька.

1. Зменшення практичних можливостей учинення насильницьких злочинів неповнолітніми. Уживання заходів, які мінімізували б агресивну настановну або ситуаційно-агресивну поведінку окремих неповнолітніх чи груп підлітків, а також ускладнювали б учинення насильницьких злочинів у громадських місцях, на вулицях, у під'їздах, у гуртожитках, домоволодіннях, скверах, місцях проведення стихійного дозвілля неповнолітніх та ін.

За даними узагальнення судової практики у справах по насильницьких злочинах проти життя та здоров'я особи, що вчиняються неповнолітніми (статті 115-129 КК України), які наводилися у попередніх розділах монографії, майже 75% випадків місцем вчинення цих злочинів була вулиця (47,4%) і квартира потерпілого (26,5%). Зрозуміло, що цей напрям потребує вдосконалення інформаційного забезпечення суб'єктів кримінологічної профілактики про ступінь криміногенної поведінки певної частини неповнолітніх.

На сьогодні запроваджувати заходи кримінологічної профілактики здатні лише три підрозділи, визначені в законі: кримінальна міліція у справах неповнолітніх, служба у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Вони здійснюють безпосередній контакт з неповнолітніми, схильними до вчинення правопорушень, або їх оточенням та надання допомоги, здійснення заходів усіх різновидів кримінологічної профілактики щодо конкретних осіб, а не впровадження загальних заходів. Ці різновиди кримінологічної профілактики спрямовані на те, щоб, відповідно:

- оздоровити середовище і надати допомогу неповнолітнім, які опинились у несприятливих умовах життя і виховання, ще до того, як негативний вплив цих умов істотно вплине на поведінку цих осіб;

- не допустити переходу на злочинний шлях і забезпечити виправлення осіб із уже значним ступенем дезадаптації, які вчиняють правопорушення незлочинного характеру;

- перешкодити переходу на злочинний шлях і створити умови для виправлення осіб, які систематично вчиняють такі правопорушення, характер і інтенсивність яких свідчать про вірогідність учинення злочину у найближчому майбутньому;

- запобігти рецидивам злочинів неповнолітніх, які вже вчинили умисний злочин;

- підвищити ефективність діяльності всіх суб'єктів державної системи соціального та правового захисту щодо розв'язання проблем профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, спеціальної реабілітації в суспільстві[17, c. 319-320].

Отже, першочерговим завданням зменшення практичних можливостей учинення насильницьких злочинів неповнолітніх є усунення «дітей вулиць». В Указі Президента України від 21 лютого 2003 р. було затверджено Державну програму запобігання дитячій бездоглядності на 2013—2015 роки, в якій визначалися, що на сьогодні держава і суспільство активізували роботу, спрямовану на практичну реалізацію основних напрямів поліпшення становища дітей в Україні, зокрема щодо виявлення та викорінення такого негативного явища, як дитяча бездоглядність. Значною мірою цьому сприяли виконання вимог Законів України «Про охорону дитинства», «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», прийняття низки нормативно-правових актів, здійснення цільових адресних заходів тощо. Проте робота, що проводиться в регіонах з метою запобігання бездоглядності серед дітей, їх соціально-правового захисту, є малоефективною. Зростає кількість сімей, які з різних причин (в основному внаслідок бідності) не виконують і не в змозі виконати виховні функції стосовно власних дітей. Виховні функції сім'ї не зводяться до вербальних монологів батьків щодо дітей. Вони обов'язково мають ґрунтуватися на достатній матеріальній базі сім'ї. Підліток не повинен знати вулиці, дворових

компаній, ранньої алкоголізації та ін. До речі, результати виконання Державної програми запобігання дитячій бездоглядності ніде і ніким не обговорювалися, як і попередні відповідні заходи. З обранням нового Президента України Укази попереднього президента відійшли на другий план. Але проблема залишилась. У котрий раз знову приймається нормативно-правовий акт - Постанова Кабінету Міністрів України № 244 від 19 лютого 2007 р. «Про затвердження Державної програми підтримки сім'ї на період до 2010 року», основними завданнями якої є:

- удосконалення нормативно-правової бази з питань сім'ї для її належного розвитку та виконання соціальних функцій;

- всебічне зміцнення правових, моральних та матеріальних засад сімейного життя;

- запровадження правової, психолого-педагогічної та організаційно-педагогічної системи з метою створення оптимальних соціально-економічних умов для повноцінного виховання дітей у сім'ї;

- підвищення рівня економічної активності та самостійності сімей, оптимізація їх соціального захисту, передусім тих, що мають дітей;

- створення системи цілеспрямованої підготовки майбутніх батьків до подружнього життя, підвищення рівня психолого-педагогічної культури громадян[14, c. 16-18].

Серед заходів Програми, спрямованих на виконання зазначених широкомасштабних і гучних за своїм декларативним змістом завдань, особливо спрямованих на випередження і обмеження бідності, бездоглядності, жебрацтва - головних джерел сімейного неблагополуччя, зокрема запропоновано: проводити роз'яснювальну роботу серед населення з питань сприяння розвиткові підприємницької ініціативи сімей, розробити та забезпечити виконання регіональних програм сприяння багатодітним сім'ям в організації підприємницької діяльності, у тому числі організації зеленого туризму, фермерських господарств, сфери побутових послуг, харчування тощо (п. 15); сприяти розвиткові підприємницьких ініціатив молодих сімей, що проживають у сільській місцевості (п. 17); забезпечити, з огляду на фінансові можливості держави, поступове збільшення розміру прожиткового мінімуму, що застосовується для призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, з подальшою його диференціацією для відповідних соціально-демографічних груп населення (п. 19); забезпечити поступове наближення до розміру прожиткового мінімуму суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (п. 20); здійснити заходи щодо активного залучення дітей із сімей, які опинися у складних життєвих обставинах, до гурткової роботи у позашкільних та загальноосвітніх навчальних закладах (п. 22); запровадити єдиний облік багатодітних сімей та сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, шляхом ведення відповідного банку даних (п. 23); проводити широкомасштабну інформаційно-просвітницьку роботу шляхом створення та розповсюдження соціальної реклами з питань запобігання насильству в сім'ї (телевізійні та радіопрограми і передачі, випуск друкованої продукції); організувати тренінги і семінари у загальноосвітніх і вищих навчальних закладах з питань запобігання і протидії насильству в сім'ї (п. 24); проводити щороку всеукраїнську акцію «16 днів проти насильства» (п. 25); включити до планів підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів «молодший спеціаліст» та «спеціаліст» курс лекцій з агресології та віктимології (п. 28).

Хоча цей проект спрямований перш за все на створення належних умов функціонування і розвитку сім'ї як соціального інституту, але удосконалення механізму соціалізації особи відіграє й профілактичну роль. Необхідно зрозуміти і фахівцям, і уряду, і суспільству, що програми, проекти - це не панацея від такого лиха, як злочинність неповнолітніх, а лише соціальна зброя, яку треба обережно, вміло використовувати і потім оцінити результати впровадження запланованих заходів. До того часу, доки не буде установлений реальний ефект від впровадження програми в життя, неможливо визначити її дійсні досягнення чи невдачі. Це положення - аксіома прикладної кримінології. Без цього важко здійснювати конкретне планування запобіжної роботи.

Регіональні програми запобігання злочинності нерідко містять розділи, присвячені боротьбі зі злочинністю неповнолітніх. Так, Комплексною програмою профілактики злочинності у Харківській області на 2006-2010 роки передбачені у розд. V «Заходи щодо мінімізації злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище». У цьому розділі, виходячи навіть із його назви, заплановані до виховання заходи кримінологічної профілактики, які спеціально призначені для зменшення практичних можливостей учинення злочинів, у тому числі насильницьких. Наведемо декілька прикладів:

- забезпечити своєчасне виявлення неблагополучних сімей, їх облік і систематичну перевірку умов утримання та виховання в них неповнолітніх, надання таким сім'ям адресної допомоги;

- забезпечити зайнятість підлітків, юнаків і дівчат, які не мають постійних доходів і джерел для існування, збереження існуючої мережі державних і громадських інститутів надання соціальної підтримки неповнолітнім щодо організації їх дозвілля і відпочинку, а також утворення з цією метою центрів соціальної служби для молоді, бюро і центрів надання учням та студентам послуг у працевлаштуванні для роботи у вільний від навчання час;

- з метою запобігання негативним проявам серед неповнолітніх, у тому числі пияцтву, наркоманії, дитячій бездоглядності і безпритульності, забезпечити виявлення та взяття на облік дітей, які жебракують, вчиняють правопорушення або стали жертвами злочинної діяльності дорослих;

- вжити заходів щодо підвищення ефективності діяльності служб у справах неповнолітніх та кримінальної міліції у справах неповнолітніх;

- забезпечити проведення спільних заходів органів міліції в області і на Південній залізниці, Служби у справах неповнолітніх облдержадміністрації з метою виявлення неповнолітніх, які перебувають у розшуку, схильні до бродяжництва, жебрацтва та правопорушень, а також виявлення дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у протиправну діяльність[7, c. 27].

2. Виховна та інформаційна робота серед неповнолітніх. Цей напрям потребує використання методів кримінально-правового утримання, протидії криміногенним ситуаціям, масової комунікації, розв'язання пошукової активності та ін. Зазначений комплекс кримінологічної профілактики може включати таку (або іншу) групу заходів, як: запровадження у масштабах республіки кримінологічної поінформованості населення про стан злочинності неповнолітніх, розкриваність насильницьких злочинів, покарання, заходи запобігання тощо; пропагандистські заходи з використанням засобів масової інформації.

Як зазначається у наукових публікаціях, телевізійні сюжети, що перенасичені сценами насильства, глуму над людиною, й жорстокості, ведуть до зміни індивідуальної уяви про реальність. Це означає, що люди, які часто спостерігають насильство, схильні очікувати його в більшості ситуацій і сприймати навколишній світ як ворожий до них. Таке перекручування реальності формує загострене відчуття загрози й схильності до агресії. Комерційне телебачення породжує новизну, щоб вижити. Без дивного, нового, невідомого аудиторія значно б скоротилася. Саме тому телебачення виставляє напоказ те, що в інших медіаструктурах залишається схованим чи маловідомим. Сьогодні є наявним дефіцит підліткових і юнацьких програм, що є популярними серед молоді. Так, за результатами опитування, проведеного соціологами, інтерес до дитячих і молодіжних передач виявляють лише 15% підлітків, тоді як до кримінальної хроніки - 58% респондентів. Подібна ситуація призводить до блокування дитячого мистецтва і дитячої культури, наслідком чого, на думку багатьох дослідників, може стати культурна маргінальність. Функція соціалізації, яку виконують ЗМІ, полягає, в першу чергу, в тому, що телеекран може бути своєрідним і досить ефективним популяризатором національної культури, пропонуючи глядачеві цікаве і барвисте «занурення» у традиції, казки, фольклор, культуру країни. Через відеокультуру впроваджують цінності й моделі поведінки, що є санкціонованими чи не санкціонованими суспільством, здійснюється взаємний вплив структур відео-культури й домінуючих цінностей молодіжного середовища[9, c. 89-90].

Ключова проблема підліткового віку - проблема формування власної позиції. Тому реальним способом зниження ефектів від негативного впливу екранного насильства, може стати впровадження в систему освіти інформації про прийоми та техніку створення кіно й телепередач, яка допоможе сформувати у підлітків і дітей нечутливість до маніпуляцій. Наприклад, у Комплексній програмі профілактики злочинності в Харківській області передбачається «започаткувати на телебаченні цикл науково-інформаційних програм для дітей та молоді з питань пропаганди здорового способу життя, правової освіти неповнолітніх і молоді, запобігання негативним проявам у їх середовищі» (п. 8 розд. V Програми); «активізувати інформаційно-просвітницьку роботу в засобах масової інформації, тиражування інформаційно-просвітницьких матеріалів (буклетів, плакатів, пам'яток тощо) із застережливими написами про шкоду наркоманії та пияцтва та розміщення їх у громадських місцях, транспортних засобах, навчальних закладах з метою формування у свідомості громадян, особливо молоді, негативного ставлення до вживання наркотичних, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів» (п. 11 розд. VI) тощо. Але є декілька застережень. При здійсненні цього напряму боротьби зі злочинністю в регіоні на ранній стадії соціалізації особи слід ураховувати прорахунки:

• недоліки у професійній діяльності фахівців, які відповідають за процеси навчання та виправлення дітей, підлітків, молоді;

• проведення виховної і профілактичної роботи без певного врахування вікових, психологічних, моральних та інших особистих якостей підлітків і молоді; взагалі неорієнтованість навчальних закладів на профілактику правопорушень і злочинів; не береться до уваги і соціально-психологічний клімат у суспільстві, коли фактично непотрібними стали мільйони громадян в Україні;

• криміногенний вплив негативних умов у мікросередовищі (тривалий і цілеспрямований вплив на дітей, підлітків, молоді з боку деморалізованих, часто судимих і старших за віком підлітків, лідерів з антисуспільною спрямованістю), від якого (або з якого) не так просто підлітку відокремитися. Такий крок з його боку криміногенним середовищем сприймається як своєрідна образа, зрада і не пробачається «відступнику»;

• сімейне криміногенне неблагополуччя, що характеризується проявами агресивності;

• стійкі соціальні негативні деформації неповнолітніх (дефекти психофізичного, інтелектуального розвитку, негативні риси характеру, соціально-демографічного статусу тощо);

• соціальна неспроможність батьків та аморальний спосіб їх життя, зростання алкоголізації, наркоманії, статевої розпусти, жорстокого поводження з дітьми, фізичне і психічне насильство в сім'ї породжують соціальне сирітство. Психологічна патологія серед соціально дезадаптованих дітей досягає 95% . Діти, які тривалий час перебували в умовах вулиці, потребують не телевізійних передач і декларацій, а спеціальних соціально-психологічних тривалих реабілітаційних програм, проведення яких унеможливлене в умовах існуючих закладів соціального захисту дітей. Такі діти часто залишають державні заклади, де для них створені умови для проживання, навчання і виховання, їм потрібна спеціалізована допомога на ранніх етапах дезадаптованих форм поведінки. На порядку денному гостро стоїть питання створення центрів соціально-психологічної реабілітації дітей;

• деморалізуюча пропаганда в засобах масової інформації цинічної позиції щодо досягнення особою матеріальних благ за будь-яку ціну.

Формування у громадській свідомості, а тим більше у такої чутливої до несправедливості її молодої частини моральних цінностей щодо недоторканності особи, її життя й здоров'я, підвищення престижу права, законослухняної поведінки є дуже складним питанням. Цю роботу повинні виконувати спеціалісти-профілактики, а не просто юристи або фахівці інших галузей знання (історики, філологи, пенсіонери та ін.). Держава зобов'язана потурбуватися про їх підготовку.

3. Удосконалення діяльності навчальних закладів щодо кримінологічної профілактики насильницької злочинності неповнолітніх. Як ми вже зазначали, деформація системи цінностей і виникнення анти суспільної настанови у неповнолітніх в основному відбувається внаслідок дисфункції інститутів соціалізації людини, серед яких головне місце (крім сім'ї) займає школа. Позитивні результати у виправленні моральних пороків підлітка в школі можуть бути досягнуті тільки у разі правильно організованої виховної роботи. Виховна роль у школі - це система психологічно обґрунтованих заходів, що сприяють подоланню або запобігають виникненню їх особистісних деформацій, дітей, а також сприяють інтелектуальному, духовному і фізичному розвитку, законослухняній поведінці, є позитивним стереотипом реакцій на несприятливу обстановку. Отже, школа є універсальним масовим соціальним інститутом позитивної соціалізації неповнолітніх за умови його нормального функціонування, відсутності об'єктивних і суб'єктивних перешкод на шляху використання виховного і превентивного потенціалу, застосування сучасних методик роботи з «трудними» підлітками, в яких формується антисуспільна мотивація поведінки, оволодіння системою запобігання злочинності в школі. Це дуже непрості завдання, про що неодноразово зазначалося у численних літературних і наукових публікаціях[16, c. 64-67].

З метою оптимізації запобіжної (профілактичної) функції школи необхідно, починаючи з учнів молодших класів:

- нейтралізувати негативний вплив на неповнолітнього сім'ї та найближчого побутового оточення. Зрозуміло, що без тісного контакту школи зі спеціалізованими органами (центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція у справах неповнолітніх та ін.) це зробити неможливо. У даному випадку оптимізація профілактичної функції школи полягає в ранньому виявленні і своєчасному повідомленні цих органів про сімейне неблагополуччя або найближчого середовища стосовно конкретних підлітків. Тому класні керівники, інші викладачі повинні пильно спостерігати і помічати зміни у настроях і поведінці підлітків, тобто володіти профілактичними навичками. Ця функція має стати провідною.

Рання «сигналізуюча» функція школи (без огляду на педагогічні амбіції), методична допомога у навчанні, участь у вихованні підлітків - це і є по суті заходи оптимізації профілактичної функції школи;

- посилити співпрацю сім'ї та навчального закладу щодо комплексного багатостороннього виховного впливу на підлітків;

- організувати змістовне дозвілля підлітків. Якщо ми намагаємося постійно скорочувати динаміку насильницької злочинності неповнолітніх, потрібно вуличне стихійне дозвілля, безцільне проводження часу, юнацьку зграйність замінити на керовану розвагу. Підліткам слід надати можливість проявити себе не в бійках, вживанні наркотиків і алкоголю, а у позитивній діяльності у студіях, гуртках, секціях, скаутських загонах, туристичних походах та ін. До речі, бояться створення неформальних груп підлітків все ж не слід. Мабуть, це природна властивість осіб чоловічої статі. Вони підлітками створювалися і будуть створюватися за дворовим, шкільним, територіальним критерієм. Важливо інше - ці групи не повинні переростати у злочинні. Про ці групи негайно повинні бути повідомлені суб'єкти запобігання злочинності неповнолітніх. Тому основну увагу необхідно спрямувати не на роз'єднання груп підлітків, що іноді дає негативний ефект, а на переорієнтацію їх у позитивному напрямку. Для переорієнтації таких груп необхідна матеріальна основа. Нічого нового ми не зможемо вигадати, тому слід відродити досвід організації дозвілля підлітків через ті соціально-культурні структури, які були свого часу безглуздо демонтовані. їх антикримінальний ефект був і залишається очевидним, оскільки вони наповнювали позитивним змістом стихійне вуличне дозвілля дітей і підлітків, допомагали у міжособистісних стосунках, забезпечували вибір заняття, у тому числі і й для дітей з невисоким рівнем освіти і культури, значно полегшували соціальний контроль за їх поведінкою. Одним словом, існувала альтернатива вулиці. Зараз її немає; зникла ланка додаткового інституту соціалізації молоді; олігархам потрібні ресторани, казино, бари;

- запровадити як окремий предмет навчання віктимологічну профілактику. У американських віктимологіє існує думка, що дитину необхідно виховувати з почуттям потенційної безпеки. Життя і сумна статистика підтверджують, що в умовах сучасної України цей підхід стає актуальним. На нашу думку, в першу чергу доцільно розробити і запровадити у виховний процес дитячих дошкільних закладів і в загальноосвітній процес навчальних закладів спеціальні програми з віктимологічної освіти дітей і підлітків. Що стосується середньої школи, то віктимологічні знання можуть поступово запроваджуватися в освітній процес при вивчення деяких навчальних дисциплін або окремим спецкурсом з основ віктимологічних знань. У навчальній програми педагогічних вузів можливо включення самостійного курсу, спрямованого на навчання майбутнього вихователя чи викладача основам віктимології;

- поліпшити підготовку кадрів для системи освіти, у тому числі через інтенсифікацію правової та психологічної підготовки педагогів; підвищити добробут педагогічних і науково-педагогічних працівників; вирішити питання щодо їх житлових та побутових проблем; покращити здоров'я педагогів і підвищити якість їх медичного обслуговування; моральне стимулювання праці педагогів; зменшити навчальне навантаження; зміцнити матеріально-технічну базу навчальних закладів; посилити контроль за діяльністю класних керівників та кураторів академічних груп; активізувати боротьбу з корупцією і хабарництвом у галузі освіти; гуманізувати освітнє середовище; підвищити престиж і авторитет педагога в соціумі тощо;

- посилити роботу психологічної служби в системі освіти через її реорганізацію у службу комплексного консультування та підтримки, що передбачає введення до її складу, крім посад практичного психолога та соціального педагога, лікаря і юриста. Служба має діяти на постійній основі й виконувати такі завдання: надавати дітям необхідну правову, психологічну та медичну допомогу; організовувати правові та кримінологічні (віктимологічні) лекторії з питань профілактики правопорушень, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, суїцидів, проституції дітей; координувати діяльність навчального закладу по запобіганню злочинності неповнолітніх в Україні з іншими суб'єктами запобігання злочинності неповнолітніх; уносити пропозиції з удосконалення системи профілактично-виховної роботи з дітьми у навчальному закладі;

- доповнити ст. 38 Закону України «Про загальну середню освіту» повноваженням загальноосвітнього навчального закладу здійснювати профілактичну роботу з учнями та співпрацювати з іншими органами і установами для запобігання злочинності неповнолітніх;

- конкретизувати наведене в абз. 2 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про професійно-технічну освіту» повноваження професійно-технічного закладу щодо здійснення навчально-виховної діяльності шляхом визначення її конкретних напрямів, зокрема формування правової культури учнів.

4. Залучення громадськості до профілактики насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи. Широке залучення громадян у сферу запобіжної, у тому числі профілактичної діяльності, передбачає розвиток правосвідомості і розуміння спільності суспільних та особистих інтересів. Для цього потрібна тривала та добре організована робота щодо поширення відповідних знань, створення громадських структур, налагодження взаємодій і координації з державними суб'єктами запобігання насильницьким злочинам. У літературних джерелах зазначається, що до вживання профілактичних заходів мусять залучатися представники громадськості, актив позаштатних співробітників. На жаль, останнім часом їх кількість значно скоротилася. Без відновлення на нових засадах тісного зв'язку з широкими верствами населення профілактична робота з підлітками не дасть бажаних результатів. Серед представників громадськості у першу чергу слід назвати батьків, членів громадських формувань, позаштатних співробітників органів внутрішніх справ, студентів коледжів та вузів (особливо педагогічних і юридичних), осіб, які можуть бути наставниками правопорушників. Участь громадськості є особливо важливою на етапі профілактики випередження та обмеження і навіть усунення, оскільки вона спрямована на:

- оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх у випадках, коли обставини загрожують їх нормальному розвитку;

- знешкодження джерел антисоціального впливу на них;

- корекцію особи неповнолітніх, які мають некримінальні відхилення - у поведінці, з тим, щоб не дати можливості їм перейти до вчинення злочинів. Ще у 30-ті роки В.І. Куфаєв та інші писали, що позбавлення волі неповнолітнього є доцільним тільки у виняткових випадках, коли всі інші заходи впливу не мають належного ефекту. Обґрунтованим вважається, що такі заходи суперечать принципам охорони дитинства і тому є шкідливими з педагогічної точки зору. Неповнолітні порушники потребують передусім виховання, захисту, допомоги. Якщо все ж таки це вимушено робитися, то здійснювати таку процедуру доцільно у системі спеціалізованого правосуддя для неповнолітніх - ювенальної юстиції[34, c. 121-124].

Основними напрямками відвернення насильницької злочинності неповнолітніх можуть бути такі:

• Втручання в кризові ситуації. В основу цього запобіжного комплексу можуть бути покладені заходи декриміналізації сімейного неблагополуччя, протидії криміногенним ситуаціям, відведення антисуспільної активності криміногенної і агресивної частини неповнолітніх, ресоціалізація та адаптація, кримінально-правового утримання під страхом притягнення до кримінальної відповідальності і покарання, деалкоголізація підлітків, медико-реабілітаційного впливу тощо. Утручання в кризові ситуації припускає нейтралізацію і розв'язання міжгрупових, сімейних, міжособистісних напружених відносин чи конфліктів або матеріальних кризових ситуацій за допомогою набору соціальних засобів діяльності суб'єктів запобігання злочинності неповнолітніх. Назвемо приблизне коло можливих запобіжних заходів.

• Здійснення постійного моніторингу, соціального контролю за обстановкою у сімейній сфері, поведінкою неформальної підліткової групи шляхом виявлення мотивів криміногенної поведінки, постановки на профілактичний облік конфліктуючих підлітків і розробки конкретних організаційно-управлінських, педагогічних, психологічних, психіатричних, правових засобів їх усунення або послаблення ступеня конфліктної напруги. У зв'язку з цим виникає необхідність певною мірою переорієнтувати кримінальну міліцію у справах неповнолітніх з оперативної на запобіжну діяльність, виключивши невластиві їй функції, наприклад, соціальний патронаж, допомога у працевлаштуванні, забезпеченні майном тощо, зосередивши основну увагу на індивідуальній роботі з неповнолітніми, схильними до вчинення правопорушень (зокрема, шляхом правового виховання та контролю за поведінкою), інформуванні відповідних органів про допомогу, що потрібно надати, контроль за її наданням, поведінкою засуджених і звільнених з місць позбавлення волі неповнолітніх, вилучення знарядь злочинів і зброї, внесення подань щодо усунення причин і умов вчинення злочинів, застосування адміністративного впливу як на підлітків, так і на їх батьків чи осіб, які їх заміняють, та ін. Тобто йдеться про роботу суб'єктів відвернення насильницьких злочинів у «передкримінальному підпіллі».

• Налагодження з метою відвернення насильницьких злочинів взагалі і таких злочинів, що можуть вчинити неповнолітні, громадського порядку в населених пунктах зв'язків між міськими, районними органами внутрішніх справ та громадськими формуваннями з охорони порядку, помічниками дільничних інспекторів міліції; здійснення заходів щодо вдосконалення запобіжної роботи на місцях, у селах, на фермах.

• Створення спеціально-психологічної служби в навчальних установах, де перебувають значна кількість неблагополучних підлітків.

• Вжити заходів щодо посилення роботи з виявлення осіб, які спонукають неповнолітніх до жебракування, пияцтва, наркоманії, проституції, злочинної діяльності та забезпечити притягнення таких осіб у встановленому порядку до відповідальності.

• Упровадження спеціальної підготовки співробітників кримінальної міліції до реагування на прояви насильницьких дій з боку неповнолітніх, які конфліктують між собою, виявляють агресію до тварин або молодших підлітків, беруть активну участь у бійках.

• Створення Служби соціальної реабілітації, яка відповідала б за надання соціально-психологічної допомоги і нагляд за особами, що звільнилися з установ виконання покарань, і тими, які відбувають або відбули покарання, що не пов'язані із позбавленням волі, чи були звільнені від відбування покарання з випробуванням. Йдеться про розбудову державної структури, що поєднує функції служб апробації та постпенітенціарної опіки. Дослідження доводять, що особи, які відбувають покарання, не пов'язані з позбавленням волі, або звільняються від відбування покарання з випробуванням, так само потребують втручання в кризові ситуації, тобто потребують психологічної, матеріальної, медичної та правової допомоги, як і ті неповнолітні, що звільнилися з виховних колоній. Найбільш перспективною ця форма відвернення є для тих неповнолітніх засуджених, більшість яких ніде не працювали і не навчалися на момент притягнення до кримінальної відповідальності і не мають спеціальності (понад 44%).

• Прагнення неповнолітніх засуджених до підвищення освітнього рівня, зокрема, здобуття вищої або середньої спеціальної освіти чи певної спеціальності, потребує всілякої підтримки. У зв'язку з цим в Україні мають бути створені на базі вищих, середньоспеціальних навчальних закладів, професійних установ підготовчі курси для неповнолітніх, які відбувають покарання чи вже відбули його. Цю роботу могла б виконувати спеціальна служба або вже існуючі органи.

• Ефективність діяльності із соціальної реабілітації значною мірою залежить від толерантного ставлення оточуючих до неповнолітніх, які відбувають покарання, не пов'язане з позбавленням волі, чи відбули покарання у містах позбавлення волі. Сьогодні, як свідчить практика, нерідко виникають ситуації ворожого ставлення населення, службових осіб до таких підлітків, що сприяє неприйняттю їх суспільством. Вважаємо, що таке ставлення населення (не тільки до неповнолітніх) пояснюється «іміджем» місць позбавлення волі, статусом засуджених, які міфологізуються як чутками, стародавніми уявленнями, так і самими засудженими. «Романтизація» «дома рідного» з боку кримінальної субкультури накладає і відбиток суспільної небезпечності «бувальців» установ виконання покарань, взагалі осіб, які були засуджені. У зв'язку з цим, як пропонується у публікаціях, дисертаціях, вважаємо за доцільне впровадження нових засад в інформаційне висвітлення проблем кримінально-виконавчої політики, виховання правосвідомості населення, яке повинне мати цілеспрямований характер. Але цього замало. Необхідно навчити і засуджених бути законослухняними й належно ставитися до населення.

• Відродження активної протидії поведінці осіб, які погрожують фізичною розправою у школі, на вулиці, дискотеках тощо.

• Своєчасне виявлення та облік неповнолітніх правопорушників з психічними аномаліями в межах осудності. Зараз в Україні існує негативна тенденція — зростання кількості психічно хворих осіб та осіб із психічними аномаліями. Проведені нами дослідження, про що вже йшлося, свідчать про те, що у цьому випадку уразливим контингентом в Україні, у першу чергу, є підлітки119, а також про суттєвий зв'язок насильницької злочинності з їх психічними аномаліями в межах осудності, які є її умовами, хоча і не завжди безпосередніми120. Тому в межах втручання у конкретні кризові ситуації важливою є проблема соціальної адаптації і реабілітації неповнолітніх із психічними аномаліями. За даними нашого дослідження, у м. Харкові і області, стосовно 146 осіб (93%) є відомості про те, що вони погано вчилися, порушували дисципліну, пропускали заняття, дублювали класи, тобто вони не мають належної освіти і професійних навичок. Щодо 105 осіб (майже 70%) є дані про те, що вони є вихідцями з неблагополучних сімей. Зрозуміло, що у цих осіб у разі призначення їм покарання, що не пов'язане з позбавленням волі, зберігаються негативні соціальні параметри, а отже і велика ймовірність знову вчинити злочин. Для вирішення цієї проблеми необхідні розробки і впровадження відповідної Державної комплексної програми.

• На державному рівні створити в країні віктимологічну профілактику. Очевидно, що основним фактором віктимності неповнолітніх є їх вік. Ця віктимність, у свою чергу, обумовлена такими чинниками, як незавершеність формування особи у фізичному і психологічному плані, а виходячи з цього - неможливість дати опір злочинним посяганням або нездатність унаслідок соціальної незрілості адекватно оцінити обстановку, що веде до більшої вірогідності потрапити в криміногенну ситуацію і стати жертвою злочину. Однак віктимологічна необачність, нехтування елементарними правилами безпеки характерна і для певних частин дорослого населення, які в результаті цього стають жертвами злочинців - неповнолітніх. За даними наших досліджень, які наводилися раніше і зараз ще раз наводяться як підтвердження вищезазначеної думки, у майже 50% випадків віктимна поведінка виявилася у необачності потерпілого, виборі знайомств, нетверезому стані, аморальному способі життя тощо. У розглядуваному аспекті віктимологічне відвернення вчинення злочинів полягає у зменшенні або навіть усуненні віктимності певних груп населення окремих потенційних жертв з оточення агресивних підлітків[37, c. 92-95].

Є інші заходи відвернення насильницької злочинності неповнолітніх.

2. Переорієнтація антисуспільної настанови групи чи конкретної особи - це узагальнене поняття запобіжної діяльності суб'єктів, спрямованої на криміногенні види поведінки. Тому діапазон заходів є досить різноманітнім, зокрема:

- підвищення рівня інформаційного забезпечення суб'єктів відвернення насильницьких злочинів;

- послідовне здійснення принципу невідворотності відповідальності за вчинки, які не становлять значної суспільної небезпеки;

- зміна стереотипу поведінки, тобто цілеспрямований запобіжний вплив на неповнолітніх, які здатні до вчинення насильницьких злочинів та їх рецидиву;

- правове урегулювання умов, що впливають на виникнення та розвиток злочинної поведінки підлітків;

- примирення конфліктуючих сторін або інше усунення міжособистісних неприязних стосунків;

- вплив на осіб, поведінка яких створює підвищену імовірність вчинення стосовно них насильницького посягання, а також на осіб, життя і погляди яких сприяють створенню криміногенного середовища і ситуацій насильницьких злочинів;

- усунення криміногенних явищ й процесів, які сприятливо діють на розвиток злочинного наміру та ін.

3. Активні контрзаходи використовуються здебільшого на рівні індивідуального запобігання насильницьким злочинам проти життя та здоров'я особи. До системи невідкладних заходів відвернення злочинів зокрема належать:

а) індивідуальна переорієнтація антисуспільної настанови підлітка, тобто усунення або нейтралізація її криміногенних поглядів, думок, спонукань і злочинних намірів;

б) оперативне втручання в процес розвитку злочинної діяльності відповідних суб'єктів запобігання з метою відвернення насильницьких злочинів;

в) створення умов, які б усували або ускладнювали розвиток злочинної поведінки і схиляли б підлітка (підлітків) до добровільної відмови від її продовження.

Так, кримінальна міліція у справах неповнолітніх має право: доставляти до органів внутрішніх справ неповнолітніх не більше як на три години, проводити огляд їх речей, транспортних засобів, вилучати документи і предмети, що можуть бути речовими доказами або використані на шкоду їх здоров'ю, складати протоколи про адміністративні правопорушення, ви-кликати неповнолітніх, їх батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), а також інших осіб; відвідувати неповнолітніх правопорушників за місцем їх проживання, роботи, проводити бесіди з ними, їхніми батьками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками), іншими особами, які мають причетність до справи; вести облік осіб, які втягують неповнолітніх в антигромадську діяльність; вилучати у невідкладних випадках неповнолітніх із сімей та здійснювати інші заходи.

Припинення насильницьких злочинів неповнолітніх проти життя та здоров'я особи. У системі спеціально-кримінологічного запобігання цих злочинів особливе місце посідає такий його напрям, як припинення злочинів. Сучасний стан фізичної незахищеності особи постійно потребує надійного її захисту і на тій стадії, коли злочинна поведінка почала вже реалізовуватися і «фізично» матеріалізується як підготовка до вчинення злочину або замаху на його вчинення. Активний захист особи повинен виходити не тільки від суб'єктів припинення злочинів, але ж і від цієї особи. У статті 36 КК України - необхідна оборона - зазначається, що кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Залежно від характеру початого посягання розрізняють такі комплекси заходів припинення насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи:

1. Організаційно-превентивний напрям припинення насильницьких злочинів. До зазначеного комплексу належать такі організаційно-управлінські, правові, запобіжні та інші заходи щодо розробки і реалізації організаційно-правових основ припинення насильницьких злочинів:

- створення спеціалізованих груп у кримінальній міліції по справах неповнолітніх по оперативному втручанню в розвиток злочинної діяльності на стадіях підготовки та замаху на злочин (статті 14 і 15 КК України). Отже, значна роль належить оперативно-розшуковій діяльності міліції, яка ефективно діятиме у разі своєчасного отримання відповідної інформації;

- удосконалення кримінально-процесуального законодавства, а також правозастосовної практики щодо посилення їх запобіжного ефекту;

- підвищення результативності кримінологічної поінформованості населення і правової пропаганди. Деякі дослідження свідчать про слабке знання та розуміння громадянами положень про необхідну оборону за новим Кримінальним кодексом України (2001 p.), побоювання кримінальної відповідальності за використання зброї та ін.

2. Спонукальний напрям припинення насильницьких злочинів об'єднує різні заходи спонукання підлітків, які готуються до скоєння злочину (кожний 4-й злочин був заздалегідь задуманий і обміркований), добровільної відмови від продовження злочинної поведінки, наприклад: цілеспрямована робота кримінальної міліції по справах неповнолітніх, узагалі правоохоронних органів та інших державних і громадських організацій щодо схилення осіб до добровільної відмови від вирішення проблемних ситуацій злочинним шляхом, усунення конкретних обставин, які сприяють продовженню злочинної діяльності; зміна мікросередовища конкретного підлітка, що спонукає його на вчинення злочину, або він сам може стати жертвою злочину інших неповнолітніх (ми наводили такі приклади); позитивна кримінальна хроніка.

3. Активна протидія розвитку злочинної діяльності і настанню більш тяжких її наслідків. Цей напрям запобіжної роботи охоплює групу різних заходів, зокрема: постійний і ефективний контроль за підлітками, які реально спроможні вчинити насильницькі злочини з огляду на їх повсякденну поведінку; контакт правоохоронних органів з медичними установами з метою своєчасної ізоляції психічно хворих підлітків з агресивною поведінкою; негайне вжиття заходів до забезпечення безпеки осіб, на життя й здоров'я яких готується замах; своєчасне запобігання груповим бійкам, знущанням над молодшими підлітками, літніми особами, іншим антисуспільним проявам; послідовна і рішуча боротьба з усіма видами хуліганства; оперативне припинення злочину (затримання, арешт, притягнення до кримінальної відповідальності)[44, c. 217-219].

Висновки.

Звертаючись до проблеми злочинності неповнолітніх в Україні, слід виходити з того, що вона є частиною загальної злочинності у суспільстві і розвивається під впливом тих самих факторів, що і злочинність в цілому. Але існують і певні особливості, які впливають на її кримінологічні показники: стан, динаміку та рівень злочинності.

При вивченні злочинності осіб віком від 14 до 18 років важливо дослідити специфіку впливу на цей контингент загальносоціальних причин та умов, які зумовлюють злочинність неповнолітніх. На цій підставі, на нашу думку, можна розробити запобіжні заходи на загальносоціальному рівні. У кримінологічній літературі до загальносоціальних причин та умов злочинності відносять протиріччя у соціально-економічній, психологічній та інших сферах життя держави.

Таким чином, швидкі, великомасштабні та багато в чому негативні соціальні процеси загострили у 90-і роки становище із злочинністю та протиправною поведінкою неповнолітніх в Україні. Надто багато соціальних зв'язків було обірвано, багато суспільних та державних структур, які позитивно впливали на молодь, зникло або змінило свою функціональну орієнтацію, багато важкодоступних, іноді сумнівних, з огляду на їх соціальну цінність, цілей, які були поставлені перед молодим населенням країни, стали недосяжними. Соціальні «якорі» почали уриватися у відповідальний період входження молоді у життя. Вони виявилися перекрученими, оскільки не було та навіть і не передбачалося створення необхідної інфраструктури, яка забезпечує плавну переорієнтацію мотиву поведінки: допомоги у профорієнтації, створенні робочих місць, безкоштовному навчанні, охороні здоров'я.

Злочинність неповнолітніх - це чутливий індикатор, що реагує на всі позитивні та негативні зміни як у державі, так і у суспільстві. Як свідчать дослідження, неповнолітні реагують на позитивні зміни більш чуйно, більш «вдячно», і це знижує число правопорушників та злочинів.

Злочинність неповнолітніх завжди привертає підвищену увагу суспільства. Це цілком закономірно, оскільки молоде покоління є природним резервом соціального розвитку. Порушення кримінального закону особами молодого віку є підставою для прогнозу розвитку рецидивної злочинності.

Під час подальшої розбудови системи профілактики злочинів серед неповнолітніх слід враховувати попередній позитивний досвід і разом з тим нові суспільні вимоги. Вважаю, було б корисно відновити роботу громадських вихователів, які б здійснювали профілактичний вплив на кожного конкретного підлітка, широко залучити до участі у запобіганні злочинам серед неповнолітніх громадськість шляхом створення добровільних громадських формувань за місцем проживання, навчання і роботи підлітків, а також органи місцевого самоврядування, трудові колективи підприємств, установ, організацій тощо.

Слід відпрацювати чітку взаємодію всіх цих органів у напрямі профілактики злочинності неповнолітніх. В цілому запобіжна діяльність повинна носити системний характер. Профілактичні заходи мають здійснюватися суб'єктами запобігання як на рівні видання спеціальних нормативно-правових актів, так і на рівні проведення загально-профілактичної й індивідуальної роботи з підлітком, що потребує відповідного впливу.

На нашу думку, заслуговує швидше негативної, ніж позитивної, оцінки суцільна заборона застосування до неповнолітніх майже всіх видів покарання за виключенням позбавлення волі. Адже за умови, коли чинний КК не містить норми, яка б вирішувала на користь таких осіб ситуацію, що виникає, неповнолітні особи за рівних інших умов (суб'єктивних та об'єктивних обставин справи), як правило, мають засуджуватися до покарання більш суворого порівняно з повнолітніми.

Ми вважаємо, що така ситуація не відповідає основоположним принципам кримінального права - справедливості та рівності. Безумовно, кардинально вирішувати цю проблему необхідно шляхом внесення змін до КК, насамперед шляхом прийняття таких норм Загальної частини, які б передбачали заміну тих видів покарань, застосування яких стосовно неповнолітніх не є можливим, покараннями інших видів з певного розрахунку (подібні норми існують, наприклад у Кримінальному кодексі Республіки Болгарії). Перспективами подальших розвідок у даному напрямі слід вважати саме вироблення пропозицій до проектів цих кримінально-правих норм, які повинні зайняти своє місце в інституті призначення покарання.

Зрештою, створення надійної та ефективної системи запобігання злочинам серед неповнолітніх дасть змогу вирішити багато суспільних проблем і насамперед забезпечить зниження злочинності у майбутньому та зміцнення правопорядку в цілому в державі.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про державну кримінально-виконавчу службу в Україні" // Інновації в роботі з ресоціалізації неповнолітніх, засуджених до покарань, не повязних з позбавленням волі: Методичні матеріали / за заг. ред. В. П. Лютого. – К.: СССМ, 2005. – С. 85 – 102

2. Абросімова Ю. Загальносоціальні причини та умови злочинності неповнолітніх в Україні //Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 8. - C. 137-140.

3. Абросімова Ю. Злочинність неповнолітніх та запобігання їй на територіальному рівні: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2007. — 20с. — 20с.

4. Александров Ю. Кримінологія: Курс лекцій / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП). — К. : МАУП, 2002. — 295c.

5. Аналіз причин правопорушень неповнолітніх як підгрунтя соціально-педагогічної роботи з молоддю щодо профілактики злочинності // Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. — 2006. — N 30. — С. 50-53

6. Бакаєв О.В. Профілактика правопорушень серед учнівської молоді / Педагогічно-правова профілактика правопорушень серед учнівської молоді: Наук.-метод, зб. статей. — К., 1997. - С. 119-151.

7. Блувштейн Ю.Д., Романов В.В. Профилактика преступлений. — Минск, 1986. — 287 с.

8. Бурдін В. М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - К, 2002. - 19 с.

9. Бурдін В. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні. — К.: Атіка, 2004. — 240 с.

10. Васильківська І. Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні: деякі акпекти //Право України. - 2004. - № 1. - С.95-98.

11. Васильківська І.П. Кримінологічні аспекти сімейного виховання / Держава І право: 36. наук, праць. — К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України та ін., 1999. - С. 265-275.

12. Веселуха В. Значення віктимологічної профілактики в системі запобігання злочинності // Право України. -1999. -№ 10. - С. 67-70

13. Взаимодействие милиции и населения: к итогам харьковского эксперимента: Научно-практич. пособие /Бандурка А.М., Ярмиш А.Н., Соболев В.А., Поволоцкая С.Г. и др. – Харьков: Нац. ун-т внутр. дел, 2003. –288 с.

14. Гаверов Г. С. Проблемы наказания несовершеннолетних преступников. - Иркутск, 1986. - 231 с.

15. Галковська Т. Фатальні гени або мова спілкування долі з людиною // http://www/zn/kiev/ua/nn/show/408/35921/.

16. Гвоздецький В. Удосконалення профілактики злочинності серед неповнолітніх //Міліція України. - 2008. - № 1. - C. 27.

17. Голіна В. В., Ємельянов В. П., Петрюк П. Т. Проблеми призначення покарання за злочини, вчинені неповнолітніми з психічними аномаліями // Держава та регіони. — 2005. — № 1. — С. 84–90.

18. Голіна В. Науково-практичний семінар "Основні риси сучасної злочинності неповнолітніх: стан та шляхи її попередження" //Вісник Академії правових наук України. - 2004. - № 1 (36). - C. 256-270.

19. Даньшин І. М., Голіна В. В., Кальман О. Г., Лисодєд О. В. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник для студ. юрид. спец. вищих навч. закл. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / І.М. Даньшин (ред.). — Х. : Право, 2003. — 352с.

20. Джужа О. Віктимологія на захист прав і законних інтересів жертви злочину // Право України. -2002. -№ 2. - С.133-138.

21. Джужа О. М. Кримінологія: Спеціальний курс лекцій зі схемами: (Загальна та Особлива частини): Навчальний посібник. -К.: Атіка, 2001. -366, с.

22. Діяльність органів внутрішніх справ по профілактиці правопорушень серед неповнолітніх (адміністративно-управлінське дослідження): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / С.Г. Поволоцька; Нац. ун-т внутр. справ. — Х., 2005. — 20 с.

23. Дрьомін В. Кримінологія: Навч.-метод. посібник / Одеська національна юридична академія. Кафедра кримінології та кримінально-виконавчого права / Віктор Миколайович Дрьомін (відп.ред.). — О. : Юридична література, 2003. — 169с.

24. Дубчак Л. Злочинність неповнолітніх як віддзеркалення недоліків шкільного та вузівського виховання //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 7. - C. 46-49.

25. Журов М. Масова віктимність як фактор взаємовідносин // Соціальна психологія. -2007. -№ 2. - С. 93-100.

26. Закалюк А. Курс сучасної української кримінології: у 3 кн.. — К. : Ін Юре, 2007. Кн. 3 : Практична кримінологія. — 320с.

27. Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні спеціальними органами та установами: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Т.Л. Кальченко; Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2004. — 19 с.

28. Запорожець О. Д., Овчаренко В. Г., Бакаев О. В., Врублевський О. С, Мироненко В. П. Профілактична діяльність кримінальної міліції у справах неповнолітніх: Метод, реком. - К., 2002. - 44 с.

29. Заросинський Ю. Причини і умови злочинності неповнолітніх потребують теоретичного і практичного розроблення //Право України. - 2004. - № 3. - С.64-67.

30. Іванов Ю. Ф. Кримінологія: Навчальний посібник. -К.: Вид. Паливода А.В., 2006. -261 с.

31. Інновації в роботі з ресоціалізації неповнолітніх, засуджених до покарань, не повязних з позбавленням волі: Методичні матеріали / за заг. ред. В. П. Лютого. – К.: СССМ, 2005. – 104 с.

32. Кальченко Т.Л. Боротьба зі злочинністю неповнолітніх – запорука злагоди в нашій державі // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених: Науково-практичний збірник.– К., 2000.– №2.– С.33-36.

33. Кальченко Т.Л. Боротьба зі злочинністю неповнолітніх // Історія міліції України у документах і матеріалах / П.П. Михайленко, Я.Ю.Кондратьєв.– У 3-х т.– Т. 3: 1946-1990.– К.: Генеза, 2000.– С.469-509

34. Кальченко Т.Л. Боротьба із злочинністю неповнолітніх // Історія міліції України у документах і матеріалах / П.П. Михайленко, Я.Ю.Кондратьєв.– У 3-х т.– Т. 1.– К.: Генеза, 1997.– С.456-465.

35. Кальченко Т.Л. Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні спеціальними органами та установами // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 13.– К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001.– С. 471-474.

36. Кальченко Т.Л. Запобігання, розкриття та розслідування злочинів неповнолітніх у сучасних умовах // Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах : Тези доп. міжнар. наук.-практ. конференції / Національна академія внутрішніх справ України.– К.: НАВСУ, 2001.– Ч. 2.– С. 161-167.

37. Кальченко Т.Л. Злочинність неповнолітніх // Історія міліції України у документах і матеріалах / П.П. Михайленко, Я.Ю.Кондратьєв.– У 3-х т.– Т. 2. – К.: Генеза, 1999.– С.311-332.

38. Кальченко Т.Л. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх як спеціальний орган запобігання злочинності в Україні // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України.– К.: НАВСУ, 2002.– № 1.– С. 241-246.

39. Кальченко Т.Л. Щодо питання профілактики злочинності неповнолітніх // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених: Науково-практичний збірник.– К., 2001.– № 5.– С. 10-17.

40. Ковальська Н. Запобігання правопорушенням, вчиненими неповнолітними, як психологічна проблема //Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2005. - № 6. - C. 315-320.

41. Колб О. Кримінологія : довідник термінів, основні визначення, рекомендовані джерела: навч. посібник / Олександр Григорович Колб (ред.). — Луцьк : РВВ "Вежа" Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. — 467с.

42. Косенко С. Віктимологічна профілактика в системі запобігання злочинів // Підприємництво, господарство і право. -2006. -№ 12. - С. 48-51

43. Криминология: Учеб. / Под ред. В.Н.Кудрявцева, В.Е.Эминова. — М., 1995. — 512 с.

44. Криминология: Учеб. / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой. — М., 1994. — 415 с.

45. Криминология: Учебник для юридических вузов. - СПб.: Б.и., 1998. -573 с.

46. Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. М. I. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - К.; Харків, 2006. - 416 с.

47. Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. М. I. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - Харків, 2003. - 368 с.

48. Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. П. С. Матишевського та ін. - К., 2005. -512 с.

49. Кримінологічна віктимологія: Навчальний посібник /Моісеєв Є.М., Джужа О.М., Василевич В.В. та ін.; За заг. ред. проф. О.М. Джужі. - К.: Атіка, 2006. - 352 с.

50. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій (Особлива частина) / Александров Ю.А., Гаврилишин А.П., Гринчак В.М., Джужа О.М., Лихолоб В.Г. — К., 2000. — 201 с.

51. Кримінологія: Навчально-методичний посібник. -К.: Атіка, 2003. -398, с.

52. Лановенко І. Кримінологія. Випуск: Причини та раннє попередження статевої злочинності / Український фінансово- економічний ін-т. Юридичний факультет. — К., 1998. — 119с.

53. Ларіна О. Злочинність серед неповнолітніх зростає //Юридичний Вісник України. - 2004. - № 27. - C. 12.

54. Левицька Л. Віктимність неповнолітніх як чинник детермінації насильницьких злочинів //Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 2. - C. 95-99.

55. Мезенцева Л. Динаміка злочинності серед неповнолітніх у 2001-2004 рр. //Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2005. - № 6. - C. 11-15.

56. Антонян Ю.М., Кудрявцев В.Н., Еміне В.Е. Особистість злочинця. – СПб., 2004. — 942с.

57. Мойсеєва О. Віктимність неповнолітніх як психолого-правова проблема //Право України. - 2000. - № 7. - C. 99-104.

58. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К.: А.С.К., 2002. — С. 280.

59. Нежурбіда С. Кримінологія: Навч.-метод. посіб. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2004. — 80с.

60.Кримінологія: навч. / Під ред. В.Н. Кудрявцева і В.Є. Емінова. 4-е изд., Перераб. і доп. – М., 2009- 352 с.

61. Питання боротьби зі злочинністю: 36. наук, пр. - X., 1994. - Вип. 8. - 240 с.

62. Піщенко Г. Віктимологічні аспекти негативних соціальних явищ, пов'язаних зі злочинністю // Право України. -2006. -№ 5. - С.107-110.

63. Поволоцька С. До питання про дослідження злочинності неповнолітніх//Право України. - 2002. - № 11. - С.120-124.

64. Поволоцька С.Г. Деякі аспекти профілактики злочинів та інших правопорушень серед неповнолітніх // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003.– Вип. 22. – С.22–29.

65. Поволоцька С.Г. Застосування статистичного методу у дослідженні злочинності неповнолітніх // Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку: Зб. наук. праць. – Харків: Видавництво Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – С.87–91.

66. Поволоцька С.Г. Правове регулювання профілактичної діяльності ОВС серед неповнолітніх // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2005. – Вип.30. – С.196–202.

a. Поволоцька С.Г. Проблеми профілактики правопорушень неповнолітніх органами внутрішніх справ // Вісник Запорізького інституту внутрішніх справ. – 2003. – № 4.– С.133–141.

67. Поволоцька С.Г. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх: з досвіду Великобританії // Проблеми злочинності в Україні: роль правоохоронних органів та громадськості у їх запобіганні: Матеріали круглого столу. – Харків: НУВС, 2003. – С.58–66.

68. Поволоцька С.Г. Ювенальна юстиція в Україні: Передумови створення та перспективи розвитку // Питання боротьби зі злочинністю: Зб. наук. праць. – Вип.8. – Харків: Право, 2004. – С.23–26.

69. Поволоцька С.Г., Ващенко І.В., Рудой К.Я., Мельников В.О. Детермінанти вчинення правопорушень неповнолітніми на Південній залізниці // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць. – Вип.22. – Одеса: Юридична література, 2004. – С.925–938.

70. Поволоцька С.Г., Радько Б.М. Профілактика бродяжництва – важливий напрямок попередження злочинів та правопорушень серед неповнолітніх // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2004. – № 2. – С.133–139.

71. Поволоцька С.Г., Сергатий М.О., Ващенко І.В., Мельников В.О. Проблеми профілактики правопорушень серед неповнолітніх на Південній залізниці // Вісник Запорізького інституту внутрішніх справ. – 2004. – №3. – С.179–189.

72. Порядок виявлення та ведення обліку неповнолітніх службами у справах неповнолітніх: Затверджений наказом Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України від 24 вересня 2001 р. / Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей. - К., 2002. — С. 266—269.

73. Правові аспекти профілактики правопорушень серед неповнолітніх. - К., 1995. - 32 с.

74. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України від 24 січня 1995 р. // ВВРУ. — 1995. — № 6. — Ст. 36.

75. Родіонов В. Проблемні питання кримінальної відповідальності неповнолітніх //Юридична Україна. - 2007. - № 1. - C. 91-93.

76. Сіренко О. Заходи віктимологічної профілактики злочинності неповнолітніх //Підприємництво, господарство і право. -2004. -№ 1. - С. 92-95

77. Соловій Я. Щодо визначення меж кримінальної відповідальності // Право України. — 2002. — № 12. — С. 52—54.

78. Соціальна робота: технологічний аспект: Навч. посібник / За ред. А.Й. Капської. – К.: Центр навч. літ., 2004. – С.328 – 346.

79. Сташис В. В. Питання боротьби зі злочинністю неповнолітніх: Зб. наук, праць АПрН України. Інститут вивчення проблем злочинності. — Вип. 8. — Харків: Право, 2004. — С. 7.

80. Типове положення про службу у справах неповнолітніх обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації і Типове положення про службу у справах неповнолітніх районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 1999 р. / Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей. — К., 2002. — С. 262—266.

81. Фарафонова Т.В. Погляди зарубіжних учених на проблему відхилень у поведінці неповнолітніх // www.meta-ukrain.com.

82. Філософсько-правовий аналіз девіантної поведінки особистості: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.12/ А.В. Нікітін; Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2004. — 16 с.

83. Фіцула М. Педагогічні проблеми профілактики правопорушень неповнолітніх // Право України. - 1995. - № 8. - С. 44—46.

84. Храмцов О. Кримінологія вербальної агресії: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національний ун-т внутрішніх справ. — Х., 2003. — 19с.

85. Черненко С.В. Особливості правового виховання учнів в процесі навчання / Педагогічно-правова профілактика правопорушень серед учнівської молоді: Наук.-метод, зб. статей. — К., 1997. — С. 61—71.

86. Шакун В. І. Суспільство і злочинність. -К.: Атіка, 2003. -782, с.

87. Шакун В.І. Злочинність неповнолітніх: нові виклики для України/ //Вісник Верховного Суду України. - 2003. - № 6. - C. 44-46.

88. Юзікова Н. С Кримінально-правові проблеми відповідальності за злочини проти неповнолітніх: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - К., 1999. - 16 с.

89. Юзікова Н. С. Проблема кримінально-правового захисту інтересів неповнолітніх: Монографія. — Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1999. — С. 110.

90. Юрченко О. Щодо питання віктимологічного запобігання злочинності неповнолітніх //Вісник Академії правових наук України. - 2006. - № 3. - C. 214-219.

91. Верін В. В. «Статистическое изучение преступности подростков и несовершеннолетних в современной России» \ Дисертація, Москва, 1999 р.

1«Кримінологія. Навчальний посібник» О.Є. Михайлов, А.В. Горбань, В.В. Міщук, Київ «Знання» 2012 р.

2«кримінологія. Навчальний посібник» А. Ф. Зеленський – Х. Рубікон 2000 р.

3«Юридичний словник», Академія адвокатури України, за редакцією професора В. Г. Гончаренка, Київ «Форум» 2005 р.

4«Кримінологія. Навчальний посібник» О.Є. Михайлов, А.В. Горбань, В.В. Міщук, Київ «Знання» 2012 р.

5Частка злочинності, яка не одержує відображення в кримінальній статистиці та не стає предметом кримінального судочинства. - http://uk.wikipedia.org

6Стаття в газеті «ZN UA» - «Ранняя преступность» від 1 квітня 2011 р.

100