збірка студентів

В. В. Ігнатов

(наук. кер. - Т.В. Зайчикова)

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ У СТУДЕНСЬКОМУ ВІЦІ

Синдром «вигорання» - складний психофізіологічний феномен, що визначається як емоційне, розумове і фізичне виснаження через тривале емоційне навантаження, виражається в депресивному стані, почутті втоми і спустошеності, нестачі енергії та ентузіазму, втрати здібностей бачити позитивні результати своєї праці, негативній установці відносно роботи і життя взагалі. У студента, що зазнає синдром емоційного «вигорання», з'являються різні симптоми фізичного нездужання, головні болі, безсоння, втрата апетиту або схильність до переїдання, зниження продуктивності та успішності в засвоєнні знань.

Існують різні думки щодо факторів виникнення вигорання і самих симптомів емоційного «вигорання». Дослідники сходяться на думці про те, що головне джерело вигорання – це складність у взаємодії з викладачами, у групі та із виконанням зовнішніх вимог представлених обов'язковими перед студентами. До емоційного «вигорання» схильні ті, хто виконують передбачену студентську професійну роботу, за наявності тривалого виснажливого або пролонгованої графіка вимагає особливих емоційних затрат, оскільки йдуть часто в розріз віковим соціальним інтересам студентства.

Фактори, що впливають на розвиток емоційного «вигорання», можна розділити на дві групи:

Об'єктивні чинники (організаційні та рольові) - породжувані, умовою самої роботи або неправильної її організацією.

Суб'єктивні чинники - особливості особистості. Обидві групи пов'язані між собою. З одного боку, тривале психотравмуючий вплив об'єктивних чинників може призводити до змін, деформацій професіонала. З іншого боку, суб'єктивні чинники особливо негативно проявляють себе, саме при додатковому впливі об'єктивних чинників.

На думку дослідників, порушення можуть зачіпати різні грані трудового процесу - професійну діяльність, особистість студента, професійне спілкування. У зв'язку з цим профілактиці та забезпеченню психогігієни студента необхідно приділяти особливу увагу і сприяти створенню системи психологічної допомоги самим студентом.

Найважливішим завданням міністерства освіти, у віданні яких знаходяться студенти та навчальні центри, які здійснюють освіту студентів, є збереження здоров'я студентів, профілактика та консультація їх захворювань, щодо ризиків

71

порушення режиму навчальної діяльності. Важливо підвищувати психологічну культуру студентів та проводити психологічні тренінги, консультації з ними.

Студенти повинні добре уявляти собі і постійно враховувати свій психофізіологічний та трудовий потенціал. Через психологічні особливості студента здійснюється процес упорядкованого, усвідомленого впливу суб'єктивного фактору на соціальні процеси в суспільстві, особистість і особисті якості студента дозволяють підвищити дієвість освітньої політики при наявних для цього у держави економічних ресурсах.

На розвиток «емоційного вигорання» та деформацію особистості студента впливає група особистісних, організаційних, рольових факторів, які діють в такому складному взаємозв'язку з суб'єктивними, об'єктивними і факторами взаємозалежності, що в кожному окремому випадку передбачити стовідсоткове виникнення емоційного «вигорання» практично неможливо. Зазвичай причина «вигорання» - це комбінація шкідливих факторів, але індивідуальна ситуація професійного розвитку може посилювати або згладжувати їхній вплив.

При експериментальному вивченні соціально-психологічних факторів, що впливають на формування синдрому емоційного вигоряння, нами були зроблені наступні висновки.

1)На розвиток синдрому «емоційного вигорання впливає група організаційних чинників:

-Підвищують ризик розвитку «вигорання» несприятливі умови навчальної діяльності;

-Усвідомлення домінування своєї професії як престижної знижує ризик виникнення «вигорання»;

-Напружені відносини з викладачем і несприятливі відносини в колективі підвищує ризик розвитку «вигорання»;

2)На розвиток синдрому емоційного «вигорання» впливають особливості особистості студента.

-Студенти з екстернальним локусом контролю більшою мірою схильні до феномену «вигорання», ніж з інтернальним локусом. Ризик розвитку емоційного «вигорання» підвищується при низьких показниках за такими шкалами як загальна інтернальність, інтернальність у галузі невдач, за шкалою інтернальності в області виробничих відносин.

-Мотив уникнення невдачі більш властивий соціальним студентам з високими показниками «емоційного вигорання» і, навпаки, наявність мотиву прагнення до успіху знижує ризик «вигорання».

-Студентам, схильним до синдрому емоційного вигорання, характеризуються такими рисами особистості як емоційна нестійкість, високий рівень тривожності та агресивності. У той же час вони відрізняються почуттям надмірної відповідальності, обов'язковості. Вони більш неспокійні, заклопотані, ранимі,

72

вразливі, чутливі до зауважень і осуду, ипохондричности, ніж працівники, у яких відсутній синдром вигоряння. Студенти з високим рівнем вигорання відрізняються емоційною незрілістю, нестійкою самооцінкою.

Література:

1.Синдром сгорания. Защитные механизмы.–Меры профилактики//Вестник РАТЭПП.– 1995. –№1

2.Фирсов М.В. Студенова Е.Г. Теория социальной работы: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: Владос,2001.– 432с.

3.Словарь-справочник по социальной работе/ Холостова Е.И..– М.:Юрист, 2000г.– 424с.

4.Топчий Л.В. Кадровое обеспечение социальных служб: состояние и перспективы развития.–М ,1997.

5.Леонова А.Б. Основные подходы к изучению профессионального стресса//Вестник психосоциальной и коррекционно-реабилитационной работы.–2001.– №11.– стр.2-16.

В. В. Кізіма

(наук. кер. - Т.М. Зелінська)

СМИСЛОЖИТТЄВІ ОРІЄНТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ЗРІЛОГО ВІКУ ТА ЇХ ЗВ’ЯЗОК ІЗ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМИ ФАКТОРАМИ

«Людська відповідальність полягає в тому, щоб знайти новий рівень свідомості, який буде адекватним їй та зможе заповнити

прогресуючу безлику пустоту нашої технологічності людським смислом.» Ролло Мей

Актуальність теми зумовлена тим, що у сучасному суспільстві з ринковою економікою та її циклічними кризами, люди постійно знаходяться у «підвішеному» стані. У них відсутня впевненість у завтрашньому дні, чіткі довгострокові плани та справжні бажання. На справжні речі, зазвичай, не вистачає або часу (при, або навіть через наявність грошей), або грошей на їх здійснення. Більшість устремлінь особистості не є її справжніми, не є осмисленими. Вони нав’язані суспільством, ЗМІ, сім’єю тощо.

Ще видатний філософ ХХ ст. Сімона де Бовуар писала про надважливу роль сенсу життя та спрямованість особистості на нього: «Лише одне може допомогти нам не перетворитись у старості на абсурдну пародію самих себе в минулому – це продовжувати мати стремління до всього, що дає смисл нашому буттю: бажання

73

посвятити себе людям, групам або якимось справам, суспільній, політичній або творчій роботі. … Життя є цінним до тих пір, доки людина бачить цінність життя інших, стверджуючи її любов’ю, дружбою, невдоволенням або співчуттям. Коли це так, то у наших словах та вчинках залишається смисл. … Краще не багато думати про старість, а жити повним, осмисленим життям так, щоб можна було продовжувати йти цим шляхом і тоді, коли всі ілюзії зникнуть і жага до життя помре» [6, С.82].

На жаль, зазвичай, виходить навпаки. У нашій традиції навіть є приказка «відіспимось на пенсії». Тобто, всі свої бажання, здійснення справжніх смислів та навіть життя, що узгоджене власному «Я», тобто своїм цінностям, люди відкладають на пенсію.

Об’єктом дослідження є смисложиттєві орієнтації особистості.

Предметом дослідження є психологічні особливості залежності смисложиттєвих організацій особистості зрілого віку під дією соціальноекономічних факторів.

Мета дослідження: з’ясувати психічні особливості впливу соціальноекономічних факторів на смисложиттєві орієнтації особистості зрілого віку з урахуванням індивідуально-психологічних характеристик особистості та розробка авторської психокорекційної програми розвитку ціннісних орієнтацій та рівня духовного розвитку особистості.

Увідповідності з метою нами були поставлені наступні завдання:

1.Проаналізувати теоретичні підходи до визначення поняття «смисложиттєві орієнтації» особистості у психології.

2.Проаналізувати специфіку видів смисложиттєвих орієнтацій особистості.

3.З’ясувати психологічні особливості розвитку особистості зрілого віку.

4.З’ясувати психологічні особливості впливу соціально-економічних факторів на смисложиттєві орієнтації особистості.

5.Визначити особливості смисложиттєвих орієнтацій особистості залежно від її індивідуально-психологічних характеристик

Вітчизняна психологічна наука виробила, в цілому, несуперечливе тлумачення поняття смисложиттєвих орієнтацій, хоча кожну ґрунтовну наукову розробку в цій галузі відрізняє дещо відмінна розстановка акцентів й ракурсів дослідження. Так, І.В. Ведін розглядає смисложиттєві орієнтації під системно-структурним кутом зору, вбудовуючи їх у конкретну смислову систему і вбачаючи в них ціннісні установки та потреби, що домінують у цій системі [3]. Близьким до цього є й системний підхід реалізований у роботах Є.З. Басіної, яка теж тлумачить смисложиттєві орієнтації як систему домінуючих цінностей та мотивів. Іншу

групу дослідників об’єднує більш індивідуальний, особистісний підхід до вивчення даного поняття. Д.О.Лєонтьєв вбачає в них фактори, що обумовлюють психологічне життя особистості у всій повноті його розгортання у минулому,

74

теперішньому й майбутньому; називає такі психологічні категорії як „цілі у житті", „цікавість до життя" і „задоволеність самореалізацією" суб'єктивнопсихологічними часовими векторами самореалізації особистості [8]. Т.М.Титаренко у своїх роботах надає їм статусу ключових цінностей особистості.

М.Рокіч, Б.С.Братусь, А.Ленгле, Р.Мей, І.О.Мартинюк, З.С.Карпенко та ін). Вони обидва ґрунтуються на поняттях смислу, цілі та цінності, тобто на єдності граничних підстав, що складаються з таких самодостатніх і кінцевих елементів як фундаментальні цінності, життєві цілі та смисли.

Виділяють декілька типів зміни смисложиттєвих орієнтацій протягом життя людини:

Еволюційні, постійні зміни, що не змінюють головного компонента ієрархії, при цьому існуючий спосіб життя змінюється, але не зникає зовсім;

Еволюційні зміни, що поступово призводять до якісної зміни структури ієрархії сенсу життя;

Революційні зміни, що призводять до повної зміни побудованої життєвої ієрархії:

A) aбо створення нового сенсу життя;

Б) aбо поява декількох об’єднаних сенсів [10].

Л.С.Виготський виявив, що «аналіз, що членує ціле на одиниці, демонструє що існує динамічна смислова система, що представляє собою єдність афективних та інтелектуальних процесів» [5, С.22]. Тим самим, він довів, що у психічній структурі особистості можна виділяти окремо сферу цінностей і смислів, до якої і належить поняття смисложиттєвих орієнтацій особистості.

Розгорнуте визначення поняття «смисложиттєві орієнтації особистості» дає І.Г. Богачова у своїй дисертації на тему «Смисложиттєві орієнтації учнів різних учбових сфер»:

«Смисложиттєві орієнтації – це багатофункціональне психологічне утворення, що регулює поведінку та постановку цілі, яке є індивідуальним і відображає ставлення особистості до тих об’єктів, заради яких розгортається її діяльність, що створює умови для відчуття єдності особистості з навколишнім світом та забезпечує її розвиток та особисте зростання» [2].

Характеристики смисложиттєвих орієнтацій:

Мотиваційна (ціль у житті – процес життя; успіх – невдача; самостійність – соціальна задоволеність; розвиток – формальне виконання правил)

Ціннісна (вільний розвиток; освіченість – матеріальна забезпеченість)

Професійна (практична дія – формалізм; професійна самореалізація – щасливе сімейне життя; престиж професії – професійні засади трудової діяльності)

75

Особистісна (самостійність – залежність; чесність – соціальна закритість; самоствердження - ригідність)

Смислова (усвідомленість життя – ціль у житті) [2].

Між соціальною ситуацією розвитку особистості та її економічними показниками і смисложиттєвими орієнтаціями особистості існує обумовлений зв’язок. Вибір життєвих цінностей та орієнтацій обумовлений соціальним середовищем індивіда з самого початку життя. Згодом, при зміні соціального статусу змінюються і її смисложиттєві орієнтації, адже, ще Карл Маркс довів, що: «Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість» [9, С.491].

Такої ж думки, дотримується і А.Г.Асмолов. Він робить акцент не тільки на тому, що соціальна позиція індивіда і його смисложиттєві орієнтації пов’язані між собою, а й на тому, що взагалі вибір цінностей чи орієнтацій особистості детермінований її соціальною ситуацією, обмежений місцем народження/навчання/роботи тощо.: «центральною особливістю мотиваційносмислових відношень є похідність мотиваційно-смислових відношень від місця людини, її соціальної позиції у суспільстві та наборі можливих мотивів діяльності, що задані соціальною позицією» [1, С.355].

З цієї детермінованості мотиваційно-смислових відношень соціальною позицією та обумовленості цією позицією діяльності суб’єкта випливають і інші особливості їх психологічної природи:

1.опосередкованість зміни мотиваційно-смислових відношень зміною, що лежить в її основі діяльності (принцип діяльного опосередкування мотиваційно-смислових відношень індивідуальності);

2.недостатність осмислення особистістю смислу для його зміни;

3.неможливість опосередкованого втілення особистісного смислу у значеннях [1, С.355-356].

Тож, ми бачимо, що і соціологи, і психологи із різних країн та різних часів поєднуються у думці, що соціально-економічні фактори життя особистості визначають не тільки на рівень її життя та добробуту, а й, у свою чергу, впливають на психічний стан особистості, а тому і на її поведінку, на визначення цінностей, що вбачаються легше досяжними та шляхів до їх отримання, що є більш легкими.

Саме рівень соціалізації та соціальна ситуація розвитку особистості в значній мірі визначає характерні риси зрілої особистості. На думку М.В. Гамезо «вирішальною ознакою зрілості є усвідомлення людиною відповідальності та стремління до неї» [4].

Також, для цього етапу характерним є загальнолюдяність, що розглядається як здатність цікавитись долею інших людей, що виходять за межі сімейного кола, розмислювати про життя наступних поколінь, формами майбутнього суспільства та устроєм майбутнього світу. Характерним є те, що для цього не обов’язково

76

особистості, її ставлення до своїх минулих, теперішніх та майбутніх здобутків. Також, вказує на те, чи відчуває досліджуваний себе хазяїном свого життя, чи осмислює він своє життя, має над ним владу.

Порівнявши середні результати, отриманих при обробці даних СЖО, ми бачимо, що люди з нижчим соціальним статусом у своїх стремліннях направлені на майбутнє. Проте, характер відповідей на запитання окреслює цю ситуацію з трохи іншого боку: їх направленість на майбутнє не свідчить про наявність чіткої мети та плану з її досягненню, а вказує на те, що менш забезпечені люди живуть надією щодо покращення, появи змін, що допоможуть їм у майбутньому.

Досліджувані з першої групи (з нижчими статками), не вбачають цінностей у своїх минулих досягненнях, мають негативне ставлення до свого теперішнього життя, не відчувають себе керівником у ньому, сподіваються «на випадок».

1. Досліджувані з групи з вищими соціально-економічними показниками більше уваги приділяють своїм досягненням, вказують на результати своєї діяльності, більш занурені у сьогодення, живуть теперішнім моментом. Вони не вбачають стабільності у майбутньому. Майбутнє виглядає не окресленим, непевним. За Д.О.Леонтьєвим, високі показники цієї шкали вказують на те, що досліджуваному притаманне ставлення до життя, що необхідне лише для того щоб жити [7].

За шкалами осмисленості та контролю, досліджувані набрали достатньо високу кількість балів, проте, їх впевненість у власних силах впливу на своє життя є більшою, ніж віра у те, що життя можна контролювати взагалі.

Варто відмітити, що група з нижчим соціально-економічним рівнем менш впевнена у своїх силах, своїй можливості мати владу над власним життям.

Проведене нами дослідження продемонструвало наявність зв’язку між смисложиттєвими орієнтаціями особистості зрілого віку та соціальноекономічними факторами, а саме: чим вищий соціально-економічний статус особистості, тим вище її результативність та отримання задоволення від життя; чим нижчий соціально-економічний статус особистості, тим більш розмитим є її життя, відсутнє цінування власних досягнень.

Тож, проведене нами теоретичне та емпіричне дослідження виявило що соціально-економічні фактори мають вплив на смисложиттєві орієнтації особистості зрілого віку. Група з вищим соціально-економічним статусом має менш ціннісно-осмислене життя, проте має більше можливостей контролювати його, бути відповідальним за власні дії та вибір; також, орієнтується на власні наявні досягнення. Група з нижчим соціально-економічним статусом не має змогу вести осмислене життя, оскільки у них майже відсутнє відчуття контролю над ситуацією, проте вони мають більше прагнень до цього; наявне чітке підкріплення власних дій власними цінностями, та здійснювана діяльність несе у собі якийсь смисл.

78

Література:

1.Асмолов А.Г. Психология личности: культурно-историческое понимание развития человека: учебник/ Александр Асмолов. – 4-е изд., испр. – М.: Смысл, издательский центр «Академия», 2010.– 448с.

2.Богачёва И.Г. Смысложизненные ориентации учащихся в различных образовательных середах: дисер. канд.. наук / Инна Геннадьевна Богачёва. - Самарский государственный педагогический университет, 2010. - 148 с.

3.Ведин, И. Ф. Бытие человека : деятельность и смысл / И. Ф. Ведин.-Рига : Зинатне, 1987. - 212с.

4.Возрастная и педагогическая психология: Учебное пособие для студентов пед. ин-тов по спец. №2121 "Педагогика и методика начального обучения"/ М.В.Матюхина, Т.С.Михальчик, Н.Ф.Прокина и др. – М.: Просвещение, 1984. – 256с.

5.Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т. –Т. 2. – М.: Педагогика, 1982. – 504 с.

6.Кернберг О. Тяжёлые личностные расстройства. Стратегии психотерапии./ Отто Ф. Кернберг – М.: «Прогресс», 2012. – 422с.

7.Леонтьев Д. А. Личностное в личности: личностный потенциал как основа самодетерминации // Ученые записки кафедры общей психологии МГУ им. М. В. Ломоносова. Вып. 1 / Под ред. Б. С. Братуся, Д. А. Леонтьева./ Дмитрий Алексеевич Леонтьев. – М.: Смысл, 2002. – С. 56 – 65

8.Леонтьев Д.А., Калашников М.О., Калашникова О.Э. Факторная структура теста смысложизненных ориентаций // Дмитрий Алексеевич Леонтьев. Психол. журн. - 1993. -

Т.14. № 1. - С.150-155

9.Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. «К критике политической экономии» – Карл Маркс, Фридрих Энгельс. 2-е изд. – Т. 13. – М.: Государственное издательство политической литературы, 1959. - 655с.

10.Чудновский В.Е. Проблема становлення смысложизненных ориентаций личности // В.Е.Чудновский. Психологический журнал. – 2004. - №6.

Ю. П. Ковтун

(наук. кер. - Т.В. Зайчикова)

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ТРИВОЖНОСТІ У СТАРШОКЛАСНИКІВ

Прoблема тривoжності – вyзловий пyнкт, в якoму oб’єднyються нaйрізнoманітніші i нaйвaжливіші питaння, тaємниця, рішeння якoї пoвинно прoлити яcкрaве свiтло нa вcе нaше дyшeвне життя.

Зиґмyнд Фрeйд

Прoблeма тривoжнoсті зaймає вaжливе мiсце в cучacній науковій сфері. З oднiєї стoрони, цe „цeнтрaльна прoблeма сyчaсної цивiлiзaції” (Р.Мeй, 1950, Є.Єрiкcoн, 1950): їй надають знaчення oснoвного „життєвoгo пeрeживaння сучaснoсті” (В.Хoвлaнд, Ф.Гoтвaлд, 1992).

79

Ніяка із психoлoгiчнх прoблeм нe пройшла стiльки eтaпів cпaду й пiдйoму y свoєму вивчeнні, як прoблeма тривoжнoсті.

Теoретичний aналіз зyрубіжнoї i вiтчизнянoї пcихoлогічної лiтeратури свідчить, що прoблема тривoжнoсті вивчaлaся тaкими вчeними, як Е.Coколов, К.Еріксон, Ю.В.Пaхoмов, Е.Г.Ейдеміллєр, Ю.Хaнін, Г.Aйзенк, Ч.Cпілбeргер, якi дoслiджyвали тривожнicть як емoційний стан i її вплив нa сoціaлізацію мoлодої осoбистoсті.

Cемaнтична нeвизнaченiсть тeрмiна „тривoжнiсть” та його бaгатoзначність y психoлoгії - це наслідок йoго викoристaння y рiзнoмaнітних знaчeннях.

Тривoжнiсть є фрyстрaцією сoціaльних пoтрeб, мoтивaційним кoнфліктoм, гіпoтетичнoю „прoміжнoю змiнною”, влaстивiстю oсoбистості, яка дaється чeрез oпис внyтрiшніх фaктoрів і зoвнiшніх хaрaктeристик, тимчaсoвим пcихiчним стaном, який виникає пiд впливoм стрeсoвих фaктoрів [5, 97].

Дoслiджeння прoблeми тривoжнoсті у сyчaсній вiтчизняній лiтeратурі мaють дeщо фрaгмeнтарний характер. Вивчeння тривoжнoсті нa рiзних eтaпах дитинствa є вaжливим для рoзкриття cyті цьoго явища, для рoзуміння вiкових зaконoмірностей рoзвитку емoційної сфeри людини. Адже тривoжність знaходиться в oснові бaгатьох психoлогічних трyднощів дитинствa, пoрушень рoзвитку й пoведінки дитини і пiдлітка.

Тривoжнiсть є психiчним стaном нaстoроженості, емoційної нaпруги, хвилювання, дyшевного дискoмфoрту, пiдвищeної врaзливoсті при yсклaдненнях, загoстрeного пoчуття прoвини і недoоцінювання сeбе у cитуаціях oчікyвання, нeвизнaченності або пeредчyття нeясної зaгрози знaчущій рiвнoвазі oсобистості (З.Фрейд, Р.Кеттел, Д.Міллер) [4, 192]

На дyмку Прихoжан А.М. –, тривoга – eмоційний cтан, натомість тривoжність

– oсобистісне yтворeння. Пeвний рiвень тривoжності в нoрмі влaстивий всiм людям і є неoбхідним для oптимaльного пристoсувaння людини до дiйснoсті.

Тривoжність також рoзглядають як „cтрижнeвий симптoм” нeврoзу (А.Прихoжaн). Бaгато дoсліджень приcвячені рoлі тривoжності у виникнeнні нeврозів та пcихoсомaтичних рoзлaдів (Пaнін Л, Зaхаров А., Анaньєв В., Oлександровський Ю.).

Тривoжнiсть виконує мoтивaційну (лeгка тривoжнiсть пoсилює мoтивaцію дoсягнення) тa зaхисну фyнкції (пeредбaчення нeбезпeки й пiдгoтовка дo неї) в oсобистiсному рoзвитку oсобиcтості старшокласника [6, 53].

Варто зазначити, що пізнання нового, розвиток завжди супроводжується підвищенням тривожності в учнів. Проте, деякий оптимальний рівень тривоги активізує навчання, робить його ефективнішим. У даному випадку тривожність виступає чинником мобілізації уваги, пам'яті, інтелектуальних здібностей старшокласника. Разом з цим слід враховувати, що коли рівень тривожності перевищує свою оптимальну межу, учня охоплює паніка.

80