2.3. Порядок розгляду справ Європейським судом з прав людини

Процедура розгляду справ Судом є письмовою, що не потребує особистої присутності у Суді. Якщо Суд визнає заяву прийнятною, то, згідно зі статтею 38 Конвенції, він «розглядає справу разом з представниками сторін і, в разі необхідності, проводить розслідування, для ефективного здійснення якого заінтересовані держави створюють усі необхідні умови».

Протягом слухань здійснюється синхронний переклад з однієї з двох офіційних мов Суду на іншу. Якщо Суд дозволив використання в ході слухань офіційної мови Договірної Сторони, тоді забезпечується синхронний переклад з цієї мови на обидві офіційні мови Суду, але з офіційних мов на будь-яку третю мову — не здійснюється, оскільки правила процедури вимагають володіння представниками сторін хоча б однією з офіційних мов Суду [18].

Голова Суду може запропонувати або дати дозвіл будь-якій Договірній Стороні, яка не є стороною в справі, надати письмові зауваження або, у виняткових випадках, взяти участь в слуханнях. Це положення також може поширюватися і на окрему особу або неурядову організацію, які не є сторонами в справі, в тому випадку, якщо така сторона може бути зацікавленою в результаті розгляду цієї справи або може надати інформацію та аргументацію, яка була б корисна Суду в зв'язку з розглядом справи.

У разі зацікавленості сторін Суд може виступити у якості посередника для забезпечення дружнього врегулювання спору на основі поваги до прав людини, як їх визначає Конвенція та протоколи до неї.

"11-й протокол" передбачає конфиденційність такої процедури примирення; зокрема, уряду даної країни слід надати можливість зробити пропозиції щодо примирення, які не будуть відразу ж передані громадськості через засоби масової інформації. Якщо ж таке примирення не вдається, то позиції (точки зору) та пропозиції сторін не можуть бути використанні для подальшої процедури. Тобто, якщо уряд робить якусь пропозицію щодо примирення, то це ні в якому разі не означає, що він потай визнає порушення ЄКПЛ. Якщо ж вдається досягти примирення, то оголошується рішення, яке повинно бути відкритим і в якому коротко викладено обставини справи та досягнуте вирішення проблеми.

У разі досягнення дружнього врегулювання Суд вилучає справу з реєстру, прийнявши відповідне рішення, що містить лише стислий виклад фактів і досягнутого вирішення.

Під час розгляду індивідуальних заяв Суд вирішує питання про те, чи справді держава в особі її органів влади або посадових осіб допустила порушення взятих на себе зобов’язань в межах Конвенції та протоколів до неї. За умови визнання факту порушення, Суд застосовує до держави відповідні санкції .

Після розгляду справи по суті, Суд може встановити:

1) відсутність порушення державою-відповідачем порушення Конвенції та протоколів до неї,

2) визнати порушення державою-відповідачем положень Конвенції (або протоколів до неї), або

3) може визнати порушення прав лише частково, щодо частини фактів, на які особа скаржилася, а інші визнати такими, які не є порушенням Конвенції.

Палати і Велика Палата постановляють рішення по суті справи більшістю голосів. Будь-який суддя, що брав участь у розгляді справи, має право додати до рішення свою окрему думку (яка може не збігатись або збігатись з рішенням Суду).

Якщо Європейський Суд констатує порушення ЄКПЛ, то він висловлюється також і за компенсацію позивачу. Компенсація охоплює певне матеріальне відшкодування, по можливості, моральне відшкодування, а також, при необхідності, адвокатські витрати.

Претензії позивача спочатку подаються до відповідного уряду, який повинен висловити щодо цього свою точку зору. З огляду на складність вирахування в таких випадках точних сум Суд визначає, враховуючи точки зору сторін. При необхідності Суд може також визначати, що вже саме рішення є моральним відшкодуванням. Під час підрахунків адвокатських витрат Суд враховує національні представницькі тарифи та практику. Якщо було призначено певну суму, то Суд може передбачити, що за затримку виплати призначатиметься пеня.

Якщо рішення було винесено однією з Палат, то кожна зі сторін може передати справу на розгляд до Великої Палати. Сторони мають у своєму розпорядженні три місяці, щоб письмово повідомити про цей намір. При цьому вони мають обгрунтувати, чому, на їхню думку, йдеться про важливе питання, яке могло б виправдати необхідність розгляду справи у Великій Палаті. Лише потому фільтраційна комісія перевіряє, чи виправданим буде розгляд справи у Великій Палаті. Для процедури в Великій Палаті діють принципово тіж самі норми, що й для процедури у Палаті суддів [8,с.59].

Рішення Великої палати є остаточним. Воно стає остаточним:

1.якщо сторони заявляють про те, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати;

2.через три місяці від дати постановлення рішення, якщо клопотання про передання справи на розгляд Великої палати не було заявлено;

3.якщо колегія Великої палати відхиляє клопотання про передання справи на розгляд Великої палати [1].

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що розгляд справ у Європейському Суді відбуається письмово, що не потребує особистої присутності заявника, часто у розгляді справ Судом приймають участь представники сторін. Голова Суду у деяких випадках може залучити до справи третіх осіб, які не є сторонами у справі (це можуть бути окремі громадяни або громадські організації країни проти якої розглядається справа.) Також Суд може виступити у якості посередника для забезпечення дружнього врегулювання спору на основі поваги до прав людини. Якщо рішення було винесено однією з Палат, то кожна зі сторін протягом 3 місяців може передати справу на розгляд до Великої Палати.

Висновок до другого розділу

З моменту ратифікації Конвенції Україною 17 липня 1997 року, документ став частиною національного законодавства України. Отже, держава взяла на себе зобов’язання гарантувати та захищати передбачені Конвенцією права і свободи. У випадку порушень Україною своїх зобов’язань, її громадяни та зареєстровані на її території юридичні особи, після вичерпання національних засобів юридичного захисту і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення на національному рівні, мають не лише право, а й реальну можливість звернутися до Європейського суду з прав людини за захистом своїх прав та свобод, проголошених в Конвенції та додаткових протоколах до неї.

Перелік суб’єктів звернення до Європейського Суду з прав людини вичерпно визначений в ст.ст.33, 34 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

По-перше, суб’єктом звернення до Суду може бути будь-яка держава-учасниця Конвенції, яка у відповідності до ст.33 може "передати на розгляд Суду питання про будь-яке" порушення Конвенції чи протоколів до неї іншою державою-учасницею. По-друге, Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації чи групи осіб, які вважають себе постраждалими від порушення однією з держав-членів Конвенції тих прав, які викладено в Конвенції чи в протоколах до неї. За колом осіб заявником може бути не лише громадянин тієї держави, в якій сталося порушення, але і будь-який іноземець або особа без громадянства, що опинилася під юрисдикцією держави-учасниці Конвенції, незалежно від того, проживає ця особа в державі постійно чи знаходиться тимчасово.Також,до переліку суб’єктів відносяться група осіб,та неурядові організації. [8,с 57].

Згідно з положеннями правила 47 Регламенту Суду, в заяві необхідно:

а) навести стислий виклад фактів, щодо яких заявник скаржиться, та суть скарг;

б) зазначити права, гарантовані Конвенцією або протоколами до неї, які, на думку заявника, були порушені;

в) назвати національні засоби юридичного захисту, якими заявник скористався;

г) навести перелік рішень судів (або інших державних органів) у справі, із зазначенням дати кожного рішення та органу, який його виніс, а також коротку інформацію про зміст цього рішення.

Після отримання від заявника першого листа або формуляру заяви Секретаріат Суду надсилає відповідь з повідомленням про те, що за іменем заявника було відкрито справу, номер якої потрібно зазначати в усіх наступних листах до Суду. [18]

Для пересічного українця важливим є те, що за звернення до Суду не потрібно сплачувати жоден податок, мито чи збір [20, c.5].

Процедура розгляду справ Судом є письмовою, що не потребує особистої присутності у Суді.

Під час розгляду індивідуальних заяв Суд вирішує питання про те, чи справді держава в особі її органів влади або посадових осіб допустила порушення взятих на себе зобов’язань в межах Конвенції та протоколів до неї. За умови визнання факту порушення, Суд застосовує до держави відповідні санкції.

Після розгляду справи по суті, Суд може встановити:

1) відсутність порушення державою-відповідачем порушення Конвенції та протоколів до неї,

2) визнати порушення державою-відповідачем положень Конвенції (або протоколів до неї), або

3) може визнати порушення прав лише частково, щодо частини фактів, на які особа скаржилася, а інші визнати такими, які не є порушенням Конвенції [8,с.59].