Тема 11. Політика доходів і оплата праці Методичні рекомендації до самостійної роботи

Розгляд питання “доходи населення” безпосередньо пов’язаний з питаннями “рівень життя”, “соціальний стан працівників”, “соціальний захист населення”, “прожитковий мінімум”, “рівень бідності”, “рівень зайнятості”, “рівень безробіття”.

Основні напрямки державної політики у сфері доходів повинні бути спрямовані на підвищення рівня доходів населення, їх перерозподіл через державний бюджет і фонди соціального захисту непрацездатних громадян.

Треба визначити основні заходи для усунення негативних явищ і тенденцій диференціації в доходах окремих груп населення.

В першу чергу треба визначити кількісні і якісні показники рівня життя населення.

Далі розглядаються види доходів: реальні, грошові, сукупні, трудові і нетрудові; джерела особистих доходів населення.

Важливим питанням теми є структура доходів працівника підприємства, яка складається з тарифних ставок і окладів; доплат за умови праці; надбавок за високу продуктивність праці; премії; соціальних виплат; дивідендів.

Наступним питаннями, які необхідно розглянути, є: “роль доходів від власності і підприємницької діяльності”, “ від трудової діяльності”.

При розгляді перелічених вище питань особливе значення має додержання соціальної справедливості.

Наступним питанням теми є розгляд методичних основ спостереження за динамікою рівня доходів населення.

Важливим питанням, яке розглядається далі, є визначення мінімального споживчого бюджету і прожиткового мінімуму: статистичного, комбінованого, суб’єктивного, ресурсного.

Наступним питанням означеної теми є мінімальні соціальні стандарти рівня життя населення; соціальні трансферти як елементи формування рівня життя і доходів, зміст понять вартості і ціни робочої сили; функції, елементи і принципи організації заробітної плати.

Особливе місце займає питання “причини розходжень у заробітній платі”, включаючи дискримінацію на ринку праці.

Заробітна плата – одна з найважливіших і найскладніших економічних категорій, оскільки вона є одночасно і основним джерелом доходу найманих працівників, і суттєвою часткою витрат виробництва для роботодавців, і ефективним засобом мотивації працівниуків.

Міжнародні трудові норми, зокрема Конвенція МОП №95 „Охорона заробітної плати”, так тлумачать заробітну плату: „Термін „заробітна плата” означає будь-яку винагороду або заробіток, що обчислюється в грошах, котрі підприємець виплачує за працю, яка або виконана, або за послуги, які або надані, або мають бути надані”.

Відповідно до Закону України „Про оплату праці” сутність заробітної плати визначається як: „винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу”.

Заробітна плата складається з основної і додаткової оплати праці.

Основна заробітна плата нараховується за виконану роботу за тарифними ставками, відрядними розцінками чи посадовими окладами і не залежить від результатів господарської діяльності підприємства. Вона включає такі виплати: оплату за фактично відпрацьовані людино-години, доплати за суміщення професій, за багатоверстатне обслуговування, за класність, виплату між розрядної різниці, персональні надбавки, доплати за роботу в нічний час, доплату незвільненим бригадирам за керівництво бригадою, за навчання учнів, доплати відрядникам у зв’язку зі змінами умов роботи, оплату простоїв не з вини працівника, оплату за понад нормовану роботу тощо.

Додаткова заробітна плата – це складова заробітної плати працівників, до якої включають витрати на оплату праці, не пов’язані з виплатами за фактично відпрацьований час. Нараховують додаткову заробітну плату залежно від досягнутих і запланованих показників, умов виробництва, кваліфікації виконавців.

Заробітна плата в системі товарно-грошових відносин виконує низку функцій:

• Функція забезпечення матеріального стимулювання;

• Відтворювальна функція;

• Соціальна функція;

• Облікова функція;

Розподіл заново створеної вартості у формі заробітної плати здійснюється за такими принципами:

• Принцип матеріальної заінтересованості;

• Принцип плановості;

• Принцип раціонального співвідношення темпів зростання продуктивності праці та її оплати;

• Принцип гарантованості;

• Принцип диференціації;

• Принцип вирівнювання рівня оплати;

• Принцип простоти й доступності оплати.

Залежно від того, що є основою визначення розміру заробітку – обсяг виконаної роботи (продукції) чи відпрацьований час, виділяють дві основні форми заробітної плати: відрядну й погодинну.