52. Основні права та обов'язки туриста.

— «Туристам, як мінімум, повинні бути надані такі конкретні права:

право туриста, на особу й майно якого було здійснено серйозний замах, сповістити свою родину, використовуючи при цьому найдосконаліші засоби зв’язку;

— право туриста, на особу й майно якого було здійснено замах, без необхідності внесення будь-якої застави, що вимагається від іноземців, розпочати судову і, зокрема, карну справу в національному суді проти осіб, які здійснили цей замах, і отримати в разі необхідності юридичну допомогу з цією метою».

У Кодексі туриста (стаття XIII) говориться:

«По прибутті до місць та окремих районів туристського інтересу, а також упродовж всього їх транзиту та тимчасового перебування туристи для свого блага повинні отримати:

— особисту безпеку, безпеку свого майна, а також захист своїх прав як споживачів;

— адміністративні та юридичні процедури й гарантії, необхідні для захисту їх прав;

— можливість сповідати свою власну релігію та відповідні умови для цієї мети».

У статті XI Кодексу туриста обов’язки туристів перед суспільством країни, що їх приймає, представлені наступним чином:

«1. У місцях транзиту й тимчасового перебування туристи повинні поважати політичний, соціальний, моральний та релігійний устрій, що склався, й підкорятися діючим законам і правилам.

У цих самих місцях туристи також повинні:

— виявляти якомога більше розуміння звичаїв, вірувань і вчинків місцевого населення та якомога більше поваги до природного й культурного надбання останнього;

— утримуватись від підкреслення економічних, соціальних і культурних відмінностей, що існують між ними та місцевим населенням;

— бути сприйнятливими до культури місцевого населення, яке приймає туристів, що є невід’ємною часткою загального надбання людства;

— перешкоджати експлуатації інших з метою проституції;

— утримуватись від торгівлі, провозу та вживання наркотиків або інших заборонених препаратів».

53. Відшкодування витрат. Договірна та не договірна шкода.

Відшкодування витрат

Процесуальні витрати складаються із: плати за розгляд (збору); витрат на провадження. До витрат на провадження відносять дорожні та інші витрати свідків і експертів, а також зацікавлених осіб, та витрати, зумовлені оглядом місця, так само, як і витрати на офіційні листи учасникам.

Стягнення процесуальних витрат проводиться залежно від видів проваджень, позитивних чи юрисдикційних. Крім цього, потрібно розрізняти витрати, що проводяться за ініціативою зацікавлених осіб, та витрати, що проводяться лідируючими суб’єктами в силу своїх статутних обов’язків (відшкодування витрат, що проведені залученими особами – свідками та експертами). Витрати покладаються на учасника, якщо вони виникли з його вини, були зроблені на його користь чи на його вимогу та виникли через статутні обов’язки лідируючих суб’єктів по справі, або якщо позиція зацікавленої особи визнана неправомірною.

В позитивних провадженнях витрати покладаються на сторону, що зацікавлена у наданні управлінської послуги. За загальним правилом заяви громадян розглядаються без стягнення плати. Однак спеціальні звернення громадян розглядаються в більшості випадків за умови сплати відповідних зборів. При відмові сторони-заявника продовжувати участь у справі, їй не повертають плату (збір). В деяких випадках через особливий суспільний інтерес у позитивному провадженні його сторона зазнає менших витрат. Не секрет, що держава особливо зацікавлена у розширенні обсягу державного реєстру патентів на винаходи та інші об’єкти інтелектуальної власності. Через це Державний департамент інтелектуальної власності України відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.93 несе витрати по виготовленню і пересиланні матеріалів, що протиставлені заявці заявника на отримання патенту. Є пропозиція звільнити сторону-заявника від збору за розгляд справи, предметом якої є вимоги про сприяння у реалізації матеріально-правових обов’язків”.

В юрисдикційних провадженнях витрати учасника, позиція якого визнана правомірною покладаються на учасника, позиція якого визнана неправомірною (в якості останнього може виступити як зацікавлена особа, так і лідируючий суб’єкт, що здійснює адміністративне переслідування). Так, в юрисдикційних провадженнях витрати по зберіганню вилучених предметів (витрати митного органу по зберіганню предметів, у відношенні яких винесено постанову про конфіскацію, мають бути компенсовані особою, яка скоїла порушення).

При цьому відшкодування збитків зацікавленою особою із неправомірною позицією здійснюється у добровільному порядку. Лише якщо вона відмовляється відшкодовувати, стягнення проводиться в примусовому порядку на підставі рішення суду. Діє правило Конституції: громадянин може бути позбавлений власності тільки в судовому порядку. Стосовно юридичних осіб це правило загалом не діє, однак законодавство поширює його і на юридичних осіб. Наприклад, витрати на проведення експертизи відшкодовуються за рахунок особи, яка вчинила порушення законодавства. У разі відмови у відшкодуванні зазначених витрат особа, яка здійснила ці витрати, може звернутись до суду із заявою про їх відшкодування . Однак така вимога не може бути предметом судового розгляду в порядку позовного провадження. Спір про право цивільне з приводу факту і розміру шкоди фактично відсутній. Дані питання вирішені в адміністративному провадженні. Адже факт проведення експертизи та її вартість зафіксовані в процесуальних документах. Щодо лідируючих суб’єктів, чия позиція визнана неправомірною, то стягнення з них витрат може бути проведено у позасудовому, адміністративному порядку.

Існує окрема група норм щодо процедурних витрат на стадії виконання в адміністративному провадженні. В юрисдикційних провадженнях щойно висловлене правило теж знаходить своє підтвердження. Так, на судно-порушник покладаються витрати по одержанню ним залишків майна, що не було конфісковане у нього при порушенні законодавства. Аналогічно порушники державного кордону будуть нести витрати по їх депортації.

Від інституту процесуальних витрат слід відрізняти інститут відшкодування збитків, що завдані суб’єктам адміністративно-процесуальних відносин через недобросовісну реалізацію процесуального статусу. Витрати, зроблені проводом у зв’язку з перевіркою звернень, які містять завідомо неправдиві відомості, можуть бути стягнуті з громадян та юридичних осіб за рішенням суду. А заявник має право вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень. Наприклад, стягнення збитків із зацікавленої особи дає конкурентне законодавство. Відповідач у разі закриття провадження у справі у зв’язку з не доведенням вчинення порушення може стягнути з заявника збитки, завдані йому забезпеченням виконання рішення, у порядку, визначеному цивільним законодавством.

Договірна та не договірна шкода

Підписання договору повинно супроводжуватися наданням туристу вичерпної інформації про характер послуг, умови обслугову­вання, купівлі подорожі тощо, яка б забезпечувала можливість компетентного вибору і виключала б неясності та різночитання. Якщо-в результаті неповної або недостовірної інформації турист придбав неякісну послугу, він має право відмовитись і вимагати від­шкодування збитків. При цьому слід ураховувати припущення зако­нодавства, що «у споживача немає спеціальних знань про властивос­ті та характеристики продукції, яку він придбаває» (ст. 8., п. 9 Закону України «Про захист прав споживачів*), а продавець повинен добре їх знати. Те ж саме стосується й збитків, завданих споживачеві в результаті недобросовісної реклами послуг (ст. 15., п. 8).

Шкода, заподіяна туристу зменшенням кількості, зниженням якості або неналежним виконанням умов договору, є договірною шкодою. Відповідальність за договірну шкоду лягає на фірму, що активізувала туриста, або підприємства обслуговування, що знаходяться з фірмою у договірних стосунках.

Недоговірною шкодою визнається така, що була спричинена туристу третьою особою. В ролі третьої особи можуть виступати підприємства обслуговування, якщо їх стосунки з туристич­ною фірмою не оформлені договором. У будь-якому випадку турис­тична фірма виступає посередником, захищаючи інтереси туриста, надає йому допомогу в отриманні відшкодування.

У разі настання форс-мажору, як правило, туристичні фірми не несуть відповідальності ні перед партнерами, ні перед туристами за не­виконання договірних обов'язків, але повинні зробити все від них за­лежне, щоб мінімізувати вплив негативних наслідків форс-мажорних обставин на туристів. Збитки, що виникли у туристичної фірми в ре­зультаті форс-мажорних обставин, вони беруть на свій рахунок.