- •3. Становлення і розвиток наукового стилю укр. Мови
- •4.Професійна мовно-комунікативна компетенція.
- •5. Орфоепічні норми укр.. Мови. Вимова голосних і приголосних звуків.
- •6.Евфонія (милозвучність), її специфіка в укр. Мові
- •7) Акцентуаційні норми української мови наголос та його види
- •8) Лексичні норми мови професійного спілкування9заг.Характ.Лексики укр..Мови..І слова іншомовного походження
- •10)Стилістичні норми їх специфіка і використання
- •11)Морфологічні норми в українській мові
- •12) Синтаксичні норми сучасної української мови
- •3. Правопис великої літери
- •14. Пунктуаційні норми сучасної української мови
- •15.Культура мовлення в житті професійного комунікатора
- •16. Комунікативні ознаки культури мовлення
- •17.Правельність мовлення як визначальна комунікативна ознака культури мовлення
- •18.Мовні особливості заяви як контрактно- кадрового документа
- •24. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.
- •25. Мовний,мовленнєвий,спілкувальний етикет
- •26.Структура мовного етикету.Стандартні етикетні ситуації.
- •27. Парадигма мовних формул
- •29.Звертання.Розділові знаки в реченнях зі звертанням.
- •3.Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів, що використовуються в офіційному спілкуванні між державами, установами, приватною особою і установою і регулюють їх ділові взаємини.
- •4.Публіцистичний стиль - це функціональний різновид літературної мови, яким послуговуються в засобах масової інформації (газетах, часописах, пропагандистських виданнях).
- •5.Конфесійний стиль - стильовий різновид української мови, що обслуговує релігійні потреби суспільства.
- •34.Іменник
- •40) Трудова угода – це документ, яким регламентуються стосунки між установою і позаштатним працівником.
- •41) Доручення – це документ, який організація чи окрема особа надає іншій особі право на певну діяльність або отримання матеріальних цінностей від її імені.
- •43) Службові листи як довідково-інформаційної документації , їх структура та реквізити. Види службових листів та відповідні вимоги до них
- •45) Основні правила єтикету службового листування
- •49) Термінологія обраного фаху
- •52) Правила слововживання й використовування українських термінів
- •53) Нормування й стандартизація термінів
- •54) Українські електронні термінологічні словники
- •55 Лексичні особливості наукового стилю
- •62 Вопрос Основнi вимоги до бiблiограчного опису викорастаних джерел
- •63 Переклад та перекладання
- •64 Форми та види перекладу
- •65 Особливостi наукого-технiчного перекладу
- •1) Знайти загальну логіку викладення матеріалу оригінального тексту;
- •1) Російським конструкціям з прийменником по в українській мові відповідають конструкції з прийменниками;
- •67. Переклад термінів
- •68. Вибір синоніма під час перекладу
- •69. Особливості редагування наукового тексту
- •70. Спілкування і комунікація. Види і форми спілкування
- •71. Поняття і сутність ділового спілкування. Етикет ділового спілкування.
- •72. Невербальні засоби спілкування
- •75. Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію
- •76. Види публічного мовлення
- •79.Культура сприймання публічного виступу. Види запитань
- •80.Сутність і специфіка публічної монологічної мови.
- •81. Основні жанри усного публічного монологічного мовлення (доповідь, лекція, промова, виступ, повідомлення).
- •83.Засоби увиразнення публічного виступу.
- •84. У професійній діяльності важливу роль відіграє діалогічне мовлення – форма соціально-мовного спілкування, основа співробітництва і взаєморозуміння між людьми у процесі спільної діяльності.
49) Термінологія обраного фаху
Правнича термінологія починала утворюватися одночасно з виникненням права. Перші юридичні документи є основними джерелами виникнення правової термінології, юридичних конструкцій (Закони Хаммурапі, Закони дванадцяти таблиць, Закони Ману, Варварські правди, «Руська правда», Саксонське зерцало). Важливою рисою правничих термінів є їх тісний зв'язок з різними політичними і правовими теоріями, науковими напрямами, певними суспільними традиціями, правовим досвідом. Розвиток української правничої термінології пов'язаний з історією української державності, національного права, української мови.
Словниковий склад установчої правничої термінології формується з різних джерел. Умовно їх можна поділити на п'ять груп: по-перше, запозичення латинських термінів і правових понять, які стали підґрунтям для термінології різних правових систем (апеляція, алібі, документ, реформа, цивілізація). Багато правових понять уперше було розроблено в римському праві, пізніше вони перейшли до законодавчих текстів інших держав; по-друге, використання термінів з нормативно-правових актів Київської Русі (закон, суддя, свідок, карати); по-третє, надходження термінології з розвинутих сучасних правових систем (контрабанда, бартер, монополізм); по-четверте, існування термінології нормативно-правових актів України (Конституції, законів, кодексів), міжнародних документів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правнича термінологія, зафіксована в Конституції України, є обов'язковою для вживання в галузевому законодавстві. Наприклад, у Конституції України вжито термін перепинити злочин (ст. 29). по-п'яте, джерелом нових термінів може бути перекладацька діяльність. Перекладач може: а) передати іншомовний термін, якого немає в українській мові, засобами українського алфавіту або б) дати описову конструкцію правового поняття українськими словами, які утворюють терміносполучення. Нерідко це може бути надто громіздка конструкція. З однієї мови на іншу терміни не перекладають, як звичайні слова. Оптимальним варіантом є пошук терміна-відповідника, який починається з аналізу характеристики нового поняття.
З метою уникнути помилкового вживання термінів потрібно термінологію правового акта порівняти з аналогічними текстами кількох офіційних мов, щоб знайти найадекватніший варіант.
Отже, юридична термінологія специфічна. Вона насичена словами, що мають особливе юридичне значення, наприклад дізнавач, безчинство, обшук, зломщик, охоронець, понятий, розшук, правник, право, слідчий, суд, хабарник, шахрай, злочинець, позов, право, суддя, словосполученнями викривальний доказ, документальний доказ, незаперечний доказ, непрямий доказ, неспростований доказ, абревіатурами МВС, ОРД, ДАІ, ОВС тощо.
Вживаються віддієслівні іменники, не характерні для загального вжитку, наприклад притягнення, недонесення, призупинення, обвинувачення тощо. Більшість багатозначних слів визначає особливі юридичні поняття. Так, пом'якшити – зробити покарання менш суворим, стаття – певна частина тексту в юридичному документі, організатор – ініціатор злочину, погашення – припинення терміну судимості, епізод – частина злочинних дій тощо.
50) Способи творення термінів
Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:
1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сатиновий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.
2. Словотвірний - утворення термінів за допомоги префіксів (надвиробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, гумування, оборотність), складанням слів і основ (адрес-календар, гальванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріаломісткість), скороченням слів (СЕЗ - спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.
3. Синтаксичний - використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни.
4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція.
За структурними моделями терміни переділяють на:
однокомпонентні, терміни, наприклад: паритет, резолюція, субстрат, паралінгвістика.
двокомпонентні терміни - май часті ше це словосполучення іменник + іменник, наприклад: ректифікація кордону, стратегія спічкування, дискурс культури, універсамі культури; або прикметник + іменник, наприклад: унітарна держава, цивільна відповідачьність;
трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники:
а) прикметник + прикметник + іменник, наприклад: щілинні приголосні звуки, вільна економічна зона, центральна виборча комісія;
б) прикметник + іменник + іменник, наприклад: структурний тип речення, адитивний синтез кольору, маскультурний код мови, пасивний словник мовця;
в) іменник + прикметник + іменник, наприклад: форма релігійного світогляду, речення з однорідними членами, ревізія міжнародного договору, теорія лінгвістичної відносності;
г) іменник + іменник + іменник, наприклад: категорія числа іменника, позолота обрізів видання;
багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів, наприклад: автоматичний стапельний приймальний пристрій, визначення авторських і суміжних прав.
51) Синонімія і багатозначність у термінології
Синонімія у термінології кваліфікується як явище негативне. Синонімічні відношення охоплюють більшість елементів лексичного рівня системи загальновживаної мови.
До суто мовних причин та джерел виникнення синонімії в термінології відносимо:
1.паралельне вживання національного та іншомовного терміна;
2.вживання декількох найменувань, які були запозичені з різних мов для позначення одного поняття;
3.свідоме утворення рівнозначного національного терміна як відповідь на виникнення запозиченого терміна;
4. функціонування повного та короткого варіантів одного і того ж терміна.
Синонімія в термінології – це мовне явище, однорідне з таким же явищем в загальновживаній мові, але з певними відмінностями.
У загальнолітературній мові синоніми вважаються однією з найважливіших системоформуючих категорій. У термінологічних системах їх роль значно менша, тому що в них реалізується переважно тільки різновид синонімії повного чи часткового характеру.
Синонімія є поширеним лексико – семантичним явищем в термінології. Синоніми – загальновживані слова – розрізняються тонкими смисловими і експресивними відтінками і становлять один з найважливіших стилістичних засобів мови. Синоніми-терміни визначають одні й ті ж поняття, розрізняючись лише характерною ознакою, покладеною в основу називання поняття, і становлять досить специфічну категорію слів щодо їх стилістичних можливостей.
Для термінознавства важливими ознаками слів – синонімів є їх здатність виконувати в тексті функції заміщення та уточнення. Тому вважається, що синоніми відіграють у мові науки конструктивну роль.
У науковій мові насиченість термінології синонімами пояснюється тим, що переважна більшість термінів є порівняно недавніми утвореннями. Поява нового поняття викликає звичайно появу кількох термінів, створених у різних місцях різними людьми. До того ж нові поняття не завжди бувають точно визначені, що теж викликає появу різних термінів для їх називання.
Причиною виникнення численних синонімічних рядів є багатогранність предметів і явищ дійсності та можливість по-різному підійти до цих предметів і явищ у процесі їх пізнання, унаслідок чого в процесі називання тих самих реалій об’єктивного світу виявляються різні ознаки номінації.
Синонімія у термінології на рівні варіантності — специфічне явище. Терміни-варіанти позначають, як правило, тотожні поняття (одне поняття), але мають певні видозміни на рівні афіксації: нагрів — нагрівання, перевід —переведення, розрив — розривання. Вони мають ідентичні й неідентичні значення (терміни з суфіксом о можуть позначати, крім значення процесу, ще й значення результату). Надпродукція — перепродукція, антигрипозний —протигрипозний, надгенератор — супергенератор. Ці терміни розрізняються префіксами, хоч поняття, яке вони позначають, лишається незмінним.
Явище синонімії може проявлятися і на рівні однієї словотвірної моделі: відтворення — відтворювання, заземлення —заземлювання, перетворення — перетворювання. Ці пари диференціюють характеристику позначуваного ними поняття (процесу) щодо тривалості.
Для термінології не властива багатозначність. Якщо ж термін має кілька значень, кожне із значень належить до різних термінологій. Як приклад можна навести значення термінів стопер та стела стопер — 1) машина для буріння свердловин, спрямованих уверх; 2) захисник у футболі та деяких інших спортивних іграх. Стела — 1) вертикальна кам'яна плита чи стовп з рельєфним зображенням чи написом; 2) центральна частина стебла й кореня вищих рослин, у якій міститься провідна система всіх осьових органів. Наявність багатозначних термінів у межах однієї наукової галузі є виявом невпорядкованості конкретної термінології.
