24.Воля .Теорії волі.Види волі.Вольовий акт та характеристики

В межах цієї течії заслуговує на увагу інтелектуалістична теорія волі ( Мейман). Згідно з цією теорією джерела волі - в уявленнях людини, які є необхідною складовою всіх психічних процесів. Свідомість людини сповнена уявленнями різної складності. Кожне з цих уявлень бореться за своє переважне становище у свідомості. Перемагають найбільш чіткі і ясні уявлення, які й дають початок вольовим процесом. Вольові прагнення виникають в процесі боротьби уявлень. Таким чином, уявлення, відіграють роль мотиву вольової дії. Головне у волі - зв`язок, який встановлюється між уявленням і самою дією. Воля розвивається в процесі переходу мотиву в дії. Отже, виховання волі - закріплення шляхом повторних вправ асоціативних зв`язків, між уявленнями і діями.

До мотиваційного підходу в дослідженні волі належать уявлення про волю як здатність до свідомого умисного подолання перешкод. Якщо мотивація є лише чинником, ініціатором дії, то існування перешкод на шляху до виконання дії та умисне їх подолання стає формуючим чинником вольового акту. Так, одну з ознак волі - подолання перешкод, розглядають Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн.

Загалом в усіх варіантах мотиваційного підходу наголошується саме на спонукальній функції волі, тобто акцентується мотиваційна її складова.

Воля як "вільний вибір" (У.Вундт, У. Джемс).Воля - це самостійний процес, що починається з ідеї про ті рухи, які збирається виконати людина. Думка сама або собі містить силу, що може ініціювати поведінку людини. У. Джемс вважав основною функцією волі прийняття рішення при наявності в свідомості одночасно двох або більше ідей руху. Таким чином, основа волі - "моторні ідеї" (не дії), які створюють процес "воління" - самостійний психічний процес, який виробляє стійке прагнення людини.

Емоційна теорія (Рібо)

Єдина причина вольового акту - почуття. В основі вольової діяльності лежить прагнення відчути або продовжити задоволення і уникнути страждання. Дії людини викликаються емоціями, які людина переживає в даний момент. Вольові прагнення виникають не там, де для людини все байдуже, а там, де оточення, думки і ідеї викликають почуття, що робить ці ідеї або привабливими або відштовхуючими. Отже, воля - явище вторинного порядку по відношенню до емоцій, почуттів. Волюнтаристська теорія визначає волю особливою, надприродною силою.

Вольовий акт та його структура.

Вольова дія може реалізуватись в простих і складних формах

У простому вольовому акті спонукання до дії спрямоване на більш чи менш усвідомлену мету, може безпосередньо переходити у дію. Простий вольовий акт має дві фази:

1) виникнення спонукання та усвідомлення мети;

2) досягнення мети.

Складну вольову дію характеризує опосередкований свідомий процес: дії передує врахування її наслідків, усвідомлення мотивів, планування. Така дія потребує значного напруження сил, терпіння, наполегливості, вміння організувати себе на виконання дії.

У складній вольовій дії вчені (Г.С. Костюк, А.В. Петровський, О.В. Скрипченко) виділяють чотири фази:

1) виникнення спонукання та попередня постановка мети;

2) стадія обмірковування та боротьба мотивів;

3) прийняття рішення;

4) виконання.

1. Перша, початкова фаза вольового акту полягає в попередній постановці мети. Необхідною передумовою постановки мети є виникнення певного мотиву, спонукання і пов'язаного з ним прагнення. Прагнення, що переживається людиною, може по-різному усвідомлюватись нею і по-різному впливати на її діяльність. Залежно від характеру його усвідомлення прагнення може виражатися в формі потягу, бажання і хотіння.

Процес постановки мети пов'язаний із виникненням усвідомленого дієвого бажання або хотіння.

Слід відзначити, проте, що в складному вольовому акті і виникле активне бажання не зажди зразу ж приводить до відповідних дій, вчинків. Це буває тоді, коли у людини одночасно появляється декілька бажань, спонукань, які суперечать одне одному. При цьому суперечливі бажання можуть стосуватися як самої мети, так і засобів її реалізації.

2. В таких випадках відбувається вибір мети або вибір засобів її досягнення , що є змістом другої фази вольового акту. При виборі мети або засобів дії виникає потреба в обговоренні їх прийнятності, яке передбачає зважування різних доводів за і проти висунутих цілей чи засобів їх досягнення, вимагає оцінки суперечливих бажань, аналізування обставин, розмірковування, напруженої роботи мислення.

Вибір прийнятої мети часто характеризується яскраво виявленою боротьбою мотивів.

3. Обговорення і боротьба мотивів закінчується прийняттям рішення, що означає остаточну постановку свідомої мети. Але й після цього не завжди відбувається безпосередній перехід до виконання намічених дій. Це буває особливо тоді, коли рішення стосується не якоїсь простої і близької мети, а складної і притому віддаленої, над досягненням якої людина збирається працювати більш-менш тривалий час (наприклад, рішення студента першого курсі успішно закінчити інститут). Такі рішення, які мають на увазі цілу програму дій протягом певного часу, або, може, цього життя, називаються намірами.

Тому прийняття рішення і складання наміру є хоч і важливі, але не завершальні фази вольового акту..

4.При переході до виконання часто перевіряється і сама прийнятність мети, а інколи також ступінь її привабливості. В складному вольовому акті людина зустрічається з труднощами не тільки в зв'язку з прийняттям рішення, але і в процесі його виконання. На цій фазі вольового акту часто відбувається справжня боротьба з реальними зовнішніми і внутрішніми перешкодами, які стоять на шляху до досягнення поставленої мети. Тому виконання рішень і намірів слід розглядати як найістотнішу фазу вольового акту, без наявності якої він позбавляється своїх специфічних рис.

25.Вольова регуляція поведінки Функцією вольової регуляції є підвищення ефективності відповідної діяльності, а вольова дія постає як свідома, цілеспрямована дія людини щодо подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод за допомогою вольових зусиль. На особистісному рівні воля виявляється в таких властивостях, як сила волі, енергійність, наполегливість, витримка тощо. їх можна розглядати як первинні, або базові, вольові якості особистості. Такі якості визначають поведінку, що характеризується всіма або більшістю описаних вище властивостей.    Вольову людину вирізняють рішучість, сміливість, самовладання, впевненість у собі. Такі якості розвиваються звичайно в онтогенезі дещо пізніше, ніж названа вище група властивостей. У житті вони виявляються в єдності з характером, тому їх можна розглядати не тільки як вольові, але й як характерологічні. Назвемо ці якості вторинними. Нарешті, є ще третя група якостей, що, відбиваючи волю людини, пов'язані водночас з її морально-ціннісними орієнтирами. Це - відповідальність, дисциплінованість, принциповість, обов'язковість.   Вольова регуляція необхідна для того, щоб протягом тривалого часу утримувати в полі свідомості об'єкт, над яким міркує людина, підтримувати сконцентровану на ньому увагу. Воля бере участь в регуляції практично всіх основних психічних функцій: відчуттів, сприйняття, уяви, пам'яті, мислення і мови. Розвиток зазначених пізнавальних процесів від нижчих до вищого означає набуття людиною вольового контролю над ними.

26. Темпера́мент (лат. temperamentum — «належне співвідношення частин») — вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакцію людини на інших людей та на обставини.

Термін «темперамент» введено в ужиток Клавдієм Галеном. Під темпераментом він розумів і анатомо-фізіологічні, й індивідуальні психологічні особливості людини. Гіпократпояснював темперамент як особливості поведінки, переважанням у організмі одного з «життєвих соків» (чотирьох елементів):

• Холерик — робить людину нервовою й неврівноваженою;

• Флегматик — робить людину спокійною й повільною;

• Сангвінік — робить людину активною й позитивною;

• Меланхолік — робить людину депресивною й песимістичною.

Звідси згодом виникли й назви чотирьох типів темпераменту — сангвінік, холерик, меланхолік і флегматик, що збереглися також і дотепер.

Ця концепція «чотирьох темпераментів» досі справляє великий вплив на літературу, мистецтво й науку.

Вплив темпераменту

Від темпераменту людини залежать:

• Швидкість виникнення психічних процесів(наприклад, швидкістьсприйняття, швидкістьмислення, тривалість зосередженняувагитощо);

• Пластичність та стійкість психічних явищ, легкість їх зміни і переключення;

• Темп і ритм діяльності;

• Інтенсивність психічних процесів(наприклад, сила емоцій, активністьволі);

• Спрямованість психічної діяльності на певні об'єкти (екстраверсіяабоінтроверсія).

Властивості темпераменту

У кожного типу темпераменту можна знайти як позитивні, так і негативні властивості. Гарне виховання, контроль і самоконтроль дає можливість проявитися: меланхоліку, як людині вразливій з глибокими переживаннями і емоціями; флегматик, як витриманий, без поспішних рішень людині; сангвінік, як високо чуйну для будь-якої роботи людині; холерики, як жагучій, шаленій та активній в роботі людині.

Негативні властивості темпераменту можуть проявитися: у меланхоліка — замкнутість і соромливість; у флегматика — байдужість до людей, сухість; у сангвініка — поверховість, розкиданість, мінливість; у холерика — поспішність рішень.

Розрізняють такі основні властивості темпераменту, як:

• Сензитивність

• Реактивність

• Пластичність

• Ригідність

• Резистентність

• Екстравертованість

• Інтровертованість

28. Характер – це сукупність стійких проявів психіки людини, що відтворюються у спілкуванні та діяльності та обумовлюють типові способи поведінки у тій або іншій ситуації. На відміну від темпераменту характер людини може змінюватись протягом життя залежно від причин морального, соціального та економічного змісту життя. Це більш рухливе психічне утворення, що підлягає під коригування та прогнозування поведінки людини у тій або іншій ситуації. Характер може змінюватися також в житті кожного залежно від віку.

Фізіологічні основи характеру.

Фізіологічною основою характеру є сплав рис типу вищої нервової діяльності і складних стійких систем тимчасових зв'язків, вироблених у результаті індивідуального життєвого досвіду. У цьому сплаві системи тимчасових зв'язків грають більш важливу роль, тому що тип нервової системи можна сформувати всі суспільно коштовні якості особистості. Але, по-перше, системи зв'язків формуються по-різному в представників різних типів нервової системи і, по-друге, ці системи зв'язків виявляються своєрідно в залежності від типів. Наприклад, рішучість характеру можна виховати й у представника сильного, збудливого типу нервової системи, і в представника слабкого типу. Але виховуватися вона буде по-різному і виявлятися буде по-різному в залежності від типу.

Тип характеру - це наявність в індивідуальному характері людини сукупності рис, спільних для певної групи людей. Типовими рисами називають психологічні особливості, що є спільними для певної групи людей і водночас є показовими, дозволяють виділити цю групу людей серед інших.

Найвідоміші типології

Конституційні типології характеру пов'язують характер з особливостями зовнішності людини, будовою тіла (Кречмер, Шел-дон).

Акцентуальні типології пояснюють особливості характеру виявленням окремих рис та їх сукупностей, що становлять крайні варіанти психічної норми та межують з психопатіями (Леонгард, Лічко)

Соціальні типології визначають характер на основі ставлення людини до суспільства та моральних цінностей (Фромм, Шостром).