66. Засоби виховного впливу на учнів

Виховний вплив - процес організації спільної активної діяльності педагога і учнів з метою зміни моральних, соціально-психологічних характеристик та перебудови поведінки об'єктів виховного впливу.

Засобами виховання називають доцільно організовані шляхи розв'язання виховних завдань. Методи виховання стають засобами, якщо вони є компонентами виховного процесу. Крім методів існують і інші засоби виховання, з якими методи тісно взаємопов'язані і використо­вуються в єдності. Наприклад, научні посібники, твори образотворчо­го і музичного мистецтва, засоби масової інформації та ін. - необхідне підґрунтя для ефективного використання методів. До засобів вихован­ня належать також різноманітні види діяльності (ігрова, навчальна, трудова), педагогічна техніка (мова, міміка, рухи тощо), засоби, що забезпечують нормальну життєдіяльність учителів і учнів. Проте найважливішу роль відіграє вчасно і мудро сказане слово вчителя, якого потребує учень. У вихованні педагоги частіше використовують імперативні (наказові) та маніпулятивні виховні впливи, дуже рідко - розвивальні.

Один і той самий вплив може породжувати різні мотиви поведінки учня. Багато з них залишаються нейтральними, не впливаючи на дитину. Виховання передбачає вплив на свідомість і самосвідомість, емоційну і спонукальну сфери. Вплив має проектуватись на всю особистість, увесь її суб'єктивний гніт, спонукати до переживань. Однак неможливо викликати в дитини почуття, не схвилювавши її, як і неможливо звеліти їй відчути ненависть до ворогів чи любов до рідного краю. Хоча, за словами К. Станіславського, "почуттю наказувати не можна", але, використовуючи певні впливи, у школяра можна виховати здатність до переживань. Провідна роль у виховному процесі належить педагогу, який керує ним, створює умови для самовиховання, застосовуючи переконання, вимоги, педагогічне навіювання, санкції, приклад, вправляння та ін. Успіх виховного впливу залежить від смислу, який вбачає вихованець у вимогах педагога. Нерідко найкращі наміри, правильні впливи, вимоги вчителя сприймаються учнями навпаки. Між ними виникають смислові бар'єри - ситуації, коли одне і те саме явище має різний смисл для педагога і учня: те, що педагог вважає позитивним, учень - негативним, і навпаки. Вони ніби розмовляють різними мовами. Для подолання смислових бар'єрів між педагогом і дитиною необхідно дбати, щоб зміст інформації відповідав можливостям дитини у її сприйнятті і розумінні; володіти широким арсеналом мовленнєвих і не мовленнєвих способів її передавання; розвивати здатність вихованця усвідомлювати небажані наслідки його вчинків; залучати з метою реалізації впливу вимог педагога авторитетних для вихованців особистостей; сприяти педагогові в організації самовиховання і перевиховання; викликати у виховному процесі глибокі емоційні переживання. Смисловий бар'єр виникає і внаслідок впливів на учня без урахування його потреб, уявлень про дійсність і себе. Тому необхідно дбати не лише про вибір впливів, а й про розуміння мотивів дій, вчинків учня. Педагогічно доцільними є виховні впливи, які знімають конфлікти між різними актуалізованими спонуками особистості та обмеженнями, що накладаються на них психологічними, соціальними, моральними і духовними умовами, а також вимогами особистісних стосунків і конструктивної соціальної інтеграції. Впливи педагога повинні бути гуманними, зважати на гідність дитини, не травмувати її, відповідати провідним психічним функціям, враховувати її моральний досвід.

67. Визначні особистості про виховання в колективі. (вибирайте, які бажаєте)

Педагогічна теорія виховання в колективі створювалася зусиллями багатьох вітчизняних педагогів і психологів. Погляди на проблеми колективу відобразили сутність суспільних культурно-історичних процесів розвитку освіти у радянський і пострадянський періоди, тому теорію і методику колективного виховання необхідно розглядати в історичній перспективі.

Теоретичні основи концепції виховання в колективі з позиції марксистсько-ленінської ідеології були розроблені в радянській педагогіці Н.К. Крупською та А.С. Макаренком. Необхідність колективістського виховання вони пов’язували перш за все з реалізацією цільових установок соціалістичного суспільства для формування в учнів колективістських рис, уміння працювати і жити в колективі, підкоряти особисті інтереси суспільним. Принцип виховання в колективі, для колективу і через колектив, проголошений А.С. Макаренком, став провідним принципом комуністичного виховання. Під колективом А.С. Макаренко розумів “цілеспрямований комплекс особистостей”, об’єднаних суспільно значимими цілями, спільною діяльністю для їх досягнення, взаємною відповідальністю і самоуправлінням. А.С. Макаренку належить ідея первинного колективу як основного інструменту виховного впливу на дитину. Розроблений ним принцип паралельної дії (див. мал.) використовується в якості надзвичайно вагомого у вихованні в колективі.

Законом згуртування колективу є прагнення до досягнення значимих суспільних цілей. Вони об’єднують колектив, підсилюють взаємну відповідальність, підвищують вимогливість колективу до кожного члена, створюють мажорний тон в колективі. Особливо важливим завданням вважав А.С. Макаренко вибір мети. Практичну мету, яка здатна захопити і згуртувати вихованців, він називав перспективою. У практиці виховної роботи Ввдатний педагог розрізняв три види перспектив: близьку, середню і далеку. Ця система цілей визначала життя дитячого колективу, створеного А.С. Макаренком, і його постійний рух вперед. Крім того, педагог вичленив етапи (стадії) розвитку колективу, як шлях його якісних перетворень.

Творчий розвиток ідеї А.С. Макаренка знайшли у роботах В.О. Сухомлинського, Т.Є. Коннікової, Л.І. Новікової, А.Т. Куракіна, А.В. Мудрика, М.Ю. Красовицького та ін.

В.О. Сухомлинський розглядав колектив як засіб морального і духовного розвитку дитини. У колективі створюється єдність суспільного й індивідуального. Найбільше виховне значення має цілісний шкільний колектив, у якому колективи учнів ті педагогіг об'єднані прагненями до суспільно значимих цілей і моральних ідеалів. “Мудра влада колективу” (В.О. Сухомлинський) допомагає особистості подолати риси егоїзму, байдужості, визначити громадянську позицію, брати участь у творчій, гуманістично спрямованій діяльності на благо інших людей.

Проблема морального розвитку школярів в колективі знайшла своє відображення в роботах Т.Є. Коннікової. Вона показала, що колектив впливає на дитину через активність самої дитини, і перш за все через морально цінну активність. Моральна характеристика є найбільш суттєвою, стрижневою в людині, а колектив виступає як основа виховання його моральності.

Т.Є. Коннікова виділила тип стосунків у колективі, який вона назвала гуманістичним. Характеристиками цього виду стосунків є:

– стійкі доброзичливі стосунки, увага один до одного, готовність прийти на допомогу чи розділити радість з іншими, при чому не вибірково, а широко стосовно усіх членів колективу;

– відсутність замкнутості, ізольованості, групового егоїзму в колективі. Загальне прагнення до взаємодії з іншими колективами, до об’єднання в загальношкільний колектив, до обговорення і спільного розв’язання загальних проблем;

– наявність у членів колективу почуття захищеності, відсутність випадків “ізольованості” чи авторитарного лідерства в колективі.

У роботах Л.І. Новікової і її співробітників були розглянуті шляхи управління дитячим колективом як інструментом всебічного розвитку дитини. Дитячий колектив правильно функціонує при умові цілеспрямованого керівництва педагогом, який проектує його структуру, організовує змістовне життя дітей і впливає на стосунки в дитячому колективі.

Л.І. Новікова звернула увагу на подвійну природу дитячого колективу: з одного боку, він об’єкт педагогічної діяльності. З другого – явище, яке розвивається спонтанно, що відображено у вільному спілкуванні дітей один з одним. Предметом уваги педагога повинні стати вся система багатогранних стосунків дітей в колективі і становище в ній кожної дитини. Тільки за таких умов можливе ефективне управління розвитком дитячого колективу.

Важливу роль у розвику дитячого колективу відіграла ідея комунарського руху (70-і року). На чолі комунарських об’єднань дітей стояли талановиті педагоги Т.П. Іванов, Ф.Я. Шапіро, М.Н. Ахметов і ін. Головну мету організатори комунарського руху вбачали у розвитку колективного самоуправління дітей, їх творчої ініціативи, суспільної спрямованості. Лозунги комун про служіння людям, про взаємну підтримку, про творче ставлення до виконуваних справ відображали пафос нової гуманістичної педагогіки.

Гуманізація виховання у 80-90-і роки вимагала розробки нових підходів до колективного виховання з позиції особистісно-орієнтованої педагогіки. У цьому плані значний інтерес викликає ідея міжвікових колективних об’єднань дітей (Г.Г. Кравцов), співтворчості, колективної співпраці, спільної діяльності учнів і учителів, розвитку взаємодії в колективі на ненасильницькій основі (В.Т.Сітаров, В.Г. Маралов).

В основі нових підходів лежить визнання педагогом самоцінності кожної особистості в дитячому колективі, розуміння ролі колективних стосунків та співпраці у створенні перспективи індивідуального росту і становлення суб’єктивної позиції у взаємодії з оточуючими.