15. Формування збройних сил Гетьманщини

Прийшовши до влади гетьман Павло Скоропадський взявся за розбудову української армії, незважаючи на всілякі перешкоди. Військовим міністром гетьман назначив генерала О.Рагозу, віце-міністрами генерала О.Лігнава і контр-адмірала М.Максимовича. Було організована Генеральний Штаб в такому складі, - начальником залишився О.Сливинський, який перебував на цій посаді ще за Центральної Ради, помічник начальника штабу - полковник Какурін, перше генерал-кватирмайстерство з підвідділами-оперативними, розвідковим, зв'язку, топографічним і закордонним - генерал Дроздовський, друге генерал-катирмайстерство з підвідділами мобілізаційним, організації війська та головної шкільної управи - генерал Прохорович. Залізничний відділ, інспектура артилерії, військово-технічна інспектура та інспектура повітряних сил підлягала безпосередньо начальнику штабу.

Рада міністрів 24 липня 1918 року ухвалила закон про загальний військовий обов'язок та затвердила план організації армії вироблений генеральним штабом. Протягом літа були ухвалені також закони про організацію військового судочинства, військово-санітарної служби та постачання. Час дійсної військової служби визначено на термін два роки в піхоті, в кінноті та артилерії три роки, на флоті чотири; служба в запасі мала тривати до 38 року життя, а в ополченні від 39 до 45 року життя. У мирному стані армія повинна була налічувати 175 генералів, 14930 старшин, 2975 військових урядовців, 291221 підстаршин і козаків та 63081 коней. Щорічні видатки на військо ухвалені в сумі 1,254 міліардів карбованців. Набір новобранців до армії призначено на 15 листопада 1918 року і 1 березня 1919 року. В загальному українська армія повинна була б складатись з восьми армійських корпусів, одної сердюцької дивізії, восьми корпусних кінних полків, окремої таврійської пішої бригади, чотирьох кінних дивізій, окремої кінної бригади, двох понтонних куренів, трьох окремих важкогарматних бригад, трьох повітряних інспектур, двох інспектур повітроплавних куль, ескадрилії бомбардувальників, повітряної школи, чотирьох залізничних куренів, дев'яти інспектур кінного ремонту, восьми ремонтних депо, булавного кінного полку, чотирьох запасних кінних полків, 108 повітових комендатур, а також до осені 1918 року мали бути організовані військова академія з трирічним навчанням, чотири кадетські школи, дві військові школи старшин для піхоти та по одній для кінноти, артилерії та технічної служби. Корпуси мали поповнюватись територіально і одержували назви за своїм розташуванням 1 - волинський, 2 - подільський, 3 - одеський, 4 - київський, 5 - чернігівський, 6 - полтавський, 7 - харківський, 8 - катеринославський. Корпус складався з двох піхотних дивізій, двох бригад польових гармат, одної бригади важких гармат, одного корпусного кінного полку, чотирьох радіотелеграфічних сотень, чотирьох мотоброньованих сотень, одного повітряного парку, одного технічного куреня, одного санітарного куреня і двох залізничних сотень.

Піхотна дивізія складалась з трьох піхотних полків; піхотний полк з трьох куренів; курінь з трьох стрілецьких сотень і сотні скорострілів. Кінна дивізія мала дві бригади, один кінно-гарматний полк, кінну сотню піонерів, сотню мотоциклістів, сотню кінних розвідників; бригада складалась з двох кінних полків, полк з п'яти кінних сотень і кінна сотня скорострілів.

В склад 1 кінної дивізії увійшли полки: 1 кінний чугуївський, 2 ізюмський, 3 чернігівський, 4 сумський; до складу 2 кінної дивізії: 5 кінбурнський, 6 ольвіопільський, 7 володимирський, 8 український; до складу 3 кінної дивізії: 9 тираспільський, 10 новгородсіверський, 11 одеський, 12 полтавський; 4 кінної дивізії: 13 стародубський, 14 охтирський, 15 білгородський, 16 вознесенський; окремої кінної бригади; 17 бужський і 18 київський. Гарматна бригада складалась з трьох полків, у кожному по три батареї. Разом у складі української армії повинно було б бути 54 піхотні полки, 28 кінних полків, 48 полків польових гармат, 33 полків важких гармат і 4 кінно-гарматні полки.

Протягом осені 1918 року були сформовані майже всі старшинські і підстаршинські кадри в корпусах і кінних дивізіях, більшість з яких навчались перед війною і здобули досвід під час війни в царської армії. Гетьман Павло Скоропадський намагався створити боєздатну, професійну армію, і тому пішов на залучення до служби в українській армії царських офіцерів. Такий крок створив досвідчену офіцерську ланку в армії, але їй очевидно бракувало патріотизму, а подекуди і проводили ворожу політику до всього українського. Це проявлялось, в основному, в тому, що був виданий наказ яким заборонялось приймати до армії офіцерів воєнного часу, а якраз більшість національно свідомих офіцерів було саме офіцерами воєнного часу.

Павло Скоропадський жалів, про те, що січові стрільці не підтримали його влади і їх було розформовано, і тому коли в серпні січові стрільці віришили організуватись в збройну частину, гетьман підписав наказ 23 серпня 1918 року про утворення Окремого загону Січових Стрільців. Незважаючи на перешкоди російських офіцерів до Білої Церкви, де організовувся загін, прибули курінь Р.Сушка, сотня М.Мареніна, артбатарея Р.Дашкевич. Були запрошені старшини з легіону УСС, який перебував тоді на надніпрянщині, але тільки троє відгукнулись - Б.Гнаткевич, В.Чорній та В .Стрільчук. На початок антигетьманського повстання окремий загін січових стрільців нараховував 46 старшин та 816 підстаршин і стрільців, які мали на озброєнні 400 багнетів, 30 шабель, 12 скорострілів та 4 польові гармати.

Окрім розформованої і потім знов відновленої формації січових стрільців, від військ Центральної Ради залишились служити гетьману козаки Запоріжського Корпусу, перейменованого в Окрему Запоріжську дивізію. Дивізія мала у своєму складі перший, другий і третій запоріжські піхотні полки, Гайдамацький полк, кінний полк ім.Гордієнка, гарматний полк, кінногарматний дивізіон, інжинерний полк, автопанцирний полк і повітреплавну ескадру. Дивізія за весь час гетьманської влади охороняла північно-східні кордони України. Також, окрім запоріжської дивізії, залишилось ще два військові відділи, - Запоріжський Кіш у Могилеві Подільському і Чорноморський Кіш у Бердичеві.

За гетьмана була створена в липні 1918 року сердюцька дивізія, з добровольців у віці 18-25 років, і призовників 1899 року. В дивізію набирали в основному вихідців з заможних селянських родин, і ця дивізія мала служити основною опорою гетьмана. Дивізія пройшла двомісячний вишкіл і була влаштована на зразок гвардійських частин, командиром дивізії був полковник Клименко. В жовтні 1918 року дивізія складалась з чотирьох піхотних полків, кінного лубенського полку, гарматного і автопанцирного дивізіону і технічної сотні, гарматна бригада знаходилась ще в стані формування, нараховувала дивізія близько 5000 сердюків.

В червні 1918 року закінчено формування в Володимирі з полонених в Австрії Першої Козацько-Стрілецької дивізії або як її називали - дивізії сірожупанників або сіра дивізія, а в серпні вона була передана гетьманському уряду. У склад дивізії входили чотири піхотні полки, гарматний полк і технічна сотня. Піхотний полк складався з трьох полків кожний по чотири стрілецькі сотні, сотні скорострілів, кінної і зв'язкової чети, учбової сотні та сотні піших розвідників. Командантом дивізії призначено підполковника Перлика. Дивізія розташовувалась коло Стародуба й Конотопу, на кордоні з Радянською Росією. Назагал, в листопаді 1918 року, українські військові формування нараховували 60 тисяч.

Морська піхота за гетьмана складалась з корпусу морської охорони побережжя Чорного Моря, в склад якого входили три полки морської піхоти неповного складу, а воєнно-морська авіація флоту нараховувала до 20 гідропланів.