44. Основні тенденції господарського розвитку Франції наприкінці XIX – початку XX ст.

Впродовж XIX ст. Франція займала друге місце у світі за рівнем промислового виробництва, поступаючись лише Англії. Однак у кінці XIX ст. вона опинилася на четвертому місці.

Причиною цього була, перш за все, поразка у фран-ко-прусській війні та її наслідки. Мирний договір 1871 р. був невигідним для Франції. Вона зобов'я­зана була сплатити Німеччині 5 млрд франків конт­рибуції і як гарантію виплати віддавала частину своєї території — провінції Ельзас та Лотарингію. Ці землі були економічно найрозвиненіші, багаті на залізну руду, вугілля, тут добре розвивалася текстильна та інші галузі промисловості. Втрата Ельзасу та Ло-таріигії примусила Францію ввозити велику кіль­кість залізної руди і чорних металів.

Сировинна база Франції й без того була недостат­ньою. Вона змушена була імпортувати половину необ­хідного їй вугілля. Таким чином росла собівартість французьких металовиробів, зменшувалася їхня кон­курентоспроможність.

У французькій промисловості також необхідно було міняти застаріле фабрично-заводське обладнан­ня, що вимагало значних капіталовкладень. Тим ча­сом французькі капітали експортувалися і станови­ли 30% світових інвестицій. За даними на 1908 р. у французьку промисловість і торгівлю було вкладе­но 9,5 млрд франків, в облігації та закордонні цінності — 104,4 млрд франків. Вивіз капіталу в колонії та напівколонії давав величезні прибутки.

Відсталою порівняно із США та Німеччиною була й структура французької економіки. Скорочували­ся потужності металургії, вугільної та інших галу­зей промисловості. Успішно розвивалася легка про­мисловість. Перед Першою світовою війною Фран­ція залишалася аграрно-індустріальною країною.

Існування гострих проблем у сільському господарстві також стримувало розвиток економіки.

Аграрні реформи середини XIX ст, не змогли ліквідувати наявні в сільському господарстві супе­речності. Парцелярність (роздрібненість) селянських господарств і низький технічний рівень зумовили нерозвиненість внутрішнього ринку, затримували "зайве" населення у землеробстві, зменшували ри­нок робочої сили, приріст населення.

Непосильною для французького сільського госпо­дарства виявилася конкуренція американського зер­ня та інших продуктів, що призвело до гострої кри­зи і необхідності структурної перебудови аграрного сектора країни.

На світовий ринок Франція виходила в основному з дорогими тканинами, парфумами, косметикою, одя­гом, ювелірними виробами та іншими предметами розкоші.

45. Роль реформ 1848 р. Та 1861 р. У становленні ринкових відносин в Україні. Українська економічна думка про необхідність та труднощі реформування національного господарства.

Реформи 1848 р. в Австро-Угорщині та 1861 р. у Росії малі багато спільного. Як прогресивний крок у суспільному розвиткові, вони в цілому створили умови для генезису підприємницьких відносин, здійснення промислового перевороту та підвищення ефективності аграрної галузі, істотної розбудови залізничної ме­режі та розширення ринків збуту для капіталістичного виробник тва. Разом з тим методи запровадження зазначених реформ ) економічне життя обох країн обумовлювали довготривале іспу вання пережитків патріархального ладу. Останні суттєво гальму­вали господарську ініціативу селянства та утруднювали процес капіталістичної перебудови сільськогосподарського виробництва.

Щодо західних територій України, що входили до складу Ав­стро-Угорщини, то законами Угорського сейму та Віденського парламенту (1848 р.) було скасовано панщину та кріпосні повин­ності селянства Закарпаття, Буковини та Галичини. Селяни сталії вільними громадянами, власниками земельних наділів, було роз­ширено їхні політичні права та врегульовано взаємини з поміщи­ками.

Вирішення земельного питання в ході реформи було здійсне­но па користь останніх, зберігши їхню власність у попередніх розмірах і навіть збільшивши її. Але, незважаючи на це, пореформений розвиток сільського господарства західних земель України супроводжувався поступовою товаризацією його основних галу­зей та орієнтацією на ринкові методи господарювання. Про­гресивні зрушення виявилися, зокрема, у підвищенні врожайності аграрних культур, розвиткові тваринництва, зростанні товар­ності сільськогосподарського виробництва (особливо технічних культур), яке ставало базою для переробної промисловості. Ви­сокі темпи розвитку були притаманні також ряду промислових галузей, зокрема деревообробній, видобувній (буре вугілля, сіль), нафтовій промисловості тощо.

Стосовно Селянської реформи 1861 р. в Росії слід зазначити, що вона також помітно прискорила процес трансформації суспіль­ства в бік його капіталістичної диференціації. Реформа стала переломним моментом в історії розвитку країни. Протягом кіль­кох пореформених десятиріч у Росії, а в її складі— і в Україні, виникли та утвердилися нові, ринкові відносини.

Особливістю Маніфесту 1861 р. було те, що він став першим кроком до поетапних, хоча часто непослідовних, змін у суспіль­стві, які відбувалися протягом другої половини XIX — початку XX ст. Економічні зрушення (скасування панщини та позаеконо­мічних форм примусу, перетворення землі на об'єкт купівлі продажу, наділення селян землею) доповнювалися змінами в по­літичному (особиста незалежність селян від поміщиків) й адміністративному (селянське самоврядування, просвітницька діяль­ність земств) механізмах, соціальному житті суспільства.

Адміністративні перетворення після селянської реформи 1861 р. стали важливими віхами на шляху капіталістичної модер­нізації суспільства. Протягом 60-х рр. XIX ст. були проведені та­кож земська і судова реформи, запроваджено селянське самовря­дування. Завдяки військовій реформі (1874 р.) відбулися перетво­рення у військовій справі: були відмінені рекрутські набори ско­рочено строк служби, розроблена система заходів щодо технічно­го переозброєння армії.

Підготовлені та проведені, в основному представниками кон­сервативних кіл дворянства, реформи мали серйозні вади: чис­ленні пережитки феодально-кріпосницької системи, майже недо­торкане поміщицьке землеволодіння, обтяжливий фінансовий тягар для селян у вигляді викупних платежів тощо. А умови, за яких відбулося скасування кріпосного права, визначили особли­вості аграрної еволюції країни: повільний та болючий перехід від замкненого феодального господарства до капіталістичних мето­дів ведення останнього

Таким чином, з огляду на основні риси модернізації господар­ства України після_ 1861 р., можна говорити про наздоганяючу модель економіки. її характерними ознаками є: по-перше, утілен­ня в життя прогресивних явищ та процесів не завдяки еволюції «знизу», а силовій модернізації— «революції згори»; по-друге, вибіркове, а не системне, запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва; по-третє, пріоритетність окремих галузей, яка в перспективі веде до деформації структури економіки; по-четверте, збереження протягом тривалого часу багатоукладності, паралельного існу­вання нового та попередніх устроїв, а також порушення однорід­ності економічного простору, ускладнення соціальних та полі­тичних проблем, зростання соціальної напруженості в суспільстві.

Розстановка класових сил та формування напрямків суспільно-економічної думки в період підготовки та здійснення реформи в Україні не відрізнялись, по суті, від аналогічних процесів у Росії. Загострення кризи кріпосницької системи, зростання селянських заворушень стали поштовхом для розвитку антикріпосницького руху.

Навколо питання про скасування кріпацтва загострюється ідейна боротьба представників різних напрямів суспільно-економічної думки. Уже в 40-х р. формуються ліберально-дворянський та революційно-демократичний напрями, які відображали інтереси протилежних класів — поміщиків та селян.