12. Особливості гос-кого роз-ку Давнього Риму доби республіки. Закони хіі Таблиць

Римляни від самого початку були землеробами, переваж­но дрібними, для яких характерною була висока повага до осо­бистої власності. Народ Риму жив в умовах натурального господарства, в якому переважало землеробство, і навіть у період найвищого розвитку ця риса так само домінувала. Ве­ликі землевласники зосереджували у своїх руках не лише сіль­ськогосподарське виробництво, а й переробку продукції сільського господарства, а також реалізацію готового продукту. Про­тилежності між містом і селом у господарському відношенні не існувало, міста населяли багаті сільські господарі з їхнім слу­гами, а також величезні маси пролетарів, які не мали ні землі, ані роботи. Надзвичайно важливим моментом в економічній історії Риму стала розробка у 451—450 рр. Законів XII таблиць, які зафіксували відносини особистої власності. Вони також санкціонували розподіл рим­лян на вільних та рабів, патриціїв і плебеїв. Згадуються у Законах і боржники та лихварі, міститься також стаття, що обмежує лих­варський відсоток. Усе це говорить про певне посту­пове витіснення натурального господарства господарством гро­шовим. Підтверджують Закони й поступове обезземелення плеб­су, перехід землі у руки великих землевласників. Внутрішній ринок обслуговували ва­гові гроші, а в зовнішній торгівлі перева­жали етруські та грецькі монети. Вже у період між економічний розвиток Риму характеризувався значними зрушеннями в бік то­варного господарства. На території, що опинилася під владою Риму, встановлюється своєрідна система політичного та фінансового управління й економічних відносин головного міста з імперською периферією. У республіканському Римі ще не існує спеціального апарату стягнення податків, збір їх здійснював­ся на основі відкупів, тобто продажу права на збір податків окремим приватним особам. Усе це негативно впливало на економічний стан провінцій, але дозво­ляло римській державі забезпечувати надходження податків від провінцій, не витрачаючи коштів для створення фінансової системи. Водночас, головною галуззю господарства у Давньому Римі залишалося сільське господарство, причому до II ст. тут переважала дрібна та середня земельна власність. На руйнування дрібного та середнього господарства впливало також і поширення праці рабів як основних виробників великих господарств.

Вілли та латифундії. Характерис-ка аграрного гос-ва Стародавнього Риму у працях Каттона Старшого, Варрона та Колумелли.

ІІ-І ст.. до н.е. та І-ІІ ст.. н.е. період розквіту римської імперії. С\г у ІІ-І ст.. до н.е. переживало піднесення, що було зумовлено причинами:1) широке впровадження рабства; 2) встановлення ринкових зв’язків між селом і містом; 3)перехід від дрібного до великого землеробства. Найбільших успіхів досягла у ІІ-І ст.. н.е. економіка провінцій. Житницею став Єгипет але одночасно стали помітним ознаки кризи рабовласництва. На місце середніх інтенсивних господарств прийшли великі маєтки. Склалося кілька типів латифундій: 1)централізована рабська; 2)децентралізована з колонами; 3)змішана. Латифундія розподілялась на дві частини, одну з яких обробляли раби, другу подрібнювали і надавали колонам (земельні відносини – основні питання в житті Риму). Катон в своєму трактаті «Про с\г» обґрунтував староримські форми рабовласництва та методом введення великого хліборобського господарства. Ідеалом було натуральне господарство, але не виключалась і торгівля, яка дозволяла реалізувати надлишкову продукцію і придбати те,що було необхідним і того,чого немає в межах власного господарства. Важливе місце у порадах Катона займають,щодо утримання рабів, використання праці та методів експлуатації. Відносив рабів до знаряддя праці. Які розмовляють. Радив утримувати їх у суворості та раціонально експлуатувати їх працю. Варон продовжив розробку проблем латифундійного господарства. Розглянув в своїх працях вищий ступінь розвитку рабовласницьких економів, а також нові явища соціально-економічного стану, що пов’язані з поглибленням протиріч економіки римської рабовласницької держави обов’язки щодо організації господарства покладені на управляючого. Вбачав шляхи зміцнення економіки не тільки у розвитку землеробства, але і в розвитку тваринництва, застосування агрономічних наук, інтенсифікація виробництва, удосконалення методів експлуатації рабів. Здійснивши класифікацію знарядь праці згідно якої раби с\г знаряддя, що розмовляють.Трактат «Землеробство» Катона Старшого (234—149 до н.е.), «Про сіль­ське господарство» Варрона (116—27 до н.е.) та праця з такою са­мою назвою Колумелли (І ст. н. е.).У творах Катона, Варрона й Колумелли відображено розвиток сільського господарства, узагальнено тогочасний досвід і дано практичні рекомендації щодо ведення рабовласницького госпо­дарства. Водночас вони свідчать про еволюцію економічних по­глядів римлян на раціональну організацію господарства і управ­ління ним. Так, за Катоном, зразкове господарство — це пере­важно самозабезпечуване натуральне господарство з певною рин­ковою орієнтацією. Основну увагу він звертає на організацію праці рабів, хоч і допускає залучення до роботи в господарстві вільних громадян. У написаному пізніше трактаті Варрона «Про сільське господар­ство» знайшло відображення зростання товарності рабовласни­цьких господарств. Головною метою землевласни­ків, на думку Варрона, є користь, тобто отримування доходу. Ви­ходячи з цього, він визначив, від чого залежить дохідність маєт­ку, і запропонував систему заходів для її підвищення. Визнаючи низьку продуктивність праці рабів, Варрон уважав, що вигідніше користуватися працею найманих працівників.