59. Вина як умова цивільно-правової відповідальності

Вина як умова цивільно-правової відповідальності — це психічне ставлення особи-правопорушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Питання про вину як психічне ставлення особи до своєї поведінки та її наслідків визначають тільки після з'ясування причинного зв'язку та протиправності дій (бездіяльності).

У цивільному законодавстві встановлено презумпцію вини боржника, тобто його вважають винним доти, доки він не доведе протилежного. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила усіх заходів, що від неї залежали, щодо належного виконання зобов'язання (ст. 624 ЦК).

Розрізняють дві форми вини: умисел та необережність. Причому для виникнення цивільно-правової відповідальності форма вини значення не має, однак у випадках, встановлених законом, може впливати на розмір відшкодування.

У випадках, встановлених законом, допускається притягнення особи до цивільно-правової відповідальності незалежно від наявності вини правопорушника (наприклад, відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК), відповідальність професійного зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, яку прийнято на зберігання (ст. 950 ЦК) та ін.).

Законодавство встановлює специфіку з'ясування вини в окремих випадках. Наприклад, у разі покладання обов'язку на батьків щодо відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою, відповідно до ст. 1178 ЦК України береться до уваги їх вина у несумлінному здійсненні або ухиленні ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

60. Шкода як умова цивільно-правової відповідальності. Співвідношення шкоди та збитків

законодавець використовує поняття "збитки". Відповідно до ст. 22 ЦК збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права {реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Отже, збитки — це грошова оцінка шкоди, яка має місце у разі неможливості відшкодування шкоди в натурі.

Збитки визначають з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконано, а якщо вимогу не було задоволено добровільно, — у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховують заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ст. 623 ЦК).

Закон встановлює особливості визначення обсягу збитків, у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням грошового зобов'язання. Відповідно до ст. 625 ЦК, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Наслідком порушення цивільно-правових норм може бути також і моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала через каліцтво або інше ушкодження здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК). Зазначена шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.