79.Порядок прийняття спадщини

На момент відкриття спадщини виникає спадкове право-відношення. Водночас відкриття спадщини і закликання до спадщини недостатньо, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов'язків померлого. Право на прийняття спадщини є суб'єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надається альтернатива: прийняти спадщину або відмовитися від неї.    Прийняття спадщини — це свідчення згоди спадкоємця вступити у всі відносини спадкодавця, які становлять у сукупності спадщину. Така згода має бути виражена встановленим законом способом.    Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.    Спадщина вважається прийнятою, якщо: спадкоємець протягом шести місяців, починаючи із часу відкриття спадщини, подав заяву про прийняття спадщини у нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини; спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем, не заявив про відмову від спадщини, тобто фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.    Малолітні, неповнолітні, недієздатні особи, а також особи, чия цивільна дієздатність обмежена, вважаються за загальним правилом такими, що прийняли спадщину.    Встановлення презумпції прийняття спадщини неповнолітніми та недієздатними спадкоємцями звільняє суд від необхідності поновлювати строк для прийняття спадщини цими спадкоємцями, а також змушує нотаріуса більш відповідально ставитися до питання про видачу свідоцтва про право на спадщину.    Так, після смерті Д. свідоцтво про право на спадщину отримали його мати та син. Як з'ясувалося, у Д. була ще малолітня дочка від першого шлюбу Б., законні представники якої заяву про прийняття спадщини не подавали і строк для прийняття спадщини пропустили. Із заявою про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним та про подовження строку для прийняття спадщини звернулася мати неповнолітньої Б. Райсуд Ленінградського району м.Києва, який розглядав справу, задовольнив позов.    Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Спадкоємець за законом або за заповітом може відмовитися від прийняття спадщини протягом шести місяців строкупісля її відкриття.    Неповнолітня особа (віком від 14 до 18 років) може відмовитися від спадщини лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновителі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній чи недієздатній особі, лише з дозволу органів опіки та піклування.    Відмова від спадщини є безумовною і беззастережною. Спадкоємець за заповітом може відмовитися від своєї частки на користь іншого спадкоємця за заповітом, а спадкоємець за законом — на користь іншого спадкоємця за законом незалежно від його черги.

80.Відмова від спадщини

Відмова від спадщини за заповітом

У частині 1 ст. 1274 ЦК передбачено, що спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спад­коємця за заповітом. Але при цьому слід також враховувати, що до спад­кування за заповітом можуть запрошуватися не тільки спадкоємці, які зазначені в заповіті, а й спадкоємці за правом на обов'язкову частку. Тому на практиці можуть виникати питання про можливість відмови на ко­ристь спадкоємців за правом на обов'язкову частку, оскільки таке право регламентоване в главі спадкування за заповітом. Водночас, надаючи пра­во відмовлятися від спадкування лише на користь спадкоємців за запові­том, законодавцем, найімовірніше, робилося припущення, що заповідач визначив серед інших лише тих осіб, яким і заповів своє майно. А тому, надаючи спадкоємцю за заповітом право відмови від спадщини на користь інших осіб, зазначених у заповіті, було зроблено спробу узгодити волю спадкоємця та припущення щодо волі заповідача. Автори також вважа­ють, що, не зазначаючи в заповіті осіб, які мають право на обов'язкову частку, заповідач намагався їх позбавити права на спадкування. Тому за логікою дій заповідача можна стверджувати, що спадкоємець не вправі відмовлятися від свого права на спадщину на користь спадкоємців, що ма­ють право на обов'язкову частку. Але дане припущення не повинно стосу­ватися народжених після смерті заповідача дітей, про існування яких за­повідач не міг знати.

 

Відмова від спадщини за законом

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщи­ни на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Це положення ч. 2 ст. 1274 ЦК свідчить про можливість спадкоємця відмови­тися на користь спадкоємця будь-якої черги. Дане положення за своєю суттю змінює закон, яким визначено черги спадкоємців, але дане поло­ження застосовується лише до спадкоємців.