75. Заповідальний відказ та покладання як різновиди заповідальних розпоряджень.

Головне в будь-якому заповіті - - призначення спадкоємців. Заповідач може призначити одну особу своїм спадкоємцем, заповівши їй усе майно, в чому б не полягало і де б не перебувало. Він може призначити й кілька спадкоємців, розподіливши між ними своє майно. Спадкодавець також має право доручити одному чи кільком спадкоємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи, названої в заповіті. Покладення таких обов'язків на спадкоємця називається заповідальним, відказом, або легатом. Предметом заповідального відказу можуть бути доручення спадкоємцям передати у власність певну річ чи певну грошову суму третій особі (відказоодержувачу). Відказо-одержувачами можуть бути особи, що належать, а також ті, що не належать до числа спадкоємців за законом. Особливим видом заповідального відказу є покладення на спадкоємця, до якого переходять житловий будинок, квартира або інша будівля, обов'язку надати іншій особі право користуватися ними. Це право користування зберігає чинність і у разі наступної зміни їх власників. Право користування є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача. Спадкоємець, на якого відповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, що перейшло до нього з відрахуванням частки боргів спадкодавця, що на нього припадають. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини. У чому ж полягає практичне значення заповідального відказу? Чи не простіше призначити відказоодержувача спадкоємцем за заповітом і заповісти йому певну частку майна? Справа в тому, що в певних випадках без використання заповідального відказу заповідач не може досягти мети, яку перед собою ставить. Наприклад, він бажає передати відказоодержувачу майно в тимчасове користування, а за заповітом це неможливо, оскільки спадкоємці отримують майно у власність. Поруч із заповідальним відказом заповідач може зробити ще одне розпорядження, яке має назву покладання. Так, заповідач може зобов'язати своїх спадкоємців до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форм здійснення ритуалу поховання. Відповідно до покладання заповідач, не обтяжуючи спадкоємця заповідальним відказом, може покласти на нього обов'язок виконати певні дії для загальнокорисної мети. Наприклад, заповідач може зобов'язати своїх спадкоємців надавати всім бажаючим можливість оглядати зібрану ним колекцію (скажімо, картин чи книг) або може зазначити порядок використання залишених ним рукописів чи листування. Він також може зобов'язати своїх спадкоємців надавати його картини для організації безкоштовних виставок тощо. Відмінність заповідального відказу від покладення полягає в тому, що за заповідальним відказом доручення виконати певні дії робиться на користь конкретної особи, тобто при заповідальному відказі завжди вимагається наявність трьох суб'єктів — заповідача, обтяженого відказом спадкоємця і відказоодержувача, а при покладенні — конкретна особа, яка має право вимагати, відсутня.

76.Спадкування за законом

інколи ще називають спадкуванням проти заповіту.

Воно виникає за наявності будь-якої з таких обставин:

1. відсутність заповіту;

2. визнання заповіту недійсним;

3. неприйняття спадщини спадкоємцями за законом;

4. відмова від прийняття спадщини спадкоємцями за законом;

5. неохоплення заповітом усієї спадщини.

У свою чергу підставами закликання до спадкування за законом є такі юридичні факти:

1. родинні стосунки (при певному ступені спорідненості та черговості спадкоємців);

2. шлюб;

3. усиновлення;

4. перебування на утримані спадкодавця не менше 5 років до моменту його смерті.

Цивільний кодекс України 2004 року (надалі – ЦК України) в порівнянні з Цивільним кодексом Української Радянської Соціалістичної Республіки 1964 року (надалі – ЦК УРСР) значно розширив коло спадкоємців за законом. Зокрема, ЦК України збільшив не тільки кількість черг спадкоємців за законом, а й число тих осіб, які можуть стати власниками спадкового майна за правом представлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом отримують право на спадкування майна померлої особи почергово. Що це означає? Спочатку до прийняття спадщини закликаються представники 1-ої черги спадкоємців за законом.

Суб’єкти кожної наступної черги спадкоємців за законом отримують можливість успадкувати майно померлого власника в таких випадках:

1. відсутність спадкоємців попередньої черги;

2. усунення спадкоємців попередньої черги від спадкування;

3. неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини;

4. відмова спадкоємців попередньої черги від прийняття спадщини.

Ознайомившись зі змістом ст. 1259 ЦК України, можна дійти висновку, що черговість отримання спадкоємцями за законом права на успадкування майна померлого власника може бути змінена. Підставами для зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на прийняття спадщини є договір або рішення суду.

Найчастіше виконання заповіту здійснюють призначені спадкодавцем спадкоємці. Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено комусь із них. Коли заповіт складено на користь однієї особи, то виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом. Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо особа, яка була призначена, відмовилася від виконання заповіту, спадкоємці мають право обрати виконавця з-поміж себе або призначити іншу особу. Коли інтереси спадкоємців потребують цього, то виконавця заповіту також може призначити нотаріус за місцем відкриття спадщини. Виконавець заповіту незалежно від того, ким його було призначено, має право відмовитися від здійснення своїх повноважень, але завжди зобов'язаний негайно повідомити про це спадкоємців, а також інших осіб, щодо яких повинен був вчинити певні дії. Виконавець заповіту не може відмовитися від здійснення своїх повноважень, якщо вони пов'язані з вчиненням невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям. За порушення цих вимог, він відповідає перед спадкоємцями за збитки, що були їм завдані у зв'язку з невиконанням вимог. Повноваження виконавця заповіту посвідчують документом, який видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Виконавець заповіту зобов'язаний: • вжити заходів для охорони спадщини; • вжити заходів для повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів і кредиторів про відкриття спадщини; • вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх обов'язків; • управляти спадщиною; • видати кожному спадкоємцю ту частину спадщини, яка зазначена у заповіті; • видати частку в спадщині особам, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Виконавець заповіту також зобов'язаний забезпечити виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов'язані заповітом. Повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, вираженої в заповіті. Виконавець має право вимагати від спадкоємців також відшкодування витрат, які були ним зроблені з охорони спадщини, управління нею та виконання заповіту. Спадкоємці, у свою чергу, мають право контролювати дії виконавця заповіту. Якщо спадкоємцями є неповнолітні (малолітні) діти, недієздатні особи або особи, обмежені у дієздатності, контроль за виконанням заповіту здійснюють батьки, опікуни, піклувальники, а також органи опіки та піклування. Після виконання заповіту виконавець подає спадкоємцям або їхнім законним представникам остаточний звіт про виконання своїх повноважень. Спадкоємці, їхні законні представники, а також органи опіки та піклування мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають вимогам Цивільного кодексу України, іншим законам, порушують інтереси спадкоємців. Виконавець заповіту відповідає перед спадкоємцями за збитки, що були їм завдані у зв'язку з невиконанням вимог, встановлених законом. До вимог про визнання неправомірними дій виконавця заповіту застосовується позовна давність в один рік.