Глава 2. Принципи цивільного процесуального права

Штефан М. Й., Кочер'янц Р. Г. Конституційні основи правосуддя в СРСР. — К., 1982.

Андрушко А. В. Принцип диспозитивності в цивільному судочинстві України. — К., 2002.

КолодийА. М. Принципи права Украиньї. — К., 1998.

Мамницький В. Ю. Принцип змагальності в цивільному судочинстві. — X., 1995.

Омельченко М. П. Принцип об'єктивної істини в системі принципів цивільного процесуального права України. — К., 1996.

7. Основньїе принципи гражданского процесса / Кол. авт.М. К. Треушников, И. В. Логинов и др. — М., 1991.

Семенов В. М. Конституционньїе принципи гражданского су-допроизводства. — М., 1986.

Тертишніков В. І. Принципи цивільного процесуального права. — X., 1991.

Шишкін В. Диспозитивність — принцип судочинства // Право України. — 1999. — № 9.

Шишкін В. Змагальність — принцип судочинства в демократичному суспільстві // Право України. — 1999. — № 12.

Маляренко В. Т. Про публічність і диспозитивність в кримінальному судочинстві України та їх значення // Вісник ВерховногоСуду України. — 2004. — № 7.

Глава 3. Цивільні процесуальні правовідносини

§ 1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини визначають роль і значення механізму застосування права на врегульовані ними суспільні відносини, розкривають соціальну спрямованість норм цивільного процесуального права, є процесуальним засобом судового захисту цивільних, трудових, сімейних та інших прав, державних та громадських інтересів. Вони обумовлюються дією норм цивільного процесуального права, що впливають на поведінку осіб шляхом закріплення сукупності кореспондуючих між собою суб'єктивних цивільних процесуальних прав і обов'язків суду та учасників процесу, реалізація яких спричиняє виникнення, розвиток і припинення цього виду правовідносин. Отже, цивільні процесуальні правовідносини — це врегульовані нормами цивільного процесуального права відносини, що виникають між судами як між собою, так і з учасниками процесу — громадянами і організаціями в цивільному судочинстві.

Цивільні процесуальні правовідносини виникають і розвиваються на диспозитивній основі внаслідок вольових дій осіб, які звертаються до суду із заявою за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу. Або виникають на публічній основі, коли на захист прав та інтересів таких осіб порушена цивільна справа у суді за заявою прокурора, органів державної влади, профспілок та ін. (п. 2 ст. З, ст. 45 ЦПК України). Процесуальні дії прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, інших осіб після подання заяви до суду будуть юридичними фактами, які спричиняють виникнення цивільних процесуальних пра-

77

вовідносин не лише між такими особами і судом, а й між судом і особами, на захист прав яких була порушена цивільна справа у суді. Незалежно від того, за ініціативою яких осіб виникли цивільні процесуальні правовідносини, їх об'єктивною основою є матеріальні правовідносини — необхідність захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, які виникають з порушених, невизнаних і спірних цивільних, трудових, сімейних, житлових, земельних правовідносин.

Вольовий характер цивільних процесуальних правовідносин полягає також у тому, що вони забезпечують правовий зв'язок двох осіб між собою — одна має право вимагати від іншої вчинення певних процесуальних дій, а інша зобов'язана діяти відповідним чином або утриматися від дій. Але права і обов'язки суду у відносинах з іншими суб'єктами характеризуються особливістю, яка полягає в тому, що вони відображають їх владні повноваження як державних органів судової влади, які здійснюють правосуддя. Суд керує процесом розгляду справи, спрямовує діяльність осіб, які беруть участь у справі, — роз'яснює їм права і обов'язки, попереджає про наслідки їх вчинення і сприяє у здійсненні ними прав, постановляє обов'язкові для виконання рішення, якими розв'язано цивільний спір і здійснено захист їх прав та інтересів. Отже, суд як суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин є органом судової влади держави, на який покладено функцію вирішення цивільної справи по суті, а також розв'язання окремих правових питань, що виникають у судочинстві по її розгляду.

У судочинстві по конкретній цивільній справі виникає не одне складне комплексне правовідношенняі, а система численних процесуальних правовідносин між його суб'єктами за схемою: суд — позивач, суд — відповідач, суд — прокурор, суд — свідок тощо2.

Цивільний процес не можна звести лише до комплексних цивільних процесуальних правовідносин. Залежно від завдань суб'єкта і виконуваних ним цивільних процесуальних функцій визначаються його процесуальні права і обов'язки. Сторона взаємодіє з судом з приводу захисту свого права: прокурор — державного інтересу, профспілки — громадського інтересу, свідок — з приводу відомих фактів, які необхідні судові для правильного вирішення справи тощо. Процесуальному праву сторони відповідає обов'язок суду і навпаки. Аналогічно кореспондують права і обов'язки суду і прокурора, профспілки і суду, суду і свідка. Між судом і кожним з цих суб'єктів виникають окремі самостійні цивільні процесуальні правовідносини. При цьому, виникнувши спочатку між судом і особою, яка звернулася з вимогою до суду про захист порушеного права, вони стають юридичною основою для виникнення процесуальних правовідносин між судом і відповідачем, судом і третьою особою, судом і свідком тощо. Виникнув-и в суді першої інстанції, вони розвиваються в процесі про-адження по розгляду і вирішенню справи й припиняються з встановленням і проголошенням судом рішення. У випадку пеляційного оскарження рішення суду в наступній стадії цивільного судочинства виникають нові процесуальні правовідносини між особою, яка оскаржила рішення, і судом апеляційної інстанції. Тут не відбувається зміна судових органів, дії по оскарженню не викликають переходу від одного суду до другого процесуальних прав і обов'язків. Кожний з них виконує покладені на нього функції. Коли вважати, що в наступних стадіях не виникають нові цивільні процесуальні правовідносини, а триває розвиток правовідносин попередніх стадій, то незрозуміло, як особа, яка не брала участі в провадженні суду першої інстанції, стане суб'єктом процесуальних правовідносин у суді апеляційної інстанції, без визнання того, Що внаслідок її процесуальних дій по оскарженню судового рішення між нею і судом апеляційної інстанції виникнуть Цивільні процесуальні правовідносини.

Концепція одного комплексного правовідношення не спроможна пояснити характер правових зв'язків численних цивільних процесуальних прав і обов'язків багатьох суб'єктів

процесуальних правовідносин. Вона підривається її авторами поділом правовідносин на основні, додаткові та службово-допоміжні, який свідчить про їх диференціацію.

Основні — такі правовідносини, без яких не може виникнути і розвиватися цивільне судочинство в конкретній справі (між судом і сторонами). Додаткові виникають між судом і особами, які не беруть участь у кожній справі (треті особи, прокурор). Службово-допоміжні виникають між судом і особами, які виконують у процесі службово-допоміжні функції (свідки, експерти, перекладачі, спеціалісти та ін.).

Система численних правовідносин була сприйнята окремими авторами з модернізацією, що правовідносини при класифікації за суб'єктом є не одиничними, а комплексними — учасники процесу як громадяни, так і організації вступають у правовідносини із судом декілька раз: у стадії порушення справи, підготовки її до розгляду, у стадії розгляду і вирішення справи тощо1. Така концепція структури цивільних процесуальних правовідносин ігнорує їх стадійність: виникнення, розвиток, припинення. її недоліком є те, що особа, не перебуваючи в правовому становищі конкретного суб'єкта процесуальних- правовідносин, може виконувати процесуальні дії, визначені законом для такого суб'єкта в наступній стадії розвитку судочинства.

Спірним питанням структури цивільних процесуальних правовідносин є положення про існування процесуально-правових зв'язків поза судом між сторонами в судочинстві у справі2. Це правовідносини: між стороною і представником з приводу надання, обсягу і оформлення процесуальних повноважень (статті 38-44 ЦПК України); між сторонами по відшкодуванню збитків, заподіяних забезпеченням позову (ст. 155 ЦПК України); забороною провадити операції по вкладах або цінних паперах на пред'явника (ст. 268 ЦПК України); між сторонами по відшкодуванню судових витрат і

компенсації за втрачений заробіток (статті 85, 88 ЦПК України); між позивачем і особою, яка завдала збитків невиконанням ухвали про забезпечення позову (ст. 155 ЦПК України). Якщо в перших правовідносинах кореспондують між собою процесуальні права і обов'язки особистого характеру сторони і процесуального представника, то в інших — процесуальні права і обов'язки сторін майнового характеру, які визначають процесуально-правову відповідальність за цивільні процесуальні правопорушення.

Отже, цивільні процесуальні правовідносини характеризуються такими ознаками: виникають на підставі норм цивільного процесуального права в результаті їх реалізації; створюються між учасниками суспільних відносин — судом і кожним з учасників цивільного процесу під час судочинства у цивільній справі; юридично закріплюють взаємну поведінку зазначених суб'єктів через їх суб'єктивні цивільні процесуальні права і обов'язки; реалізація суб'єктивних цивільних прав і виконання суб'єктивних обов'язків забезпечуються заходами правового впливу — санкціями цивільного процесуального, кримінального, адміністративного і трудового права.

Залежно від прийнятого в юридичній науці поділу норм права на регулятивні та охоронні в науці цивільного процесу було проведено аналогічну класифікацію цивільних процесуальних відносин, яка одержала певну модифікацію1, але виявила неспроможність пояснити численні спірні положення теорії цивільних процесуальних правовідносин і не сприяла її розвитку.