2.3. Соціальний захист населення як важлива умова трансформаційних перетворень

У комплексі кардинальних проблем розвитку української держави, пов’язаних з пошуком шляхів розбудови та трансформації її економіки на ринкових засадах, поступовим подоланням кризових явищ в економічному і суспільному житті, особливого значення набуває вирішення завдань відтворення та розвитку людського потенціалу, що передбачає формування надійної системи соціального захисту населення.

Саме поняття «соціальний захист» у нашій країні почало широко вживатися лише на етапі переходу до ринкового режиму відтворення економіки і як його атрибут, хоча у різних формах соціальний захист завжди був притаманний суспільству. Поняття «соціальний захист» не слід ототожнювати лише з наданням допомоги для найбільш нужденних, або соціально уразливих верств населення. Сьогодні він охоплює увесь комплекс заходів, спрямованих на створення безпечного соціального середовища людини.

Сьогодні під соціальним захистом населення слід розуміти цілеспрямовану діяльність не лише державного, але й приватного секторів економіки, спрямовану на формування всебічного розвитку особистості, надання можливостей для самовизначення індивіда, а також надання умов для забезпечення гідного життя населення країни. При цьому, під гідним життям розуміють перш за все матеріальне забезпечення громадян на рівні стандартів сучасного розвитку суспільства, широкий доступ до надбань культури, право особистої безпеки, а під всебічним розвитком – фізичне, розумове та культурне вдосконалення людини.

Зокрема, у ст.46 Конституції України проголошується, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення [94]. Отже, соціальний захист можна виділити як окремий суспільний інститут, що покликаний захищати добробут сім’ї та особи.

Соціальний захист населення, як основна ланка соціальної політики будь-якої держави, є системою законодавчих, економічних та соціальних гарантій, що забезпечують умови для нормальної життєдіяльності та розвитку всіх прошарків населення. Ці гарантії здійснюються через організаційно-правові та економічні заходи, які сприяють реалізації права громадян на працю, допомогу на час безробіття, у разі часткової чи повної втрати працездатності. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні – формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів. Результатом цих заходів є стан захищеності людини, особи.

Кінцевою метою соціального захисту є надання кожному члену суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності.

• Вырезано.

• Для заказа доставки полной версии работы

• воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Таким чином, існуюча система правового забезпечення умов людського розвитку не відповідає потребам. Створення нормативних актів йде шляхом вирішення окремих конкретних проблем без необхідного їх узагальнення. За таких умов виникають суперечливі тенденції у розвитку законодавства, що є основною причиною низької його ефективності. Перед Україною стоїть нагальне завдання удосконалення нормативно-правової бази інститутів людського розвитку (передусім сфери охорони здоров'я, освіти, соціального захисту), приведення її у відповідність до міжнародних стандартів. При цьому в ході реформування законодавства держава повинна, з одного боку, йти шляхом забезпечення його ринкового спрямування з метою реалізації творчого потенціалу, закладеного у кожній особистості, а з іншого – активно захищати своїх громадян від можливих соціальних ризиків, які супроводжують людину протягом усього її життя та загострюються під час ринкової трансформації.