- •Томчук Наталія Володимирівна Система соціально-економічного забезпечення людського розвитку в умовах трансформаційної економіки
- •Розділ 1 методологічні аспекти дослідження людського розвитку
- •Еволюція наукових поглядів на сутність людського розвитку
- •Парні коефіцієнти кореляції деяких показників матеріального добробуту, обчислені за регіонами України 2008 року
- •2.3. Соціальний захист населення як важлива умова трансформаційних перетворень
- •3.2. Фінансовий механізм забезпечення людського розвитку
- •Представництво територіальних громад України у відповідних обласних радах
- •Видатки державного бюджету України у 2004-2006 роках на деякі галузі, пов’язані з людським розвитком (за функціональною бюджетною класифікацією), млн. Грн.
- •Частка фінансування галузей, пов’язаних із людським розвитком, у загальних видатках державного бюджету на 2005 та 2006 фінансові роки
- •Висновки
- •Список використаних джерел
3.2. Фінансовий механізм забезпечення людського розвитку
В кожній країні держава використовує певний господарський механізм для впливу на процес відтворення. Склад і структура господарського механізму визначається рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями розвитку суспільства. Одним з елементів господарського механізму є фінансовий механізм. Фінансовий механізм — це сукупність конкретних форм i методів забезпечення розподільчих i перерозподільних відносин, утворення доходів, фондів грошових коштів.
Складовими елементами фінансового механізму є фінансове планування й прогнозування, фінансові показники, норми, нормативи, ліміти, резерви, стимули й санкції, управління фінансами і фінансовий контроль, фінансове законодавство.
Вихідною складовою фінансового механізму є фінансове планування й прогнозування. За його допомогою залучаються інші структурні елементи фінансового механізму, такі як фінансові показники, норми і нормативи, ліміти, резерви, фінансові стимули.
У процесі фінансового планування й прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, які перебуватимуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення. Бюджети, як фінансові плани на рівні держави або її окремих територіальних підрозділів, завжди мають дві частини — дохідну і видаткову. Дохідна частина включає надходження і обов’язкові збори, неподаткові платежі. У видатковій частині вказуються напрямки витрачання бюджетних коштів, які визначаються бюджетною політикою, а також чинним порядком розмежування видатків між окремими бюджетами.
У процесі фінансового планування й прогнозування розраховуються відповідні фінансові показники. Фінансові показники — це абсолютні або відносні величини, які характеризують створення й використання фінансових ресурсів в економіці держави, її фінансове становище, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за допомогою фінансів.
До зведених фінансових показників належать: загальний обсяг фінансових ресурсів, обсяги доходів і видатків бюджету, обсяг грошових нагромаджень в економіці та ін. Зведені показники складаються з індивідуальних. Так, зведений показник доходів бюджету можна деталізувати за такими показниками: платежі населення, підприємницьких структур, неподаткові надходження тощо.
Важливими елементами фінансового механізму є фінансові норми, нормативи, ліміти, резерви, стимули — їх ще називають фінансовими важелями. Фінансові норми умовно поділяють на чотири групи. До першої належать норми, що централізовано затверджуються органами законодавчої та виконавчої влади — ставки заробітної плати, розмір стипендій, ставки податків, деяких видів зборів і відрахувань. До другої групи належать норми, що ґрунтуються на матеріальних потребах. Це норми витрат на харчування в дошкільних та інших закладах освіти й охорони здоров’я, норми витрат на медикаменти, освітлення, опалення тощо. Третю групу становлять норми, що визначаються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади. Це, зокрема, норми значної частини витрат бюджетних установ. Четверта група — це норми і нормативи, що характеризують пропорції економічного та соціального розвитку.
Серед усіх фінансових важелів особливе місце посідають податки і збори, з допомогою яких держава мобілізує кошти для виконання покладених на неї функцій, а також впливає на підприємницьку діяльність, сприяє інвестиційній активності, визначає пропорції нагромадження і споживання, забезпечує раціональне використання обмежених природних ресурсів тощо.
Фінансові стимули передбачають застосування як матеріального заохочення, так і економічних санкцій. До стимулів належать: бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (в тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки), фінансування підготовки і перепідготовки кадрів, спеціальні фінансові пільги (пільги щодо податків та можливість проведення прискореної амортизації).
У фінансових важелях важливе місце посідають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання щодо виконання взятих зобов’язань (договірних умов, сплати податків і зборів тощо). В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш поширеними серед них є штраф і пеня.
Важливою складовою фінансового механізму є управління фінансами. Це процес управління формуванням і використанням фондів фінансових ресурсів на рівні держави, підприємницьких структур, інших господарських об’єднань і громадян, якщо вони здійснюють фінансові операції, за допомогою специфічних прийомів і методів.
Фінансовий контроль як одна із функцій управління фінансами являє собою особливу діяльність щодо перевірки формування й використання фондів фінансових ресурсів у процесі створення, розподілу та споживання валового внутрішнього продукту з метою оцінювання обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання.
Для нормального функціонування фінансового механізму, а в його складі фінансових методів і важелів, необхідне відповідне їх нормативно-правове забезпечення. Насамперед це Конституція України, велика кількість законів, а також підзаконних нормативно-правових актів.
Задоволення потреб, які неможливо реалізувати в індивідуальному порядку, наприклад, у сфері освіти та базової охорони здоров’я, найкращим чином організується та оплачується на рівні громади, у межах компетенції органів місцевого самоврядування, які повинні мати повноваження на збирання місцевих податків для фінансування базових місцевих громадських послуг. Це – найкраща гарантія ефективної місцевої соціальної політики. Така схема, у сукупності з розширенням прав і можливостей громадян, допомогла б оптимізувати розподіл ресурсів платників податків задля людського розвитку на рівні громади. Суспільні послуги, які не можуть надаватися на рівні громади, слід організовувати на наступному рівні структур самоврядування – району та області. Уряд (або його спеціалізовані органи) має залучатися лише тоді, коли відповідні послуги вимагають підтримки з його боку. Супутня фіскальна децентралізація, разом із реальним джерелом місцевих податкових надходжень, є, таким чином, необхідною передумовою для децентралізації влади, яка могла б стати важливим інструментом сприяння людському розвитку в Україні.
Таблиця 3.1.
