§4. Унітарні і складні держави

Суб'єктом міжнародного права є держава в цілому. Тим часом в міжнародному спілкуванні беруть участь не тільки самі держави, але і їх адміністративно-територіальні одиниці.

Міжнародні зв'язки міст, областей, провінцій різних держав звичайно називають транскордонним співробітництвом. Його питома вага в системі взаємодії держав стає усе більш значною. Таке співробітництво сприяє подоланню економічної та соціальної нерівності, поліпшенню взаєморозуміння між етнічними групами і зміцненню добросусідських відносин між державами і народами, говориться в Гельсінському акті 1992 р.

Міжнародні зв'язки адміністративно-територіальних одиниць аж ніяк не роблять їх суб'єктами міжнародного права. Сфери співробітництва, у яких допускаються транскордонні зв'язки, їхні форми й обсяг повноважень адміністративно-територіальних одиниць визначаються конституцією держави. Наприклад, Конституція Бельгії 1980 р. установила, що міжнародне культурне співробітництво й співробітництво з питань, що стосуються особи, входить у компетенцію громад.При укладанні Бельгією договорів з питань, що стосуються компетенції громад, ради останніх беруть участь у переговорах. Відносно укладених громадами угод з іноземними контрагентами уряд заявив, що вони не носять характеру міжнародних договорів і тому не ставлять за обов'язок Бельгійській державі. Останнє положення підтверджує, що держава не несе відповідальності за угодами, у яких стороною є його частини.

У складі держав зустрічаються автономії, можливості яких у міжнародній сфері трохи ширші, ніж в інших територіальних підрозділів. До складу Нідерландів, наприклад, входять як автономне утворення нідерландські Антильські острова. Враховуючи їхній зв'язок із країнами Західної півкулі, їм надане право самим вирішувати відповідні питання, але в межах повноважень автономії. Міжнародно-правовим інструментом регулювання цих зв'язків є договори Нідерландів, наприклад нідерландсько-американська угода про повітряне сполучення між островом Аруба і США 1986 р. Для прийняття таких угод встановлена особлива процедура. У ній беруть участь уряд і парламент Нідерландів, а також парламент автономії.

Федерація (лат. foederatio – союз, об’єднання) – форма державного ладу, за якої федеральні одиниці, що входять до складу федерації – члени федерації (наприклад, землі, штати тощо), мають певну політичну самостійність. Члени федерації можуть мати власні конституції, законодавчі, виконавчі, судові органи. На підставі делегування окремих повноважень федерації створюються єдині союзні – федеральні органи державної влади, встановлюється єдине громадянство, грошова одиниця тощо. В міжнародних відносинах федерація виступає як єдиний суб’єкт міжнародного права, хоча в окремих федераціях допускається обмежена участь суб’єктів федерацій у міжнародному співробітництві з економічних, культурних та ін. питань. У міжамериканській конвенції про права й обов'язки держав 1933 р. відповідна норма сформульована так: «Федеративна держава становить тільки одну особу перед міжнародним правом» (ст. 2) Сучасні федерації є добровільними союзами рівноправних націй, утвореними в результаті їхнього вільного волевиявлення та відповідно до міжнародного права.

Існує кілька федерацій, суб'єкти яких мають право укладати міжнародні угоди з обмеженого кола питань (прикордонні, культурні, поліцейські, економічні зв'язки) під контролем федерального уряду. До них відносяться ФРН, Швейцарія, Австрія і якоюсь мірою США та Канада.

Відомі дві федерації, суб'єкти яких були за конституцією суверенні і могли претендувати на статус суб'єктів міжнародного права. Це Союз РСР і Югославська федерація. Однак насправді ця правосуб'єктність значною мірою носила формально-юридичний характер.