- •Глава 1
- •§1. Поняття міжнародного права
- •§2. Етапи становлення міжнародного права
- •§3. Міжнародне право на рубежі століть
- •§4. Україна і міжнародне право
- •Глава 2
- •§1. Поняття джерел міжнародного права
- •§2. Окремі джерела
- •§3. Односторонні акти держав
- •§4. Роль доктрини міжнародного права
- •Глава 3
- •§1. Система і структура міжнародного права
- •§2. Норми міжнародного права
- •§3. Міжнародне «м'яке» право
- •Глава 4
- •§1. Принцип суверенної рівності
- •§2. Принцип невтручання
- •§3. Принцип незастосування сили і погрози силою
- •§4. Принцип мирного розв’язання спорів
- •§5. Принцип добросовісного виконання зобов'язань з міжнародного права
- •§6. Принцип територіальної цілісності
- •§7. Принцип рівноправності і самовизначення народів
- •§8. Принцип співробітництва
- •§9. Принцип поваги прав людини
- •§10. Принцип непорушності кордонів
- •Глава 5
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 8
- •Глава 9
- •§1. Поняття держави в міжнародному праві
- •§2. Юрисдикція держави
- •§3. Імунітет держави
- •§4. Унітарні і складні держави
- •Глава 10
- •§1. Визнання держав
- •§2. Визнання урядів
- •§3. Інші види визнання
- •Глава 11
- •§1. Правонаступництво відносно договорів
- •§2. Правонаступництво нових держав - колишніх союзних республік срср
- •§3. Правонаступництво відносно державної власності
- •§4. Правонаступництво відносно державних архівів
- •§5. Правонаступництво відносно державних боргів
§3. Міжнародне «м'яке» право
Цей термін використовується для позначення двох різних явищ.
-
Особливий вид міжнародно-правових норм, які не породжують чітких прав і обов'язків, а дають лише загальну настанову, якій, проте, суб'єкти зобов'язані слідувати. Для подібних норм характерні слова типу «домагатися», «прагнути», «приймати необхідні заходи» і т.п. Такого роду настанов стає всі більше, особливо в політичних договорах.
-
Неправові міжнародні норми. Вони вміщуються в неправових актах – у резолюціях міжнародних організацій, у спільних заявах, комюніке. Прикладом подібних норм є документи Організації безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), які стали головним інструментом перебудови системи міжнародних відносин у Європі.
Обидва види норм «м'якого» права використовуються в тих випадках, коли сторони не готові взяти на себе чітко визначені зобов'язання, найчастіше, коли вже існує усвідомлення необхідності регулювання, але поки неясно, яким чином це зробити. Наприклад, в 1948 р. світове співтовариство виклало своє загальне бачення проблем прав людини в Загальній декларації прав людини, а в 1966 р. вже з'явилася можливість конкретизувати ідеї Загальної декларації в нормах Пактів про права людини. Отже, норми «м'якого» права забезпечують попереднє, доправове регулювання, прокладаючи шлях праву.
Глава 4
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
Основні принципи міжнародного права – система основоположних норм міжнародного права, які регулюють відносини між його суб'єктами і є критерієм правомірності міжнародних правотворчого і правозастосовчого процесів, дійсності інших міжнародно-правових норм.
Основні принципи закріплені Статутом ООН. Їхній зміст розкривається в Декларації про принципи міжнародного права щодо дружніх відносин і співробітництва відповідно до Статуту ООН, прийнятій Генеральною Асамблеєю в 1970 р., а також у Заключному акті Наради з безпеки й співробітництву в Європі 1975 р. Крім того, ряду принципів присвячені спеціальні резолюції Генеральної Асамблеї ООН.
Щодо точного числа основних принципів серед учених згоди немає. Декларація про принципи відносить до числа основних принципів сім: незастосування сили, мирне вирішення спорів, невтручання, співробітництво, рівноправність і самовизначення народів, суверенна рівність, сумлінне виконання зобов'язань з міжнародного права. Заключний акт НБСЄ додає до них ще три: непорушність кордонів, територіальна цілісність, повага прав людини, які стали універсальними.
Як підкреслюється в документах про принципи, всі вони взаємозалежні, зміст одного переплітається зі змістом іншого. Тому зміст кожного принципу можна з'ясувати лише в контексті з іншими.
§1. Принцип суверенної рівності
В Статуті ООН у статті про принципи на перше місце поставлений пункт, в якому говориться: «Організація заснована на принципі суверенної рівності всіх її членів» (п. 1 ст.2 Статуту ООН). Цей принцип лежить в основі не тільки ООН, але й системи управління міжнародними відносинами в цілому. Існування цього принципу підтверджується Декларацією про принципи, які стосуються дружніх відносин держав 1970 р. та Заключним актом НБСЄ 1975 р. («принцип суверенної рівності, поваги прав, властивих суверенітету»).
Зміст принципу суверенної рівності держав розкривається в Підсумковому документі Мадридської зустрічі представників держав-учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1983 р., Підсумковому документі Віденської зустрічі НБСЄ 1989 р., Паризькій хартії для нової Європи 1990 р. та інших документах.
Основний зміст принципу полягає в такому: держави зобов'язані поважати суверенну рівність і своєрідність одна однієї, а також усі права, властиві суверенітету. Всі держави наділені рівними основними правами й обов'язками. Кожна держава вправі брати участь в міжнародних організаціях і договорах. Характерні риси міжнародного права визначаються насамперед тим, що його суб'єктами є рівно суверенні держави.
Принцип суверенної рівності держав функціонально забезпечує: а) оптимальне співвідношення їхніх прав і обов'язків; б) статус держав як суб'єктів міжнародного права; в) засади правомірного прийняття рішень; і г)основні начала правового регулювання міждержавних відносин.
Суверенна влада держави обмежена аналогічною владою інших держав, оскільки вони рівно суверенні. «Абсолютний суверенітет» однієї держави несумісний із суверенітетом інших. Суверенітет здійснюється в рамках міжнародного права, у противному випадку він означав би сваволю. Розмежування сфер дії суверенітету – одна з головних функцій міжнародного права.
Рівність правового статусу держав означає, що всі норми міжнародного права застосовуються до них однаково, мають рівну силу.
