2.Методи формування свідомості вихованців

Аби зрозуміти роль методів формування свідомості, треба згадати деякі психологічні засади мотивації поведінки людини.

Існують три рівні мотивації вчинків.

1.Когнітивний рівень, коли людина діє згідно з своїми переконаннями, усвідомлює необхідність даного вчинку. Вчинок може бут неприємним для людини, але розум змушує його зробити.

2.Емоційний рівень. На цьому рівні людина діє за бажанням, хоч іноді і всупереч усвідомленій необхідності.

3.Поведінковий рівень. Часом це може суперечити переконанням та бажанню людини.

Звичайно, найкращим є той випадок, коли вчинок мотивується на всіх трьох рівнях, тобто людина діє свідомо, за бажанням і їй сприяють обставини. Прикладом цього може бути навчання здібного і старанного учня, який розуміє необхідність навчання, вчиться з бажанням і досягає успіхів. Але в тому-то й справа, що діти на кожному кроці діють не так, як треба було б, а як зараз хочеться: не виконують завдання, тому що лінуються, прогулюють уроки, бажаючи уникнути „двійки”, а також за обставинами або за звичкою.

Чимало учнівських негативних вчинків є імпульсивними або афективними, але часто за ними стоять хоч і нестійкі, але переконання. Це стосується, наприклад, грубощів та агресивності деяких учнів, тому що в підлітковому середовищі цінується сила, сміливість, незалежні манери. На рівні переконань існує негативне ставлення багатьох учнів до праці та ще чимало негативних явищ поведінки.

Одним із методів формування свідомості є переконання – вплив на свідомість за допомогою достатньо обгрунтованих аргументів, які формують когнітивну сферу мотивації поведінки вихованця. Треба зазначити, що для процесу переконання вплив авторитету педагога не може бути вирішальним, як це спостерігається при навіюванні, бо головною є переконаність аргументів.

Метод переконання застосовується по відношенню як до окремих учнів, так і груп вихованців. Розглянемо спочатку індивідуальне застосування цього методу. Воно найчастіше спостерігається при певних відхиленнях у поведінці вихованців, характер яких (відхилень) визначає два типових варіанти мети використаня переконання.

1. Подолання хибних моральних поглядів, які є істотною причиною неправильної поведінки учня. Це, наприклад, уявлення про те, що недоліки переважають у більшості людей над позитивними якостями, що чесність і порядність існують тільки теоретично, а на практиці всі дотримуються сентенції „Своя сорочка ближче до тіла”, що агресивність є надійною зброєю. Такі погляди здебільшого породжуються і підтримуються сім’єю, а також є психологічним захистом від усвідомлення невдач у навчанні та недоліків характеру, тому їх корекція є дуже складним завданням.

2. Подолання хибних настановлень і звичок, які йдуть від вад характеру або невдалого самоствердження, але не є проявом хибних моральних переконань. Таке явище спостерігається у дітей, що живуть у сім”ях із соціально позитивним способом життя і труднощі яких виникають внаслідок недостатніх здібностей або вольових якостей. Вони, в принципі, мають позитивне ставлення до навчання, праці, людей, схильні визнавати свої помилки в поведінці і иправляти їх.

Найбільш важким завданням є переконання вихованців із спотвореними моральними уявленнями, яких у школах часто називають важкими. Індивідуальні бесіди з ними потребують неабиякої майстерності педагога; обвинувачення, „нотації”, погрози, заклики до сорому й совісті найчастіше залишаються марними і тільки зміцнюють негативне ставлення учня до педагога. Тільки при довірливому і доброзичливому тоні розмови учень буде хоча б замислюватись над словами педагога, а не відкидати їх „з порогу”.

Розглянемо загальні, найбільш суттєві умови ефективного індивідуального впливу за допомогою методу переконання.

1. Відсутність в учнів „смислового бар’єру” до конкретного педагога.

„Смисловий бар’єр” – це негативна установка, коли учень заздалегідь настроєний проти учителя. Якщо у педагога склалися погані стосунки з вихованцем, йому буде важко в чомусь переконати останнього раніше, ніж він зуміє поліпшии стосунки.

2. Логічність суджень педагога. Логіка – велика переконуюча сила. Учні не знають її формальних законів, але дуже чутливі до неї у інших, вони чекають від учителя як носія наукового мислення чіткої логіки і швидко розчаровуються, коли помічають її порушення. Логічність – це стрункість, послідовність мислення, тобто його культура. Вона випрацьовується постійним вправлянням, тому педагог мусить завжди слідкувати за своєю логікою.

Метод переконання є також найбільш поширеним і ефективним засобом впливу на учнівські групи (найчастіше на шкільний клас), що відповідає умовам виховної роботи в школі. Робота з групою має свої позитивні і негативні сторони. Позитивним є те, що механізм психічного зараження підсилює ефект вдалого використання методу переконання. Проте, якщо в групі є учні, які відверто негативістськи ставляться до педагога, той же ефект психічного зараження діє проти нього.

Розглянемо фронтальні (групові) форми використання методу переконання.

Бесіда. Це найбільш поширена форма переконання, яка дає педагогові чималі можливості. Вона включає розповідь педагога, запитаня учням та їх відповіді, невеличкі учнівські виступи, використання наочності і уривків з наукової чи художньої літератури. Залежно від віку учнів бесіда займає частину чи весь урок, що є зручним з точки зору шкільного режиму. За змістом бесіди можуть бути етичними, естетичними, загальнопізнавальними, профорієнтаційними, суспільно-політичними тощо.

Розглянемо основні вимоги до організації і проведення бесід.

1. Компетентність педагога: глибоке і різнобічне знання матеріалу, культура мислення і мови.

2. Актуальність обраної теми.

3. Відгук теми на суспільні події, події в житті школи, класу, учнів.

4. Вміння педагога дотримуватися теми бесіди, зв’язувати окремі судження і приклади з головною темою, чітко формулювати висновки.

5. Проблемна постановка питань, що викликає в учнів роздуми та обмін думками.

6. Опора на життєвий досвід школярів.

7. Ілюстрація теоретичних положень прикладами, бажане використання наочності і технічних засобів.

Ефект бесіди має виразитись у бажанні учнів продовжити обговорення даної теми.

Особливу трудність для педагога викликає індивідуальна бесіда, її треба проводити так, щоб ніхто не заважав. При цьому важливо підібрати такий психічний стан учня, щоб він був здатний на відвертість. Бесіду треба проводити за наперед наміченим планом.

Іншою фронтальною формою використання методу переконання є диспут. Він дає можливість для більш активного і творчого, у порівнянні з бесідою, мислення, якщо його тема є дійсно цікавою і привабливою для учнів. Диспут привчає учнів до аргументованого викладення своїх думок, логічності, вміння уважно вислуховувати співрозмовника. Успішність диспуту значною мірою залежить від ведучого, яким найчастіше буває педагог, але може бути і учень.

Іншим методом формування свідомості є навіювання, яке розраховане на некритичне, довірливе сприйняття його змісту. Таке сприйняття, звичайно, може бути тільки у тому випадку, коли педагог є авторитетною для дитини людиною, словам якої вона вірить без перевірки їх логічним мисленням. Зрозуміло, що коли педагог висловлює абсолютне протилежне переконання учня або образливе для нього, навіювання не буде успішним, але певна частка протиріччя не створює значного бар’єру.

Навіювання дуже широко використовується у вихованні і є, можливо, найбільш поширеним методом формування свідомості. Воно здається простішим, ніж переконання, але потребує не меншої майстерності.

Метод прикладу: врахування специфіки наслідування прикладу різними віковими групами; етапність наслідування, джерела для наслідування, використанні для негативного прикладу у вихованні.

Виховні функції прикладу різні: він може служити педагогу для конкретизації того чи іншого теоретичного положення; приклад є переконливим аргументом; приклад може спонукати до певного типу поведінки. Особливість виховного впливу прикладу полягає в тому, що він діє своєю наочністю і конкретизацією. І чим ближчий і зрозуміліший учневі приклад, тим більша його виховна сила.

Використання прикладу у вихованні вимагає врахування вікових і індивідальних особливостей учнів. Так, в роботі з підлітками і учнями старших класів мають на увазі, що вони вже не сліпо наслідують приклад, а критично ставляться до пропонованого їм зразка. Але своєрідний життєвий досвід призводить до того, що вони іноді наслідують не те, що гідне такого наслідування.

При використанні методів цієї групи необхідно:

а) під час формування конкретних світоглядних понять, поглядів і переконань враховувати ту „базу”, яка вже сформована у вихованців;

б) у процесі переконання впливати не тільки на розум, а й на емоційну сферу вихованців;

в) враховувати переконаність самого педагога;

г) наводити дітям приклади, близькі і зрозумілі їм;

д) домогтися, щоб учні не тільки зрозуміли вихователя, а й погодилися з ним.