9. Дмитро Солунський.Портретна мозаїка собору Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві.Поч.Хіі ст.(близько 1113 р.)

Один із найпопулярніших святих великомучеників у християнській релігії. Він жив у м.Солуні (грец. м.Салоніки). За переказами, Дмитро постраждав від переслідувань християн римським імператором Діоклетіаном у 306 р. Солунський увійшов до пантеону давньоруської християнської церкви як захисник і покровитель військових справ. Природно, що в ті часи для давнього русича особливо близьким і дорогим був образ воїна-захисника. І ось такий воїн зображений в михайлівській мозаїці зі списом і щитом, сильний, стрункий, красивий, з оживленими рисами вольового обличчя. І золото кольчуги променисто перегукується із сяючим золотим тлом мозаїки.Це найцінніший елемент прикраси храму,що відкр.експозицію творів мистецтва Київської Русі.

10.Успенський собор у Володимирі-Волинському(1160 р.)

Збудований вол.князем Мстиславом Ізяславичем,вироблений за типом шестистовпного хрестовокупольного одноверхого храму,що свідчить,що його будували київські будівничі.Заг.довжина храму-34 м.,ширина-20,6 м.,висота-близько 18,5 м.Стіни храму гармонічно розчленовані арками на півколонах.мав фрескові розписи.Це єдина пам’ятка давньорус.мистецтва домонгольського періоду.

11.П’ятницька церква в Чернігові.Кін.Хіі-хііі ст.(1670-ті рр.)

П’ятницька церква збудована чернігівськими посадськими людьми на П’ятницькому полі.Невелика за розмірами, струнка за пропорціями. І зблизька,і здалеку ця церква сприймається у рвучкому пориві вгору. Це підкреслюється вертикальними профільованими пілястрами, регістрами вікон та декоративними нішами, щозменшуються доверху. Важливу роль в архітектурі споруди відіграє колір.Червона цегла контрастує з білим тлом ніш і сріблястим кольором покрівлі. Все це разом створює своєрідну радісну гаму.

12.Володимирська(Вишгородська) Богоматір.Ікона.Поч.Хіі ст.

Шедевр візантійського малярства невід'ємний від процесу розвитку староруського мистецтва, була написана євангелістом Лукою на дошці від столу. Привезена близько 1136 року в Київ із Константинополя, до 1155 року вона знаходилася в Київському Вишгороді, потім Андрій Боголюбський забрав ікону до Володимира на Клязьмі, де її надзвичайно шанували. 1395 року як святиню її перенесено до Успенського собору Московського Кремля, згодом знову повернуто до Володимира, а звідти 1480 року вже назавжди перевезено до Москви.

Популярність пам'ятки можна пояснити її високими якостями. Перед нею схилялися в Стародавній Русі завдяки тому, що вона перейнята ліричним почуттям. Ідея материнства, втілена у творі, була всім зрозуміла й доступна, а інтимний, незвичайно емоційний лад ікони приніс їй славу, яку російські самодержці та духівництво протягом багатьох століть нарочито й не без користі для себе підтримували. Цю ікону літописні легенди пов'язували з історичними подіями, і, як не дивно, найменш урочистий і репрезентативний твір середньовіччя став певним символом російської державності.

Від стародавнього живопису ікони збереглися лише невеличкі автентичні фрагменти, але й вони свідчать про геніальність її автора. Рідкісний за рисунком лик богоматері не має прямих аналогій у староруському іконопису. Прекрасні обличчя Марії з мигдалеподібними очима, сповненими безмірного смутку, й голівка немовляти, яке пригорнулося до матері й охопило ручкою її шию. Ці дві голови, композиційно й емоційно злиті воєдино, — один із найдраматичніших і найлаконічніших творів світового мистецтва.