Ефірні середовища

Передавання в ефірних середовищах відбувається без використання кабелів. Залежно від частоти передавання ефірні канали поділяють на радіо-, інфрачервоні, ультракороткохвильові, мікрохвильові.

Будь-який радіоканал формується на певній частоті-носію. Інформація по ньому передається за допомогою модульованого радіосигналу. Канал характеризується невисокою швидкістю передавання (20-150 Кбіт/с), середньою вартістю, доступністю для всіх видів радіозавад, працює тільки в межах радіодосяжності. Його використовують в пересувних станціях.

В інфрачервоному каналі сигнали інфрачервоних частот передають малогабаритні передавачі та приймають чутливі приймачі. Канал працює тільки в межах прямої оптичної видимості. Він не чутливий до електромагнітних завад. Відстань між станціями – до 3км, швидкість передавання – 2-4 Мбіт/с. Приймачі та передавачі інфрачервоного діапазону досить дешеві. Недоліки каналу: недовговічність апаратури, велике загасання сигналів, якщо погана прозорість повітря (наприклад, є запиленість).

Для налагодження ультракороткохвильового каналу потрібна ультракороткохвильова приймальна та передавальна апаратура. Передавання відбувається за допомогою частотно-модульованих сигналів у досить широкому діапазоні частот. Це дає змогу створити велику кількість каналів. Інформація передається на відстань 0.7-1.5 км зі швидкістю 20-40 Мбіт/с. Переваги каналу такі: мала потужність апаратури, наявність великої кількості каналів, можливість роботи в умовах поганої і непрямої видимості. Загалом ультракороткохвильовий канал має таку ж ефективність, як і радіоканал.

У мікрохвильовому каналі використано нову форму середовища передавання даних. Сигнали випромінюють спеціальні лазери, а приймають фотозчитувачі. Канал добре працює в зоні прямої видимості. Інформація передається на відстань 15-20 км зі швидкістю до 20 Гбіт/с. Апаратура каналоутворення сьогодні є досить дорогою і недостатньо досконалою.

Загалом ефірними середовищами передається до кількох відсотків загального обсягу інформації КМ. Сьогодні значення таких середовищ у КМ зростає, що пов’язане з розвитком мереж безпроводового передавання.

1.5.3 Сертифікація кабелів комп’ютерних мереж

Сертифікацією кабелів займаються IEEE, EIA/TIA (інститут інженерів електроніків та електротехніків та Асоціація елекронної промисловості), а в США – фірма UL (Лабораторія сертифікації). Кабелі сертифікують щодо електичної безпеки та за технічними характеристиками. Тільки після сертифікації фірма-виробник кабелю може поставити на ньому знак UL.

Залежно від ступеня електробезпеки в КМ бувають кабелі зв’язку та слабкострумові кабелі. За технічними параметрами кабелі поділяють на класи та категорії (7 категорій). Детальна специфікація технічних вимог до кабелів різних категорій є в стандартах ISO 11801, УТ 50173.

1.5.4 Мережеві з’єднуючі пристрої

Термін з’єднуючий пристрій означає любий пристрій, що з’єднує різні частини мережі. До з’єднуючих пристроїв підключені два кабеля (в деяких випадках більше).

Розглянемо три типи з’єднуючих пристроїв:

• прості з’єднуючі пристрої;

• складні з’єднуючі пристрої;

• з’єднуючі пристрої, призначені для сегментації і утворення підмереж.