25. Багатозначність поняття "бюрократія". Концепція формально-раціональної бюрократії м.Вебера.

Бюрократія – це особлива соціальна група, що спеціалізується на управлінні . Це організація оформлена як апарат чиновників. Це група, яка займається управлінською діяльністю.

М.Вебер. Бюрократія- не управління. А панування за допомогою знання. Честь і гідність його характеризує, бо без цих рис виникає корупція, а отже ставить під загрозу бюрократичний апарат.

За М. Вебером, бюрократія є одним з найважливіших проявів усебічного процесу раціоналізації суспільного життя й має такі характеристики:

1)  регулярна діяльність, необхідна для функціонування організації, приписується як офіційні обов’язки, існує чіткий поділ праці з високим ступенем спеціалізації;

2)  запроваджена ієрархія, що передбачає контроль і нагляд за кожною ланкою нижчого рівня з боку ланки вищого рівня, причому кожен співробітник відповідає перед своїм керівником як за власні дії, так і за дії підлеглих;

3)  операції та роботи скеровуються узгодженим комплексом правил для специфічних ситуацій або завдань, щоб забезпечити єдність;

4) офіційні особи в бюрократичних організаціях повинні виконувати свої завдання безсторонньо, без упередження чи фаворитизму;

5)  зайнятість базується на офіційно посвідченій кваліфікації та працівники захищені від безпідставного звільнення;

6)   здійснюється запис усіх справ і трансакцій (операцій, що проводяться)

Бюрократія – це верства яка відокремлена від суспільства. Коло з якого не можна втекти.

26. Суть бюрократизму, його ознаки. Противаги бюрократизму в демократичному суспільстві.

Бюрократизм - негативний стиль роботи бюрократії. Це антисуспільний спосіб управління за допомогою формально-консервативного ставлення до службових обовязків, в наслідок чого ущемлюються права громадян і наноситься шкода суспільству.

Це і спосіб прояву негативних якостей бюрократії як осібного (окремого) чиновницько-адміністративного прошарку держави. Цей об’єктивний стан чиновника-бюрократа, обумовлений соціально-економічними факторами, незалежними від інтересів, свідомості людей. Тому бюрократичне ставлення є формою проявлення суперечностей, антагонізмів між державою та суспільством, владою та громадянами

Бюрократизм полягає у відхиленні від раціональних форм управлінської діяльності, веде до зростання маси нікому не потрібних паперів, хабарництва корупції. Бюрократизм тримаєься на утаємниченій діяльності управлінських структур, звуженні можливостей контролю з боку публічної влади. Економічною основою бюрократизму є узурпування владою право на володіння і безконтрольне розпорядження державним майном та ресурсами держави.

В сучасному суспільстві на шляху до демократії, розробляються та встановлюються програми по боротьбі із корупцією в державі та в органах правління зокрема.

27. Сутнісні характеристики політичних режимів, їx типологія.

Політичний режим являє собою комплекс взаємодіючих компонентів здійснення політичної влади.

Політичний режим складається, принаймні, з трьох компонентів, які зберігають певну автономність.

Перший компонент, який складає зміст поняття “політичний режим” – це права та свободи особистості, пріоритетний тип її політичної культури, поведінки, свідомості, менталітету. Другий компонент змісту поняття “політичний режим” також має кілька вимірів, обумовлених рівнем та якістю соціально-економічного розвитку суспільства, принципом поділу влади, статусами партійної системи, політичної опозиції, засобів масової інформації, армії, поліції, церкви.Третій змістовий компонент політичного режиму – це методи здійснення політичної влади.

Політичний режим – це вираження політичного напряму здійснення політичної влади, її політичних пріоритетів, тобто він характеризує політичну систему і пов`язаний з нею загалом і з усіма її складовими

“політичний режим”. Це – сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявих стосунків між державною владою і суспільством, домінуючих форм ідеології, стану політичної культури.

Класифікація політичних режимів достатньо різноманітна. Наприклад, політичні режими можна класифікувати:

•  за рівнем демократичності (народний – антинародний);

•  за ступенем розвинутості політичної системи (авторитарно-демократичний, відкритий та закритий, легітимний та нелегітимний);

•  з точки зору форм правління (режим парламентського типу, президентського правління, монархічні, республіканські тощо) ;

•  за кланово-груповими критеріями (режим “білої меншості”, “чорних полковників”, “червоних кхмерів” тощо).

Широко відомі три типи політичних режимів: тоталітарний, авторитарний і демократичний

ТОТАЛІТАРНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ. тоталітарним можна називати той політичний режим, який має:

•  єдину офіційну ідеологію, стосовно якої повинен жити кожен член суспільства і яка відображає все політичне життя;

•  єдину масову партію, яка очолюється лідером-вождем;

•  систему терористичного політичного контролю, усунення будь-якої опозиції режимові;

•  монополію партії на контроль за всіми засобами масової інформації;

•  монополію партії на контроль за збройними силами;

•  централізоване керівництво економікою за допомоги бюрократичної координації.

Ідейним джерелом тоталітаризму виступали соціалістичні та націоналістичні утопії початку ХХ століття, що містили раціоналістичне обгрунтування позитивно сформульованих цілей майбутнього суспільного розвитку. Таким чином, враховуючи ознаки тоталітаризму, можна стверджувати, що в чистому вигляді він був притаманний фашистським режимам, багато його рис налічував сталінізм і маоізм, а також воєнно-диктаторські режими в країнах Латинської Америки, Африканського континенту і Азії після розвалу колоніальної системи.

АВТОРИТАРНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ (від лат. autoritas- влада). Авторитаризму, як методу управління, притаманні:

•  скасування або значне обмеження політичних прав і свобод громадян;

•  обмеження діяльності політичних партій та інших суспільних угрупувань, можливості опозиції зведені до мінімуму;

•  народ не визнається як головне джерело і суверен влади;

•  дії державних інститутів суворо регламентуються;

•  не реалізується принцип поділу влади.

Головною опорою авторитарних режимів є домінуючі вертикальні силові структури влади – армія, каральні органи. Способи володарювання переважно силові, жорстоко дисциплінарні, такі, що ігнорують можливості будь-яких конфліктів, а, отже, і необхідність їх розв язання. Західні дослідники вважають важливою характеристикою цього політичного режиму обмежений плюралізм.

Слід розрізняти авторитаризм і тоталітаризм. На відміну від останнього авторитаризму властиві певні елементи демократизму, зокрема, автономія особистості і суспільства в неполітичних сферах.

Найвідомішими його формами є:

•  військовий режим, що має кілька різновидів ( військово-диктаторський, військово-демократичний,військового державного перевороту, авторитарний преторіанізм,що базується на насиллі найманих військ);

•  монархічний режим (абсолютна монархія, дуалістична монархія); теократичний режим, що відзначається пріоритетною владною роллю релігійних діячів;

•  персоніфікований режим (персональна тиранія, в якій влада належить вождю й спирається, передусім, на поліцію; матримоніальна тиранія, де влада впродовж тривалих років передається спадково).

• В політології термін “демократія” вживається в чотирьох значеннях:

•  як влада

•  як форма устрою будь-якої організації, заснованої на принципах рівноправності її членів, виборності й прийняття рішень за більшістю (партійна, профсоюзна, молодіжна тощо);

•  як ідеал суспільного устрою і відповідний йому світогляд та система цінностей;

•  як рух за народовладдя (соціал-демократичний, християнсько-демократичний тощо).

Одним з основних принципів демократії є принцип більшості. Принцип більшості складає суть доктрини народного суверенітету, відповідно до якого народ проголошується джерелом верховної влади у демократичному суспільстві. Принцип більшості здійснюється за допомоги прямої та представницької демократії. До форм прямої (плебісцитарної) демократії відносяться: проведення виборів на основі загального виборчого права, референдуми, всенародні обговорення питань державного життя. Члени суспільства безпосередньо беруть участь у розробці політичних рішень, прийнятті законів або знаходженні консенсусу між протилежними інтересами членів свого співтовариства

Представницька (репрезентативна) демократія – це, коли члени співтовариства залишаються джерелом влади і мають право ухвалювати рішення, але реалізують це право через обраних ними представників, які повинні відстоювати їхні інтереси.

Демократія передбачає вільну діяльність всіх політичних партій, суспільно-політичних об`єднань, організацій, рухів, які діють в рамках закону. Для демократичної форми правління характерна багатопартійність.

Важливий атрибут демократії – принцип поділу влади у системі державної влади. Згідно цьому принципу законодавча, виконавча і судова влади відокремлені і досить незалежні одна від одної

Обов`язковою умовою демократії є гласність про всі дії державних органів, політичних партій, суспільних організацій. Незалежний статус засобів масової інформації – це теж атрибут демократичного суспільства.

У демократичному суспільстві значна роль у системі державного устрою відводиться місцевим органам самоуправління, здійснюється раціональний поділ компетенції і повноважень різних рівней влади.